Постанова

від 31.05.2021 по справі 916/921/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/921/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Колоколова С.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2021 року, м. Одеса, суддя Цісельський О.В., повний текст складено та підписано 08.04.2021 року

у справі № 916/921/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ

про розірвання договору та стягнення 471 933 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та ухвали суду першої інстанції.

У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ, в якій просило суд розірвати договір поставки від17.10.2019 року №СД17102019, укладений між ним та відповідачем, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ на свою користь грошові кошти у розмірі 471 933 грн. та відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати у розмірі 9 348 грн. 99 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умов укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ договору поставки від 17.10.2019 року №СД17102019, відповідач неналежно виконав свої господарські зобов`язання та грубо порушив умови укладеного договору. А саме, останній поставив позивачу обладнання, яке не відповідає технічним характеристикам, визначеним вказаним вище договором, недоліки поставленого товару не усунув, у добровільному порядку сплачені позивачем грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса звернулось до господарського суду з указаними вище вимогами.

Разом з позовною заявою, в цей же день 06.04.2021 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову (вх. №2-432/21), у якій просило суд накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ у розмірі 471 933 грн., що належать останньому та знаходяться на його банківських рахунках.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08 .0 4.2021 року у справі №916/921/21 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ про розірвання договору та стягнення 4714 933 грн., разом з доданими до неї документами, в тому числі заявою про забезпечення позову, передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарського суду міста Києва .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки позовні вимоги заявлено не про фактичне виконання зобов`язань за договором поставки від 17.10.2019 року, а про розірвання цього договору та стягнення грошових коштів, як похідної вимоги, судом не може бути застосовано положення ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України. Відтак, на думку Господарського суду Одеської області, на підставі ст. 29, 29, п. 2 ч. 1 ст.138 Господарського процесуального кодексу України, поданий позов та заява про забезпечення позову підсудні Господарському суду міста Києва та підлягають передачі за підсудністю до вказаного вище суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса з ухвалою суду не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Одеської області від 08 .0 4.2021 року у справі №916/921/21 скасувати та направити справу до Господарського суду Одеської області для подальшого розгляду.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права і неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, погоджуючись з тим фактом, що місцезнаходженням відповідача є місто Київ, що зумовлює за загальним правилом визначення підсудності необхідність звернення з позовом до відповідача через Господарський суд міста Києва, зазначив, посилаючись на вимоги ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, що ними передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

На думку позивача, оскільки п. 1.2. спірного договору поставки чітко визначене місце поставки - м. Одеса, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, його позовна заява повинна розглядатися саме Господарським судом Одеської області.

Враховуючи наведене вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса вважає, що судом першої інстанції фактично звужено зміст пункту спірного договору щодо місця його виконання, оскільки законодавством не унормовано, що у цьому випадку позовні вимоги мають стосуватися саме зобов`язання виконати умови спірного договору, а тому, помилково в оскаржуваній ухвалі визначено про неможливість застосування п. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29 .0 4.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 08 .0 4.2021 року у справі №916/921/21, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1,5,6,8,9,12,18,31,32,33,34 частини 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 2 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України).

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м.Одеса не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 08.04.2021 року у справі № 916/921/21не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

17 . 10 . 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса (Покупець) було укладено договір поставки №СД17102019, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у встановлений строк передати товар у власність покупця, а покупець оплатити та прийняти у постачальника обладнання, в асортименті, у кількості та за ціною, що зазначаються у специфікації №1, яка є невід`ємною частиною даного договору.

З п. 1.2 вбачається, що відповідно до умов, визначених договором, поставка обладнання покупцю здійснюється на умовах DDP згідно із правилами Інкотермс 2010. Місце поставки на умовах DDP: Одеса, вул. Морська, буд. 8а.

Розділом 2 та 3 вказаного вище договору сторони погодили загальну суму договору, порядок здійснення розрахунків та умови прийняття - передачі обладнання, а саме, п. 2.5 визначено, що оплата ціни договору здійснюється в безготівковому порядку на підставі виставлених постачальником рахунків, шляхом перерахування грошових коштів в національній грошовій одиниці України на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, з урахуванням податку на додану вартість.

Якість обладнання та гарантійні зобов`язання узгоджені між позивачем та відповідачем розділом 4 договору поставки.

Крім того, спірним договором також визначено обов`язки та відповідальність сторін (розділи 5, 6 договору).

Порядок вирішення спорів передбачено розділом 8 спірного договору поставки, а саме: усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами на основі взаємної поваги; якщо сторони не можуть дійти згоди щодо вирішення спору шляхом переговорів та у претензійному порядку, будь-яка зі сторін вправі передати спір на розгляд та вирішення господарського суду, відповідно до чинного законодавства України ( п. 8.1, 8.2 договору).

Пунктом 9.1 визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Припинення договору внаслідок закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором, що виникли на момент припинення даного договору та від відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання (п. 9.4 договору).

До наведеного вище договору, позивачем додано додаток №1 - Специфікацію №1 до договору поставки від 17.10.2019 року №СД17102019, яка включає назву обладнання, загальну ціну договору, порядок оплати та строки поставки.

Крім того, додатком №2 до договору поставки від 17.10.2019 року №СД17102019 визначено технічну специфікацію ліфтів.

Вказані вище договір та додатки до нього підписані та скріплені печатками сторін по справі.

Також, на підтвердження своїх позовних вимог, позивачем до позовної заяви додано платіжні доручення від 31.10.2019 року №1283 на суму 157 311 грн. та від 06.04.2020 року №2352 на суму 314 622 грн., а також договір про надання послуг від 01.04.2020 року №01/04/20, укладений між позивачем та Приватним підприємством САТ-ТЕК , м. Одеса.

Як встановлено колегією суддів, у зв`язку із постачанням відповідачем обладнання неналежної якості, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом .

Поряд із зазначеним вище, матеріали справи також містять заяву про забезпечення позову від 06.04.2021 року вх. №2-432/21, яка ґрунтується на наступних обставинах:

- Предметом позову є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса про розірвання договору поставки від 17.10.2019 року №СД17102019 та стягнення коштів у загальному розмірі 479 933 грн.;

- Спірна ситуація щодо поставки обладнання якості, яка не визначена договором поставки та додатками до нього, існує значний строк та вирішення її у позасудовому порядку шляхом проведення переговорів відповідач фактично ігнорує;

- На думку Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса наявні значні ризики невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ взятих на себе договірних зобов`язань та можливості задоволення позивачем своїх вимог до відповідача лише за рахунок можливих грошових коштів на його банківських рахунках;

- Позивач вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог, факту ухилення відповідача від виконання зобов`язань за спірним договором та існування спірної ситуації протягом тривалого часу, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного покупцем заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зникнення або зменшення коштів, які наявні у постачальника, на момент ухвалення рішення по справі;

- За вказаних вище обставин, заявник вважає, що у даному випадку адекватним, спів- розмірним та обґрунтованим є такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти в межах суми, сплаченої позивачем на користь відповідача за договором поставки, у розмірі 471 933 грн., що належать останньому та обліковуються на його банківських рахунках.

Після дослідження позовної заяви та доданих до неї додатків, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса суд першої інстанції дійшов висновку, що остання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України підлягає передачі до Господарського суду міста Києва з причин помилкового визначення позивачем правил територіальної підсудності, встановлених ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, про що Господарським судом Одеської області було постановлено відповідну ухвалу від 08.04.2021 року, що в свою чергу, стало підставою для звернення позивача до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Правило територіальної підсудності, закріплене у ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, є прикладом підсудності, яка застосовується для деяких позовів, особливий характер яких обумовлює доцільність надання позивачеві можливості пред`явити позов не лише в судах за місцем проживання відповідача, тобто у порядку застосування положень загальної територіальної підсудності, але і в інших судах.

Визначена ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України підсудність за місцем виконання договору не залежить від сторін договору і можливої зміни ними свого місця проживання, не надає жодній із сторін переваг порівняно з іншою.

Вказана стаття застосовується до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

При цьому слід враховувати, що правила цієї статті не застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці.

Разом з тим, місце виконання зобов`язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі і у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.

При цьому, за загальним правилом місцем виконання зобов`язання вважається місце, в якому мають бути вчинені дії боржника, яких вправі вимагати від нього кредитор.

Разом з тим, правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено ст. 532 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5)за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Правила ст. 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 532) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Так, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що юридичною адресою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ є: м. Київ, Солом`янський район, площа Солом`янська, будинок 2, офіс 604 .

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем по справі 17.10.2019 року було укладено договір поставки №СД17102019, за умовами п. 1.2. якого, місцем поставки обладнання на умовах DDP є наступна адреса: м. Одеса, вул. Морська, 8а.

Тобто, з наданого до позовної заяви договору вбачається, що вказаним вище пунктом договору поставки обладнання сторони передбачили саме місце поставки, що не заперечується ні позивачем, ні відповідачем по справі.

Разом з тим, зі спірного договору, а саме з п. 2.5, також вбачається, що оплата ціни договору здійснюється в безготівковому порядку на підставі виставлених постачальником рахунків, шляхом перерахування грошових коштів в національній грошовій одиниці України на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, з урахуванням податку на додану вартість. Аналізуючи вказаний вище пункт спірного договору, судова колегія приходить до висновку, що авансові платежі, які згідно умов договору поставки та додатків до нього позивач мав перерахувати на банківський рахунок відповідача, який розміщений в ПАТ ПрокредитБанк , м. Київ, що також не заперечується сторонами по справі.

Виконання зобов`язань за договором поставки щодо сплати авансових платежів позивачем на рахунок відповідача підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями від 31.10.2019 року №1283 на суму 157 311 грн. та від 06.04.2020 року №2352 на суму 314 622 грн.

Таким чином, фактично, як встановлено колегією суддів апеляційного суду, сторони передбачили місце виконання зобов`язання лише в частині поставки обладнання, однак угодою не визначено місце виконання зобов`язання в частині проведення розрахунків та виконання договору в цілому.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про правомірність висновку Господарського суду Одеської області, що при встановленні підсудності позову визначальними є його предмет та підстави, враховуючи те, що у даній справі предметом спору є вимоги про розірвання договору поставки та стягнення коштів у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов`язань, а не вимога про зобов`язання передати (прийняти) обладнання або стягнення його вартості. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування положень ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, доводи скаржника викладені ним в апеляційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що не підтверджені наявними у матеріалах справи належними та допустимим доказами.

З урахуванням зазначеного, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції при визначенні підсудності за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК-К» , м. Київ про розірвання договору та стягнення 471 933 грн. та за заявою про забезпечення позову, правомірно визначено, що вказану вище позовну заяву та заяву про забезпечення позову за загальними правилами підсудності має розглядати Господарський суд міста Києва, тобто за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування відповідача, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «СВК-К» не зареєстровано в Одеській області, а зареєстровано у м. Київ , площа Солом`янська, будинок 2, офіс 604.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду доходить до висновку, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необхідності передачі справи № 916/921/21 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відтак, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, при цьому, ухвала Господарського суду Одеської області від 08 .0 4.2021 року у справі № 916/921/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» , м. Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2021 року у справі №916/921/21 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2021 року у справі № 916/921/21 - залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М. Принцевська

С.І. Колоколов