Рішення

від 31.05.2021 по справі 640/26345/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ № 640/26345/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПБ Груп Україна

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ПБ Груп Україна з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.11.2019р. № 02532615050102;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.11.2019р. № 02542615050102;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїм контрагентом, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про таких контрагентів були підтвердженими, такі особи були зареєстровані як платник податку, а відтак податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки надані позивачем первинні документи містять істотні недоліки змісту та форми, а відтак не можуть вважатись таким, що підтверджують реальність господарської операції позивача з контрагентом. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 04.10.2019р. № 1588 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ПБ Груп Україна .

За результатом проведеної перевірки складено акт від 17.10.2019р. № 66/26-15-05-01-02/38669507 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ПБ Груп Україна з питань дотримання вимог податкового законодавств при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Івмар Трейд за вересень 2017р., що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст.44, п.134.1 ст.134 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 5, п. 6, п. 7, п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 59 610, 00 грн., в тому числі за 2017р. - 59 610, 00 грн.;

- п. 44.1 ст.44, п. 198.1,п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, всього на загальну суму 115 233, 00 грн. в т.ч. за вересень 2017р.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 15.11.2019р.:

- № 02532615050102, яким за порушення п. 44.1 ст.44, п.134.1 ст.134 ПК України збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 59 610, 00 грн. (14 903, 00 грн. штрафні санкції).

- № 02542615050102, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 115 233, 00 грн. (28 808, 00 грн. штрафні санкції).

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "витрати" - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року № К/9901/5042/17.

Як вбачається з акту перевірки, що позивач у перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ Івамар Трейд .

Так, щодо взаємовідносин позивача з ТОВ Івамар Трейд , суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 01.09.2017р. між ТОВ ПБ Груп Україна (замовник) та ТОВ Івамар Трейд (виконавець) укладено договір про надання рекламних послуг № 16700 за умовами якого виконавець за дорученням замовника зобов`язується проводити рекламні кампанії в інтересах замовника (його клієнтів) на рекламних площинах, визначених у Додаткових угодах, що є невід`ємною частиною цього Договору, а замовник зобов`язується приймати й оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах передбачених даним договором.

На підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом по вказаному договору позивачем надано до суду копії таких документів: договору про надання рекламних послуг від 01.09.2017р. № 16700, договору про відступлення права вимоги від 14.09.2017р. № 14/09-01 (14.09.17), банківські виписки, рахунку-фактури та акт надання послуг.

При цьому, договір про надання рекламних послуг від 01.09.2017р. № 16700, договір про відступлення права вимоги від 14.09.2017р. № 14/09-01 (14.09.17) та акт надання послуг від 11.09.2017р. № 300, зі сторони ТОВ Івамар Трейд підписані директором ОСОБА_1 .

Також, 04.09.2017р. між ТОВ ПБ Груп Україна (покупець) та ТОВ Івамар Трейд (постачальник) укладено договір поставки № 16703 за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

На підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом по вказаному договору позивачем надано до суду копії таких документів: договору поставки від 04.09.2017р. № 16703, специфікації, договору про відступлення права вимоги, видаткової накладної, банківські виписки, рахунку-фактури та податкових накладних.

Водночас, суд наголошує, що в акті перевірки зазначено таку інформацію по контрагенту позивача.

ТОВ Івамар Трейд перебуває на обліку в ГУ ДПС У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ (ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОН М. МАРІУПОЛЬ). Стан - 0платник податків за основним місцем обліку; основний вид діяльності 46.90-НЕСПЕЦІАЛІЗОВАНА ОПТОВА ТОРГІВЛЯ. Кількість працюючих - 1 особа.

Інформація про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність відповідно до форми 20; щодо земельних ресурсів; транспортних та основних засобів - відсутня.

При цьому, старший оперуповноважений ВПНПРСГД ОУ ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві розглянувши матеріали досудового розслідування внесеного до ЄРДР за № 32017100100000090 від 09.10.2017р. допитав засновника-керівника ОСОБА_1 стосовно непричетності до реєстрації та фінансово-господарської діяльності підприємства. Так, ОСОБА_1 повідомив, що зареєстрував вищевказане підприємство за грошову винагороду та до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства не причетний.

На підставі вищевикладеного, контролюючий орган зазначає, що під час проведеного аналізу можливості виконання ТОВ Івамар Трейд оформлених господарських операцій, враховуючи їх зміст та технологічну специфіку операцій, а саме враховуючи відсутність на підприємстві власних основних засобів: складських приміщень, транспортних засобів, тощо, а також відсутність їх залучення у третіх осіб встановлено неможливість виконання документально оформлених господарських операцій ТОВ Івамар Трейд .

Суд вважає такі висновки контролюючого органу законними та обґрунтованими, з огляду на таке.

Умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій замовника та виконавця для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження № К/9901/37781/18.

Одночасно, наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Так, судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на надані послугу, а податкові накладні, виписані по спірним операціям формально відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Водночас, на підтвердження реальності господарських операцій та мети отримання послуг позивач надав копії первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям, співставлення яких начебто свідчить про те, що спірні господарські операції були реальними.

Разом з тим, суд наголошує, що наявність у позивача належним чином формально оформлених первинних документів не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.

При цьому, суд зазначає, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень, наявний вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31.05.2018р. у справі № 761/11940/18 по обвинуваченню ОСОБА_1 (директор ТОВ Івамар Трейд ) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Вищевказаним вироком встановлено, що відповідно до обвинувального акта ОСОБА_1 на початку червня 2017 року, перебуваючи у м. Києві поблизу станції метро Лук`янівська познайомився з невстановленою слідством особою, який запропонував йому зареєструвати на своє ім`я підприємство, на що він погодився. Не маючи наміру здійснювати господарську діяльність підприємства, зазначену у статутних документах ТОВ Івамар Трейд , а також не маючи засобів для ведення господарської діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього керівника та власника вказаного підприємства, усвідомлюючи, що вказане підприємство придбавається ним для здійснення незаконної діяльності невстановленими досудовим розслідуванням особами, ОСОБА_1 погодився на таку пропозицію та надав відомості невстановленій досудовим розслідуванням особі для створення документів для перереєстрації підприємства на своє ім`я, а саме копію паспорту НОМЕР_1 , виданого Корсунь-Шевченківським РВ УМВС у Черкаській області 20.05.2014 року та копію облікової картки платника податків № НОМЕР_2 …Усвідомлюючи, що діяльність ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) будуть здійснювати інші особи, реалізуючи умисел на придбання суб`єкту підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_1 засвідчив своїм підписом протокол № 1 від 06.06.2017 загальних зборів учасників ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), статут ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), а також довіреність на представництво інтересів товариства від 06.06.2017 року. В подальшому, отримавши від ОСОБА_1 підписані та завірені ним необхідні документи для діяльності ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), невстановленими досудовим розслідуванням особами в органах державної реєстрації Маріупольської міської ради, за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, 114, проведено реєстрацію юридичної особи ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), де ОСОБА_1 виступив засновником та директором ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), що в свою чергу, надало можливість невстановленим досудовим розслідуванням особам використовувати вищевказане підприємство для прикриття незаконної діяльності - надання податкової вигоди іншим суб`єктам господарської діяльності під виглядом здійснення реальних фінансово-господарських операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Так, з червня 2017 року невстановлені досудових розслідуванням особи використовували реквізити та банківський рахунок ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) для відображення начебто наданих послуг підприємствам реального сектора економіки…що підтверджує факт використання ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) для прикриття незаконної діяльності. Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) ОСОБА_1 не мав, підприємство зареєстрував на своє ім`я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) ОСОБА_1 не складав, лише підписував та передавав невстановленим досудовим розслідуванням особам. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) не складав та не підписував, до органів Державної фіскальної служби податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував, жодних службових осіб ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) не призначав. Жодні дії з поточними рахунками ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) в банківських установах ОСОБА_1 не вчиняв. Ключами до систем дистанційного обслуговування рахунків "Клієнт-банк", печаткою ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) ОСОБА_1 ніколи не володів, їх місцезнаходження йому не відоме.

Згідно з ч.3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 205 КК України, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Вищезазначеним вироком, який набрав законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочину посадової особи контрагента позивача, дії якого не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких позивачем сформовано витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних у той самий період, в якому встановлено факти вчинення злочину та підписані зі сторони ТОВ ІВАМАР ТРЕЙД саме директором - ОСОБА_1 , тобто особою яка заперечує здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства та визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, та ч. 1 ст. 205 КК України, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, та як наслідок не можуть визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів.

Отже, є безпідставним формування даних податкового обліку на підставі таких не належно оформлених первинних документів.

Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд приходить до висовку про те, що злочинна діяльність особи, яка визнана винною у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисному поданні для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 818/4137/13-а, від 02.04.2019 у справі № 815/7192/15, від 12.11.2019 у справі № 826/9815/17, від 13.02.2020 у справі № 826/1180/16.

У контексті наведених обставин, суд вважає за необхідне підкреслити, що наявність вироку за вказаних обставин несумісне з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, незаконність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

При цьому, первинні документи, які стали підставою для формування даних податкового обліку та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності яких встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховний Суд від 12.03.2019 у справі № 826/3632/17, від 18.11.2019 у справі № 826/3417/18, від 23.07.2019 у справі № 826/10361/17, від 29.07.2020 у справі № 826/10089/18, від 18.09.2020 у справі № 280/4337/18.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивачем не було доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, та отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин.

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019р. у справі №440/422/19 та від 20.12.2019р. у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, у сукупності із винесеним вироком щодо директора контрагента, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують виконання робіт/надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).

Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд приходить до висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не підлягають скасуванню.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ПБ Груп Україна - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська