Постанова

від 27.05.2021 по справі 916/3257/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3257/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Лянної О.А. за посвідченням №057608 від 22.10.2020;

від третьої особи - адвоката Попова М.М. за посвідченням та свідоцтвом №2073 від 26.07.2011 та ордером серії ОД № 648746 від 27.05.2021 ;

/решта учасників справи повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги електронною поштою (див. -роздруківки від 21.04.2021), але не скористалися правом на участь в судовому засіданні/

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саченко Сергія Петровича

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2021, проголошене о 17:15:32 суддею Волковим Р.В. у м. Одесі, повний текст якого складено 22.03.2021

у справі № 916/3257/20

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації; Державного агентства лісових ресурсів України

до відповідачів: 1.скаржника;

2. Державного підприємства "Саратське лісове господарство"

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Національного природного парку "Тузловські лимани"

про визнання недійсною додаткової угоди,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Саченко Сергія Петровича та Державного підприємства (далі - ДП) "Саратське лісове господарство", в якому просив суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №4 «Про внесення змін до Договору про право тимчасового користування лісами від 01.04.2008» , укладену 31.05.2018 між ДП «Саратське лісове господарство» та ФОП Саченком Сергієм Петровичем;

- зобов`язати ФОП Саченка Сергія Петровича звільнити земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності площею 28,8 га, розташовану у 6 кварталі лісового урочища «Лебедівка» на території національного природного парку «Тузловські лимани» Тузлівської об`єднаної територіальної громади Татарбунарського району Одеської області.

Крім того, прокурор просив стягнути з відповідачів судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на порушення вимог лісового та земельного законодавства під час використання ФОП Саченко С.П. зазначеної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

26.11.2020 ухвалою Господарського суду Одеської області залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Національний природний парк /далі-НПП/ "Тузловські лимани".

18.12.2020 представник ДП «Саратське лісове господарство» подав до місцевого господарського суду клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтоване тим, що на даний час предмет спору перестав існувати, що підтверджується, зокрема, Актом обстеження території; Додатковою угодою від 10.12.2020 про розірвання Договору, в якій також міститься домовленість щодо розірвання Додаткових угод (у т.ч. Додаткової угоди №4 від 31.05.2018); Актом прийому-передачі (повернення) об`єкта тимчасового використання від 10.12.2020. Вказував, що додаткова угода, вимога про визнання якої недійсною заявлена, є розірваною, а земельна ділянка звільнена та повернута законному користувачу, у зв`язку з чим просив закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України через відсутність предмета спору.

23.12.2020 Представником ФОП Саченка С.П. також подано до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.01.2021 клопотання представників відповідачів про закриття провадження у справі задоволено частково, закрито провадження в частині вимог про зобов`язання звільнити земельну ділянку, при цьому суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження в частині визнання додаткової угоди недійсною з підстав припинення її дії, оскільки договір визнається недійсним з моменту вчинення і укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.03.2021 позов щодо вимоги про визнання недійсною додаткової угоди задоволено та визнано недійсною Додаткову угоду №4 «Про внесення змін до Договору про право тимчасового користування лісами від 01.04.2008» , укладену 31.05.2018 між ДП "Саратське лісове господарство" та ФОП Саченком Сергієм Петровичем, а також стягнуто з кожного відповідача на користь Одеської обласної прокуратури по 1 051,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи відповідне рішення місцевий господарський суду зазначив, що П`ятим апеляційним адміністративним судом в постанові від 23.09.2020 у справі №420/5079/19 встановлено, що земельна ділянка, яку орендував ФОП Савченко С.П., є частиною земель лісового фонду та знаходиться в 6 кварталі урочища Лебедівка Тузлівського лісництва, розташованого в зоні регульованої рекреації і входить до складу НПП Тузловські лимани . При цьому на момент вчинення оспорюваної додаткової угоди, вона не відповідала вимогам ст. 77 Лісового кодексу України, ст. 256 Податкового кодексу України, ст. 22 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» , п.п.4.2.2 Положення та п.1.8 Правил використання корисних властивостей лісів, які затверджені Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.08.20212 №502, оскільки не була погоджена з адміністрацією парку, а також не містить відомостей щодо розміру рентної плати, а тому підлягає визнанню недійсною.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ФОП Саченко Сергій Петрович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник вважає, що місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку щодо віднесення земельної ділянки, якою користувався відповідач 1, до земель лісового фонду, що знаходяться в 6 кварталі урочища Лебедівка у складі НПП Тузловські лимани та входження у зону регульованої рекреації, тоді як вона не входила і на даний час не входить до території НПП Тузловські лимани .

