Ухвала

від 31.05.2021 по справі 676/1268/20

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 676/1268/20

Номер провадження 1-кп/676/80/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року м.Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 ,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області підготовче судове засідання кримінального провадження №52018000000000740 від 24 липня 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України,

В С Т А Н О В И Л А :

23 серпня 2018 року з прокуратури Хмельницької області до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області надійшов затверджений прокурором обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52018000000000740 від 24 липня 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні, висловлюючи думку про можливість призначення справи до судового розгляду, зазначив, що підстав для її зупинення чи закриття немає, підстав для повернення обвинувального акту також не вбачається, тому просив призначити справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, викликати всіх учасників судового розгляду.

Обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та їх захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не заперечували щодо призначення справи до судового розгляду.

Колегія суддів, заслухавши думку учасників судового засідання, вивчивши обвинувальний акт та долучені до нього документи у відповідності до положеньст.314 КПК України, яка регламентує порядок та межі підготовчого судового засідання, не даючи оцінку щодо реальності та дійсності події злочину та можливої причетності обвинувачених до скоєного, що може бути перевірено та встановлено судом лише під час судового розгляду, приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до вимог п.3 ч.3ст.314 КПК Україниу підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогамКПК України.

Згідно із ст.2КПК України завданнями кримінального провадження є, зокрема, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

1.Статтею 7КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема, відноситься законність, що в силу ч.2ст.9КПК України передбачає обов`язок прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Так, у ч. 1ст. 91 КПК Українивизначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Згідно зіст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Як вбачається з п. 10постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).

Крім того, ЄСПЛ нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Автсрії», №42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Також, як вбачається з позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 листопада 2016 року у справі №5-328кс16, важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення)це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Із рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2000 року «Матточіа проти Італії», встановлено, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. З ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення.

Згідно з п.13 ч.1ст.3 КПК Україниобвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленомуКПК України.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі. За змістом положень ч.4ст.110 КПК Україниобвинувальний акт і є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Нормами кримінального процесуального законодавства, зокрема п.5 ч.2ст.291 КПК України, передбачені вимоги щодо обвинувального акту, зокрема обвинувальний акт повинен містити у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Так, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо. Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об`єктивної сторони.

Частиною першоюстатті 337 КПК Українипередбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Проте, обвинувальний акт не відповідає зазначеним вимогам закону, зокрема в ньому виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення не висунуто кожному обвинуваченому окремо.

Як вбачається з обвинувального акту, при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , вказано, що всі обвинувачені, діючи за попередньою змовою групою осіб, шляхом обману, намагалися заволодіти грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 .

Вказані обставини свідчать про те, що в обвинувальному акті не зазначено всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, виходячи з того, що зазначені в обвинувальному акті дії вчиненні декількома особами, і це в свою чергу тягне за собою необхідність викладення таких обставин щодо кожного з обвинувачених.

Таким чином, на переконання колегії суддів, обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прокурором фактично не висунуте у встановленому законом порядку обвинувачення, а відсутність розмежування обвинувачення відносно кожної обвинуваченої особи в обвинувальному акті, однозначно перешкодить суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення у випадку призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, який не відповідає вимогам ст.291 КПК України.

2.Крім того, всупереч вищевказаним вимогам чинного законодавства України, конвенційним нормам та практиці Європейського суду з прав людини колегія суддів вважає, що фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, а також формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є некоректним, незрозумілим та суперечливим, що призводить до порушення права останніх бути негайно й детально проінформованим про характер і причини висунутого проти обвинувачення кожного з них, з наступних підстав.

Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України.

Зокрема диспозицією ч.4 ст. 190 КК Українивизначено відповідальність за шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Так прокурор, підсумовуючи сформоване обвинувачення у обвинувальному акті зазначає, зокрема що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, яке сторона обвинувачення кваліфікує за ч.2 ст.15 ч.4 ст.190 КК України, тобто у вчиненні закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах.

Однак, з аналізу змісту висунутого обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України вбачається, що воно є суперечливими, неоднозначним, таким, яке не містить чіткого формулювання висунутого обвинувачення, що є порушенням п. 5 ч. 2ст. 291 КПК України.

По-перше, суб`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом.

Проте, при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , прокурором не зазначено форму вини та мотиву інкримінованого обвинуваченими діяння.

По-друге, при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, прокурором не зазначено ступінь участі і роль кожного обвинуваченого у інкримінованому ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 кожному окремо кримінальному правопорушенню (злочину), передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України, а саме обвинувачення зведено до однакового змісту. Лише зазначено, що вони діяли за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом обману.

Статтею 26КК України передбачено, що співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Відповідно до приписів статті 27 КК України, співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник; виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб`єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом;організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації;підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину; пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину .

Виходячи з положеньч. 2ст. 28 КК Українивчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення його декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовилися про такі дії. Домовитися про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди про скоєння відповідного діяння до моменту виконання його об`єктивної сторони. Така домовленість може відбуватись у будь-якій формі - як у вербальній, так і за допомогою конклюдентних дій.

Устатті 29 КК Українизазначено, що виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цьогоКодексу, яка передбачає вчинений ним злочин; організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цьогоКодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цьогоКодексуяк ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

Згідно з роз`ясненнямиПостанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», зазначено, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину п`ятустатті 27 КК України.

У даному ж випадку обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч. 4ст. 190 КК України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, проте в обвинувальному акті не сформульовано чітко обвинувачення щодо кожного обвинуваченого, а саме не вказано роль кожного обвинуваченого відповідно дост. 27 КК України, які дії вчинив кожен з них з метою заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 , не зазначено спосіб вчинення злочину кожним з обвинувачених.

Зазначені вище обставини безумовно є порушенням ч.5 п.2ст.291 КПК України, відповідно до вимог якої в обвинувальному акті повинні бути зазначені фактичні обставини справи з вказівкою на час, місце, спосіб та інші обставини справи, а також форму вини, мотив і мету кримінального правопорушення.

По-третє, фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, є суперечливими.

Так, при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ставиться в вину, що вони намагалися заволодіти грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 в особливо великих розмірах за попередньою змовою між собою.Тобто, у цих частинах обвинувального ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 інкримінується дві кваліфікуючі ознаки шахрайства як шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), та шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах (ч.4 ст.190 КК України). Проте, при зазначенніправової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність прокурором зазначається лише одна кваліфікуюча ознака шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, без зазначення іншої кваліфікуючої ознаки шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Таким чином, не зазначення у вказаному обвинувальному акті належно сформульованого обвинувачення і щодо кожного з обвинувачених, позбавляє суд можливості призначити кримінальне провадження до судового розгляду, роз`яснити в подальшому суть обвинувачення та порушує право обвинувачених на захист від пред`явленого обвинувачення.

У той час деталі вчинення кримінального правопорушення, а також надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення відіграють важливу роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського Суду від 24 квітня 2008 року (справа «Жогло проти України») та від 26 березня 1996 року (справа «Дурсон проти Нідерландів») усі докази зазвичай повинні бути представлені у відкритому судовому засіданні в присутності підсудного для забезпечення можливості надати аргументи у відповідь, оскільки обвинувачення не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити.

Тож, не вдаючись до оцінки правильності кваліфікації дій обвинувачених в цілому, на цій стадії кримінального процесу, суд приходить до висновку, що указане, в своїй сукупності, свідчить, що даний обвинувальний акт не містить коректну фабулу обвинувачення, яка виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, та її юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення), тобто правову модель злочину.

Натомість, міжнародні стандарти у галузі, судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування правом на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. 10постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 року № 8суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення.

При цьому, суд приймає до уваги вимоги положеньст. 22 КПК України, відповідно до яких функцією суду є лише розгляд справи, під час якого він лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, і недопустимим є покладення на суд функцій, які властиві органам досудового розслідування та державного обвинувачення.

Також, відповідно дост. 337 КПК України, суд не вправі, за результатами судового розгляду, змінити обвинувачення на таке, що істотно відрізняється від пред`явленого, а також, не вправі за власною ініціативою в будь-який спосіб поставити питання про таку зміну. Недодержання судом зазначених вимог кримінально-процесуального закону, є порушенням права на захист.

Разом з тим, зміна правової кваліфікації та / або обсягу обвинувачення прокурором відповідно до положеньст. 338 КПК Україниможлива виключно в разі встановлення під час судового розгляду саме нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, і така зміна неприпустима в разі допущених при обвинуваченні особи суперечностей чи неповноти, а тим більше описок.

Також, кримінально-процесуальний закон не містить положення про обов`язок суду чекати, коли прокурор скористається своїм правом на зміну обвинувачення в суді, а також і права суду пропонувати або примушувати прокурора змінити обвинувачення.

Аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє колегії суддів зробити висновок про невідповідність обвинувального акту вимогамКПК України, що унеможливлює призначення його до судового розгляду, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне повернути обвинувальний акт прокурору як такий, що не відповідаєКПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.314-317,372 КПК України

П О С Т А Н О В И Л А :

Повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52018000000000740 від 24 липня 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України, прокурору.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий - суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3