Постанова

від 26.05.2021 по справі 478/1400/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.05.21

22-ц/812/956/21Провадження №22-ц/812/956/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Бондаренко Т.З.,

суддів- Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання Колосовою О.М.

за участю: представника ФГ Попова Дача -Коржа В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №478/1400/20 за апеляційною скаргою

Фермерського господарства Попова Дача

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Томашевського О.О., в приміщенні того ж суду, за позовом

Фермерського господарства Попова Дача до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Казанківської селищної ради, про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2020 року Фермерське господарство Попова Дача (далі - ФГ Попова Дача звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Казанківської селищної ради, про визнання права власності на земельну ділянку.

Позивач зазначав, що в 1992 році, ОСОБА_3 , як голова новоствореного селянського (фермерського) господарства, на підставі Державного акту отримав у довічне успадковане володіння земельну ділянку, площею до 43,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

З цього часу обов`язки землекористувача здійснювало фермерське господарство.

Рішенням Ради народних депутатів від 08 лютого 1994 року № 15 було вирішено продати земельну ділянку, площею 35,5 га (яка входить до складу 43,0 га) ОСОБА_3 . На виконання вказаного рішення, Казанківська селищна Рада народних депутатів надала рахунки на сплату вартості земельної ділянки та державного мита, які ФГ Попова Дача були сплачені. Після цього, між ОСОБА_3 та Казанківською селищною Радою народних депутатів уклали договір купівлі - продажу, за яким останній набув права власності на земельну ділянку, площею 35,5 га. Договір було погоджено нотаріально та зареєстровано.

Після цього, Казанківська селищна Рада народних депутатів повинна була замовити розробку проекту відведення земельної ділянки та погодити цей проект в подальшому, але не зробивши цих дій фактично позбавила можливості ОСОБА_3 отримати Державний акт на право власності вказаної ділянки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, так і не оформивши право власності на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні ФГ Попова Дача . До кола спадкоємців ОСОБА_3 входить зокрема його дружина - відповідач ОСОБА_2 та син - ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене позивач ФГ Попова Дача просило визнати за ним право власності на земельну ділянку, розміром 35,5 га, придбану 11 березня 1994 року головою селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 у Казанківської селищної Ради народних депутатів України за договором купівлі - продажу для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки між Казанківською селищною радою та ОСОБА_3 слугувало підставою для замовлення покупцем та встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання покупцем Державного акту на право власності на придбану земельну ділянку.

Також суд зазначив, що правовстановчим документом на спірну земельну ділянку площею 43,0 га фактично є Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою виданий на підставі рішення Казанківської районної Ради від 21 квітня 1992 року на ім`я ОСОБА_3 . Таким чином районний суд дійшов висновку про те, що суду не надано належних доказів того, що у ФГ Попова Дача виникло право власності на спірну земельну ділянку площею відповідно до законодавства чинного на момент укладення договору купівлі-продажу землі.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на час укладання договору купівлі - продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_3 з Казанківською селищною радою, відповідно до ст. 6 ЗК України, в редакції 1991 року, громадяни України мали право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема і для ведення селянського фермерського господарства, в тому числі і за плату. Відповідно до положень ст. 50-55 ЗК України, в редакції 1991 року на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. Таким чином, голова селянського (фермерського) господарства є спеціальним суб`єктом, який використовує набуту земельну ділянку виключно для здійснення підприємницької діяльності.

Обов`язок виготовлення та видача як правовстановлюючих документів так і проекту відведення земельної ділянки технічної документації покладено на Казанківську селищну Раду народних депутатів України, проте такий обов`язок рада не виконала.

Районний суд помилково вважав, що саме Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 43,0 га слід вважати правовстановчим документом на спірну земельну ділянку площею 35,5 га, оскільки вказані земельні ділянки є різними за своєю площею, та придбані з різних правових підстав. В той же час не надав оцінки доказам, які надані позивачем та не навів обґрунтування їх неприйняття. Так, апелянт вказує, що суду надані докази сплати вартості придбаної ОСОБА_3 земельної ділянки фермерським господарством, а тому ФГ Попова Дача також є учасником цивільно-правової угоди щодо купівлі-земельної ділянки.

Сторони не заперечували, що ОСОБА_3 , як голова фермерського господарства набував право власності на земельну ділянку за кошти ФГ Попова Дача , так як дії учасників угоди відповідали волевиявленню сторін, були спрямовані на виникнення права власності на земельну ділянку у ФГ Попова Дача та відповідали вимогам закону. Казанківська селищна рада не заперечувала щодо придбання права власності на спірну земельну ділянку площею 35,5 га ФГ, отримані кошти як оплату за землю не повернула, як безпідставно сплачені, тривалий час ними користується.

