Рішення

від 29.04.2021 по справі 910/17350/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2021Справа № 910/17350/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І., за участі секретаря судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гамаюн (02091, м. Київ, Харківське шосе, 168 - К, код ЄДРПОУ 37448113)

до 1) Фізичної особи - підприємця Вуса Вадима Михайловича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

2) Фізичної особи-підприємця Тумайкіна Дениса Анатолійовича ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02091, м. Київ, Харківське шосе, буд. 168-К; код ЄДРПОУ 37448113)

про визнання договору недійсним.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Вуса Вадима Михайловича (далі - відповідач-1) та до Фізичної особи-підприємця Тумайкіна Дениса Анатолійовича (далі - відповідач-2) про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 всупереч вимогам Закону України Про публічні закупівлі для участі у відкритих торгах ДК 021:2015 код 39140000-5 Меблі для дому закупівлі № UA-2020-06-03-004168-с подав копію фіктивного договору, укладеного з відповідачем-2, що порушує права позивача як учасника конкурсу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 вказану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

09.12.2020 через відділ діловодства суду надійшла заява позивача про усунення недоліків з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.01.2021, залучено до участі у справі Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1.

11.01.2021 через відділ діловодства до суду від Фізичної особи-підприємця Тумайкіна Дениса Анатолійовича надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 зазначив, що позивач не має законних підстав для визнання договору недійсним, ознаки фіктивності оспорюваного договору відсутні, до відзиву додав докази здійснення правочину за зазначеним договором, просив у задоволенні позову відмовити.

11.01.2021 через відділ діловодства до суду від Фізичної особи - підприємця Вуса Вадима Михайловича надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 визначив вимоги позивача необґрунтованими з причини відсутності підстав для визнання правочину недійсним відповідно до чинного законодавства, зазначив, щопозивач не довів факту, що укладення договору порушує його права та законні інтереси.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 підготовче засідання відкладено на 10.02.2021.

05.02.2021 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю Гамаюн подано відповідь на відзив, у якій позивач зокрема обґрунтовує свою незгоду з відповідачами у питанні відсутності у нього законних підстав для позову, зокрема наголошуючи, що визнання оспорюваного договору недійсним дозволить переглянути результати закупівлі, обґрунтовує наявність невірної інформації, що містилася у листі-відгуку № 101 від 15.06.2021 відовідача-2 та довідці про виконання аналогічних договорів на постачання товару ДК 021:2015 код 39140000-5 Меблі для дому № 05/06 від 18.06.2020 про належне виконання умов оспорюваного договору.

05.02.2021 до відділу діловодства суду представником позивача подано клопотання про витребування доказів здійснення ними господарських операцій за договором № 11/07 від 11.07.2019, що був представлений відповідачем-1 для участі в публічній закупівлі № UA-2020-06-03-004168-с, а саме: витребувати у відповідача-1: 1) документи, щодо передачі товару а/або акту приймання-передачі товару за договором згідно специфікації №1 від 11 липня 2019 року, 2) документи, щодо транспортування товару за договором, 3) документи, щодо якості товару за договором, зокрема висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікати відповідності та/або інші документи виробника,4) документи щодо походження/придбання товару; витребувати у відповідача-2: 1) документи, щодо передачі товару та/або акту приймання-передачі товару за договором, згідно специфікації №1 від 11 липня 2019 року, 2) документи, щодо якості товару за договором, зокрема висновки державної санітарно- епідеміологічної експертизи, сертифікати відповідності та/або інші документи виробника, 3) документи щодо використання товару за договором у подальшій господарській діяльності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у Фізичної особи-підприємця Вуса Вадима Михайловича наступні документи: 1) документи, щодо транспортування товару за договором згідно специфікації №1 від 11 липня 2019 року; 2) документи щодо походження/придбання товару, витребувано у Фізичної особи-підприємця Тумайкіна Дениса Анатолійовича: 1) документи щодо якості товару за договором, зокрема висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікати відповідності та/або інші документи виробника.

01.03.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява відповідача-1 на виконання ухвали суду від 10.02.2021 про витребування доказів з доданими документами.

