Рішення

від 17.05.2021 по справі 906/1032/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1032/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Грицуляк Т.П. - ордер ВН в„–161879 від 22.01.2021;

від відповідача: 1: Герасимчук О.О. - ордер ВН №152943 від 19.10.2020;

Моравська І.Є. - паспорт НОМЕР_1 від 22.01.2021;

від відповідача2: Герасимчук О.О. - ордер ВН №152943 від 19.10.2020;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо ферма "Соболівка"

до 1) Романівської селищної ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшанське"

про визнання договорів оренди недійсними

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів оренди № 18, 23, 86, 26, 27, 29, 30, 31, 32, 33, 17, 28, 45, 46, 47, 48, 50, 52, 56, 59, 63, 67, 68, 69, 70, 71, 89, 53 (з урахуванням позовної заяви в новій редакції Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо ферма "Соболівка"), укладених 04.12.2019 між Соболівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольшанське".

Ухвалою суду від 07.09.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо ферма "Соболівка" залишено без руху.

Ухвалою від 21.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.10.2020, задоволено клопотання від 15.09.2020 ТОВ "Біо ферма "Соболівка" про витребування у Соболівської сільської ради Романівського району належним чином засвідчених копій договорів оренди.

Ухвалою від 20.10.2020 відкладено підготовче засідання на 18.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. у відпустці з 16.11.2020 по 23.11.2020, справа №906/1032/20, призначена на 18.11.2020, в судове засідання не вносилась.

Ухвалою від 24.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 21.12.2020.

Ухвалою від 21.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1032/20 до судового розгляду по суті на 22.01.2021.

Ухвалою від 22.01.2021 відкладено розгляд справи по суті на 17.02.2021.

Ухвалою суду від 17.02.2021 відкладено розгляд справи по суті на 12.03.2021 та роз`яснено учасникам справи положення ст.207 ГПК України.

В судовому засіданні 12.03.2021 оголошувалась перерва до 24.03.2021, ухвалено викликати в судове засідання голову Соболівської сільської ради Романівського району Моравську І.Є.

Ухвалою від 24.03.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.04.2021, ухвалено викликати в судове засідання голову Соболівської сільської ради Романівського району Савченка В.В.

Ухвалами від 02.04.2021 суд замінив відповідача2 у справі - Соболівську сільську раду Романівського району Житомирської області на його правонаступника - Романівську селищну раду Житомирської області, відклав розгляд справи на 12.04.2021 та викликав в судове засідання голову Соболівської сільської ради Романівського району Савченка В.В.

В судовому засіданні 12.04.2021 староста Соболівського старостинського округу Моравська І.Е. Соболівської сільської ради (колишній голова) пояснила, що при зверненні працівника ТОВ "Біо ферма Соболівка" про видачу довідки, уточняла в останньої, чи здійснювали вони реєстрацію такого договору, на що отримала стверджувальну відповідь. Вказала, що книга реєстрації земельних часток (паїв) у Соболівській сільській раді не ведеться, а напис на додатковій угоді від 01.12.2018 вона не вчиняла. Стверджувала, що на час укладення оскаржуваних договорів оренди їй не було відомо про наявність у позивача договору оренди на спірні земельні ділянки.

В судовому засіданні 12.04.2021 було оголошено перерву до 26.04.2021.

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, справа №906/1032/20 в судове засідання 26.04.2021 не вносилась.

Ухвалою від 30.04.2021 суд призначив судове засідання на 17.05.2021.

14.05.2021 на адресу суду, з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання", повернулася копія ухвали від 02.04.2020, яка направлялась позивачу за його юридичною адресою.

17.05.2021 від відповідача1 надійшло клопотання, згідно якого останній просив суд здійснювати розгляд справи без участі Романівської селищної ради та повідомляв, що позовні вимоги не визнає, тому просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 17.05.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів позовні вимоги заперечили, з викладених у відзивах на позовну заяву мотивів. Вважають, що у позивача не виникло права оренди на невитребувані земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 73,5976 га на території Соболівської сільської ради, згідно Договору від 01.12.2016, оскільки останній не зареєстровано. Також наголосили, що на час підписання оспорюваних договорів, на земельні ділянки, які передавалися в оренду, уже було оформлено право власності. Пояснили, що Соболівська сільська рада прийняла рішення щодо передачі відповідних земельних ділянок в оренду ТОВ "Ольшанське" до моменту державної реєстрації права власності спадкоємцями на таку земельну ділянку, або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, оскільки власники спірних земельних ділянок померли, а спадщину в установленому законом порядку оформлено не було. На думку відповідачів, зазначені обставини також свідчать про припинення договірних відносин з оренди невитребуваних паїв. Також представник відповідачів зазначив, що підтримує клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач, 01.12.2016 між Романівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Біо ферма "Соболівка" (орендар) укладено договір оренди земельних ділянок, за п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки (невитребувані паї) реформованого КСП "Соболівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Соболівської сільської ради за межами населених пунктів (далі - Договір (а.с. 14-15)).