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції обмежив його право на доступ до правосуддя, оскільки ухвалою від 10.03.2021 відмовив у задоволенні клопотання представника ФОП Саченка С.П. від 09.03.2021 про визнання поважними причин пропуску строку для надання пояснень відносно позову прокурора та доданих до нього доказів та поновлені ФОП Саченку С.П. строку для надання пояснень та доданих до них доказів. При цьому, апелянт відповідні докази долучає до апеляційної скарги та вважає, що вони мають бути долучені до матеріалів справи для поновлення його права на доступ до правосуддя.

Прокурор надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема прокурор зазначає, що доводи апелянта щодо не входження земельної ділянки, яка перебувала в його користуванні, до меж НПП Тузловські лимани зводяться до доведення обставин та фактів, які встановлені П`ятим апеляційним адміністративним судом в чинній постанові від 23.09.2020 у справі №420/5079/19 і є преюдицією для даного спору. Також прокурор вважає, що судом були створені рівні умови для сторін для реалізації своїх процесуальних прав наводити свої доводи, обгрунтування та надавати докази, оскільки скаржнику з грудня 2020 року було відомо про предмет та підстави позову, але без поважних причин пояснення надав суду лише 9.03.2021 під час слухання справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї заслухавши пояснення представників учасників справи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2008 між ДП «Саратське лісове господарство» та ФОП Саченко С.П. укладено Договір №90 на право тимчасового користування лісами (далі -Договір) (т.1 а.с.29-31), а саме лісовою ділянкою загальною площею 28,8 га згідно з картосхемою для використання корисних властивостей лісів з метою рекреаційного розвитку і створення відповідного обслуговуючого підприємства - наметового туристсько-оздоровчого містечка кемпінгового типу для організації відпочинку населення, сприяння і рекламування туризму та проектів оздоровчо-спортивного напрямку в регіоні (п.1 Договору).

Згідно з актом приймання-передачі від 01.04.2008 (т.1 а.с.32-33) та картою-схемою від 01.04.2008 (т.1 а.с.34), ДП «Саратське лісове господарство» передало, а ФОП Саченко С.П. прийняв в платне строкове тимчасове використання лісову ділянку, а саме - ділянки №№ 10, 11, 12, 13, 14, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , 18, 19 в кварталі 6 загальною площею 28,8 га урочища Лебедівка Тузлівського лісництва.

Відповідно до п.6 Договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє з дня підписання 1 рік. Після закінчення строку Договору тимчасовий лісокористувач має переважне право поновлення його на новий строк. Якщо будь-яка зі сторін не повідомить письмово іншу сторону щодо припинення дії Договору за 30 днів до його завершення, договір автоматично пролонгується ще на один рік. У разі дострокового розірвання договору сторони у семиденний термін повинні виконати всі розрахунки за цим Договором.

Пунктом 7 Договору було встановлено плату за тимчасове користування лісами.

До Договору №90 від 01.04.2008 укладено додатки, зокрема:

- Додаток - погодження №193 від 01.09.2009 (т.1 а.с.35-36), відповідно до якого тимчасовий лісокористувач зобов`язується до 1 листопада внести на рахунок постійному лісокористувачеві кошти в розмірі орендної плати за 2009 та 2010 роки, а також додає різноманітну спонсорську допомогу в розмірі 5 000.00 грн., ДП «Саратське лісове господарство» надає можливість використовувати технічні та матеріальні потужності на базі Тузловського лісництва; тимчасовий користувач споруджує 3 ґрунтові ємності по 10 куб.м запасу прісної води; на ділянці 18 6-го кварталу тимчасовий лісокористувач обладнує спортивні майданчики; на ділянці 13, 6-го кварталу площею 0,8 га тимчасовий лісокористувач встановлює тимчасові споруди, необхідні для ведення господарської діяльності.

- Додаткова угода № 1 від 28.03.2012 (т.1 а.с.37), відповідно до умов якої сторони дійшли до взаємної згоди з 2012 року внести зміни до договору на право тимчасового користування лісами від 01 квітня 2008 року, а саме: надалі загальна річна плата за надання виконавцем обумовлених договором послуг буде складати 3 000 (три тисячі) гривень.

- Додаткова угода № 2 від 04.09.2012 (т.1 а.с.38), відповідно до якої сторони дійшли до взаємної згоди з 12.09.2012 внести зміни до Договору на право тимчасового користування лісами від 01 квітня 2008 року, за якими надалі загальна річна плата за надання власником лісів обумовлених договором послуг буде складати 4 000 (три тисячі) гривень.

- Додаткова угода № 3 від 20.11.2013 про внесення змін до Договору про право тимчасового користування лісами від 01.04.2008 (а.с.39-43), відповідно до якої, зокрема, постійний лісокористувач надає в короткострокове користування користувачеві ділянку лісового фонду для здійснення рекреаційного розвитку і організації відпочинку населення в лісокористуванні та для додаткової протипожежної охорони й захисту від незаконних рубок зелених насаджень. На ділянці лісового фонду передбачається розміщення та розвиток тимчасового кемпінгу для відпочинку туристів - наметового містечка, яке обслуговується і знаходиться під охороною тимчасового користувача цілодобово і на протязі року. Також виключено з Договору щорічну плату за оренду лісової ділянки. Відповідно до вказаної додаткової угоди ділянка лісового фонду, яка розташована в чітких і відокремлених межах 6 кварталу урочища Лебедівка відповідно карти-схеми та акту приймання-передачі, передається в користування на термін до 31.12.2014, передбачається реєстрація договору у відповідних органах для довгострокового користування (Т. 1 а.с. 35-39).

- Додаткова угода №4 від 31.05.2018 про внесення змін до Договору про право тимчасового користування лісами від 01.04.2008 - продовжено строк дії Договору до 01.06.2019.

Указом Президента України від 01.01.2010 №1/2010 «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» було створено на території Татарбунарського району Одеської області НПП Тузловські лимани .

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 07.09.2011 №320 затверджено Положення про національний природний парк «Тузловські лимани» (далі - Положення).

Пунктом 1 Указу Президента та п. 1.6 Положення встановлено, що загальна площа Парку становить 27 865 гектарів земель державної власності, а саме: 2022 гектара земель запасу (у тому числі 316,831 гектара земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843 гектара земель (у тому числі 3233,18 гектара земель запасу, 541 гектара земель, що перебувають у постійному користуванні ДП«Саратське лісове господарство» , 21186,03 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське) та 882,79 гектара прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення.

На землях, які передаються Парку без вилучення, може здійснюватись традиційна господарська діяльність відповідно до Проекту організації території парку.

Згідно з матеріалами проекту створення НПП Тузловські лимани на території Татарбунарського району Одеської області, який розроблений ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» , парк розташовано на півдні Татарбунарського району. Розміри, місце розташування і межі національного парку показані на плані, встановлені і погоджені.

До проекту надані листи -погодження, зокрема, і ДП «Саратське лісове господарство» листом від 16.07.2009 №167 повідомило начальнику Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, що погоджує включення лісового урочища «Лебедівка» площею 541 га до НПП «Тузловські лимани» , без вилучення та зі збереженням умов здійснення господарської діяльності відповідно до загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

В свою чергу, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань, НПП Тузловські лимани (код ЄДРПОУ 37197893) зареєстровано 27.09.2011 за №15491020000001137. Засновник - Міністерство екології та природних ресурсів України.

Згідно з актом приймання-передачі територій під охорону проведення першочергових природоохоронних заходів НПП «Тузловські лимани» від 13.12.2011, затвердженого Міністром екології та природних ресурсів України (т.1 а.с.124-125), комісією, в складі якої був присутній також і керівник ДП«Саратське лісове господарство» , проведено прийом-передачу земель НПП Тузловські лимани загальною площею 27 865 га земель державної власності, у тому числі 541 га земель ДП (без вилучення).

Відповідно до розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 07.11.2017 №1053/А-2017 «Про погодження включення земельних ділянок, що ввійшли до складу національного природного парку «Тузловські лимани» (т.1 а.с.126-127), відповідно до пунктів 4,7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» , Закону України «Про природно-заповідний фонд України» , статей 6, 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» , Указу Президента України від 01.01.2010 №1/2010 «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» , пункту 2.2. Положення про Проект організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 06.07.2005 №245 (у редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 21.08.2014 №273), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.2005 за №831/11111, розглянувши лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.08.2017 №02/02-31/492, погоджено включення земельних ділянок, розпорядником яких є Одеська обласна державна адміністрація, що ввійшли до складу НПП «Тузловські лимани» , до заповідної зони, зон регульованої та стаціонарної рекреації відповідно до схеми функціонального зонування НПП «Тузловські лимани» .

