Рішення

від 19.05.2021 по справі 313/57/20

ВЕСЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

19.05.2021

Справа №313/57/20

Провадження № 2/313/22/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області в складі головуючого судді Кравцова С.О., за участю секретаря судового засідання Басова А.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Рєдкозубова О.А. розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Веселівської селищної ради Запорізької області про визнання права постійного користування землею у порядку спадкування за законом, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до суду де зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 59 років помер їх батько ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , видане 21.12.2007 р. відділом реєстрації актів: цивільного стану Веселівського районного управління юстиції Запорізької області.

Після смерті батька відкрилась спадщина, спадкову масу якої складає фермерське господарство Зімін М.І. , ідентифікаційний код юридичної особи 22128670, юридичні адреса фермерського господарства: АДРЕСА_1 , право на яке визнано за згодою усіх спадкоємців за ОСОБА_2 згідно рішення Веселівського районного суду вії 22.09.2009р. у справі №2-419, інші спадкоємці є членами фермерського господарства, і також земельна ділянка площею 25,0 гектарів кадастровий номер 2321255100:09:013:0010 розташована на території Веселівської селищної ради, надана спадкодавцеві для ведення фермерського господарства, на підставі Державного акту на право постійного користуванні землею серії ЗП 03-0026, виданого Веселівською районною державною адміністрацією 17 грудня 1997 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного , користування землею за №120.

У встановлений законом строк усі спадкоємці звернулися з заявами про прийняття спадщини, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №13782630, виданого 25.03.2008 р. Веселівською державною нотаріальною конторою.

Усі вище зазначені ними факти встановлені рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 22.09.2009р. у справі №2-419.

Крім того зазначили, що внаслідок відсутності чітко визначеного механізму нотаріального оформлення а також остаточної правової визначеності судової практики у питанні спадкування права постійного користування землею, позивачі не змогли оформити це право до даного часу, незважаючи на те що сама земельна ділянка до даного часу використовується з метою ведення фермерського господарства Зімін М.І. .

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), визначено, що користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування, а їх спадкоємці позбавлені права бути учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. З чого можливо прийти до висновку що право довічного успадковуваного володіння землею є об`єктом спадкування.

Окрім того, згідно правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №188/1124/15-ц (провадження №61-24785св18) суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

З огляду на вище зазначене позивачі вважають за можливе звернутися до суду з позовом про визнання цього права, так як у позасудовому порядку (зокрема нотаріальному) реалізація цього права не є можливою внаслідок відсутності чіткого правового механізму його реалізації.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

В судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги, за виключенням сплати судового збору та витрат на правову допомогу, яку просить залишити за позивачем.

Представник відповідача зазначив, що розгляд справи та прийняття рішення відносить на розсуд суду.

Суд заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного, що дійсно після смерті батька позивачів відкрилась спадщина, спадкову масу якої складає фермерське господарство Зімін М.І. , ідентифікаційний код юридичної особи 22128670, юридичні адреса фермерського господарства: АДРЕСА_1 , право на яке визнано за згодою усіх спадкоємців зі ОСОБА_2 згідно рішення Веселівського районного суду вії 22.09.2009р. у справі №2-419, інші спадкоємці є членами фермерського господарства, і також земельна ділянка площею 25,0 гектарів кадастровий номер 2321255100:09:013:0011 розташована на території Веселівської селищної ради, надана спадкодавцеві для веденні фермерського господарства, на підставі Державного акту на право постійного користуванні землею серії ЗП 03-0026, виданого Веселівською районною державною адміністрацією 17 грудня 1997 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного , користування землею за №120.

У встановлений законом строк усі спадкоємці звернулися з заявами про прийняття спадщини, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №13782630, виданого 25.03.2008 р. Веселівською державною нотаріальною конторою.

Усі вище зазначені факти встановлені рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 22.09.2009р. у справі №2-419.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України (у редакції, чинній на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української PCP для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української PCP, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння , або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української PCP від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, по життєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи вище зазначене, суд вважає, що право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачами, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), в якій Велика Палата відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №188/1124/15-ц (провадження №61-24785св18).

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 13 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В обґрунтування позовних вимог суд посилався на наступні докази надані позивачами:

Копію Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП 03-0026, виданого Веселівською районною державною адміністрацією 17 грудня 1997 року, земельної ділянки площею 25 гектарів. Оригінал знаходиться у позивачів.

- Копію Статуту фермерського господарства Зімін М.І. . Оригінал знаходиться у позивачів.

Наявність рішення Веселівського районного суду від 22.09.2009р. у справі №2-419 яке набуло законної сили, про визнання права засновника фермерського господарства Зімін М.І. в порядку спадкування за законом.

На виконання вимог п.9 ч.3 ст. 175 ЦПК України Позивачі, зазначили орієнтовний розмір судових витрат понесених позивачами в зв`язку з розглядом даної справи, що складається з суми сплаченого судового збору в розмірі 840,80 гривень, документально підтверджених витрат на правову допомогу орієнтовний розмір яких складатиме 10000,00 гривень, від яких відмовилися, просять ці витрати залишити за ними.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,12, 209, 259, 260, ЦПК України, ст..1216, 1218, 1219 ЦК України, висновком Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право постійного користування на 1/2 частину земельної ділянки площею 25,0 га кадастровий номер 2321255100:09:013:0010 для ведення фермерського господарства, розміщеної на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 03-0026, виданого Веселівською районною держаною адміністрацією 17 грудня 1997 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №120.

Визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право постійного користування на 1/2 частину земельної ділянки площею 25,0 га кадастровий номер 2321255100:09:013:0010 для ведення фермерського господарства, розміщеної на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 03-0026, виданого Веселівською районною державною адміністрацією 17 грудня 1997 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №120.

Судові витрати залишити за позивачами.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області С.О.Кравцов