За п. 2 Договору, в оренду передаються земельні ділянки загальна площа яких складає 90,5678 га, в тому числі рілля - 79,8581 га, пасовища - 7,9233 га, сіножаті - 2,7864 га.

Зазначає, що 20.12.2018 сторони уклали Додаткову угоду, якою зменшено розмір площі земельних ділянок до 73,5976га та встановлено нормативно-грошову оцінку у розмірі 12% (а.с. 17).

За твердженнями позивача, Договір оренди та Додаткова угода зареєстровані у Книзі реєстрації договорів оренди, про що свідчить довідка Соболівської сільської ради №135 від 21.02.2019.

Вподальшому, як пояснює позивач, було розроблено технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок на невитребувані земельні частки (паї) загальною площею 90,5678 га, з метою реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак, за твердженням позивача, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №204646780 від 17.03.2020 йому стало відомо, що державний реєстратор прийняв рішення, згідно з яким зареєстрував право оренди на земельні ділянки за ТОВ "Ольшанське" на підставі договорів оренди від 04.12.2019.

Зазначає, що, внаслідок укладення таких договорів оренди, ТОВ "Ольшанське" отримало право оренди земельними ділянками, у тому числі і тими, які перебували у користуванні ТОВ "Біо ферма Соболівка" за Договором від 01.12.2016, що стало перешкодою для позивача у реалізації свого права щодо користування цими земельними ділянками.

Тобто, як стверджує позивач, на спірні земельні ділянки існує право оренди як у позивача так і у ТОВ "Ольшанське", оскільки існує подвійна реєстрація права оренди на одні й ті ж самі земельні ділянки.

На думку позивача, договори оренди від 04.12.2020 не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки зареєстровані до закінчення строку дії укладеного позивачем договору оренди землі з Романівською районною державною адміністрацією, тому їх слід визнати недійсними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зсилається, зокрема, на ст. 152 Земельного кодексу України, 203, 215, 216, 236, 321, 328 ЦК України.

Відповідачі, згідно відзиву на позовну заяву (а.с. 236-238, т.1), вважають, що право оренди у ТОВ "Біо Ферма "Соболівка" на земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 90,5678 га на території Соболівської сільської ради, згідно Договору від 01.12.2016, не виникло, оскільки Договір та додаткова угода №1 не зареєстровані ні органом місцевого самоврядування, ні в державному реєстрі речових прав. Вказали, що письмовий запис про реєстрацію в журналі реєстрації договорів по Соболівській сільській раді за №375 від 01.12.2018, який зазначено на додатковій угоді №1 від 01.12.2018, є підробленим та не відповідає дійсним обставинам. Наголосили, що згідно довідки Соболівської сільської ради Романівського району Житомирської області від 10.09.2020 №317, журнал реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) від 01.12.2016 в Соболівській сільській раді відсутній і ніколи не вівся, а додаткова угода №1 до договору оренди земельних ділянок від 01.12.2016 не реєструвалася.

У письмових поясненнях (а.с. 31-35, т.3), повторно зазначили, що у позивача не виникло права оренди на невитребувані земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 90,5678 га на території Соболівської сільської ради, згідно Договору від 01.12.2016, оскільки такий договір не зареєстровано. Звернули увагу, що у Договорі оренди від 01.12.2016 відсутня така істотна умова договору як кадастровий номер земельної ділянки, що в свою чергу унеможливлює встановити ті обставини, що земельні ділянки, які перебувають в оренді у ТОВ "Ольшанське" з відповідними кадастровими номерами, являються тими ж земельними ділянками, що відображені в Договорі. Зауважили, що якщо власнику земельної ділянки присвоєно кадастровий номер на земельну ділянку, визначена площа її меж в натурі (на місцевості), то така земельна ділянка не може вважатись невитребуваною. Вказали, що згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, спірним земельним ділянкам присвоєні кадастрові номери із зазначенням власників. Пояснили, що оскільки власники спірних земельних ділянок померли, спадщину в установленому законом порядку оформлено не було, Соболівська сільська рада прийняла рішення щодо передачі відповідних земельних ділянок в оренду ТОВ "Ольшанське" до моменту державної реєстрації права власності спадкоємцями на таку земельну ділянку, або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Тому навіть у випадку набуття позивачем права оренди за Договором, воно підлягало б припиненню.