Апелянт вважає, що право власності на спірну земельну ділянку площею 35,5 га набуте в законному порядку в 1994 році головою ФГ Попова Дача не може бути втрачене по причині смерті ОСОБА_3 16 червня 2011 року, оскільки сплативши вартість земельної ділянки ФГ Попова Дача стало учасником цивільно-правової угоди, так як вчинило дії спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для набуття права власності на земельну ділянку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, з матеріалів справи, вбачається, згідно рішення 10-й сесії ХХІ скликання Казанківської районної ради народних депутатів від 21 квітня 1992 року № 10/105 та Державного акту виданого на підставі такого рішення, ОСОБА_3 було надано земельну ділянку площею 43,0 га на право постійного користування, який за № 12 занесено до Книги реєстрації Державних актів .

З копії Книги записів державних актів пожиттєвого успадкованого володіння землею Казанківського району Миколаївської області вбачається, що земельна ділянка, площею 43,0 га належить в користуванні у ОСОБА_3 (запис за п/н 12).

З Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28 липня 2020 року № НВ-4809980332020 вбачається, що право власності на земельну ділянку площею 43,0 га належить Казанківській селищній раді та перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_3 .

Розпорядженням представника Президента України Про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності б/н та б/д 1993 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство № 12 Попова Дача , головою господарства зазначено ОСОБА_3 , загальну кількість членів господарства визначено в складі трьох осіб.

Копією свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 04 березня 1993 року б/н підтверджено, що ФГ Попова Дача пройшло державну реєстрацію.

Згідно з довідкою Казанківської селищної ради від 07 березня 1994 року № 359 - 7,5 га земельної ділянки зі складу 43 га, які належали на підставі Державного акту про право користування ФГ Попова Дача були виділені ОСОБА_3 у приватну власність.

Як вбачається із архівного витягу від 14 грудня 2017 року №К-139/04-03, рішенням Казанківської сільської ради народних депутатів від 08 лютого 1994 року № 15 було вирішено продати земельну ділянку площею 36,0 га на території КАСП ім. Петровського ОСОБА_3

11 березня 1994 року між Казанківською селищною радою народних депутатів України та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого, земельна ділянка площею 35,5 га за цільовим призначенням для ведення сільського (фермерського) господарства, що знаходиться в АДРЕСА_1 продається ОСОБА_3 за суму 11 076 000 карбованців.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 178 Державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори.

Казанківська селищна Рада видала рахунки від 14 серпня 1994 року та від 14 лютого 1994 року на ім`я ФГ Попова Дача на сплату вартості земельної ділянки та державного мита, які були сплачені господарством, що підтверджується платіжними дорученнями від 21 лютого 1994 року та 04 березня 1994 року.

З копії витягу з протоколу № 1 зборів членів ФГ Попова Дача від 21 лютого 2011 року, наказу № 2 від 21 лютого 2011 року, заяви ОСОБА_3 від 21 лютого 2011 року, документу про правомірність прийнятого рішення зборами членів ФГ Попова Дача вбачається, що голова господарства звільнений з даної посади через вихід на пенсію, проте залишився членом господарства. Головою господарства призначено ОСОБА_1 , якого було прийнято в члени господарства та у співзасновники господарства.

З нової редакції статуту ФГ Попова Дача від 21 лютого 2011 року засновником господарства значиться ОСОБА_1 .

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 26 липня 2012 року за № 14351387 засновником та керівником ФГ Попова Дача є ОСОБА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 від 21 жовтня 2011 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з чим ОСОБА_2 , як його дружина та ОСОБА_1 є спадкоємицями першої черги.

Так із змісту позовних вимог ФГ Попова Дача вбачається, що останнє просить визнати за ним право власності на земельну ділянку, в зв`язку з тим, що фактично ФГ Попова Дача є учасником договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 35,5 га, оскільки за виданими продавцем Казанківською сільською Радою рахунками господарство сплатило вартість землі, на підставі чого позивач вважає себе покупцем за цим договором. Однак в тексті договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 35,5 га від 11 березня 1994 року покупцем вказано ОСОБА_3 . Однак, оскільки ОСОБА_3 був головою Фермерського господарства то він і представляв в даному договорі не себе особисто, як громадянина, а Фермерське господарство. Весь цей тривалий час ФГ Попова Дача є єдиним законним користувачем вказаної земельної ділянки, цільове призначення якої є виключно для ведення фермерського господарства та не може бути змінено.

Також позивач вказує, що на момент надання земельної ділянки в 1992 році ОСОБА_3 , спірна земельна ділянка надавалося йому не як громадянину фізичній особі, а як голові фермерського господарства у постійне землекористування і за іншим цільовим призначенням вказана земельна ділянка не могла використовуватися.