Таким чином, з 13.12.2011 541 га земель лісового фонду, постійним користувачем яких є ДП«Саратське лісове господарство» , відноситься до земель природного заповідного фонду та входять до складу Парку.

Відповідно до карти-схеми, доданої до договору №90 від 01.04.2008, карти-схеми, розробленої до проекту організації території НПП Тузловські лимани та схеми функціонального зонування парку, земельна ділянка, яку орендував ФОП Саченко С.П., є частиною земель лісового фонду та знаходиться в 6 кварталі урочища Лебедівка , розташована в зоні регульованої рекреації і входить до складу НПП «Тузловські лимани» .

Зазначені обставини встановлені П`ятим апеляційним адміністративним судом у Постанові від 23.09.2020 у справі №420/5079/19 за позовом ФОП Саченка С.П. до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - НПП Тузловські лимани , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП «Саратське лісове господарство» , про визнання протиправним та скасування припису №109-ДК/0064Пр/03/01-19 від 29.03.2019 про усунення порушення земельного законодавства, винесеного державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель в Арцизькому, Саратському, Тарутинському районах управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеської області Чебан К.І. на ім`я Саченка С.П.

31.05.2019 ДП «Саратське лісове господарство» направило ФОП Саченко С.П. лист №96 (а.с.48-49), в якому зазначено, що строк додаткової угоди №4 закінчується 01.06.2019, а також міститься прохання про приведення договору в належний стан, зокрема, у відповідність до ст.77 ЛК України, ст. 256 ПК України, п.4.2.2 Положення про НПП «Тузловські лимани» , п.1.8 Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.08.2012та зазначено, що до виконання цих вимог договір продовжуватись не буде і будь-яка діяльність буде вважатися незаконною.

25.05.2020 ДП «Саратське лісове господарство» також направляло листа за №55 ФОП Саченко С.П. (т.1 а.с.50-51), в якому повторно зазначено про порушення умов користування земельною ділянкою. Наголошено на необхідності звільнення території.

10.12.2020 між ДП та ФОП укладено Додаткову угоду (т.2 а.с.8) про розірвання Договору на право тимчасового користування лісами від 01.04.2008. У вказаній угоді зазначено, що строк дії Договору, Додатку-погодження від 01.09.2009 та Додаткових угод №1 від 28.03.2012, №2 від 04.09.2012, №3 від 20.11.2013, №4 від 31.05.2018 припиняється 10 грудня 2020 року внаслідок розірвання даного Договору.

Також 10.12.2020 між сторонами укладено Акт прийому-передачі (повернення) об`єкта тимчасового використання, а саме лісової ділянки за договором від 1 квітня 2008 №90 (т.2 а.с.9), відповідно до якого тимчасовий лісокористувач передає об`єкт тимчасового використання лісову ділянку площею 28,8 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, Тузлівська сільська рада, ДП «Саратське лісове господарство» , Тузлівське лісництво, квартал 6, виділи №10,11,12,13,14,15,16,17,18,19, а власник ДП «Саратське лісове господарство» приймає вищевказану територію.

За зазначених обставин господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що предметом позову є вимога прокурора про визнання недійсною Додаткової угоди №4 від 31.05.2018 «Про внесення змін до Договору про право тимчасового користування лісами від 01.04.2008» як такої, що укладена з порушенням вимог законодавства.

Згідно з частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Згідно з частиною 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтями 50, 51 Земельного кодексу України встановлено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

За змістом статі 55 Земельного кодексу України, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею 39 ЛК України визначено, що ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

4) експлуатаційні ліси.

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 16.05.2007 затверджено Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок. Пункт 2 цього Порядку встановлює аналогічні положення, як і ст.39 ЛК України.

Пунктом 5 вказаного Порядку встановлено, що до лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення відносяться лісові ділянки, що виконують природоохоронну, естетичну функцію, є об`єктами науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних природних комплексів та історико-культурних об`єктів, зокрема:

1) розташовані в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду;

2) розташовані в межах історико-культурних заповідників, меморіальних комплексів, місць, пов`язаних з важливими історичними подіями, охоронних зон пам`яток історії, археології, містобудування та архітектури, монументального мистецтва.

Крім того, ст.77 ЛК України встановлено, що спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є платним. Рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється Податковим кодексом України.

Згідно з частинами 2, 3, 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до частин 2, 3 статті 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об`єктів обслуговування відвідувачів парку, тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов`язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників. На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Відповідно до ст.22 цього Закону рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 07.09.2011 року №320 затверджено положення Про національний парк Тузловські лимани .

Відповідно до п. 1.6 Положення загальна площа Парку становить 10000 гектарів земель державної власності, у тому числі 805 гектарів земель державного підприємства Скадовське дослідне лісомисливське господарство , що вилучаються в установленому порядку та надаються Парку в постійне користування, і 6726 гектарів земель державного підприємства Скадовське дослідне лісомисливське господарство та 2469 гектарів акваторії Джарилгацької затоки Чорного моря, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. На землях, які передаються Парку без вилучення, може здійснюватися традиційна господарська діяльність відповідно до вимог Проекту організації території Парку та за погодженням науково-технічної ради Парку.

Згідно з п. 2.1 Положення парк створений з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів північного Причорномор`я, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Управління Парком здійснюється відповідно до вимог законодавства спеціальною адміністрацією (далі - адміністрація). (п. 3.1 Положення)

Відповідно до п. 4.2.4 Положення в межах господарської зони проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на Парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення Парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, що включені до складу Парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників та за погодженням НТР Парку.

Згідно з п. 12.1 Положення, рекреаційна діяльність на території Парку організовується адміністрацією Парку та здійснюється, у тому числі на підставі угод з підприємствами, установами, організаціями, а також фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції з урахуванням обставин, встановлених в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №420/5079/19, земельна лісова ділянка у межах 6 кварталу урочища Лебедівка Тузлівського лісництва, яка була передана ФОП Саченко С.П. у користування за договором №90 від 01.04.2008 з укладеними до нього додатковими угодами №№1,2,3,4, відноситься до лісів природоохоронного призначення та входить до складу НПП «Тузловські лимани» . При цьому оспорювана додаткова угода №4 до договору №90 від 01.04.2008 в порушення вищевикладених норм законодавства була укладена без погодження з адміністрацією Парку, а також не містить інформації щодо розміру рентної плати, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов цілком правомірного та обґрунтованого висновку про визнання недійсною відповідної додаткової угоди.

Доводи апеляційної скарги щодо не входження лісової ділянки, яка перебувала в користуванні апелянта до меж НПП Тузловські лимани , колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать фактам, які вже встановлені рішенням суду у адміністративній справі №420/5079/19, що набрало законної сили, при цьому згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу, а також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, встановлені під час розгляду справі №420/5079/19 обставини щодо належності земельної ділянки якою користувався відповідач 1 до частини земель лісового фонду, що знаходиться в 6 кварталі урочища Лебедівка до складу НПП Тузловські лимани та входження у зону регульованої рекреації в силу частини 4 статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

Щодо посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом права на доступ до правосуддя, а саме на неправомірну на його думку відмову суду у задоволенні клопотання представника ФОП Саченка С.П. від 09.03.2021 про визнання поважними причин пропуску строку для надання пояснень відносно позову прокурора та доданих до нього доказів та поновлені ФОП Саченку С.П. строку для надання пояснень та доданих до них доказів, то по-перше, в даному випадку саме ФОП Саченко С.П., інтереси якого представляв адвокат, ніс відповідальність за настання наслідків, передбачених ГПК України за несвоєчасне подання до суду першої інстанції відповідних процесуальних документів, по-друге, колегія суддів зауважує, що доступ до правосуддя у цьому випадку не був обмеженим, оскільки представник ФОП Саченко С.П. не був позбавлений права висловити правову позицію, викладену у письмових поясненнях з посиланням на відповідні докази в судовому засіданні, в якому він був присутній 10.03.2020.

Таким чином, аргументи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та є такими, що не узгоджуються з встановленими матеріалами справи, які свідчать про протилежне.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що оспорювана додаткова угода підлягає визнанню недійсною є правомірним, доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного, у зв`язку з чим апеляційна скарга ФОП Саченко Сергія Петровича не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2021 у справі №916/3257/20 колегія суддів залишає без змін.

Враховуючи те, що в задоволенні апеляційної скарги відмовляється, судові витрати, понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2021 у справі №916/3257/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саченко Сергія Петровича - без задоволення.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.05.2021 о 12:00.

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя С.І. Колоколов

Суддя Я.Ф. Савицький