У відповіді на відзив (а.с. 6-8, т.2) позивач, зокрема, вказав, що підтвердженням реєстрації договору та додаткової угоди №1 від 01.12.2018 у журналі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Соболівській сільській раді є письмовий запис, зроблений на додатковій угоді №1, за №375 та довідка Соболівської сільської ради №135 від 21.02.2019. Вважає, що довідка Соболівської сільської ради №317 від 10.09.2020, згідно якої остання повідомляє, що журнал реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) від 01.12.2016 в сільській раді відсутній, є фіктивною, про що також було подано відповідну заяву в поліцію. Також наголосив на тому, що сумлінно виконує всі договірні обов`язки, у тому числі зі сплати орендних платежів.

Оцінивши в сукупності надані до справи документи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1,2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17).

За вказаного суд враховує, що згідно ч. 3 ст. 2 Земельного кодексу України, об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч.ч. 1, 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим, а договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. У разі оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у разі оренди земельної ділянки.

Відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 27.01.2010 у справі № 6-6200св09 та від 17.01.2019 у справі №908/1947/16.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 № 899-IV (далі - ЗУ № 899-IV ((в редакції, чинній на момент укладення позивачем договору оренди від 01.12.2016).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЗУ № 899-IV, сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Відповідно до ст. 13 ЗУ № 899-IV, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у Складі Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 917/258/19, від 28.10.2020 у справі № 923/965/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17.

Таким чином, земельні ділянки та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

Також суд враховує, що згідно ст. 30 ЗУ " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (а редакції станом на 01.12.2016), право оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, надані в оренду органами державної влади, органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", здійснюється б е з д е р ж а в н о ї р е є с т р а ц і ї права власності на такі земельні ділянки в Державному реєстрі прав.

Разом з тим, відповідно до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 N 119 (далі - Порядок №19) реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю); для реєстрації договору оренди орендодавець подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування: договір оренди у двох примірниках; сертифікат на право на земельну частку (пай); виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради перевіряє у дводенний термін подані документи, реєструє або готує обґрунтований висновок про відмову в реєстрації; договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком; датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги; на обох примірниках договору оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір; рішення про відмову у реєстрації може бути оскаржено у судовому порядку. Перший примірник договору оренди передається орендарю, другий - орендодавцю. Договір оренди підлягає перереєстрації у разі, коли до нього внесено зміни. Реєстрація договорів оренди земельних часток (паїв) проводиться безоплатно.

Матеріали справи містять підписаний орендарем та орендодавцем Договір оренди земельних ділянок від 01.12.2016, у якому зазначено, що його укладено відповідно до Земельного Кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та розпорядження голови Романівської районної державної адміністрації від 29.08.2016р №246, Романівською районною державною адміністрацією (орендодавець) з ТОВ "Біо ферма "Соболівка" (орендар), за п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки (н е в и т р е б у в а н і паї) реформованого КСП "Соболівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Соболівської сільської ради за межами населених пунктів.

Також до матеріалів справи надано Додаткову угоду від 01.12.2018 (а.с. 17), якою сторони зменшили розмір площі земельних ділянок до 73,5976га та встановили нормативно-грошову оцінку у розмірі 12%.

Крім того, позивач надав підписаний орендарем та орендодавцем Акт прийому-передачі земельних ділянок від 01.12.2016 (а.с. 16, т.1).

За п. 32 Договору, останній н а б и р а є ч и н н о с т і п і с л я підписання сторонами та його д е р ж а в н о ї р е є с т р а ц і ї.

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

Однак, судом встановлено, що на вказаному Договорі відсутня відмітка про його державну реєстрацію. При цьому Додаткова угода №1 до Договору оренди земельних ділянок б/н від 01.12.2016 (а.с. 17, т.1) містить відмітку про те, що зміни до договору зареєстровані у журналі реєстрації договорів по Соболівській с/р за №375 від 01.12.2018.

При цьому матеріали справи містять дві довідки, видані Соболівською сільською радою протилежного змісту, а саме:

- №135 від 21.02.2019, згідно якої Соболівська сільська рада повідомляє, що за ТОВ Ферма "Соболівка" на території Соболівської сільської ради Романівського району Житомирської області заключено та зареєстровано договора оренди землі загальною площею 318,0461грн, з них невитребувані паї площею 73,5976га, термін дії 10 років (а.с. 18,т.1).

- №317 від 10.09.2020, згідно якої Соболівська сільська рада повідомляє, що журнал реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) від 01.12.2016 в Соболівській сільській раді відсутній і ніколи не заводився, а додаткова угода №1 до договору оренди земельних ділянок від 01.12.2016 не реєструвалася (а.с. 239, т.1).

Про те, що журнал реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) від 01.12.2016 в Соболівській сільській раді відсутній і ніколи не вівся також було повідомлено колишнім сільським головою Соболівської сільської ради Моравською І.Е. в судових засіданнях, яка також стверджувала, що на час укладення оскаржуваних договорів оренди їй не було відомо про наявність у позивача договору оренди на спірні земельні ділянки, а довідку №135 від 21.02.2019 було видано на підставі усних пояснень працівника ТОВ "Біо ферма Соболівка" під час телефонної розмови.

