Постанова

від 31.05.2021 по справі 906/53/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31 травня 2021 року Справа № 906/53/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Шилан О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро"

на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.02.2021р.

(ухвалене о 12:23 год. у м. Житомирі, повний текст складено 12.02.2021р.)

у справі №906/53/20 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом керівника Новоград-Волинської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі

1) Гульської сільської ради Новоград-Волинського району

2) Новоград-Волинської районної державної адміністрації

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне - Агро"

про стягнення 524117,35 грн. за договором оренди земельних часток (паїв), розірвання договору оренди та зобов`язання повернення земельних часток (паїв)

за участю представників сторін:

від Гульської сільської ради Новоград-Волинського району - не з`явився;

від Новоград-Волинської районної державної адміністрації - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне - Агро" - не з`явився;

прокурор - Гарбарук В.А.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Гульської сільської ради Новоград-Волинського району та Новоград-Волинської районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом, в якому просив:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" на користь Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області 524 117 грн 35 коп. заборгованості з орендної плати по договору від 25.10.2017 за оренду земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га.

- розірвати договір оренди земельних часток (паїв) від 25.10.2017 укладений між Новоград-Волинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" щодо оренди земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га на території Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області.

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" повернути на користь держави, в особі Гульської сільської ради (код 04348834) земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) із земель реформованого КСП ім. Лесі Українки, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, загальною площею 278,4300 га, в тому числі: рілля площею 184,0 га та пасовище 94,4300 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурора вказує, що відповідач має заборгованість по договору оренди від 25.10.20,17, яка утворилася за період з 2018 по 2019 рік. Така систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди згідно ст.651 ЦК України та ст.141 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.02.2021 у справі №906/53/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" на користь Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області - 524 117 грн 35 коп. заборгованості з орендної плати по договору від 25.10.2017 за оренду земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га. Розірвано договір оренди земельних часток (паїв) укладений 25.10.2017 між Новоград-Волинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" щодо оренди земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га на території Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області. Відмовлено в позові в частині вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" повернути на користь держави, в особі Гульської сільської ради земельні частки (паї) загальною площею 278,4300 га. Вирішено питання судових витрат.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за договором оренди земельних часток (паїв) від 25.10.2017 та систематичність її несплати, а тому суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ "Заможне-Агро" на користь Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області 524 117 грн 35 коп. заборгованості з орендної плати по договору від 25.10.2017 за оренду земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га та розірвання такого договору.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про спонукання ТОВ "Заможне-Агро" до повернення Гульській сільській раді орендованої земельної ділянки за спірним договором оренди суд указав, що обов`язок орендаря повернути земельну ділянку виникає після того як договір буде вважатися розірваним, тобто після набранням чинності рішення суду про розірвання договору відповідач в буде зобов`язаний повернути земельну ділянку.

Також, судом вважав, що така позовна вимога про повернення земельної ділянки є не належним способом захисту порушеного права, оскільки земельна ділянка є нерухомим майном, яка фізично не може бути передана від однієї особи до іншої, а повернення ділянки шляхом складання акту приймання-передачі призведе до складнощів виконання такого рішення чи до неможливості виконання, оскільки сторони не завжди зможуть дійти згоди щодо форми та змісту такого акту.

З огляду на викладене суд зазначив, що належним способом захисту (в разі не виконання обов`язку орендарем щодо повернення ділянки) буде вимога про звільнення ділянки або про усунення перешкод в користуванні чи інша в залежності від обставин.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 525, 526, 530, 627,629, 651, 792 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 13, 21, 24,34 Закону України "Про оренду землі".

Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро", у якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 04.02.2021 по справі № 906/53/20 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні судом не встановлено систематичної несплати орендної плати, а тому вважає, що позивачем не доведено обставини, що є підставою для розірвання договору оренди, а у задоволенні позову необхідно було відмовити.

Посилається на те, що прокурором не обґрунтовано не здійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави Гульською сільською радою Новоград-Волинського району Житомирської області та Новоград-Волинською районною державною адміністрацією, а також, що прокурором не надано доказів виконання приписів, передбачених абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

За наведеного відповідач вважає, що суд першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, не надав оцінки вищевказаним аргументам, не звернув уваги на відсутність доказів, які відповідно до умов договору, мав надати позивач.

Тому, на думку ТОВ "Заможне-Агро", судове рішення ухвалене судом на підставі не повно і не всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, не підтверджених належними та допустимими доказами, а рішення суду має бути скасоване згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України.

В подальшому, відповідачем було подано уточнену апеляційну скаргу (т. 2, а. с. 84), в якій, окрім вищевказаних аргументів, відповідач посилається на те, що суд провівши розгляд справи без участі представника відповідача адвоката Янчевської О. В., яка не була повідомлена належним чином про судове засідання 04.02.2021 та перебувала на самоізоляції через контакт з особами, які захворіли на коронавірус, у зв`язку з чим не могла подати відзив, вірний розрахунок суми заборгованості, суд ухвалив помилкове рішення про стягнення з відповідача у розмірі, який не відповідає дійсності, а саме 524 117 грн 35 коп., в той час як до стягнення підлягало 244 792 грн 83 коп.

Надаючи оцінку уточненій апеляційній скарзі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Рішення суду першої інстанції у цій справі було ухвалене 04.02.2021, а повний текст складено 12.02.2021 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17.02.2021; т. 2, а. с. 36).

За приписами ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Тому, з врахуванням викладених обставин та процесуальних норм строк апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції закінчився 04.03.2021, а уточнена апеляційна скарга від 16.03.2021 є додатком до заяви про усунення недоліків від 16.04.202 (при цьому в переліку додатків до заяви про усунення недоліків уточнена апеляційна скарга датована 16.04.2021; т. 2, а. с. 75).

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, уточнена апеляційна скарга, яка доповнює первісну подана з порушенням строків, встановлених ГПК України, а тому вона залишається без розгляду судом апеляційної інстанції та суд не надає оцінку зазначеним у ній доводам.

Від Новоград-Волинської місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке.

Позивачі знали про порушення інтереси держави, однак не вживали жодних заходів до захисту інтересів держави і не мали наміру вживати, що засвідчує їх правова позиція у суді щодо не підтримання позову прокурора, відмови від участі в розгляді справи судом. Вказує, що прокурор повідомив позивачів про їх бездіяльність та про намір здійснення представництва держави в суді, надавши їм розумний строк для відповідного реагування.

За наведеного, зазначає, що прокурор, звертаючись з позовною заявою діяв у спосіб визначений законом у межах своїх повноважень.

Відповідачу, згідно договору від 25.10.2017 було нараховано орендної плати за землю в 2018 році - 391 908 грн, сплачено за 2018 рік - 69 698 грн 65 коп., сума боргу за 2018 рік складає 322 209 грн 35 коп., а за 2019 рік нараховано орендну плату в сумі 391 908 грн, сплачено 190 000 грн, борг за 2019 рік становить 201 908 грн.

Вказує, що долученими до позовної заяви доказами підтверджується, що з січня 2018 року по грудень 2019 року ТОВ "Заможне-Агро" платежі з орендної плати за землю не вносились у повному обсязі, що є порушенням умов договору та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", а отже, відповідно до п. 12.3 договору, ч. 1 ст. 32 вказаного Закону та ч. 2 ст. 651 ЦК України, є підставою для припинення договору шляхом його розірвання за рішенням суду.

За наведеного вище, прокурор вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 04.02.2021 у справі №906/53/20 є законним, відсутні, як і підстави для його скасування.

Гульська сільська рада та Новоград-Волинська районна державна адміністрація не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

При цьому, Новоград-Волинська районна державна адміністрація подала до суду апеляційної інстанції клопотання, відповідно до якого просить провести розгляд апеляційної скарги без участі представника райдержадміністрації за наявними в матеріалах справи документами.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 31.05.2021 прокурор заперечив проти доводів наведених в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення було дотримано норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В судове засідання 31.05.2021 представники Гульської сільської ради та відповідача не з`явилися.

В той же час, представник відповідача подала до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, котре мотивоване хворобою представника на COVID-19. До такого клопотання представником додано копію висновку МСКТ органів грудної клітки від 29.05.2021 (т. 2, а. с. 215).

Прокурор в судовому засіданні вказав, що вважає за можливе розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає таке.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, що підтверджується ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021.

При цьому суд зазначає, що позиція відповідача викладена у відповідних заявах по суті справи та апеляційній скарзі.

Також, суд бере до уваги, що у висновку МСКТ органів грудної клітки від 29.05.2021 не вказано, що у представника відповідача підтверджений діагноз саме COVID-19, а лише зазначено: "висновок: кт-ознаки характерні для ураження легень при COVID-19, рекомендовано динамічне спостереження, консультація лікаря.".

Тому, суд прийшов висновку про відхилення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що Гульська сільська рада була належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення (т. 2, а. с. 201, 176), клопотання Новоград-Волинської районної державної адміністрації про розгляд справи без участі її представника, відхилення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розпочати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивачів та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 25.10.2017 між Новоград-Волинською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" (орендар) було укладено Договір оренди земельних часток (паїв) (далі - Договір) та Додаткову угоду № 1 від 25.06.2018 до Договору, яка є його невід`ємною частиною (т. 1, а.с.14-18, 20-25).

