Постанова

від 01.06.2021 по справі 921/606/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. Справа№ 921/606/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Тернопільської обласної державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.01.2021 (повний текст складено 25.01.2021)

у справі № 921/606/20 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Хмельницьке виробниче

сільськогосподарсько-рибоводне підприємство

до Тернопільської обласної державної адміністрації

про розірвання договору оренди землі

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (далі - ПрАТ Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство , позивач) звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - відповідач) про розірвання договору оренди землі. В обґрунтування своїх вимог зазначило про зміну істотних обставин, умов та особливостей господарювання з моменту укладення оспорюваного договору, зокрема, відсутність води на земельній ділянці водного фонду внаслідок несприятливих погодних умов протягом останніх років, що унеможливлює використання земельної ділянки за цільовим призначенням (для рибогосподарських потреб), відтак просило розірвати Договір оренди землі від 15.02.2011, земельної ділянки загальною площею 22,55 га, кадастровий номер 6124686700:01:017:0003.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.09.2020 матеріали позовної заяви передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що в оренді в позивача перебувають також інші земельні ділянки, які утворюють цілісний водний об`єкт, відтак у випадку припинення спірного Договору оренди у позивача фактично опиниться лише частина такого об`єкту. Крім цього, відповідач вважав хибними посилання позивача на добровільну відмову від постійного користування як на підставу для припинення договору оренди, оскільки така підстава передбачена лише для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

В наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач вказував, що протягом 2020 року на орендованій земельній ділянці відсутня вода, а також акцентував увагу на тому, що за спірним Договором оренди позивачу передано в оренду лише земельну ділянку, яка відокремлена від інших водних об`єктів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 у справі № 921/606/20 позов задоволено. Розірвано договір оренди землі від 15.02.2011 земельної ділянки загальною площею 22,55 га, кадастровий номер 6124686700:01:017:0003, укладений між Приватним акціонерним товариством Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство та Тернопільською обласною державною адміністрацією. Стягнуто з Тернопільської обласної державної адміністрації на користь Приватного акціонерного товариства Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство 2 102, 00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Тернопільська обласна державна адміністрація оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апелянта зводяться до того, що в оренді у позивача перебувають також інші земельні ділянки, які утворюють цілісний водний об`єкт, відтак у випадку припинення спірного Договору оренди у позивача фактично опиниться лише частина такого об`єкту. На переконання апелянта, надані позивачем акти обстеження не є документами, які підтверджують наявність істотної зміни обставин та не можуть бути підставою для розірвання спірного Договору. При цьому, посилання на добровільну відмову користувача як на підставу для припинення Договору оренди землі є хибним, оскільки така підстава передбачена лише для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, судом першої інстанції правомірно встановлено, що чинне законодавство України не містить визначення поняття цілісного водного об`єкту, а також приписів щодо заборони перебування в оренді частини такого об`єкту. При цьому, позивач вказував, що водний об`єкт характеризується наявністю в ньому води, чого немає на спірній земельній ділянці, що підтверджується актами обстеження цієї землі протягом 2020. За твердженнями позивача, за спірним Договором в оренду йому передано лише земельну ділянку, яка чітко визначена та відокремлена, а не водний об`єкт або його частину. На думку позивача, істотна зміна обставин полягає у відсутності води на цій земельній ділянці внаслідок несприятливих погодних умов протягом останніх років, що унеможливлює використання земельної ділянки за цільовим призначенням (для рибогосподарських потреб).

В судове засідання апеляційної інстанції 01.06.2021, яке відбулось в режимі відеоконференції в Господарський суд Тернопільської області з`явився представник відповідача (апелянта), представник позивача не прибув до Північного апеляційного господарського суду не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про оголошення перерви, яку за наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення отримано уповноваженим представником позивача 06.05.2021.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 01.06.2021 представник позивача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи надання ним в попередньому судовому засіданні пояснень по суті спору та відсутність клопотань про відкладення розгляду справи суду, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника відповідача (апелянта), розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 15.02.2011 між Підволочинською районною державною адміністрацією (орендодавцем за договором) та ВАТ Хмельницькрибгосп , яке перейменовано на ПрАТ Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (позивачем, орендарем за договором) укладено Договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення рибогосподарських потреб на території Рожиської сільської ради Підволочинського району Тернопільської області.

Відповідно до п.п. 2-4 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 22,5543 га, в тому числі плесо-11,37га, ГТС-4,26, під болотами 6,92 га, кадастровий номер - 6124686700:01:017:0003. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - ГТС - 4,26 га. Земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічними спорудами.

Положеннями п. 8 Договору сторони погодили, що його укладено на 49 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

За умовами п.п. 15, 16 Договору земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки: 6.1 - для рибогосподарських потреб.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням технічної документації із землеустрою (п. 18 Договору).

В подальшому між Тернопільською обласною державною адміністрацією (відповідач), Підволочинською районною державною адміністрацією та ПрАТ Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (позивачем) укладено Додаткову угоду № 1/95 від 28.12.2017 до Договору, якою замінено Підволочинську районну державну адміністрацію на Тернопільську обласну державну адміністрацію.

Даною Додатковою угодою також погоджено, що в оренду передається земельна ділянка площею 22,5543 га з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003, розташована за межами населеного пункту на території Рожиської сільської ради Підволочинського району Тернопільської області (п. 2 Договору).

Відповідно до п. 4 Договору (в редакції від 28.12.2017) земельна ділянка передається в оренду без будівель та споруд.

Як вище згадувалось та визначено п. 16 Договору (в редакції від 28.12.2017) цільове призначення земельної ділянки: 10.07 для рибогосподарських потреб.

За умовами п. 28 Договору (в редакції від 28.12.2017) орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно Договору оренди.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, 27.12.2019 позивач звернувся до відповідача із заявами про розірвання договору орендованих земельних ділянок, зокрема, Договору від 15.02.2011 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003 з огляду на неможливість використання земельної ділянки в своїй діяльності через значне зниження рівня води.

16.03.2020 позивач направив відповідачу заяву від 12.03.2020 № 68/20 про припинення договорів оренди шляхом їх розірвання за взаємною згодою, вказуючи на те, що складні кліматичні умови негативно впливають на рівень води у водоймах, що призводить до неможливості використання орендованих земельних ділянок за їх цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб. Відтак, позивач просив укласти додаткові угоди про розірвання договорів оренди та зауважив, що звертався до відповідача із відповідними заявами в грудні 2019 року, однак відповідачем так і не прийнято рішення щодо вказаного питання.

У відповідь на вказану заяву відповідач листом № 04-2131/15 від 30.03.2020 повідомив, що питання про розірвання за взаємною згодою сторін Договорів оренди від 15.02.2011 (в т.ч. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003) розглядалося на засіданні комісії, за результатами якого просив надати підтвердження про відсутність заборгованості по сплаті орендної плати за користування земельними ділянками.

Листом № 852/6-4/19-00-53 від 07.04.2020 Теребовлянське управління Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області повідомило, що по коду платежу 18010600 Орендна плата юридичних осіб станом на 01.04.2020 заборгованість у ПАТ Хмельницькрибгосп (ідентифікаційний код 00476808) відсутня.

В свою чергу, відповідач у листі від 07.05.2020 № 04-3121/15 повідомив, що питання про розірвання за взаємною згодою сторін договорів оренди повторно розглядатиметься на засіданні комісії.

22.06.2020 відповідач листом № 04-4178/15 звернувся до Хмельницької обласної державної адміністрації щодо надання інформації про наявність договорів оренди земель водного фонду, частина яких розміщена на території Хмельницької області.

Також листом від 22.06.2020 № 04-4197/15 відповідач повідомив позивача, що розгляд питання про розірвання договорів оренди відкладено до отримання необхідної інформації з Хмельницької обласної державної адміністрації.

Листом № 66/34-26-3529/2020 від 26.06.2020 Хмельницька обласна державна адміністрація повідомила, що між Волочиською районною державною адміністрацією та ВАТ Хмельницькрибгосп укладено договори оренди землі щодо надання в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 6820985900:05:022:0001 (знаходиться за межами населеного пункту с. Поляни на території Полянської сільської ради Волочиського району Хмельницької області) та 6820987600:02:001:0001 (знаходиться за межами населеного пункту с. Тарнаруда на території Тарнарудської сільської ради Волочиського району Хмельницької області).

31.07.2020 відповідач листом № 04-5283/15 повідомив позивача про те, що за результатами комісійного розгляду встановлено, що між Волочиською районною державною адміністрацією та ВАТ Хмельницькрибгосп укладено договір оренди земельної ділянки 6820985900:05:022:0001, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Полянської сільської ради Волочиського району. Оскільки на зазначених земельних ділянках розташований один цілісний водний об`єкт, вирішення вищезгаданого питання позивача неможливо.

03.07.2020 позивач звернувся до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області з заявою № 159/20 про надання інформації щодо наявності водних об`єктів на земельних ділянках, зокрема, з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003, та даних щодо спостереження на ній маловоддя.

Крім цього, в період січня 2020 по серпень 2020 року позивачем у складі його працівників здійснювалося обстеження рибогосподарської технологічної водойми, про що складалися відповідні акти про відсутність на земельних ділянках з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003 водного фонду, що унеможливлює їх використання для рибогосподарських потреб.

В матеріалах справи також наявна довідка № 19.04/12/230 від 22.09.2020 Тернопільського обласного центру з гідрометеорології Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо надання даних авіаційної метеорологічної станції цивільної четвертого розряду (АМСЦ) Тернопіль про кількість опадів у період з 01.01.2020 по 31.08.2020.

За загальним правилом, передбаченим приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що й права, які прямо чи опосередковано передбачено актами цивільного законодавства.

Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена також положеннями ст. 651 ЦК України, якими не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.

Зокрема, на підставі ч.1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а також чотирьох визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України умов, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

Застосування ст. 652 ЦК України є відображенням в договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, які істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної із сторін договору.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад в силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Звертаючись до відповідача з заявами про розірвання Договору оренди землі, позивач посилався на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а саме, неможливістю використання земельної ділянки з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003 за цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб через відсутність на ній води.

За змістом ч. 1 ст. 1 Водного кодексу України маловоддя - період (фаза) гідрологічного режиму водного об`єкта, при якому спостерігається зменшення його водності, внаслідок чого погіршуються умови забезпечення потреб у водних ресурсах.

У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров`я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення (ч. 1 ст. 45 Водного кодексу України).

На підтвердження наявності істотної зміни обставин - відсутності води та зменшення кількості опадів позивачем надано до матеріалів справи акти обстежень земельних ділянок, в т.ч. з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003, довідку Тернопільського обласного центру з гідрометеорології Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 22.09.2020 № 19.04/12/230.

В свою чергу, відповідач вищенаведених обставин не заперечував, обґрунтувавши правову позицію щодо незгоди із пред`явленими позовними вимогами про розірвання Договору тим, що в оренді у позивача перебуває цілісний водний об`єкт, а у випадку припинення оспорюваного Договору оренди у позивача фактично опиниться лише частина такого об`єкту.

За змістом ч. 1 ст. 1 Водного кодексу України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Водночас, судом першої інстанції вірно зазначено, що чинне законодавство не містить визначень поняття цілісного водного об`єкту, як і приписів щодо заборони перебування в оренді частини такого об`єкту, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази входження спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003 до єдиного водного об`єкту, як і доказів, що на спірній земельній ділянці знаходиться лише частина такого водного об`єкту.