За вказаного суд враховує, що згідно вищевказаного Порядку №119, ведення Книги реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), в даному випадку, покладається на Соболівську сільську раду. При реєстрації на обох примірниках договору оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також підпис особи, яка зареєструвала договір.

Разом з тим, суд встановив, що на Договорі оренди земельних ділянок від 01.12.2016 (а.с. 14-15, т.1) відсутній штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також підпис особи, яка зареєструвала Договір.

Відмітка на додатковій угоді №1 від 01.12.2018 до Договору оренди земельних ділянок б/н від 01.12.2016 (а.с. 17, т.1) про те, що зміни до Договору зареєстровані у Журналі реєстрації договорів по Соболівській сільській с/р за №375 від 01.12.2018 також не може свідчити про реєстрацію як Договору від 01.12.2016, так і Додаткової угоди до нього, оскільки, всупереч Порядку №119, штампу із зазначенням дати реєстрації, остання не містить. Тобто, приписи Порядку №119 щодо перереєстрації Договору, у випадку внесення змін до нього сторонами Договору оренди земельних ділянок б/н від 01.12.2016 також не виконано.

Наведене свідчить також про вірогідність обставин, зазначених саме у довідці, яка надавалася відповідачем (№317 від 10.09.2020)

За ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1,2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Оскільки у п. 32 Договору оренди від 01.12.2016, який узгоджується з п. 5 Порядку №119, сторони визначили, що Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, а таку реєстрацію не здійснили, суд дійшов висновку, що останній не набрав чинності.

Отже, позивач не набув права оренди на вказані ним земельні ділянки (невитребувані паї), тому укладені відповідачами договора оренди від 04.12.2019, не порушують права позивача, як орендаря.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Оскільки суд встановив, що позивач не є орендарем невитребуваних паїв, так як Договір оренди земельних ділянок від 01.12.2016 є не укладеним, тому оскаржувані договори оренди, укладені 04.12.2019 відповідачами, не можуть порушувати права позивача, що є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Водночас суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення...

Згідно з п. 1 договорів оренди № 18, 23, 86, 26, 27, 29, 30, 31, 32, 33, 17, 28, 45, 46, 47, 48, 50, 52, 56, 59, 63, 67, 68, 69, 70, 71, 89, 53 від 04.12.2019, останні укладені на підставі рішення Соболівської сільської ради 37 сесії 7 скликання від 19.09.2019 №104.

Разом з тим, позивач не обгрунтовує незаконність прийняття рішення, на підставі якого укладено вищевказані Договори оренди та не оспорює його.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За вказаного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 18000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 60ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Матеріали справи містять Ордер на надання правової допомоги ТОВ "Ольшанське" у Господарському суді Житомирської області адвокатом Герасимчуком Олегом Олександровичем (а.с. 244, т.1).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями п.3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору.

У матеріалах справи міститься договір б/н про надання правової допомоги від 05.10.2020 (а.с. 90, т.2), укладений адвокатом Герасимчуком О.О. та ТОВ "Ольшанське.

Також матеріали справи містять розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги), складений на підставі укладеного 05.10.2020 договору.

Згідно п.3.1 Договору та зазначеного розрахунку часу, гонорар за надання правової допомоги у суді по справі №906/1032/20 складає 18000,00 грн.

Оплата послуг здійснюється на протязі п`яти робочих днів з моменту підписання договору (п. 3.1. Договору).

На підтвердження понесених витрат у розмірі 18000,00 грн до справи надано платіжне доручення №223 від 20.11.2020 (а.с. 92).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до ч.1 ст.15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У ч. 2. ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, для визначення суми гонорару, яка підлягає відшкодуванню, має бути встановлено, що такі витрати пов`язані з розглядом справи, були необхідними та фактично понесені, а їх розмір є розумним та виправданим.

Позивач заперечень щодо суми витрат на професійну правничу допомогу не подав.

Враховуючи наведене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18000,00 грн, які погоджені сторонами договору б/н від 05.10.2020, є обґрунтованими, пов`язаними з розглядом даної справи та співмірними зі складністю справи, затраченим адвокатом часом та об`ємом і якістю виконаної ним роботи.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо ферма "Соболівка" до Романівської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшанське" відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо ферма "Соболівка" (54029, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул .8 Березня, буд. 34А, ід. код 40318731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшанське" (22800, Вінницька обл., Немирівський р-н, м. Немирів, вул. Горького, буд. 26А, ід. код 43245719) 18000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 27.05.21

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - у справу;

2 - позивачу (рек.);

3,4 - відповідачам (рек.).