Рішення

від 20.05.2021 по справі 440/2188/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2188/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним рішення від 01.02.2021 №440-СГ та зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Криворудської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населеного пункту в районі земельної ділянки з кадастрами номером 5324583200:00:003:0548.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на те, що згідно інформації наданої відділом у Семенівському районі Головного управління Держапраці у Полтавській області земельна ділянка на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою перебуває в оренді відповідно до договору укладеного між ОСОБА_2 та Семенівською РДА від 24.02.2012.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв`язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.12.2020 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області звернувся гр. ОСОБА_1 із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Криворудської сільської ради Семенівського району Полтавської області, за межами населених пунктів в районі земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:003:0548.

До вказаної заяви додано викопіювання з місцем розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного коду.

Відповідач своїм наказом від 15.01.2021 №440-СГ відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої ст. 118 Земельного кодексу України.

Позивач не погодився з вказаною відмовою, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Із аналізу зазначених норм, вбачається, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Разом з тим, спірний наказ не містить чітких посилань на те, у чому саме виявилась невідповідність поданого клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Зі змісту відзиву судом встановлено, що відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою виходячи з того, що обрана позивачем земельна ділянка передана в оренду іншій особі.

На підтвердження чого суду надано типовий договір від 24.02.2012 укладений між Семенівською районною державною адміністрацію Полтавською області та ОСОБА_2 .

Дослідивши зміст вказаного договору та інформацію з Публічної кадастровою карти України судом встановлено, що договір не містить інформації про кадастровий номер земельної ділянки переданої в оренду гр. ОСОБА_2 , а Публічна кадастрова карта не містить інформації про перебування земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:003:0548 в оренді.

В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У цій справі відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про передачу обраної позивачем земельної ділянки в оренду іншій особі та необхідність отримання її погодження.

Таким чином твердження позивача щодо передачі в оренду іншій особі земельної ділянки за рахунок якої позивач хоче отримати у власність земельну ділянку площею 2.0 га є безпідставними.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість спірного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи, те що вірною датою спірного наказу є 15.01.2021суд керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15.01.2021 №440-СГ.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Криворудської сільської ради Семенівського району, Полтавської області, суд виходить з наступного.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

За своєю правовою природою, повноваження відповідача щодо прийняття рішень про надання дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Однак, з метою повного та належного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.12.2020 №Т-25131/0/25-20 з урахуванням висновків суду.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15.01.2021 №440-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 04.12.2020 №Т-25131/0/25-20 з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового.

Суддя С.С. Бойко