Рішення

від 20.05.2021 по справі 640/17044/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/17044/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві доТовариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольська рибодобувна компанія" простягнення податкового боргу представники сторін:позивача - Крижевська Я.В.; відповідача - Шеченкко В.М.,

(у судовому засіданні 20.05.2021, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код - 43141267) (далі - позивач, ГУ ДПС у м. Києві, Контролюючий орган) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольська рибодобувна компанія" (адреса: 03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 50-А, ідентифікаційний код - 32140947) (надалі - відповідач, ТОВ "Севастопольська рибодобувна компанія", Товариство), у якому позивач просить суд стягнути кошти платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольська рибодобувна компанія" з рахунків у банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу у розмірі 26 039 643,00 грн.

Мотивуючи позов позивач зазначив, що відповідачем не сплачено податковий борг у розмірі 26 039 643,00 грн. (двадцять шість мільйонів тридцять дев`ять тисяч шістсот сорок три гривні).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/17044/20, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні.

29.10.2020 судове засідання відкладено, справу призначено до розгляду на 03.12.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2021.

Призначеного дня розгляд справи відкладено до 25.02.2021, а в подальшому до 18.03.2021, 15.04.2021 та 20.05.2021.

У цей день у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов, за викладених у позові підстав.

В обґрунтування позовних вимог ГУ ДПС у м. Києві зазначено, що за ТОВ "Севастопольська рибодобувна компанія" обліковується заборгованість з податку на прибуток у сумі 26 039 643,00 грн. (згідно самостійно задекларованих зобов`язань, а саме: податкової декларації з податку на прибуток підприємств № 31805481 від 04.11.2019, терм. сплати - 19.11.2019; податкової декларації з податку на прибуток підприємств № 13051450 від 27.02.2020, терм. сплати - 10.03.2020), яка на день звернення до суду не погашена, у зв`язку з чим Контролюючий орган звернувся до суду.

Представник відповідача з викладеними у позові твердженнями не погоджується.

У відзиві на адміністративний позов ТОВ "Севастопольська рибодобувна компанія" звертає увагу, що не заперечує проти розміру сум податкового боргу, який не можливо сплатити в зв`язку із анексією АР Крим. Товариство вказує, що сплата податкового боргу на пряму залежить від реалізації ТОВ Севастопольська рибодобувна компанія власного майна, оскільки жодного виду господарської діяльності останнє не здійснює. В листопаді та грудні 2019 року ТОВ Севастопольська рибодобувна компанія зверталося з запитами до Міністерства інфраструктури України та Кабінету Міністрів України з проханням роз`яснити порядок транспортування судна на підконтрольну Україні територію з метою його продажу для погашення податкового боргу, але конкретних відповідей не отримало.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з наявним у справі розрахунком податкового боргу та витягом з інтегрованої картки платника податків вбачається, що за ТОВ "Севастопольська рибодобувна компанія" обліковується заборгованість (недоїмка) з податку на прибуток приватних підприємств (код платежу № 11021000) в сумі 26 039 643,00 грн., яка виникла у відповідача внаслідок несплати ним самостійно нарахованих податкових зобов`язань згідно податкових декларацій з податку на прибуток приватних підприємств: № 31805481 від 04.11.2019 (1 974 556,00 грн.) та № 13051450 від 27.02.2020 (24 070 547,00 грн.).

Матеріали справи свідчать про виставлення ГУ ДПС у м. Києві в адрес Товариства податкової вимоги форми Ю від 23.12.2019 № 48124-10 на суму 1 969 096,00 грн. та направлення такої на адресу останнього, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за реєстр. № 01033 2663104 7.

Таким чином, станом на час звернення позивача, виходячи з документів, що містяться у матеріалах справи, загальна сума податкового боргу відповідача з податку на прибуток підприємств відповідає сумі 26 039 643,00 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд вказує, що за визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлює, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наявні у справі докази підтверджують, що заборгованість з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 26 039 643,00 грн. виникла внаслідок несплати відповідачем суми податкового зобов`язання, самостійно визначеного у відповідних податкових деклараціях.

Доказів сплати самостійно визначених сум податкових зобов`язань у строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, відповідачем до суду не надано, а отже спірна сума заборгованості вважається податковим боргом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Суд встановив, що позивач надсилав відповідачу податкову вимогу від 23.12.2019 № 48124-10, яка, згідно з відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення, отримана уповноваженою особою Товариства.

Згідно з пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків проводяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Докази, які б підтверджували сплату спірної суми податкового боргу на момент вирішення спору, у справі відсутні, що, за висновками суду, є підставою для його стягнення у судового порядку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

При цьому, суд відмічає, що відсутність реалізації ТОВ Севастопольська рибодобувна компанія власного майна не є підставою, в силу наведених положень Податкового кодексу України, для не сплати відповідного податкового боргу.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 22.01.2021 (справа № 420/4262/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки у цій справі не залучалися свідки та не проводилися експертизи, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольська рибодобувна компанія" (адреса: 03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 50-А, ідентифікаційний код - 32140947), з рахунків у банках, що обслуговують такого платника, на користь Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код - 43141267) податковий борг (податок на прибуток приватних підприємств (код платежу № 11021000)) у розмірі 26 039 643,00 грн. (двадцять шість мільйонів тридцять дев`ять тисяч шістсот сорок три гривні).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 31.05.2021.

Суддя К.С. Пащенко