Відповідно до п. 1 укладеного Договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) спільної часткової власності із земель реформованого КСП ім. Лесі Українки, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області (за межами населеного пункту).

Пунктами 2.1 - 2.3 Договору, з урахуванням змін внесених Додатковою угодою, визначено, що в оренду надаються невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) із земель реформованого КСП ім. Лесі Українки, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, загальною площею 278,4300 га, в тому числі: рілля площею 184,0000 га та пасовище 94,43000 га. На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна відсутні. Загальна нормативна грошова оцінка земельних часток (паїв) становить 4 898 742 грн 50 коп..

Договір укладено на 15 років до 25.10.2032 з урахуванням ротації культур та сівозмін, але не довше ніж до моменту отримання власниками паїв відповідних правовстановлюючих документів на земельні ділянки (п. 3.1. Договору, з врахуванням змін внесеними Додатковою угодою №1 від 23.07.2018).

За умовами п. п. 4.1, 4.2, 4.5 Договору, зі змінами на внесеними Додатковою угодою №1 від 23.07.2018, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та встановлюється у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельних часток (паїв), що становить 391 899 грн 40 коп. в рік та складає 97 974 грн 85 коп. за квартал оренди на рахунок Гульської сільської ради. Орендна плата вноситься щоквартально до 30 числа місяця, наступного за звітним періодом.

25.10.2017 між Новоград-Волинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" був підписаний акт прийому-передачі об`єкта оренди (т. 1, а. с. 19).

Відповідно до листа Гульської сільської ради від 24.12.2019 № 666 ТОВ "Заможне- Агро", згідно договору від 25.10.2017, нараховано орендної плати за землю в 2018 році - 391 908 грн, сплачено за 2018 рік - 69 698 грн 65 коп., сума боргу за 2018 рік складає 322 209 грн 35 коп.; за 2019 рік відповідачу нараховано орендну плату в сумі 391 908 грн, сплачено 190 000 грн, борг за 2019 рік становить 201 908 грн (т. 1, а. с. 27-29).

Гульська сільська рада зверталась з листами-претензіями № 136 від 25.03.2019, № 260 від 05.06.2019, № 398 від 20.09.2019 до ТОВ "Заможне Агро" з вимогою сплатити заборгованість, яка станом на 01.03.2019 становила 322 200 грн 70 коп., на 01.05.2019 - 387 517 грн 20 коп., на 01.10.2019 - 550 808 грн 60 коп. (т. 1, а. с. 30-32).

Враховуючи, що відповідач борг не сплатив, Гульська сільська рада із листом №520 від 22.10.2019 звернулася до керівника Новоград-Волинської місцевої прокуратури, відповідно до якого просила останнього здійснити представництво інтересів в суді (т. 1, а. с. 34).

Наведене стало підставою для звернення керівника Новоград-Волинської місцевої прокуратури з цим позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Щодо підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом, суд зазначає таке.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Спеціальним законом, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 вказано, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Як убачається із матеріалів справи листом та зазначено вище, Гульська сільська рада звернулася із листом №520 від 22.10.2019 до керівника Новоград-Волинської місцевої прокуратури, відповідно до якого просила здійснити останнього представництво інтересів в суді.

В свою чергу, листом від 23.10.2019 № 35-4058вих9 керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури, серед іншого просив надати належним чином завірені копії розпоряджень голови Новоград-Волинської районної державної адміністрації № 718 від 05.06.2017, договору оренди землі, акту приймання-передачі, додаткових угод (т. 1, а. с. 34).

Листом № 02-14/1672 від 29.10.2019 Новоград-Волинська районна державна адміністрація надала копії запитуваних прокурором документів (т. 1, а. с. 35-37).

В подальшому, листом № 35-84-569вих 19 від 28.12.2019 прокурор повідомив позивачів про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом звернення до суду із позовною заявою до ТОВ "Заможне-Агро" про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку (т. 1, а. с. 40-41).

Також, із вище встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, суд зазначає, що Гульська сільська рада з 2018 року не вживала належних та дієвих заходів з метою захисту інтересів держави та громадян Гульської сільської рад, що призвело до ненадходження до бюджету сільської ради орендної плати.

Окрім того, в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №42019061240000058, порушеного за ч. 1 ст. 367 КК України (т. 1, а. с. 42).

