Постанова

від 13.05.2021 по справі 752/16493/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 травня 2021 року

м. Київ

справа № 752/16493/17

провадження № 61-313св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Національний екологічний центр України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного екологічного центру України на постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів:

Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного екологічного центру України (далі - НЕЦУ) про визнання незаконним та скасування рішення, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 01 січня 2011 року він працював на посаді виконавчого директора НЕЦУ на підставі контракту із щорічним його переукладенням.

01 січня 2017 року між ним та НЕЦУ було укладено контракт № 1 на підставі якого його прийнято на роботу на посаду виконавчого директора строком до 31 грудня 2017 року.

Відповідно до рішення ради НЕЦУ, оформленого протоколом від 24 липня 2017 року № 10, він підлягає звільненню з посади в зв`язку із завершенням контракту та претензіями до його роботи. При цьому, дія контракту була погоджена сторонами до 31 грудня 2017 року, а не до 30 червня 2017 року, як стверджує НЕЦУ .

Після рішення про звільнення він фактично був допущений до роботи, а тому вважав, що трудові відносини були з ним укладені на невизначений строк.

Разом із тим, зазначав, що наказом НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 43 його призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки виконавчого директора НЕЦУ з 03 липня 2017 року, на що він своєї згоди не давав, оскільки роботодавець до цього безперешкодно фактично допустив його до роботи, а тому він вважав, що трудові відносини були з ним укладені на невизначений строк.

Крім того, зазначав, що наказом від 25 липня 2017 року № 46 йому як тимчасово виконуючому обов`язки виконавчого директора НЕЦУ оголошено догану в зв`язку із недбалим виконанням своїх обов`язків.

16 серпня 2017 року НЕЦУ прийнято наказ № 53, яким йому оголошено догану в зв`язку із заявами на переговорах з донорами та діями, що призвели до завдання шкоди їх центру.

18 серпня 2017 року прийнято наказ № 54, яким його звільнено з займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків.

Зазначені накази він вважав незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки рішення про накладення дисциплінарного стягнення прийнято не уповноваженим органом, безпідставно. При цьому за одне, начебто, порушення одночасно застосовано два дисциплінарних стягнення у вигляді догани і звільнення.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення ради НЕЦУ, оформлене протоколом від 24 липня

2017 року № 10, в частині звільнення його з посади виконавчого директора НЕЦУ ; визнати незаконним та скасувати наказ голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 46 Про оголошення догани т.в.о. виконавчого директора ; визнати протиправним та скасувати наказ голови НЕЦУ від 16 серпня

2017 року № 53 Про надання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора ; визнати протиправним та скасувати наказ голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року № 54 Про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді виконавчого директора НЕЦУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді

Колдіної О. О. від 25 травня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови НЕЦУ від 25 липня

2017 року № 46 Про оголошення догани т. в. о. виконавчого директора .

Визнано незаконним та скасовано наказ голови НЕЦУ від 16 серпня

2017 року № 53 Про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани згідно наказу від 25 липня 2017 року накладено поза межами двомісячного строку після його виявлення. Рішення про таке стягнення прийнято не уповноваженим органом (головою ради НЕЦУ, а не радою НЕЦУ), без дотримання порядку застосування дисциплінарних стягнень. При цьому суд зазначив, що дисциплінарне стягнення застосовано до ОСОБА_1 як

т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ за дії, вчинені ним як виконавчим директором, що не узгоджується з положенням трудового законодавства.

Також суд вказав, що у цьому випадку не було дотримано процедури вирішення питання щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани відповідно до наказу від 16 серпня 2017 року № 53. Зазначене рішення хоча і прийнято головою ради НЕЦУ на підставі рішень ради НЕЦУ № № 4, 9, однак будь-яких доказів про те, що від ОСОБА_1 відбирались

будь-які пояснення, проводилась відповідна перевірка, суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ради НЕЦУ, оформленого протоколом від 24 липня 2017 року № 10, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади виконавчого директора НЕЦУ та про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до частини третьої

статті 221 КЗпП України суд не може приймати рішення щодо спорів про призначення та звільнення особи, що обіймає виборну посаду керівника громадської організації, оскільки це відноситься до виключної компетенції організації, в якій ця особа працює, і вирішення спору в судовому порядку є втручанням у внутрішню діяльність організації.

Також суд зазначив, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування наказу голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року № 54 Про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 КЗпП України , оскільки не скасовані у визначений законом спосіб рішення, що стали підставою для його видання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соловйової М. М. задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ради НЕЦУ від 24 липня 2017 року № 10 в частині звільнення

ОСОБА_1 з посади виконавчого директора НЕЦУ ; визнання протиправним та скасування наказу голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року

№ 54 Про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді виконавчого директора НЕЦУ скасовано, справу у вказаній частині вимог направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Ради НЕЦУ в частині звільнення позивача з посади виконавчого директора від 27 липня 2017 року, визнання протиправним та скасування наказу голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року про звільнення

ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення позивача на посаді - скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Визнано незаконним та скасовано рішення ради НЕЦУ, оформлене протоколом від 24 липня 2017 року № 10, в частині звільнення

ОСОБА_1 з посади виконавчого директора НЕЦУ та наказ голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року № 54 про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання обов`язків відповідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді тимчасового виконавчого директора НЕЦУ .