01.03.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява відповідача-2 на виконання ухвали суду від 10.02.2021 про неможливість надати документи з підтвердження якості придбаного за оспорюваним договором товару, оскільки чинне законодавство не містить вимог щодо обов`язкової сертифікації таких товарів, тому відповідач-2 їх не має.

01.03.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача про долучення документів до справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 підготовче засідання відкладено на 17.03.2021.

16.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від Фізичної особи - підприємця Вуса Вадима Михайловича надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, у якій відповідач-1 наводить докази того, що позивач не є заінтересованою особою відповідно до положень чинного законодавства, відтак, не має права на оспорювання договору, а наведені відповідачами докази спростовують доводи позивача щодо недійсності договору.

17.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення на заперечення відповідача-1 на відповідь на відзив, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю Гамаюн обґрунтовує правомірність оспорювання ним договору № 11/07 від 11.07.2019, укладеного між відповідачами, оскільки оспорюваний договір порушує права та інтереси позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/17350/20 до розгляду по суті на 08.04.2021.

Судове засідання, призначене на 08.04.2021 не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Ягічевої Н. І. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 призначено розгляд справи по суті на 29.04.2021.

У судовому засіданні 29.04.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу, представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити, представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце засідання повідомлялись належним чином.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2020 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації розпочало процедуру відкритих торгів на порталі "Prozorro", оголошення № UA-2020-06-03-004168-c на закупівлю кухонних меблів нержавіючих (столів, стелажів, мийок, ванн) (ДК 021:2015: 39140000-5 - Меблі для дому) для закладів та установ освіти Дарницького району міста Києва у кількості 505 шт., за результатами якої переможцем було визнано Фізичну особу - підприємця Вуса Вадима Михайловича.

В рамках подачі тендерної пропозиції до закупівлі в якості підтвердження виконання аналогічних договорів відповідачем подано в якості доказу підтвердження виконання аналогічних договорів договір купівлі-продажу №11/07 від 11.07.2019, укладений між Фізичною особою - підприємцем Вусом Вадимом Михайловичем та Фізичною особою-підприємцем Тумайкіним Денисом Анатолійовичем (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність (повне господарське ведення) покупцю товар згідно специфікації, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору.

Предметом купівлі-продажу, згідно з п. 1.3. договору є товар згідно накладних та рахунків-фактур. Товар відповідає якості відповідно до санітарних норм та має сертифікат відповідності.

Загальна сума за договором складає: 12100, 00 гри. (дванадцять тисяч сто гривень 00 коп.), без ПДВ (пункт 2.1. договору).

Розрахунок за товар здійснюється покупцем безготівково, платіжним дорученням (пункт 2.2. договору).

Зобов`язання покупця вважаються виконаними на день надходження платежів на рахунок постачальника (пункт 4.1. договору).

Обов`язки постачальника вважаються виконаними в день прийому всього товару за договором по кількості і якості покупцем (пункт 4.2. договору).

Термін дії договору з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (пункт 6.2. договору). Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та дійсний до 31 грудня 2019 (пункти 6.2; 6.3 договору).

Позивач, який, в свою чергу, також був учасником відкритих торгів №UA-2020-06-03-004168-c, вважає, що укладений між відповідачами договір є фіктивним, та метою його підписання було створення відповідачу-1 достатніх юридичних підстав для розгляду його пропозиції в рамках закупівлі, на що вказує неподання в рамках тендерної пропозиції жодного документу, який би свідчив про виконання договору, також відповідач-1 не мав у розпорядженні ні засобів для виконання поставки товару, ні безпосередньо продукції, постачання якої було предметом договору, відповідачем-2 не здійснено безготівкової оплати за товар, при цьому порядок оплати за товар згідно договору не передбачає строків оплати.

Відтак, посилаючись на те, що відповідачі не вчинили жодних дій для виконання договору, що на думку позивача, є ознакою фіктивності договору, його укладення за своїм змістом є порушенням частини першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Гамаюн про визнання недійним договору купівлі-продажу №11/07 від 11.07.2019, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Вусом Вадимом Михайловичем та Фізичною особою-підприємцем Тумайкіним Денисом Анатолійовичем, який був поданий в рамках тендерної пропозиції до закупівлі № UA-2020-06-03-004168-c.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Фіктивним, згідно вимог статті 234 Цивільного кодексу України, яка визначена позивачем як правова підстава позову, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У матеріалах справи наявні видаткова накладна №3474 від 15.04.2016, рахунок на оплату №901 від 15.04.2016, квитанція до прибуткового касового ордеру №24, з яких убачається, що Фізичною особою - підприємцем Вусом Вадимом Михайловичем придбано, товар на загальну суму 8 989, 00 грн, а саме Стіл виробничий з полицею (700х800х850) 1 шт.; Мийка одинарна з полицею 600х800х500х850 1 шт; Полка для сушки посуду (500*350*350) 1 шт; Стелаж виробничий 4 полиці (1100*800*1800) 1 шт., а також копія договору користування автомобілем №16/01 від 16.01.2019, відповідно до якого відповідач-1 взяв у безоплатне користування автомобіль вантажний: малотоннажний фургон FORD TRANSIT, для використання його у повсякденній господарській діяльності користувача.

Отже, безпідставними є твердження позивача щодо відсутності у розпорядженні відповідача-1 засобів для виконання поставки товару та продукції, постачання якої було предметом договору.

Також матеріли справи містять копії специфікації №1 від 11 липня 2019 (додаток №1 до договору №11/07 від 11.07.2019), видаткової накладної №1707 від 07.08.2019 та платіжне доручення №298 від 29.12.2020 на суму 12100, 00 грн, які свідчать, що постачальником - Фізичною особою - підприємцем Вусом Вадимом Михайловичем передано покупцю - Фізичній особі-підприємцю Тумайкіну Денису Анатолійовичу товар загальною вартістю 12 100, 00 грн, а саме: Мийка одинарна з полицею 600х800х500х850 1 шт; Стелаж виробничий 4 полиці (1100*800*1800) 1 шт.; Стіл виробничий з полицею (700х800х850) 1 шт.; Полка для сушки посуду (500*350*350) 1 шт.

Таким чином, суд встановив, що між відповідачами у справі виникли правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору купівлі-продажу №11/07 від 11.07.2019, умови якого виконані сторонами у повному обсязі, що, в свою чергу, спростовує посилання позивача на невчинення жодних дій для виконання цього договору, у зв`язку з чим доводи останнього про наявність ознак фіктивності цього правочину є необґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Як встановлено судом, сторонами оспорюваного правочину є Фізична особа - підприємець Вус Вадим Михайлович та Фізична особа-підприємець Тумайкін Денис Анатолійович, тоді як позов про його визнання пред`явлено Товариством з обмеженою відповідальністю Гамаюн , який не є стороною оспорюваного правочину.

Відтак, оскільки позивач не є стороною оспорюваного правочину, на нього при зверненні до суду з позовом покладений обов`язок обґрунтувати, яким чином укладення цього правочину порушує права або законні інтересу позивача, та довести, що обраний ним спосіб захисту відповідає змісту його порушеного права і забезпечує поновлення цього порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати йому можливість отримання відповідного відшкодування.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (Аналогічні правові висновки наведені постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.

Так, виходячи із норм Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 30.11.2016 у справі № 3-1125гс16, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Так само у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №3-242гс16 наведено правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та, правове обґрунтування необхідності його захисту (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16).

Таким чином, приймаючи до уваги викладене, при зверненні до суду з позовом повинно бути доведено, насамперед, порушення прав та законних інтересів позивача в результаті укладення оспорюваного правочину.

Однак, під час розгляду справи позивачем не доведено суду факту порушення його прав відповідачами внаслідок укладення спірного правочину, у зв`язку з чим позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту права чи інтересу позивача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Разом з цим, посилання позивача, що виконання договору, укладеного між відповідачами і його правової природи прямо зачіпають економічні інтереси позивача в частині принципів здійснення державних закупівель щодо добросовісної конкуренції серед учасників не беруться судом до уваги, позаяк правовідносини, що виникли внаслідок укладення спірного правочину виникли між відповідачами та безпосередньо не впливають на права і законні інтереси позивача у справі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Під час розгляду справи позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності укладеного правочину, які і не підтвердив порушення його прав та законних інтересів відповідачами, в свою чергу відповідачами спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача щодо фіктивності спірного правочину.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 86, 231, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 28.05.2021.

Суддя Н.І. Ягічева