Враховуючи викладене, в цьому випадку має місце бездіяльність компетентного органу і, оскільки повноважний орган знав про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захист та відновлення порушеного права не вчиняв, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, та вжиті заходи були очевидно недостатніми і порушення інтересів держави відповідачем не усунуто. Компетентний орган був обізнаний із намірами прокурора щодо звернення до суду з даним позовом, адже зверненню прокурора з позовом до суду передувало листування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі прокурором доведено наявність законних підстав на звернення з цим позовом до суду, оскільки вони зроблені з належним дослідженням обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням встановлених обставин порушення відповідачем інтересів держави, а також наявності бездіяльності органу, уповноваженого ці інтереси захищати, протягом тривалого строку після виявлення порушення відповідачем приписів чинного законодавства.

Щодо позовної вимоги про стягнення 524 117 грн 35 коп. заборгованості з орендної плати по договору від 25.10.2017 за оренду земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га, суд зазначає таке.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 759 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі, є об`єкт оренди, строк дії договору та оренда плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Стаття 24 Закону України "Про оренду землі" визначає права та обов`язки орендодавця, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За умовами п. 9.1. Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно із п. п. п. 4.1, 4.2, 4.5 Договору, зі змінами внесеними Додатковою угодою № 1 від 23.07.2018, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та встановлюється у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельних часток (паїв), що становить 391 899 грн 90 коп. в рік та складає 97 974 грн. 85 коп. за квартал оренди на рахунок Гульської сільської ради. Орендна плата вноситься щоквартально до 30 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач взятих на себе договірних зобов`язань в частині сплати орендної плати належним чином не виконував у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати, яка становить 524 117 грн 35 коп., а саме: за період з січня 2018 по грудень 2018 року борг по орендній платі складає 322 209 грн 35 коп., за період з січня 2019 року по грудень 2019 року боргу по орендній платі складає 201 908 грн (т. 1, а. с. 28-29).

Відповідачем на спростування існування заборгованості подано до суду апеляційної інстанції клопотання про відновлення пропущених строків та прийняття доказів, встановлення додаткових строків на подання доказів від 12.05.2021 (т. 2, а. с. 173-190) відповідно до якого представник відповідача просить відновити ТОВ "Заможне-Агро" пропущений з поважної причини строк на прийняття доказів та встановити додатковий строк на їх подання, долучити до справи докази на підтвердження нарахування орендної плати та сплати такої орендної плати в сумі 259 698 грн 65 коп. за період 2018-2019 роки.

Прокурор подав до суду апеляційної інстанції заперечення на вказане клопотання, в яких прокурор зазначає, що у відповідача було достатньо часу на зібрання та подання доказів в обґрунтування своїх доводів, а сам факт неналежного виконання представником відповідача взятих на себе зобов`язань згідно укладеного договору про надання правової допомоги, не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку на подання доказів. Тому, прокурор просить відмовити відповідачу у відновленні пропущених строків для прийняття доказів, встановлення йому додаткових строків на подання таких доказів.

Розглянувши зазначене клопотання відповідача про відновлення пропущених строків та прийняття доказів, встановлення додаткових строків на подання доказів, суд зазначає таке.

За приписами ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи причину неподання таких доказів суду першої інстанції представник вказує, що вона не змогла прибути в судове засідання 04.02.2021 та надати відповідні докази у зв`язку із тим, що з 02.02.2021 по 12.02.2021 перебувала на самоізоляції у зв`язку і захворюванням чоловіка на коронавірус COVID-19 та надає копію довідки № 004893.

За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Нормами ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Однак, відповідно до норм ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

В матеріалах господарської справи № 906/53/20 наявний відзив відповідача на позовну заяву (т. 1 а. с. 79) який оформлений на двосторонньому аркуші, додатками до якого зазначено докази повноваження та докази надіслання відзиву позивачу. Будь-яких інших доказів, якими б обґрунтовувалася позиція відповідача такий відзив не містить.

Щодо посилання представника відповідача на перебування її на самоізоляції суд зазначає, що ні вона, ні відповідач не були позбавлені подати відповідні докази та пояснення щодо них засобами поштового зв`язку, в тому числі і електронного, а тому суд апеляційної інстанції вказані представником причини не визнає поважними та такими, що об`єктивно не залежали від сторони відповідача.

Також, суд апеляційної інстанції бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відмовляє в клопотанні ТОВ "Заможне-Агро" про відновлення процесуальних строків, встановлені додаткового строку та відхиляє вищевказані докази, не надає їм оцінку, оскільки вони є недопустимими доказами.

Також, відповідач подав суду клопотання про відновлення пропущених строків та прийняття доказів, встановлення додаткових строків на подання доказів від 31.05.2021 (т. 2, а. с. 218-241), відповідно до якого просить відновити ТОВ "Заможне-Агро" пропущений з поважної причини строк на прийняття доказів та встановити додатковий строк на їх подання.

До вказаного клопотання, окрім доказів доданих до аналогічного клопотання від 12.05.2021 представником додано платіжні доручення № 89 від 12.05.2021 на суму 112 592 грн 08 коп., № 90 від 12.05.2021 на суму 385 717 грн 20 коп., копія листа №475 від 28.05.2021, копія адвокатського запиту №14 від 28.05.2021, копія адвокатського запиту №15 від 28.05.2021.

Обґрунтовуючи подання таких доказів, зокрема платіжних доручень № № 89, 90 від 12.05.2021 представник вказує, що платіжним дорученням №89 було погашено борг по орендній платі за землю по ОТГ Стриєва за 2019 рік в сумі 112 592 грн 08 коп., а платіжним дорученням №90 було погашено борг по орендній платі за землю по ОТГ Стриєва за 2020 рік в сумі 385 717 грн 20 коп. Зазначає, що листом №475 Стриївська сільська рада підтвердила таку сплату.

Також вказує, що 28.05.2021 представником відповідача було направлено на адресу позивача Новоград-Волинської окружної прокуратури та Стриївської сільської ради адвокатські запити №14 та №15 про надання інформації щодо надходження коштів на погашення боргу за оренду землі, яка є предметом розгляду справи №906/53/20. Однак, станом на 31.05.2021 відповіді на адвокатські запити не отримано.

Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його відхилення з підстав викладених вище щодо клопотання про відновлення пропущених строків та прийняття доказів, встановлення додаткових строків на подання доказів від 12.05.2021.

Також, суд вважає за необхідне відзначити, що додаткові докази, такі як платіжні доручення № 89 від 12.05.2021 на суму 112 592 грн 08 коп., № 90 від 12.05.2021 на суму 385 717 грн 20 коп., копія листа №475 від 28.05.2021, копія адвокатського запиту №14 від 28.05.2021, копія адвокатського запиту №15 від 28.05.2021 взагалі не існували на момент ухвалення рішення суду першої інстанції,

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази та надані учасниками справи пояснення в їх сукупності, суд зазначає, що прокурором доведено розмір заборгованості позивача, який становить 524 117 грн 35 коп. (за 2018 рік - 322 209 грн 35 коп.; за 2019 рік - 201 908 грн), а заперечення відповідача щодо невідповідності такого розміру та докази, надані ним на спростування такого розміру, лише підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної сплати орендної плати в заявлений у позові період.

Зокрема, суд зазначає, що заперечуючи проти існування заборгованості в сумі, котра заявлена до стягнення представник відповідача посилається на обставини та докази, які виникли після настання строків внесення орендної плати, звернення прокурора з цим позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції.

За наведених обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" на користь Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області 524 117 грн 35 коп. заборгованості з орендної плати по договору від 25.10.2017 за оренду земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору оренди від 25.10.2017, суд бере до уваги таке.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі", ст. 141 ЗК України та ч. 1 ст. 782 ЦК України передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

При вирішенні питання щодо розірвання договору з підстави, передбаченої договором, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Верховного Суду України від 11.10.2017 № 6-1449цс17).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного не внесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення як істотного і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верхового Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17.

Вище судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач не виконував свої зобов`язання за Договором в частині сплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі. Також, матеріалами справи підтверджується також і систематичність порушення строків оплати.

Також, як вже зазначалося судом в цій постанові, доводи представника відповідача лише підтверджують неналежне виконання орендарем своїх зобов`язань щодо внесення орендної плати в повному обсязі, у встановлений Договором строк.

Враховуючи викладене, позовна вимога про розірвання договору оренди земельних часток (паїв), укладеного 25.10.2017 між Новоград-Волинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" щодо оренди земельних часток (паїв) загальною площею 278,4300 га на території Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області підлягає задоволенню, що вірно встановлено судом апеляційної інстанції.

Щодо відмови в задоволенні вимоги про спонукання ТОВ" Заможне-Агро" до повернення Гульській сільській раді орендованої земельної ділянки за спірним договором оренди, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в її задоволенні, з підстав вказаних судом в рішенні.

При цьому, суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В той же час, в апеляційній скарзі скаржник не наводить доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не підтверджуються встановленими обставинами справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 04.02.2021р. у справі №906/53/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заможне-Агро" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 04.02.2021р. у справі №906/53/20 - без змін.

2. Справу № 906/53/20 надіслати Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "02" червня 2021 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.