Рішення від 20.05.2021 по справі 914/2544/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2021 справа № 914/2544/20

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» , м.Львів,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,

про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Побігайленко Ю.-Б.В.

Прокурор: Сенів О.П.

Представники сторін:

від позивача: Бригарда О.С.,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у процесі здійснення представницької діяльності встановлено факт незаконного вибуття земельної ділянки за кадастровим № 4610165500:04:002:0056 (дороги) - 1-го проїзду, площею 0,1099 га з державної власності. Вказана земельна ділянка не відноситься до земель комунальної власності, а є землями державної власності, відтак у Рудненської селищної ради відсутні повноваження щодо прийняття рішень щодо передачі спірних земель.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01.10.2020 справу № 914/2544/20 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2020 справу №914/2544/20 прийнято до розгляду, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.11.2020.

19.10.2020 прокурор, на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2020, подав суду супровідний лист №14.35/04-17-4373вих-20 від 13.10.2020 з додатками.

30.10.2020 відповідач подав суду відзив на позовну заяву (вх.№2806/20) у якому зазначає, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором та не обґрунтовано у достатній мірі підстави звернення до суду; до позову підлягає застосуванню позовна давність, оскільки майно, як стверджує прокурор, вибуло із державної власності у 2010 році і прокуратурі ще у 2011 році було відомо про обставини затвердження технічної документації ОК «СТ «Лаванда» , що підтверджується окремою постановою Залізничного районного суду м. Львова у справі №1-360 від 21-22.12.2011, поданням Прокуратури м. Львова від 31.05.2011 та листом від 17.01.2012; позовні вимоги заперечив з огляду на те, що згідно експлікації земель радгоспу «Львівський» спірна земельна ділянка була передана до меж селища ще 08.10.1991, а Львівський обласний відділ охорони здоров`я на території радгоспу «Львівський» мав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ще із 1986 року і її розташування у межах населеного пункту також підтверджується технічною документацією; посилання прокурора на «генеральний план, суміщений з проектом детального планування/коригування проекту « АДРЕСА_1 та ситуаційним планом земельної ділянки, складеного ДП «Львівський інститут землеустрою» як доказ знаходження земельних ділянок кооперативу за межами населеного пункту, не можуть спростовуватися висновками Держкомзему у м. Львові; кримінальним провадженням №42018141090000060 в ході досудового розслідування якого, як стверджує прокурор, встановлено незаконність передання спірної земельної ділянки, не доведено, оскільки провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строків давності; рішення Рудненської селищної ради Залізничного району м. Львова № 619 від 25.09.2008 та № 629 від 04.12.2008, на підставі яких здійснено реєстрацію права власності на земельні ділянки, не оскаржувались; Управлінням Держкомзему у межах підготовки технічної документації погоджено рішення селищної ради та видано державні акти; з підстав викладеного, відповідач просив залучити Рудненську селищну раду Залізничного району м.Львова та Головне Управління Держгеокадастру у Львівській області до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою від 05.11.2020 суд залучив Рудненську селищну раду Залізничного району м.Львова і Головне Управління Держгеокадастру у Львівській області до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та відклав підготовче засідання на 26.11.2020.

25.11.2020 прокурор подав суду відповідь на відзив (вх.№33835/20) з клопотанням про поновлення строку на його подання (вх.№ 33846/20).

Протокольною ухвалою від 26.11.2020 Господарський суд Львівської області суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 10.12.2020. Ухвалами від 26.11.2020 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив відповідача та третіх осіб про дату, час і місце наступного підготовчого засідання, а ухвалами від 10.12.2020 про відкладення підготовчого засідання на 24.12.2020.

23.12.2020 позивач подав додаткові пояснення по справі (вх.№36393/20).

Протокольною ухвалою від 24.12.2020 Господарський суд Львівської області суд відклав підготовче засідання на 14.01.2021. Ухвалами від 24.12.2020 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив відповідача та третіх осіб про дату, час і місце наступного підготовчого засідання.

14.01.2021 прокурор подав додаткові пояснення у справі (вх.№ 765/21) та клопотання про заміну третьої особи 1 у справі з Рудненської сільської ради Залізничного району м.Львова на Львівську міську раду. Обґрунтовуючи подане клопотання, прокурор посилається на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» . Згідно ухвали ЛМР №6 від 29.12.2020 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» визначено ЛМТГ правонаступником всього майна та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, у тому числі Рудненської сільської ради, а ухвалою № 7 від 29.12.2020 Рудненську селищну раду шляхом приєднання до Львівської міської ради. Суд здійснив відповідну заміну.

22.02.2021 третя особа 1 подала суду письмові пояснення (вх.№4104/21), у якому додатково повідомила, що згідно листів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 06.03.2020 року №10-13-0,6-1738/2-20 та від 13.08.2020 року № 10-13-0.37-449/109-20 станом на момент прийняття рішення Рудненською селищною радою від 04.12.2008 Про затвердження технічної документації на земельну ділянку ОК СТ Лаванда , яким передано земельні ділянки у власність фізичним особам відповідно до розроблених відомостей державної статистичної звітності по формі 2-зем земельна ділянка загальною площею 46,0000 га в межі якої входять земельні ділянки ОК СТ Лаванда обліковувалися за радгоспом Приміський в державній формі власності. Відповідно до розроблених відомостей державної статистичної звітності по формі 6-зем земельна ділянка загальною площею 46,0000 га в межах якої входить спірна земельна ділянка обліковуються за Радгоспом Приміський - угіддя ліси та ін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.02.2021 закрито підготовче провадження і призначено справу № 914/2544/20 до судового розгляду по суті на 11.03.2021. Явка сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Протокольною ухвалою від 11.03.2021 Господарський суд Львівської області суд відклав судове засідання на 08.04.2021. Ухвалами від 11.03.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив відповідача та третіх осіб про дату, час і місце наступного судового засідання.

15.03.2021 Львівська обласна прокуратура подала пояснення по справі (вх.№5985/21).

Прокурор у судове засідання 08.04.2021 з`явився, подав клопотання (вх.№86118/21) про заміну Львівської місцевої прокуратури № 2 на Франківську окружну прокуратуру м.Львова у зв`язку з реорганізацією.

Ухвалою від 08.04.2021 суд відповідно до ст.52 ГПК України здійснив заміну Львівської місцевої прокуратури № 2 на Франківську окружну прокуратуру м.Львова та відклав судове засідання на 22.04.2021. Явка учасників провадження обов`язковою не визнавалась.

Протокольною ухвалою від 22.04.2021 Господарський суд Львівської області відклав судове засідання на 20.05.2021. Ухвалами від 22.04.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив відповідача та третю особу 2 про дату, час і місце наступного засідання.

Прокурор у судове засідання 20.05.2021 з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задоволити.

Представник позивача у судове засідання з`явився, підтримав позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки у відповідача.

Відповідач правом участі свого представника у судових засіданнях не скористався.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, причини відсутності не повідомили, третя особа 2 пояснення по суті спору не подала. У минулому судовому засіданні представник Львівської міської ради позов підтримав, просив його задоволити.

У судовому засіданні 20.05.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

07.11.2007 ОК СТ Лаванда (код ЄДРПОУ №35620791) та НВП Геодезія-Сервіс укладено договір №126/2007 на інвентаризацію земель та складання технічної документації на земельну ділянку СТ Лаванда в смт.Рудно.

14.12.2007 проведена державна реєстрація обслуговуючого кооперативу Садівницьке товариство Лаванда , номер запису 14151020000018987. Згідно п.1.8 статуту ОК СТ Лаванда , (складеного 12.12.2007 та затвердженого протоколом №1 зборів ОК СТ Лаванда від 30.11.2007) кооператив утворений у 1987 році як садівниче товариство Львівського облздоровввідділу Лаванда . У цьому ж пункті зазначено, що кооперативу видано державний акт на право користування землею Б№041201, зареєстрований Пустомитівським райвиконкомом рішення №141 від 19.03.1987.

Упродовж 07.04.2008 - 22.05.2008 науково-виробничим центром Геодезія-Сервіс державного підприємства геодезії, картографії та кадастру в західному регіоні за заявою голови кооперативу виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки обслуговуючого кооперативу Садівницьке товариство Лаванда в смт.Рудно.

25.09.2008 Рудненською селищною радою Залізничного району м. Львова Львівської області прийнято рішення № 619 Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель в СТ Лаванда , яким надано дозвіл на проведення інвентаризації земель СТ Лаванда .

У подальшому, рішенням Рудненської селищної ради № 629 від 04.12.2008 Про затвердження технічної документації на земельну ділянку ОК СТ Лаванда та передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення садівництва , затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОК СТ Лаванда , загальною площею 3,4557га для передачі у власність (зведена відомість площ земельних ділянок додається до рішення); надано у власність ОК СТ Лаванда землі загального користування площею 0,5343га; передано у власність громадянам - членам ОК СТ Лаванда земельну ділянку площею 2,9213га. Так, згідно зведеної відомості площ земельних ділянок ОК СТ Лаванда , що є додатком до рішення Рудненської селищної ради №629 від 04.12.2008, загальна площа ділянки товариства (дороги) - 1-го проїзду - 0,1099 га.

Спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий помер №4610165500:04:002:0056 та 25.11.2010 Львівським міським відділом Регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру зареєстровано право приватної власності відповідача, з цільовим призначенням 01.06 - землі сільськогосподарського призначення, для колективного садівництва.

Відділ у місті Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області листом №10-13-0.37-499/109-20 від 13.08.2020 повідомив, що земельна ділянка за кадастровим номером №4610165500:04:002:0056, площею 0,1099 га для першого проїзду, яка перебуває у власності ОК СТ Лаванда , сформована на підставі рішення Рудненської селищної ради №629 від 04.12.2008 та визначене цільове призначення 01.06 - для колективного садівництва та віднесено до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Львівською місцевою прокуратурою №2 завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 26.10.2018, та скеровано обвинувальний акт до суду за фактом зловживання ОСОБА_1 (головою ОК СТ Лаванда ) службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України.

29.07.2020 ухвалою Залізничного районного суду м.Львова у справі № 462/3892/20 за результатами розгляду кримінального провадження щодо голови кооперативу ОСОБА_1 за фактом підроблення документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції КК України від 16.11.2008) та за ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції КК України від 16.11.2008), у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження №42018140970000080 від 26.10.2018. В ухвалі суду зазначено: З пред`явленого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у злочині, що був вчинений у період часу з 30.11.2007 по 16.10.2009, відомості в ЄРДР внесені 26.10.2018. Таким чином, минуло більше десяти років з часу скоєного кримінального правопорушення. . Також в ухвалі зазначено, що суд встановив: …згідно діючого генерального плану, суміщеного з проектом детального планування/корегування проекту АДРЕСА_1 , та ситуаційного плану земельної ділянки, складеного ДП Львівський інститут землеустрою , земельні ділянки ОК СТ Лаванда знаходяться за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова. Відтак, оскільки земельна ділянка ОК СТ Лаванда загальною площею 1,8763 га, що є частиною земельної ділянки 3,4557 га, перебувала поза межами населеного пункту смт.Рудне м.Львова та на останній відсутні об`єкти комунальної власності, крім цього, вся вказана частина земельної ділянки площею 1,8763 га, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, являлася угіддям - лісовими землями, вкритими лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю II група лісів, й могла відчужуватись відповідним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, Рудненська селищна рада Залізничного району м.Львова не мала повноважень щодо розпорядження нею. Відповідно, особою, уповноваженою на даний час розпоряджатись земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів, а одночасно і потерпілим від кримінального правопорушення є Львівська обласна державна адміністрація… . Також в судовому рішенні зазначено, що ОСОБА_1 ще 07.11.2007, тобто до прийняття 30.11.2007 зборами ОК СТ "Лаванда" загальними зборами рішення про створення даної юридичної особи та її реєстраціі 14.12.2007, виступила замовником за договором на інвентаризацію земель та складання технічної документайціїї на земельну ділянку; крім того, у п.1.8 Статуту товариства ОСОБА_1 внесла завідомо неправдиві відомості про видачу кооперативу даржавного акту на право користування землею.

В ухвалі Залізничного районного суду від 20.05.2020 у справі №462/2491/20, якою суд звільнив від кримінальної відповідальності архітектора Рудненської сільської ради ОСОБА_2 , зазначено, що останній не переконався у тому, що земельна ділянка знаходиться за межами смт.Рудно, вкрита лісовою рослинністю, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про надання або передачу земельної ділянки у власність чи користування ОК СТ "Лаванда", здійснив розгляд та погодження технічної документації по земельній ділянці.

У листі Львівська обласна державна адміністрація за №5/9-7569/0/2-20/6-2.2 від 02.09.2020 повідомила, що про дії Рудненської селищної ради щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим №4610165500:04:002:0056, яка розташована за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова, а відтак і про вибуття вищевказаної земельної ділянки з державної власності їй стало відомо з листів прокуратури №14.35/04-17-2478 від 07.06.2020, №1435/04-17-3579вих20 від 20.08.2020.

Прокурор стверджує, що до моменту прийняття Рудненською селищною радою рішення №629 від 04.12.2008, рішень про віднесення вказаної земельної ділянки до жодної з категорій земель не приймалось. Згідно діючого генерального плану, суміщеного з проектом детального планування/ корегування проекту АДРЕСА_1 , та ситуаційного плану земельної ділянки, складеного ДП Львівський інститут землеустрою , спірна земельна ділянка, знаходяться за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова. Згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно, відомості щодо спірної земельної ділянки (об`єкти комунальної власності) - відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відзиві на позов кооператив зазначав, що ОК СТ Лаванда було створено ще у 1987 році як садівниче товариство Львівського облздороввідділу Лаванда і воно є правонаступником радгоспу Львівський , якому раніше належала спірна земельна ділянка. Суд в ухвалі від 24.12.2020 пропонував відповідачу надати суду відповідні докази, зокрема інформацію щодо утворення кооперативу, державний акт на право користування землею Б№041201, зареєстрований Пустомитівським райвиконкомом (рішення №141 від 19.03.1987). Відповідач не скористався своїми правами, не подав відповідні докази, і, як наслідок, не виконав свій обов`язок доведення обставин, на які він покликається. Натомість прокурор стверджує, що відповідач не є правонаступником, адже створений лише у 2007 році, і це підтверджується реєстраційною справою, копія якої є у матеріалах справи, а також судовими рішеннями (ухвала Залізничного районного суду м.Львова від 29.07.2020 та 20.05.2020), у яких суди, звільняючи ОСОБА_1 (голову ОК СТ Лаванда ) та ОСОБА_2 (архітектора Рудненської селищної ради) від кримінальної відповідальністю, відзначили, що при створенні обслуговуючого кооперативу умисно були внесені недостовірні дані. Тому суд визнає твердження відповідача такими, що не ґрунтуються на доказах, а позицію прокурора та позивача обґрунтованою, - при реєстрації кооперативу подано Статут, у п.1.8 якого внесені неправдиві відомості щодо видачі кооперативу державного акту на право користування земельною ділянкою.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Приписами частини ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюючи владні управлінські функції при прийнятті рішень щодо земель державної та комунальної власності мають діяти виключно у порядок та спосіб визначений законом.

Суд враховує, що згідно ст. 15-1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Закон України Про розмежування земель державної та комунальної власності (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначав правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. Так, ст.6 визначено, що до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів автономної Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону.

Частина 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин) передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 та ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній па час виникнення відповідних правовідносин), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Суд відзначає, що відповідно до ст. 56 Закону України Про землеустрій (в редакції від 22.05.2003), технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку включає, зокрема: рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди.

Згідно п.п. 1.16, 1.17 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 № 43 (в редакції від 29.12.2003), технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає, зокрема: виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди), рішення суду; заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта. До технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою обов`язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність чи надання у постійне користування, або копія справи щодо підготовки рішення про продаж земельної ділянки.

Відтак, з аналізу вищевказаних норм випливає, що надання відповідачу земельної ділянки не могло відбутись автоматично, шляхом виготовлення технічної документації із землеустрою та водночас визнання її такою, що посвідчуює право відповідача на спірну земельну ділянку.

Матеріалами справи підтверджуються твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка знаходилася за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова та на такій відсутні об`єкти комунальної власності, про що також свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Ці обставини підтвердила і Львівська міська рада, яка є правонаступником Рудненської селищної ради.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить зокрема вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п. 2 ч. 1 ст. 21 наведеного Закону).

Оскільки земельна ділянка загальною площею 0,1099 га, перебувала поза межами населеного пункту смт.Рудне м. Львова та на такій відсутні об`єкти комунальної власності, відтак, необхідною умовою для відчуження земельної ділянки державної власності є наявність рішення відповідного органу виконавчої влади, у даному випадку Львівської обласної державної адміністрації, а не органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст.317 ЦК України).

За приписами ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому, відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно із ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Зі змісту вказаних норм убачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Суд встановив, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі рішень Рудненською селищною радою Залізничного району м. Львова Львівської області прийнято рішення № 619 від 25.09.2008 Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель в СТ Лаванда та № 629 від 04.12.2008 Про затвердження технічної документації на земельну ділянку ОК СТ Лаванда та передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення садівництва . Спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий помер №4610165500:04:002:0056 та 25.11.2010 Львівським міським відділом Регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру зареєстровано право приватної власності відповідача, з цільовим призначенням 01.06 - землі сільськогосподарського призначення, для колективного садівництва. Отже, волі держави на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2019 по справі №914/3224/16 та від 29.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 по справі №183/1617/16 відзначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові від 15.10.2019 по справі №911/3749/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на підставі ст.388 ЦК України вправі посилатись, зокрема, на незаконність розпорядження райдержадміністрації без заявлення вимоги про його недійсність, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тігне правових наслідків, на яке воно спрямоване. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

Зважаючи на те, що земельна ділянка з кадастровим номером №4610165500:04:002:0056 вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, тому суд дійшов висновку, що існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 ЦК України.

Суд враховує, що формування земельних ділянок їх володільцем, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц).

Також суд зазначає, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у п.89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

За правилами ст. 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №911/3312/17 від 29.01.2019).

З огляду на викладене, вимога про витребування земельної ділянки є ефективним способом захисту.

Також, витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності, адже таке відбулось, у зв`язку з порушенням вимог Земельного кодексу України при отриманні відповідачем безоплатно у власність спірної земельної ділянки.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права законно набути права приватної власності та користування на спірну земельну ділянку у разі дотримання вимог Земельного законодавства при отриманні такої земельної ділянки. Натомість вказана особа набула права власності у спосіб, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, право Львівської обласної державної адміністрації є порушено, і вона вправі витребовувати незаконно вилучену земельну ділянку.

Щодо підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави, суд зазначає, що у даній справі суспільним , публічним інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Львівську обласну державну адміністрацію та зазначив, що вказаний орган належним чином не здійснював захист інтересів держави, не забезпечив збереження спірної земельної ділянки та не вжив достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, а також не вжив заходів щодо витребування такої ділянки з чужого незаконного володіння і повернення у власність держави. шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки , яка незаконно вибула з державної власності.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Одночасно, згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, Львівська обласна державна адміністрація була повідомлена про факт незаконного вилучення спірної земельної ділянки з державної власності 23.03.2020, під час залучення її як потерпілого у кримінальному провадженні, а 20.05.2020 представник ЛОДА як потерпілий брав участь у судовому засіданні у кримінальній справі, однак протягом вказаного періоду адміністрація не вживала жодних ефективних заходів до захисту свого порушеного права, адже з позовом до суду не зверталась, про причини невжиття заходів чи намір вжиття таких місцеву прокуратуру не повідомляла.

29.09.2020 прокурор повідомив позивача, що з метою захисту порушених інтересів держави ним буде подано до суду позовну заяву про витребування земельної ділянки за кадастровим №4610165500:04:002:0056 з чужого незаконного володіння. Позов до суду прокурор подав 01.10.2020.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене та виходячи з того, що Львівська обласна державна адміністрація самостійно не вживала заходів щодо повернення земельної ділянки, а прокурор після виявлених порушень повідомив позивача про намір звернення з відповідним позовом, суд дійшов висновку про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України Про прокуратуру , для звернення 01.10.2020 до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом захисту інтересів держави.

Щодо позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 та ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).

Як уже відзначалося, матеріали справи свідчать про те, що позивач дізнався про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності лише з моменту його залучення Залізничним районним судом м.Львова в якості потерпілого під час розгляду справи №462/2491/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, адже у кримінальному провадженні, на яке у відзиві посилався відповідач досліджувались обставини неналежного виконання службових обов`язків працівником Рудненської селищної ради щодо підготовки рішення ради №629 від 04.12.2008 про передачу у приватну власність ОК СТ Лаванда земельних ділянок без врахування вартості зелених насаджень, що знаходились на таких ділянках. Подання прокуратури м.Львова від 31.05.2011 та відповідь селищної ради на нього від 17.01.2012 теж стосувалося виключно питання сплати вартості лісових насаджень. Питання щодо належності земельної ділянки до державної власності не було предметом розгляду у згаданих провадженнях, про факт незаконної передачі Рудненською селищною радою спірної земельної ділянки та внесення до Статуту ОК СТ "Лаванда" недостовірних відомостей щодо даної земельної ділянки стало відомо у 2020 році під час розгляду Залізничним районним судом м.Львова справи № 462/3890/20.

З огляду на викладене, загальний строк позовної давності не пропущено.

Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, оскільки не спростовують наведених висновків суду, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата прокурором судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №1704 від 28.09.2020 на суму 8'356,31 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, то судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Витребувати з приватної власності Обслуговуючого кооперативу Садівницьке товариство Лаванда (вул. Стрийська, 71/93, м. Львів, 79031, код ЄДРПОУ 35620791) у державну власність на користь Львівської обласної державної адміністрації (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 18; код ЄДРПОУ 00022562) земельну ділянку за кадастровим №4610165500:04:002:0056, площею 0,1099 га.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Садівницьке товариство Лаванда (вул. Стрийська, 71/93, м. Львів, 79031, код ЄДРПОУ 35620791) на користь Львівської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910031, на рахунок №35211093000774 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172) 8'356, 31 грн. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 31.05.2021.

Суддя Б.І. Яворський