Ухвала

від 17.05.2021 по справі 759/4977/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/2705/2021 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 759/4977/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2021 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги ОСОБА_6 та представника ТОВ «СЕРЕНА» - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року,

за участю:

апелянта ОСОБА_6 ,

представника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_8 ,

представників ТОВ «СЕРЕНА» адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 17.03.2021 року задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_10 про накладення арешту на майно та накладено арешт на нежитлове приміщення з № 1 по № 15, № 2а, вітрину, загальною площею 258,0 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які згідно Інформаційної Довідки № 245836522 від 24.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення з № 1 по № 15, 2а, вітрина по б-р. Вернадського Академіка, 59/2 в м. Києві, на праві власності належить ТОВ «СЕРЕНА» (ЄДРПОУ 43872869), шляхом накладення заборони на його відчуження, розпорядження та користування.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просив ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 17.03.2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017100080001954 від 06.03.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України.

Як вбачається з матеріалів провадження, 04.04.2021 року апелянтом ОСОБА_6 була направлено апеляційну скаргу засобами поштового зв`язку до Святошинського районного суду міста Києва. 07.04.2021 року аналогічна за змістом апеляційна скарга направлена засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, ОСОБА_6 не має жодного відношення до кримінального провадження № 12017100080001954, а матеріали кримінального провадження не містять даних щодо оголошення про підозру будь-яким особам у вчиненні кримінального правопорушення. З моменту внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань, органом досудового розслідування не було проведено жодних слідчих (розшукових) дій.

Крім того, ОСОБА_6 є добросовісним набувачем нежилих приміщень, набув право власності 26.03.2021 року. На момент укладання договору купівлі-продажу вказані приміщення не перебували під арештом та не були предметом застави, що було перевірено нотаріусом при посвідченні договору. Натомість, потерпілий ОСОБА_11 був орендарем майна, на яке накладено арешт, а згодом, після укладення відповідного договору між ОСОБА_11 та ВАТ «ВТБ Банк», вказані нежилі приміщення були передані в іпотеку згідно з укладеним Іпотечним договором. Оскільки останнім не було повернуто кредит, було звернуто стягнення на предмет іпотеки Нежитлові приміщення.

На думку апелянта, слідчим суддею безпідставно не було звернено увагу на очевидні протиріччя в показаннях потерпілого. Крім того, прокурором не доведено, а слідчим суддею не перевірено даних на підтвердження того, що вказані нежилі приміщення є речовим доказом у розумінні ст. 98 КПК України.

Накладення арешту на вищевказані нежилі приміщення унеможливлює користування законними правами, що, на думку апелянта, призводить до порушення прав власності, оскільки судом першої інстанції накладено заборону не тільки на продаж, а і на будь-яке користування, що є неспівмірним із завданням кримінального провадження.

Апелянт зазначає, що клопотання прокурора про накладення арешту на майно було розглянуто слідчим суддею без повідомлення ОСОБА_6 або його представника.

У поданій представником ТОВ «СЕРЕНА» - адвокатом ОСОБА_7 апеляційній скарзі, останній просив поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 17.03.2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017100080001954 від 06.03.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України відмовити.

В додаткових поясненнях, представник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_8 звертає увагу на процесуальний статус апелянта та його можливість захистити свої права шляхом подання апеляційної скарги.

Крім того, представник зазначає про необґрунтоване позбавлення ОСОБА_6 права не лише відчужувати, а і користуватися арештованим майном.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та прийнята із неправильним застосуванням норм закону про кримінальну відповідальність.

Щодо порушення строку на апеляційне оскарження, апелянт зазначив, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна було здійснено без повідомлення представника ТОВ «СЕРЕНА».

Представник зазначає, що ТОВ «СЕРЕНА» не має жодного відношення до кримінального провадження № 12017100080001954, а матеріали провадження не містять даних щодо оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення будь-яким особам. В оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано та не наведено обставин, які би свідчили, що незастосування арешту призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення або пересування майна.

На думку апелянта, нежитлове приміщення не відповідає ознакам речових доказів у розумінні ст. 98 КПК України та слідчим суддею не звернено увагу на очевидні протиріччя у матеріалах провадження.

Крім того, арешт нежитлового приміщення є втручанням у право власності. Так, застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження унеможливлює користування власникам своїми законними правами, що не може вважатись співрозмірним із завданнями кримінального провадження.

В судове засідання у справі прокурор не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6 та його представника, представника ТОВ «СЕРЕНА», які підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити в повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З матеріалів судового провадження вбачається, розгляд клопотання прокурора було здійснено без участі власника майна ОСОБА_6 , копію оскаржуваної ухвали йому направлено не було. Апеляційну скаргу було направлено 04.04.2021 року та 07.04.2021 року засобами поштового зв`язку. Враховуючи викладене, строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді пропущено не було, у зв`язку з чим такий строк поновленню не підлягає.

Крім того, враховуючи, що розгляд клопотання прокурора було здійснено без участі представника ТОВ «СЕРЕНА», копію оскаржуваної ухвали товариству направлено не було, а апеляційна скарга була подана 26.04.2021 року, строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді пропущено не було, у зв`язку з чим такий строк поновленню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, Святошинським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100080001954 від 06.03.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України.

Згідно витягу з ЄРДР, 20.01.2017 року невстановлена особа підробила документи, які стали підставою для перереєстрації нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, невідомі особи у невстановлений час, місці та спосіб, використовуючи підроблені документи, шахрайським шляхом заволоділи нежитловими приміщеннями з № 1 по № 15, АДРЕСА_2 , чим заподіяли збитку ОСОБА_11 у великих розмірах.

26.02.2021 року постановою старшого слідчого відділу Святошинського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_12 майно, а саме: нежитлове приміщення з № 1 по № 15, 2а, вітрина по АДРЕСА_1 , на праві власності належить ТОВ «СЕРЕНА» (ЄДРПОУ 43872869) визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100080001954 від 06.03.2017 року.

15.03.2021 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_10 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 17.03.2021 року задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_10 про накладення арешту на майно та накладено арешт на нежитлове приміщення з № 1 по № 15, № 2а, вітрину, загальною площею 258,0 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які згідно Інформаційної Довідки № 245836522 від 24.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення з № 1 по № 15, 2а, вітрина по б-р. Вернадського Академіка, 59/2 в м. Києві, на праві власності належить ТОВ «СЕРЕНА» (ЄДРПОУ 43872869), шляхом накладення заборони на його відчуження, розпорядження та користування.

Задовольняючи клопотання прокурора та накладаючи арешт на вищевказані земельні ділянки, слідчий суддя виходив з того, що вказане нерухоме майно відповідає ознакам, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки є об`єктом кримінально протиправних дій, і може бути використане як доказ у кримінальному провадженні.

З такими висновками слідчого судді у цій частині, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94, 132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя, прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вищевказане майно, оскільки це майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України.

З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказані земельні ділянки, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його відчуження, пошкодження, знищення, перетворення, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Метою накладення арешту у поданому клопотанні прокурор зазначив забезпечення збереження речових доказів, а тому доводи апелянтів про законність набуття вказаного майна у власність та відсутність будь-яких обтяжень не можуть бути прийняті колегією суддів.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК Українипо суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора та накладаючи арешт на майно, а саме: нежитлове приміщення з № 1 по № 15, 2а, вітрина по АДРЕСА_1 , діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Проте, колегія суддів не може погодитися з викладеними у оскаржуваній ухвалі висновками слідчого судді в частині встановлення заборони користуватися та розпорядження вищевказаним нежитловим приміщенням,з огляду на наступне.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Згідно положень ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Виходячи зі змісту ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання про арешт майна, слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. При цьому, в ухвалі зазначається заборона, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.

В даному випадку, арешт накладається з метою збереження речових доказів. Вказане свідчить, що на даному етапі досудового розслідування потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна як позбавлення права користування та розпорядження. Для досягнення завдань такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна з даних підстав достатнім буде позбавлення права лише в частині заборони відчуження, що не передбачає вилучення арештованого майна із користування власників.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що заборона користування нерухомим майном та його розпорядженням буде надмірним втручанням в права та інтереси власника майна і не є виправданим на даному етапі досудового розслідування, а тому апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та представника ТОВ «СЕРЕНА» - адвоката ОСОБА_7 , задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_10 про накладення арешту на майно та накладено арешт на нежитлове приміщення з № 1 по № 15, № 2а, вітрину, загальною площею 258,0 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які згідно Інформаційної Довідки № 245836522 від 24.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення з № 1 по № 15, 2а, вітрина по б-р. Вернадського Академіка, 59/2 в м. Києві, на праві власності належить ТОВ «СЕРЕНА» (ЄДРПОУ 43872869), шляхом накладення заборони на його відчуження, розпорядження та користування, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_10 про накладення арешту на нежитлове приміщення з № 1 по № 15, № 2а, вітрину, загальною площею 258,0 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які згідно Інформаційної Довідки № 245836522 від 24.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення з № 1 по № 15, 2а, вітрина по б-р. Вернадського Академіка, 59/2 в м. Києві, на праві власності належить ТОВ «СЕРЕНА» (ЄДРПОУ 43872869), шляхом накладення заборони на його відчуження, розпорядження та користування, задовольнити частково.

Накласти арешт на нежитлове приміщення з № 1 по № 15, № 2а, вітрину, загальною площею 258,0 м2, які розташовані за адресою: м. Київ, б-р Академіка Вернадського, 59/2, які згідно Інформаційної Довідки № 245836522 від 24.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення з № 1 по № 15, 2а, вітрина по б-р. Вернадського Академіка, 59/2 в м. Києві, на праві власності належить ТОВ «СЕРЕНА» (ЄДРПОУ 43872869), шляхом накладення заборони на його відчуження.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3