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що накази, які стали підставами для прийняття наказу про звільнення позивача, були скасовані рішенням суду першої інстанції у цій справі, яке у цій частині не оскаржено і набрало законної сили, що у наслідку тягне за собою відсутність підстав для прийняття наказу про звільнення позивача з займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Рішення ради НЕЦУ, яким би узгоджувалось звільнення ОСОБА_1 відповідно до положень

пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків, в матеріалах справи відсутнє.

Також, з урахуванням того, що наказом голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 43 ОСОБА_1 з 03 липня 2017 року було призначено саме на посаду т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ безстроково та, що цей наказ позивачем не оскаржується, а в оскаржуваному позивачем наказі про його звільнення від 18 серпня 2017 року взагалі не зазначено, з якої саме посади звільняється ОСОБА_1 , то позивач підлягає поновленню саме на посаді

т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2021 року НЕЦУ звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, суд не дослідив зібрані у справі докази та суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1 та 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник зазначає, що згідно із долученої до матеріалів справи копії протоколу від 11 березня 2017 року № 2 на засіданні ради НЕЦУ було постановлено рішення, яким не підтримано пропозицію продовжити контракт з виконавчим директором НЕЦУ ОСОБА_1 на один рік, продовжено контракт з виконавчим директором НЕЦУ ОСОБА_1 до кінця червня 2017 року. Зазначений протокол позивачем не оскаржувався та є чинним. Після цього до розділу Термін дії проєкту контракту, підготовленого ОСОБА_1 , було внесено зазначені застереження зі зміною строку дії контракту з 31 грудня 2017 року на 30 червня 2017 року. Цей трудовий контракт було власноруч підписано позивачем. З огляду на це, рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням контракту було прийнято уповноваженим статутом громадської організації органом з передбачених законом підстав, а саме у зв`язку з закінченням строку дії трудового контракту від 01 січня 2017 року, що був узгоджений сторонами під час його укладання.

Посилається на те, що у зв`язку із закінченням дії контракту від 01 січня

2017 року № 1, для забезпечення належного передавання справ НЕЦУ голові НЕЦУ наказом від 25 липня 2017 року № 43 ОСОБА_1 було призначено т.в.о. виконавчого директора з 03 липня 2017 року - наступним робочим днем, що йшов після закінчення контракту від 01 січня 2017 року

№ 1. При цьому відповідно до пункту 4.9 статуту НЕЦУ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до призначення або заміщення виконавчого директора повноваження виконавчого директора НЕЦУ здійснює саме голова НЕЦУ , а не т.в.о. виконавчого директора. До того ж ані штатним розкладом НЕЦУ , ані статутом НЕЦУ посада т.в.о. виконавчого директора взагалі не передбачена.

З огляду на викладене, апеляційним судом правомірно було встановлено, що наказом від 25 липня 2017 року № 43 ОСОБА_1 було призначено т.в.о. виконавчого директора з 03 липня 2017 року, а наказом від 18 серпня 2017 року № 54 позивача було звільнено саме з посади т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ . Проте з вимогою про поновлення на посаді

т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ позивач не звертався, натомість, не зважаючи на закінчення дії його контракту, просив суд поновити його на посаді саме виконавчого директора.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишився факт пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з вирішенням трудового спору з приводу незаконного, на його думку, звільнення за наказом

від 18 серпня 2017 року № 54. Матеріалами справи підтверджується, що з оскаржуваним наказом від 18 серпня 2017 року № 54 позивач ознайомився у вівторок 05 вересня 2017 року, а з вимогою про скасування зазначеного наказу позивач звернувся шляхом подання заяви про зміну (доповнення) предмету позову тільки 10 жовтня 2017 року, тобто з порушенням місячного строку на його оскарження.

До того ж суд апеляційної інстанції протиправно та всупереч вимогам

статті 268 ЦПК України після проголошення свого рішення змінив його в частині визначення посади в НЕЦУ, на якій суд поновив позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до НЕЦУ про визнання незаконним та скасування рішення, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником - ОСОБА_2 , на касаційну скаргу НЕЦУ , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що суд апеляційної інстанції при повторному перегляді справи вирішив спір із вірним застосуванням норм матеріального права, без порушень норм процесуального права, доводи касаційної скарги зводяться до необхідності встановлення обставин, що не були встановлені чи відхилені при передньому розгляді справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 січня 2017 року між ОСОБА_1 та Всеукраїнською громадською організацією НЕЦУ було укладено трудовий контракт зі строком дії з 01 січня 2017 року до 30 червня 2017 року. Про встановлення дати закінчення контракту зазначено в розділі Термін дії та містяться відповідні застереження під підписом голови НЕЦУ .

Зазначені застереження були внесені до проєкту контракту, підготовленого ОСОБА_1 відповідно до рішення ради НЕЦУ.

У відповідності до умов вказаного контракту ОСОБА_1 як працівник наймається на роботу до НЕЦУ на посаду виконавчого директора з метою виконання робіт згідно посадовій інструкції.

24 липня 2017 року радою НЕЦУ було прийнято рішення, що закріплено в протоколі № 10, про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з завершенням контракту та претензіями до його роботи (а. с. 12-18, т. 1).

На підставі наказу голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 43

ОСОБА_1 було призначено на посаду т.в.о. виконавчого директора з 03 липня 2017 року (а. с. 19-20, т. 1).

25 липня 2017 року на підставі наказу голови НЕЦУ № 46 т.в.о. виконавчого директора ОСОБА_1 у зв`язку з недбалим виконанням ним своїх посадових обов`язків, як виконавчого директора, зокрема, неякісного підготовкою документів для передачі органам реєстрації за підсумками звітно-виборчої конференції та затримкою реєстрації відокремлених підрозділів НЕЦУ, відповідно до рішення Ради НЕЦУ від 13 квітня 2017 року (протокол № 5) оголошена догана (21-22, т. 1).

16 серпня 2017 року головою НЕЦУ видано наказ № 53 про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора, відповідно до якого виконавчому директору НЕЦУ ОСОБА_1 оголошено догану із занесенням відповідного запису в трудову книжку

(а. с. 49, т. 1).

18 серпня 2017 року на підставі наказу № 54 голови НЕЦУ в зв`язку з неналежним виконанням покладених обов`язків, систематичним невиконанням вимог статуту НЕЦУ та наказів керівника, завданням значної шкоди організації ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 50, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга НЕЦУ задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.

Статтею 232 КЗпП України визначено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Відповідно до статті 221 КЗпП України органами, які розглядають трудові спори, є комісії по трудових спорах та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Проте, установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя зазначеної статті).

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що трудові спори за заявами працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу, в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах не розглядаються.

З огляду на положення укладеного між сторонами у справі трудового контракту від 01 січня 2017 року, ОСОБА_1 найнято на роботу до НЕЦУ на посаду виконавчого директора. При цьому із змісту статуту НЕЦУ (підпункти 4.7, 4.9 пункту 4) вбачається, що на посаду виконавчого директора робітник призначається, а не обирається.

Враховуючи викладене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір, який виник між сторонами, є трудовим, а тому у відповідності до частини першої статті 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року визнано незаконними та скасовано наказ голови НЕЦУ від 25 липня

2017 року № 46 Про оголошення догани т. в. о. виконавчого директора та наказ голови НЕЦУ від 16 серпня 2017 року № 53 Про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора .

Тобто накази, які стали підставами для прийняття наказу про звільнення позивача, були скасовані судовим рішенням, яке у цій частині не оскаржено і набрало законної сили, тому відсутні підстави для прийняття наказу про звільнення позивача з займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.

При цьому, рішення ради НЕЦУ, яким би узгоджувалось звільнення ОСОБА_1 відповідно до положень пункту 3 частини першої

статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків, в матеріалах справи відсутнє.

Ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів та доводів сторін, дійшов обґрунтованого висновку про те, матеріали справи не містять належних, достатніх і допустимих доказів наявності систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, з огляду на те, що рішенням Голосіївського районного суду

м. Києва від 25 травня 2018 року у цій справі було визнано незаконними та скасовані накази голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 46 Про оголошення догани т. в. о. виконавчого директора , від 16 серпня 2017 року № 53 Про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора , які зазначені підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Також, з урахуванням того, що наказом голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 43 ОСОБА_1 з 03 липня 2017 року був призначений саме на посаду т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ безстроково, та що цей наказ позивачем не оскаржується, а в оскаржуваному позивачем наказі про його звільнення від 18 серпня 2017 року взагалі не зазначено, з якої саме посади звільняється ОСОБА_1 , тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про поновлення позивача саме на посаді т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ .

Доводи касаційної скарги про те, що ані штатним розкладом НЕЦУ , ані статутом НЕЦУ посада т.в.о. виконавчого директора взагалі не передбачена є необґрунтованими, оскільки вони суперечать наказу Голови НЕЦУ

від 25 липня 2017 року № 43 про призначення ОСОБА_1 з 03 липня 2017 року на посаду т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ безстроково.

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції змінив оскаржуване рішення в частині визначення посади в НЕЦУ, на якій суд поновив позивача, не впливають на законність та правильність постанови суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до частини першої

статті 269 ЦПК України Суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції належним чином дослідив зібрані у справі докази, надав належну оцінку доказам та аргументам учасників справи, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права є необґрунтованими і зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного екологічного центру України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович