Рішення

від 04.06.2021 по справі 922/1040/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1040/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 101, оф. 601, ідентифікаційний код 37615055) до Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про стягнення 22 200,93 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Фізичної особи ОСОБА_1 (здійснювала підприємницьку діяльність, як фізична особа - підприємець, проте припинила здійснювати за власним рішенням 03.01.2020), в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 20 000,00 грн, 3% річних в сумі 716,77 грн, інфляційні нарахування в сумі 1484,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань згідно договору суборенди № 06/11/17-1 від 06.11.2017, що укладений між позивачем та відповідачем. Зокрема додатковою угодою від 01.01.2020 сторони дійшли згоди достроково розірвати договір суборенди № 06/11/17-1 від 06.11.2017. Пунктом 3 зазначеної додаткової угоди сторони погодили, що протягом 5-ти робочих днів з моменту розірвання договору відповідач, як орендодавець повертає суборендарю залишок орендної плати та забезпечувального платежу у загальній сумі 20 000,00 грн. Проте, відповідач вказане зобов`язання не виконав та грошові кошти позивачу не повернув, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 березня 2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" - залишено без руху. Встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення даної ухвали. Позивачу у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали запропоновано подати до господарського суду Харківської області докази сплати судового збору за подання даної позовної заяви до суду у розмірі 2 270,00 грн та заяву, в якій зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

09.04.2021 від позивача у справі надійшла заява (вх. №8048), у якій зазначено щодо наявності у позивача оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви та надано докази сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн (оригінал платіжного доручення № 2051 від 25.03.2021).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1040/21. Здійснювати розгляд справи вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Роз`яснено відповідачу, що згідно статті 251 ГПК України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Також, попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений строк, справа згідно з ч.9 ст.165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

27.04.2021 до господарського суду Харківської області від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву за вх.№ 9565. У поданому відзиві відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, зазначаючи про те, що після закінчення договірних відносин із позивачем відповідач виявив бажання добровільно сплачувати заборгованість у розмірі 1 000,00 грн щомісячно із своєї заробітної плати, місцем роботи є Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги, оскільки підприємницьку діяльність припинив 03.01.2020, у зв`язку із економічною кризою. Позивач в позасудовому порядку вирішити спір відмовився, оскільки зазначені виплати його не влаштовують. Відповідач зазначив, що до моменту розірвання договору суборенди, що укладений між сторонами виконував свої зобов`язання належним чином, проте на даний час сплатити повну суму заборгованості не має можливості, та згоден сплачувати заборгованість у розмірі 1 000,00 грн щомісяця.

Судом встановлено, що відзив на позов поданий у строк визначений судом, а тому судом прийнято відзив на позовну заяву до розгляду.

11.05.2021 до господарського суду Харківської області від позивача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" надійшла відповідь на відзив (в порядку ст. 166 ГПК України) за вх.№ 10476. Вказану відповідь на відзив направлено позивачем поштовим відправленням 07.05.2021, про що свідчить поштовий конверт, в якому вона надійшла до суду. До відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України позивачем надані докази надсилання вказаної відповіді на відзив відповідачу та документи в її обґрунтування.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що обставини вказані відповідачем у відзиві на позовну заяву не відповідають дійсності, зокрема заборгованість, що заявлена до стягнення склалася станом на 13.01.2020, тобто якщо наміри відповідача про розстрочення суми боргу та оплаті боргу частинами в розмірі 1 000,00 грн відповідали дійсності - протягом 16 місяців, що сплинули з моменту розірвання Договору оренди, заборгованість була би майже погашена. Навпаки відповідач ухилявся від будь - якого врегулювання власної заборгованості, так на адресу відповідача 01.09.2020 позивачем направлена претензія за вих. № 1231, яка не була отримана відповідачем та повернулась позивачу за закінченням терміну зберігання. Також, не було отримано звернення направленого адвокатом Янковим М.В. від 02.03.20221.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2021 продовжено позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" процесуальний строк для подання до суду відповіді на відзив на позовну заяву до 12 травня 2021 року. Прийнято до розгляду відповідь на відзив (в порядку ст. 166 ГПК України) разом з доданими до неї документами.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

06 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС (суборендар за договором, далі по тексту - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Жаденовою Ольгою Олександрівною (орендодавець - за договором, далі по тексту - відповідач) було укладено договір суборенди № 06/11/17-1 (далі по тексту - договір суборенди).

Згідно з п.1.1. договору суборенди, відповідач передає, а позивач приймає в тимчасове оплатне користування частину нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , далі за договором "ОБ`ЄКТ" - 9 (дев`ять) кв.м.

Договірна вартість "ОБ`ЄКТУ" з урахуванням її індексації складає 355600 гривень 00 копійок (п.1.4. договору суборенди).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Строк даного Договору обчислюється з моменту передачі "ОБ`ЄКТУ" "СУБОРЕНДАРЮ" за Актом прийому - передачі та діє до "31" липня 2020 року (включно) (п. 3.1. договору суборенди).

Згідно з п.3.2. договору суборенди, акт прийому - передачі "ОБ`ЄКТУ" підписується сторонами в строк до "08" листопада 2017 року (включно).

Розмір орендної плати становить - 13500,00 грн в місяць щомісяця (п. 4.1. договору суборенди).

Відповідно до п.4.2. договору суборенди, орендна плата нараховується "ОРЕНДОДАВЦЕМ" та сплачується "СУБОРЕНДАРЕМ" з 11 (одинадцятого) календарного дня користування "ОБ`ЄКТОМ". Орендна плата за неповний календарний місяць розраховується, виходячи із фактичної кількості днів користування "СУБОРЕНДАРЕМ" "ОБ`ЄКТОМ".

Орендна плата сплачується "СУБОРЕНДАРЕМ" "ОРЕНДОДАВЦЮ" на умовах попередньої оплати орендної плати до 01 числа розрахункового місяця, незалежно від фінансо-господарського стану "СУБОРЕНДАРЯ". (п.4.3. договору суборенди).

У пункті 4.7. договору суборенди сторони дійшли згоди про те, що розмір забезпечувального платежу за даним договором становить 27 000 (двадцять сім тисяч) гривень 00 копійок, який "СУБОРЕНДАР" зобов`язаний сплатити "ОРЕНДОДАВЦЮ" протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати укладення Сторонами цього Договору. Платіж, зазначений в цьому пункті, є забезпечувальним платежем виконання зобов`язань за цим договором (надалі - забезпечувальний платіж).

Забезпечувальний платіж залишається у розпорядженні "ОРЕНДОДАВЦЯ" протягом усього строку дії Договору без нарахування відсотків і може бути використаний "ОРЕНДОДАВЦЕМ" для покриття будь - яких збитків, витрат або штрафних санкцій, викликаних невиконанням або неналежним виконанням "СУБОРЕНДАРЕМ" будь-яких зобов`язань за цим договором. Забезпечувальний платіж не розглядається та не використовується як орендна плата за останній (або будь - який інший) місяць оренди. У разі належного виконання "СУБОРЕНДАРЕМ" всіх зобов`язань за цим договором після закінчення строку суборенди забезпечувальний платіж повертається "СУБОРЕНДАРЮ" після повернення ним "ОБ`ЄКТУ" належним чином за актом приймання - передачі, як це передбачено розділом 7 цього договору (п.4.8. договору суборенди).

01.11.2018 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору суборенди, в якій сторони погодили доповнити п.4.1. договору абзацом такого змісту:

"З 01.11.2018 року розмір щомісячної орендної плати за Об`єкт оренди з урахуванням її індексації складає 14 850 (чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

З 01.01.2019 розмір щомісячної орендної плати за Об`єкт оренди з урахуванням її індексації складає 16 335 (шістнадцять тисяч триста тридцять п`ять) гривень 00 коп. Орендодавець може ініціювати зміну розміру орендної плати не раніше 01.01.2020 року".

Згідно з п.9.1. договору суборенди, договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін у порядку передбаченому чинним законодавством України.

01.01.2020 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору суборенди, в якій сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір суборенди № 06/11/17-1 від 06.11.2017 з 03.01.2020 року. Також, п.4.1. договору суборенди доповнили абзацом в наступній редакції: "За період з 01.01.2020 по 03.01.2020 розмір орендної плати за Об`єкт оренди складає 9 699,78 грн (дев`ять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень 78 коп)".

Пунктом 3 додаткової угоди до договору суборенди від 01.01.2020 сторони визначили те, що протягом 5 робочих днів з моменту розірвання цього договору орендодавець повертає Суборендарю залишок орендної плати та забезпечувального платежу у загальній сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

Об`єкт оренди повернуто відповідачу у справі 03.01.2020, про що свідчить акт прийому - передачі (повернення) до Договору суборенди № 06/11/17-1 від 06.01.2017, що міститься у матеріалах справи.

Отже, згідно з п.3 додаткової угоди до договору суборенди від 01.01.2020 відповідач мав повернути позивачу залишок орендної плати та забезпечувального платежу у загальній сумі 20 000,00 грн у строк до 13.01.2020.

Проте, позивач вказує, що відповідач грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн позивачу не повернув.

Також, позивач зазначає, що на момент існування між сторонами договірних відносин відповідач була зареєстрована, як суб`єкт підприємницької діяльності.

03.01.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис: 24800060008031965 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Жаденової Ольги Олександрівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі власного рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14?144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, а саме договору суборенди № 06/11/17-1 від 06.11.2017, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суд дійшов висновку про належність спору до господарської юрисдикції.

04.03.2021 позивачем з метою досудового врегулювання спор було надіслано на адресу відповідача лист - пропозицію № 02/03/2021 від 02.03.2021 виконати зобов`язання в добровільному порядку.

За відстеженням поштового пересилання № 0113515071660 з офіційного веб-сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" вбачається, що поштове відправлення (лист - пропозиція № 02/03/2021 від 02.03.2021) не вручено під час доставки та повернуто за зворотною адресою 20.03.2021.

Отже, залишок орендної плати та забезпечувального платежу у загальній сумі 20 000,00 грн відповідачем у справі позивачу не повернуто, що на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів та є підставою для їх захисту у судовому порядку, зокрема про примусове стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 20 000,00 грн. Також, позивачем нараховано 3% річних за період з 13.01.2021 по 24.03.2021 у розмірі 716,77 грн та інфляційні у розмірі 1484,16 грн за період з січня 2020 р. по лютий 2021 р.

Відповідач проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити, зазначає проте, що в усній формі намагався вирішити спір, зокрема сплачувати заборгованість у розмірі 1 000,00 грн щомісячно, проте позивач відповів відмовою, на даний час також відповідач не заперечує проти сплати суми боргу у розмірі 1 000,00 грн щомісячно.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

З аналізу вказаних норм права вбачається, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.

Предметом позову в даній справі є стягнення забезпечувального платежу за договором суборенди № 06/11/17-1 від 06.11.2017, який укладено з ОСОБА_1 , як з фізичною особою-підприємцем.

На момент укладення договору ОСОБА_1 була зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

Господарська діяльність Жаденової О.О. припинена 03.01.2020, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За наведених обставин та правових норм, позивач обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу, як ФОП не припинилися.

Зазначена правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 299/451/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В силу положень ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч.2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як вже було зазначено вище, сторони дійшли згоди про дострокове розірвання договору суборенди, про що уклали додаткову угоду до договору суборенди від 01.01.2020.

Отже, зобов`язання сторін за цим договором припинились з 03.01.2020. Суборендоване приміщення було повернуто відповідачу 03.01.2020, про що свідчить акт прийому - передачі (повернення) від 03.01.2020, що підписаний між сторонами.

Проте, вказаною угодою сторони погодили повернення відповідачем у справі, як орендодавцем за договором протягом 5 робочих днів з моменту розірвання цього договору забезпечувального платежу у розмірі 20 000,00 грн, що не було виконано відповідачем.

Відповідно до ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Частинами 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що зобов`язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави виникають у разі "осідання" матеріальних благ у майновій сфері особи, якій вони не належать, та їх основною метою є забезпечення переміщення таких благ до особи, яка має відповідні права на них.

У результаті безпідставного набуття або збереження виникають відносні правовідносини між боржником (набувачем) та кредитором (потерпілим), спрямовані на забезпечення переходу матеріальних благ із майнової сфери однієї особи до майнової сфери іншої особи.

Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правої підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

У зобов`язанні із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави поведінка набувача спрямована на збільшення свого майна за рахунок майна іншої особи. При цьому безпідставне збагачення часто є наслідком дій самого потерпілого.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктом 1 статті 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку із достроковим припиненням (розірванням) означеного договору суборенди нерухомого майна і відповідно достроковим припиненням з 03.01.2020 р. договору суборенди у позивача виникло право вимагати від відповідача повернення невикористаного забезпечувального (авансового) платежу за останній місяць оренди та забезпечувального платежу у загальному розмірі 20000 грн у строк визначений сторонами в п.1 додаткової угоди від 01.01.2020.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача стосовно наявності підстав для відмови в задоволенні позову, у зв`язку з тим, що ним запропоновано позивачу щомісячно сплачувати суму боргу у розмірі 1 000,00 грн, оскільки як зазначалося вище, статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторонами не було внесено змін до додаткової угоди від 01.01.2020 щодо строків повернення невикористаного забезпечувального (авансового) платежу за останній місяць оренди та забезпечувального платежу у загальному розмірі 20000 грн.

В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем, у встановленому законом порядку, позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 20 000,00 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, а отже суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" господарським судам України роз`яснено, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Також, суд звертає увагу, що згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на суд, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін." (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece, Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 р.)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".).

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що він є арифметично вірним, у зв`язку з чим суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 716,77 грн та 1 484,16 грн інфляційних втрат обгрунтованими, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача, а отже судові витрати по сплаті судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2 270,00 грн слід покласти на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 611, 612, 623-629, 759, 762 Цивільного кодексу України; ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Київським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 17.06.2015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 101, оф. 601, ідентифікаційний код 37615055) заборгованість в сумі 20000,00 грн, 3% річних в сумі 716,77 грн, інфляційні нарахування в сумі 1484,16 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

3. Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2270,00 грн покласти на відповідача - фізичну особу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

4. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Київським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 17.06.2015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 101, оф. 601, ідентифікаційний код 37615055) судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бі Ел Джи Мікрофінанс" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 101, оф. 601, ідентифікаційний код 37615055).

Відповідач: фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Київським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 17.06.2015).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "04" червня 2021 р.

Суддя І.О. Чистякова