Так, згідно зі ст. 6 ЗК України 1991 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України мали право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення селянського (фермерського) господарства, також було передбачено й право громадян за плату отримати у власність земельну ділянку, зокрема для ведення селянського (фермерського) господарства розмір яких перевищує середню земельну частку.

Відповідно до положень Закону України Про селянське фермерське господарство , в редакції від 23 липня 1993 року ст. 2 було встановлено, що головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова фермерського господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції від 13 березня 1992 р.), у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення СФГ, особистого підсобного господарства. Йдеться про те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась особі не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного СФГ.

Законодавством одержання земельної ділянки було передбачене як обов`язкова умова для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого фермерського господарства.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку.

Звідси надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства, а не для задоволення особистих потреб.

З моменту державної реєстрації СФГ (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Так, відповідно до положень ст. 9 ч. 3 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що право власності (як передане безкоштовно так і набуте за плату) та право постійного користування земельними ділянками для ведення (селянського) фермерського господарства, після реєстрації господарства в порядку Закону, переходить до юридичної особи. Оскільки, відповідно до Державного акту виданого ОСОБА_3 на підставі рішення Казанківської ради народних депутатів від 21 квітня 1992 року про надання 43,0 га землі у постійне користування для ведення (селянського) фермерського господарства вказана земельна ділянка, була передана ОСОБА_3 , як голові Фермерського господарства Попова Дача , то як наслідок у фермерського господарства виникло саме право користування вказаною земельною ділянкою.

Так, відповідно до положень ст. 18 ЗК України, в редакції 1993 року, передбачено придбання громадянами у місцевих Рад народних депутатів земельних ділянок у власність для ведення у власність селянського фермерського господарства понад площу, що передається безплатно, та провадиться за плату в порядку, передбаченому ст. 17 цього Кодексу.

Між тим, статтею 22 ЗК України 1991 року було визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно зі ст. 23 ЗК України 1991 року чітко визначалось, що право власності або право користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, враховуючи, що на підставі укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки між Казанківською селищною радою та ОСОБА_3 , як головою Фермерського господарства, не було сформовано, як об`єкту цивільного обороту, шляхом відведення цієї земельної ділянки та визначення її індивідуальних ознак, тобто меж, Державний акт на спірну земельну ділянку компетентним органом не видано, то право власності на цю земельну ділянку, її покупець вказаний в договорі, а саме ОСОБА_3 , як голова фермерського господарства не набув. Отже районний суд фактично правильно вказав, що положення договору купівлі-продажу земельної ділянки, як підстава для відведення земельної ділянки та отримання Державного акту не були реалізовані.

Факт оплати ФГ Попова Дача вартості земельної ділянки, що не оспорюється сторонами та підтверджено належними доказами, як то відповідні платіжні доручення від 21 лютого 1994 року та 04 березня 1994 року на виконання умов договору купівлі-продажу цієї ділянки, сам по собі не тягне таких правових наслідків як виникнення права власності на землю. Оскільки, відповідно до змісту договору купівлі - продажу земельної ділянки від 11 березня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори де стороною договору, тобто покупцем земельної ділянки зазначено ОСОБА_3 , а не ФГ Попова Дача та який зареєстровано в реєстрі за № 178.

Позовні вимоги про визнання вказаного договору купівлі-продажу в частині покупця недійсним та визнання ФГ Попова Дача покупцем останнім не заявлено. За такого, відсутні підстави вважати, що сплативши кошти як вартість земельної ділянки, позивач набув статусу покупця та відповідно придбав у власність спірну земельну ділянку. В зв`язку з цим, висновок суду , що можливість набуття права власності на земельну ділянку за плату законодавчо було передбачено саме для громадян, а не для юридичних осіб, як то фермерське господарство, слід вважати передчасним.

Також, оскільки, спірна земельна ділянка площею 35,5 га не була відведена в натурі в установленому законом порядку, в зв`язку з чим вона не може бути самостійним об`єктом цивільних прав, а лише входить до складу земельної ділянки площею 43,0 га на яку видано правовстановчий документ Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 43,0 га на ім`я голови на той час, фермерського господарства Попова Дача - ОСОБА_3 , на підставі якого у позивача виникло саме право користування, а не право власності.

Відповідно до положень ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України , цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтями 12 , 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія суддів погоджується з висновком районного суду стосовно недоведеності правових підстав для виникнення у позивача права власності на спірну земельну ділянку, а тому і відсутність можливості застосування судового захисту.

За такого, відсутні підстави для зміни чи скасування судового рішення передбачені положеннями ст. 376 ЦПК України, а тому згідно положень ст.375 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги ФГ Попова Дача зведені до обставин, викладених в позовній заяві, а тому не є спростовними для наведених висновків суду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Попова Дача залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Судді: Т.З.Бондаренко

Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова