Рішення

від 24.05.2021 по справі 394/1028/20

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

24.05.2021 2/394/29/21

394/1028/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого: судді - Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом приватного сільськогосподарського підприємства Лан до ОСОБА_1 про тлумачення пунктів договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про тлумачення пунктів договору оренди земельної ділянки посилаючись на те, що 24 липня 2006 року між приватним сільськогосподарським підприємством Лан та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки б/н, площею 4,64 га, кадастровий номер земельної ділянки 3523655100:02:000:1304, яка розташована в адміністративних межах Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області, строком на 25 років. Договір оренди зареєстровано у Новоархангельському відділі КПФ ЦДЗК про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 02.11.2006 року за № 281.

Після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку успадкував її син - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04.06.2020 року зареєстрованого в реєстрі за №232 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.06.2020 року за №36752764. У зв`язку з цим, 22.06.2020 року, відповідач звернувся до позивача з листом про розірвання договору оренди, керуючись тим, що п. 40 договору оренди передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.

Позивач відмовив відповідачеві у розірванні договору оренди, у зв`язку з цим відповідач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, оскільки, на думку відповідача, наявність у договорі оренди п. 40 договору оренди є підставою для розірвання договору оренди.

Разом з цим, на думку позивача, наявність у тексті договору оренди землі інших пунктів (п. 38 та п. 39), не дає змоги стверджувати, що у випадку зміни власника земельної ділянки, договір оренди має бути розірваним.

Позивач просить суд розтлумачити абзац 1 пункту 40 договору оренди землі, укладеного 24 липня 2006 між ОСОБА_2 та приватним сільськогосподарським підприємством Лан , який зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 02.11.2006 року за №218, а саме:

- чи вимагається погодження обох сторін для прийняття ними рішень як щодо внесення змін до договору так і щодо розірвання договору?

- чи пункти 38 та 39 Договору дають право розірвати договір по односторонній вимозі спадкоємця за наявності спору сторін щодо застосування одного з варіантів п. 40 договору?

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, телефонограмою повідомив суд, що в судове засідання з`явитися не має можливості, тому розгляд справи просив проводити за його відсутності, позовні вимоги не визнає, тому просить відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи в сукупності, суд приходить до висновку, що цивільний позов не обґрунтований і не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до частин 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує на те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Як вбачається 24 липня 2006 року між ПСП Лан та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,64 га, терміном на 25 років, який зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК 02 листопада 2006 року за № 281 /а.с.4-6/ .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Новоархангельськ Кіровоградської області померла ОСОБА_2 (світлокопія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ) /а.с.8/ .

За життя ОСОБА_3 мала у власності земельну ділянку площею 4,64 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області (світлокопія державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР №037318) /а.с.7/ .

Пунктом 38 зазначеного договору оренди визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за : - взаємною згодою сторін; - рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 39 договору передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умови розірвання договору в односторонньому порядку є причини, передбачені Законом оренди про землю .

Пункт 40 договору вказує, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують земельну ділянку разом з орендарем /а.с.4-5/ .

Акт про передачу та прийом земельної ділянки в натурі підписано сторонами 02.11.2006 року /а.с.6 зворотна сторінка/ .

Відповідно до світлокопії свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкоємцем вищевказаної земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 (відповідач у справі) /а.с.9/ .

Вирішуючи позов суд зважує на наступне.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі - ст. 2 Закону України Про оренду землі .

В ст. 1 Закону України Про оренду землі визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 93 Земельного Кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди - ч. 4 ст. 124 Земельного Кодексу України .

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини;

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості - ч.1 ст. 627 ЦК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами - ч. 1 ст. 629 ЦК України.

За правилами ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено ст. 32 Закону України Про оренду землі .

Згідно ч. 4 ст. 32 Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

З п. 40 договору оренди землі укладеного 24 липня 2006 року між ПСП Лан та ОСОБА_2 вбачається, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують земельну ділянку разом з орендарем /а.с.5/ .

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови - ст. 637 ЦК України.

Відповідно до частин 2-4 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. Визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови . Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Крім того, у постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 126/3476/16-ц (провадження № 61-24371св18) зроблено висновок по застосуванню статті 213 ЦК України та вказано, що тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту .

Таким чином, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.

Підставою для тлумачення судом є наявність спору між сторонами щодо змісту договору, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір. Тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови договору.

Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тобто з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом цієї статті тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різні уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не його обов`язком за умови наявності спору.

Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов.

Саме тому при тлумаченні правочину суд насамперед повинен брати до уваги однакове для всього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.

Водночас, як встановлено судом, згідно п. 40 зазначеного вище договору оренди земельної ділянки, який погоджено між сторонами, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов договору або розірвання договору. Вказаний пункт договору є чинним, положення викладені чітко і зрозуміло, та відсутні будь-які підстави вважати, що пункти договору 38, 39 та 40 суперечать змісту інших умов договору чи можуть мати неоднозначне тлумачення.

Вищевказаний договір оренди земельної ділянки відповідає типовому договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України та сторони під час укладення договору усвідомлювали зміст договору, який був вчинений на основі вільного волевиявлення сторін.

Отже, текст пунктів договору дає змогу з`ясувати їх зміст, а тому підстави застосовувати тлумачення відсутні.

При цьому, заявляючи позовні вимоги про тлумачення змісту договору, позивачем фактично порушено питання щодо встановлення судом змісту законодавства, яким регулюються правовідносини щодо виконання пункту договору та факту відповідності договору вимогам чинного законодавства, що суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що розгляд цивільних справ проводиться в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи в сукупності всі досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження підстави, з якими закон пов`язує можливість тлумачення договору, а тому, суд вважає, що вимоги позивача є безпідставними, в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 213, 626, 627, 628, 629, 637, 651 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 1, 13, 31, 32 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 93, 124 Земельного Кодексу України, ст. ст. 2, 4, 5, 13, 30, 77, 78, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог приватного сільськогосподарського підприємства Лан до ОСОБА_1 про тлумачення пунктів договору оренди земельної ділянки відмовити в повному обсязі.

Ідентифікаційні дані учасників:

Приватне сільськогосподарське підприємство ЛАН , місце знаходження вул. Слави, 140 смт Новоархангельськ Кіровоградської області, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 03757040.

ОСОБА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Копію даного рішення негайно після постановлення направити сторонам.

Повний текст рішення виготовлено 03.06.2021 року.

Суддя: