Рішення

від 02.06.2021 по справі 572/1217/21

САРНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 572/1217/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2021 року

Сарненський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Слободянюка Б.К.

за участю секретаря судових засідань - Кудіної А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сарни справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Токова Василя Григоровича про визнання недійсними договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та договору дарування земельної ділянки ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Токова В.Г. в якому просить визнати недійсним та скасувати Договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 27 жовтня 2010 року, посвідченого Токовим В.Г., приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованим в реєстрі за № 1311, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в дар ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати Договір дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2010 року, посвідченого Токовим В.Г., приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованим в реєстрі за № 1313, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в дар ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровим номером: 5625480500:01:001:0032, площею 0,2439, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями за адресою:

АДРЕСА_1 обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 11.01.1959 року по 29.12.2010 року, вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . За час шлюбу вони в 1975 році в АДРЕСА_1 , побудували садибний (індивідуальний) житловий будинок з надвірними будівлями, право власності на якого було зареєстроване на її чоловіка.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача - ОСОБА_3 помер. Так, як на день смерті чоловіка вона була зареєстрованою та постійно проживала разом з ним у спільному житловому будинку, потреби подавати заяву про прийняття спадщини в неї не було, адже у відповідності до вимог частини З статті 1268 ЦК України, є такою, що фактично прийняла спадщину.

У 2021 році ОСОБА_1 вирішила упорядкувати питання права власності на вище зазначене домоволодіння та підняла усі наявні на це будинковолодіння документи, в процесі перевірки яких виявила, що ОСОБА_3 згідно Договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 27 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Токовим В.Г. подарував збудований їхній житловий будинок з усіма надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , сину, ОСОБА_2 . Крім того, в цей же день, 27.10.2010 року між ними був також укладений Договір дарування земельної ділянки, площею 0,2439, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 , на якій розташований вищевказаний житловий будинок з усіма надвірними будівлями який також був посвідченого приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Токовим В.Г.

Дані договори дарування він здійснив через уповноваження громадянина ОСОБА_4 , жителя АДРЕСА_2 , на їх підписання.

Вказує, що оскільки домоволодіння було збудоване нею разом з її нині покійним чоловіком ОСОБА_3 під час шлюбу, це домоволодіння набуло статусу спільної сумісної власністю подружжя, а тому частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вважає, що для укладення даних договорів дарування необхідна була її нотаріально засвідчена згода, оскільки будинок, згідно вимог ч.1 ст.60 СК України, належить їй на праві спільної сумісної власності. Зазначає, що про укладення договорів дарування дізналася лише в 2021 році, а тому строк позовної давності для звернення з цим позовом не пропущений. Покликаючись на відсутність її нотаріально засвідченої згоди на укладення договору, просить позов задовольнити.

Сторони в судове засідання не з`явилися про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Позивач просила проводити розгляд справи без її участі.

Дослідивши документи і матеріали справи, давши оцінку доказам, що мають значення для справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, а тому підлягають до задоволення.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.01.1959 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, про що був складений Великовербчанською сільською радою Сарненського району Рівненської області актовий запис №40, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно довідки виданої 15.04.2021 року Великовербченським старостинським округом №1 Сарненського району встановлено, що відповідно до запису в по господарській книзі №2 за 2006-2010 року, особовий рахунок № НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 , 1933 року народження (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ); ОСОБА_1 , 1939 року народження та ОСОБА_5 , 1973 року народження.

Згідно договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, який посвідчений 27.10.2010 року приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Токовим В.Г., встановлено, що ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 в інтересах якого діяв ОСОБА_4 подарував житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці. В договорі зазначено, що будинок належав дарувальнику на праві власності на підставі свідоцтва про право власності / НОМЕР_4 / виданого Виконавчим комітетом Великовербченської сільської ради Сарненського району рівненської області 14.06.2005 року. На підставі вказаного договору, право власності на спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з про державну реєстрацію прав.

Згідно договору дарування земельної ділянки посвідченого 27 жовтня 2010 року Токовим В.Г., приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованим в реєстрі за № 1313, встановлено, що ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2439, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 5625480500:01:001:0032, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями.

Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України), а ст. 182 ЦК України передбачена необхідність державної реєстрації як прав на нерухомість, так і правочинів щодо нерухомості.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу недійсності правочинів покликалася на те, що на його вчинення не було її нотаріальної засвідченої згоди як другого співвласника у спільному сумісному майні подружжя відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України.

Відповідно до ст. 215ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.203ЦКУкраїни зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено судом, позивачка та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі на момент вчинення правочинів.

Згідно ч.1 ст. 57СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст.65СКУкраїни дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року (провадження № 6-843цс17).

Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі, і на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім`я одного з подружжя.

Зважаючи на те, що належними і достовірними доказами підтверджено перебування позивача та ОСОБА_3 у шлюбі з 11.01.1959 року по 29.12.2010 (дата реєстрації смерті), беручи до уваги, що оспорювані правочини вчинено 27.10.2010 року, тобто в період шлюбу, а також враховуючи презумпцію належності набутого за період шлюбу майна чоловікові і дружині на праві спільної сумісної власності (без виділення часток), суд дійшов висновку про те, що для вчинення ОСОБА_3 оскаржуваних договорів дарування нерухомого майна була необхідна попередня нотаріально посвідчена згода на його вчинення від ОСОБА_1 .

Як зазначалося вище, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч.3,4ст. 65СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

З огляду на те, що при вчиненні договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та договору дарування земельної ділянки, укладених 27.10.2010року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , дарувальником не було надано письмової нотаріальної згоди ОСОБА_1 як другого з подружжя на таке дарування спільного сумісного майна подружжя, цей договір був вчинений із порушенням вимог ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним.

Керуючись ст.ст.10, 12, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 (жителя АДРЕСА_3 ), приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Токова Василя Григоровича (м. Сарни, вул. Пушкіна, 4/52, Рівненської області) про визнання недійсними договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та договору дарування земельної ділянки задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати Договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 27 жовтня 2010 року, посвідченого Токовим Василем Григоровичем, приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованим в реєстрі за № 1311, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в дар ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати Договір дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2010 року, посвідченого Токовим Василем Григоровичем, приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованим в реєстрі за № 1313, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в дар ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровим номером: 5625480500:01:001:0032, площею 0,2439, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Сарненський районний суд протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: