Рішення

від 26.05.2021 по справі 357/9895/20

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/9895/20

2/357/262/21

Категорія 65

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

26 травня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., при секретарі - Чайка О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

05.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що на підставі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, посвідченого державним нотаріусом Другої білоцерківської нотаріальної контори Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1-716, номер запису про право власності: 36868078 від 12.06.2020 року, йому належить квартира АДРЕСА_1 . Станом на 31.07.2020 року в даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак вони не проживають за вказаною адресою та в добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку не бажають, чим створюють йому перешкоди у користуванні власністю. Тому, просив у судовому порядку визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 840,80 грн.

25.11.2020 року, після усунення позивачем недоліків позову, судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

05.04.2021 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує у повному обсязі та подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що згідно акту від 02.04.2021 року відповідач та її діти не проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідач володіє житловим будинком АДРЕСА_2 та є засновником ТОВ ІМТОП , що вніс до статутного капіталу внесок у розмірі 4900000,00 грн. Відповідач та її діти не є членами його сім`ї, а попередній власник квартири припинив своє право власності на квартиру. Отже, ОСОБА_2 є такою, що втратила право користування вказаним житловим приміщенням, а вимога щодо визнання дітей відповідача такими, що втратили право на вказане житло, є похідною, оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання та її місце проживання визначається місцем фактичного проживання батьків дитини. У зв`язку із зазначеним, та беручи до уваги наявну можливість батьків дітей щодо реєстрації їх у іншому житловому приміщенні, необхідно визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася, про дату,час та місце судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подала.

Третя особа представника у судове засідання не направила, про дату, час та місце судового засідання Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради повідомлена належним чином, 06.04.2021 року подала до суду рішення органу опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 23.03.2021 року № 208 Про вирішення судового спору щодо визнання малолітніх дітей таким, що втратили право коксування житловим приміщенням .

На підставі ст. 280 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 та являється власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.06.2020 року та свідоцтвом про майна з електронних торгів від 12.06.2020 року, посвідченого державним нотаріусом Другої білоцерківської нотаріальної контори Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1-716, номер запису про право власності: 36868078 від 12.06.2020 року ( а.с. 4-5).

Таким чином, позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_1 у визначеному законодавством порядку та відповідачем не спростовано правомірність підстав набуття ним права власності на вказане майно.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Біла Церква № 15.2-03/6864 від 31.07.2020 року (а.с. 6), у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 28.11.2001 року - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.11.2010 року - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з 11.10.2013 року - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із актом № 1 від 02.04.2021 року, засвідченим комісією ЖБК МЕДИК , за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак, за вказаною адресою не проживають.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.03.2021 року ( а.с.62-64), ОСОБА_2 на праві власності належить майно: з 08.07.2020 року - земельна ділянка площею 0,0389 кадастровий номер: 7124681000:01:001:0537, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; з 08.07.2020 року - земельна ділянка площею 0,25 кадастровий номер: 7124681000:01:001:0536, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 ; з 26.11.2018 року - житловий будинок загальною площею 95,2 кв.м., житловою площею 37,9 кв.м. з будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_2 .

З Витягу із Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( а.с.65), вбачається, що ОСОБА_2 є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю ІМТОП та розмір її внеску до статутного фонду Товариства становить 4900000,00 грн.

З рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 23.03.2021 року за № 208 ( а.с.79), наданого на виконання вимог ст. 19 СК України, вбачається, що в ході розгляду справи органом опіки та піклування встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та у ній зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Думка відповідача щодо заявлених до неї вимог невідома. В ході співбесіди з керівником ОСББ МЕДИК встановили, що у вказаній квартирі тривалий час ніхто не проживає. Згідно із повідомленням управління освіти та науки Білоцерківської міської ради від 19.02.2021 року № 101 малолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не навчаються у закладах освіти Білоцерківської міської територіальної громади. Враховуючи встановлені обставини та вимоги законодавства. Вважають, що визнання малолітніх дітей такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 недоцільним, оскільки це призведе до звуження обсягу їх існуючих житлових прав та порушення охоронюваних законом інтересів.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Ч.1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення відповідно до яких, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Ч.1 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналізуючи наведені вище норми, суд зауважує, що право користування членів сім`ї власника належним йому житлом, визначене в ст. 405 ЦК України є правом користування чужим майном, оскільки вказана стаття міститься в Главі 32 Розділу ІІ Книги третьої ЦК України Право користування чужим майном .

Тому, таке право користування чужим майном не зумовлює виникнення у особи, яка користується таким правом, прав власності на таке майно або на будь-яку його частину.

Крім того, право користування чужим майном за ст. 405 ЦК України стосується виключно членів сім`ї власника такого житла.

Тобто, обов`язковою підставою для виникнення та існування такого права користування є членство особи в сім`ї власника житла. Якщо ж особа, яка була власником житла припинила своє право власності на таке житло (перестала бути власником житла) і таке житло перейшло у власність особи, яка не є членом сім`ї осіб, які таким житлом користувались в силу ст. 405 ЦК України, то і члени сім`ї колишнього власника житла втрачають право користування ним відповідно до п. 4 ч.1 ст. 406 ЦК України, у зв`язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Вказане підтверджується позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №235/9835/15-ц та постанові Верховного Суду України від 05.11.2014 року по справі №6-158цс14.

У даному випадку, відповідач та діти не є членами сім`ї позивача, не є особами, які постійно проживають разом із власником квартири і ведуть з ним спільне господарство та між ними відсутні угоди про порядок користування вказаним житловим приміщенням, а попередній власник житла припинив своє право власності на нього.

Оскільки, з 12.06.2020 року (з часу реєстрації права) новим власником спірної квартири став позивач, який не є членом сім`ї відповідачів, то відповідно до описаних вище обставин та положень закону право відповідача на користування чужим майном припинилось і позивач має право в будь-який момент після набуття права власності на вказане житло звернутись до суду з відповідними вимогами про визнання відповідача таким, що втратив право користування належним йому житлом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

Щодо визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житлом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Відповідно до ч.1 ст. 176 СК України, батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Згідно із ч.1 ст. 177 СК України, батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Відповідно до правових висновків касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі, її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Встановлено, що малолітні: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не є членом сім`ї позивача (власника квартири), а місцем їх проживання є місце проживання матері - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , враховуючи, що саме за даною адресою відповідачем було отримано судові повідомлення щодо розгляду даної справи ( а.с.90).

За змістом ч.2 ст. 18 Закону України Про охорону дитинства діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Таким чином, малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Отже, малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, оскільки в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання та місце її проживання визначається місцем фактичного проживання (а не місцем реєстрації) батьків дитини, у зв`язку з чим, малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , права та інтереси позивача не могли порушити та не можуть самостійно їх відновити, отже вимога про визнання їх таким, що втратили право користування житлом, є похідною від вимоги про визнання такою, що втратила право користування житлом, їх матері відповідача у справі - ОСОБА_2 , яка має можливість зареєструвати дітей в іншому житловому приміщенні, за місцем фактичного проживання.

Суд критично оцінює рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 23.03.2021 року за № 208 оскільки висновок органу опіки та піклування недостатньо обґрунтований, винесений без пояснень відповідача, не містить відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей та її батьків, а також інших документів, які стосуються справи та мають значення для захисту інтересів і прав дитини.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивач сплатив при подачі позову судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.1), тому з відповідача на його користь стягуються дані судові витрати.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 15, 16, 29, 317, 319, 383, 391 ЦК України, ст. 6,176,177 СК України, ст. 12, 76 - 82, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ), третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області (місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Першотравнева, 8), визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення складено 28.05.2021 року.

СуддяО. В. Бондаренко