При цьому, укладеною між сторонами Додатковою угодою № 1/95 від 28.12.2017 до Договору оренди землі до п. 2 Договору внесено зміни щодо передання в оренду земельної ділянки площею 22,5543 га без зазначення відомостей щодо водного об`єкту або його частини.

Посилаючись на те, що параметри водного об`єкту визначаються в паспорті водного об`єкту, відповідач (апелянт) не надав суду такого паспорту, чим в свою чергу позбавив суд можливості встановити назву водного об`єкта, його місцезнаходження та план (його розташування на відповідних земельних ділянках, в тому числі й на спірній земельній ділянці).

Твердження відповідача про розташування орендованої позивачем на підставі спірного Договору оренди земельної ділянки на території декількох областей також не заслуговують на увагу, оскільки згаданий Договір оренди укладено саме з відповідачем - Тернопільською обласною державною адміністрацією та в ньому зазначено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6124686700:01:017:0003 на території Рожиської сільської ради Підволочинського району Тернопільської області.

Натомість, в листі Хмельницької обласної державної адміністрації від 26.06.2020, який був підставою для відмови відповідача у погоджені розірвання договорів оренди, йдеться про земельні ділянки з іншими кадастровими номерами 6820985900:05:022:0001 (знаходиться за межами населеного пункту с. Поляни на території Полянської сільської ради Волочиського району Хмельницької області) та 6820987600:02:001:0001 (знаходиться за межами населеного пункту с. Тарнаруда на території Тарнарудської сільської ради Волочиського району Хмельницької області), які не є предметом розгляду у даній справі.

З приводу наданих відповідачем (апелянтом) копій реєстраційних справ № №16, 17, 18, 19, 20 та 21 договорів оренди земельних ділянок, зокрема, й спірного Договору, копії Додаткових угод № № 1/91, 1/92, 1/93, 1/94 та 1/94, а також викопіювання із публічної кадастрової карти слід зазначити, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких наведено в ст.ст. 13, 14, 74 ГПК України, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладено виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 80 цього Кодексу чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, на підставі ч. 3 цієї статті відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву.

За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 цієї норми закону у випадку визнання причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк поважними, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом згаданих приписів закону всі докази, які підтверджують заперечення відповідача має бути подано ним одночасно з відзивом на позовну заяву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.

За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до місцевого суду з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, системний аналіз положень ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів вчасно - з відповідним відзивом на позовну заяву.

Разом з цим, долучивши до апеляційної скарги вищезазначені докази, апелянт (відповідач) не навів жодного обґрунтування щодо неможливості подання цих доказів суду першої інстанції, як й не навів обставин, які на його думку, підтверджують або спростовують ці докази.

Таким чином, оскільки вищезгадані копій реєстраційних справ № №16, 17, 18, 19, 20, 21 договорів оренди земельних ділянок, зокрема, й спірного Договору, копії Додаткових угод № № 1/91, 1/92, 1/93, 1/94 та 1/94, а також викопіювання із публічної кадастрової карти, які подано відповідачем (апелянтом) до апеляційного суду, не було подано відповідачем місцевого суду і суд першої інстанції не надав їм оцінки, апеляційний суд не приймає вищезгаданих документів в якості додаткових доказів у даній справі.

Відповідно ст. 2 Водного кодексу України земельні відносини, які виникають під час користування водними об`єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, чинним законодавством врегульовано, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею комунальної власності.

Судом також взято до уваги посилання позивача на положення пункту а) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України щодо визначення однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою добровільної відмови від такого права.

З огляду на наведене та факт доведення позивачем наявної істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладення спірного Договору оренди землі, внаслідок настання яких позивач не може використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання Договору оренди землі від 15.02.2011 земельної ділянки загальною площею 22,55 га, кадастровий номер 6124686700:01:017:0003 в судовому порядку.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 у справі № 921/606/20 - без змін.

Матеріали справи № 921/606/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.06.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

К.В. Тарасенко