Ухвала

від 18.05.2021 по справі 2-15/2010

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4218/21

Номер справи місцевого суду: 2-15/2010

Головуючий у першій інстанції Боярський О.О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

18.05.2021 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

апелянт - ОСОБА_1 ,

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2010 року у складі судді Боярського О.О.,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання договору купівлі-продажу №2158/Б від 24.03.1999, відповідно до якого позивач купила, а відповідач продала житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: глинобитного жилого будинку, літ. А , жилою площею 70,2 кв.м., бутової літньої кухні літ. Б , цегляного сараю літ. В , дерев`яної вбиральні літ. Г , споруди 1-4 (І-ІІІ), дійсним та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалася на те, що 24.03.1999 між ОСОБА_2 , з однієї сторони та ОСОБА_3 , з іншої, була досягнута домовленість про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається з: глинобитного жилого будинку, літ. А , жилою площею 70,2 кв.м., бутової літньої кухні літ. Б , цегляного сараю літ. В , дерев`яної вбиральні літ. Г , споруди 1-4 (І-ІІІ). При укладені угоди ними були узгоджені усі належні умови купівлі-продажу жилого приміщення і зокрема, щодо ціни, передачі будинку у її власність, оформлення договору в нотаріальній конторі та інше. Житловий будинок оцінювався у розмірі 12000 грн. На підтвердження укладеної угоди, того ж дня були передані продавцю гроші у сумі 12000 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна №2158/Б від 24.03.1999, укладеного на Одеській товарній біржі та підписаного з обох сторін. Зазначений договір відповідно до вимог ст.15 ЗУ Про товарну біржу зареєстрований на Одеській товарній біржі в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю.Після виконання обов`язків покупця ОСОБА_2 були передані усі документи і вона переоформила на себе усі реєстраційні документи по зазначеному будинку. Разом з тим, зазначений договір не був посвідчений нотаріусом. Однак на неодноразові вимоги ОСОБА_2 до продавця, щоб оформити договір купівлі-продажу жилого приміщення в передбаченій цивільним законодавством нотаріальній формі, як це було передбачено ст.ст.47, 227 ЦК України 1963 року так і ст.ст.209,657 ЦК України 2003 року, продавець по теперішній час ухиляється від нотаріального оформлення угоди.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2010 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2013 року визнано не поданою та повернуто заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

Не погодившись з заочним рішенням суду, ОСОБА_1 , яка не приймала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що апелянт проживає у будинку АДРЕСА_1 зі свого дня народження по даний час. Це підтверджується архівною довідкою Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 12.10.2020 №06.1-04/2824. Згідно з довідкою Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №1243 від 12.10.2020 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: матір ОСОБА_3 , 1949 р. н, її син (брат апелянта) ОСОБА_4 , 1969 р, н., апелянт - ОСОБА_1 (дочка ОСОБА_3 ), сестра апелянта ОСОБА_5 1968 р. н., її чоловік ОСОБА_6 , 1962 р. н., їх син ОСОБА_7 , 1994 р. н., та син апелянта ОСОБА_8 , 2014 р. н. На час оформлення договору купівлі-продажу на Одеській товарної біржі у будинку також проживав ОСОБА_9 (батько апелянта), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був співвласником цього будинку, Він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей будинок батьки придбали за договором купівлі-продажу у 1986 році під час шлюбу. Навіть якщо дитина не є власником (співвласником) відчужуваного нерухомого майна, а має тільки право користування ним (тобто зареєстрована у вказаній нерухомості), дозвіл органу опіки та піклування є обов`язковим. Проте, органом опіки та піклування попередньої згоди на продаж будинку не надавалося, внаслідок чого було порушено права неповнолітньої дитини, що згідно зі ст. ст. 71,215,224 ЦК України тягне за собою нікчемність договору. Апелянт зазначила, що під час укладання договору купівлі-продажу №2158/Б від 24.03.1999 на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірного будинку апелянту було 12 років. Під час постановлення рішення суду від 30.08.2010 у будинку проживав та був зареєстрований племінник апелянта ОСОБА_7 , 1994 р. н.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (ст. 18 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підстави для не прийняття до розгляду і повернення апеляційної скарги, викладені в ст. 357 ЦПК України, а підстави для відмови у відкритті провадження передбачені ст. 358 ЦПК України і їх перелік є вичерпним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" роз`яснено, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України (в редакції 2003 року) права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов`язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Крім того апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постановах Касаційного Цивільного Суду від 13 березня 2019 року у справі N 2-681/2007, від 27 лютого 2019 року у справі N 360/1938/16, від 01 листопада 2018 року у справі N 2-о-14/11.

Матеріали справи свідчать, що 24.03.1999 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було досягнуто домовленості про купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 . Сторони узгодили всі умови та позивач передала відповідачу грошові кошти, що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеного на Одеській товарній біржі. Однак, так як відповідач відмовилася від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу будинку, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання його дійсним та визнання права власності.

Апелянт вважає, що заочним рішенням про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 порушено її права, свободи та інтереси так як апелянт є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , які 1986 року у шлюбі за договором купівлі-продажу придбали спірний будинок, проте під час укладення на Одеській товарній біржі між позивачем та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу вказаного будинку від 24.03.1999, апелянту було 12 років, орган опіки та піклування попередньої згоди на продаж будинку не надавав, що свідчить про порушення права неповнолітньої дитини.

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договір купівлі-продажу укладено в порушення норм законодавства, разом з тим апелянт стороною даного договору не є, з часу прийняття оскаржуваного рішення (30.08.2010) з позовом про визнання його недійсним до суду не зверталася, з апеляційною скаргою на рішення суду звернулася через десять років.

Ухвалення заочного рішення про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності за позивачем на спірний будинок у даному випадку про права апелянта не вирішує, оскільки вона не була співвласником майна, не могла бути стороною договору, а вимоги про право проживання може захистити шляхом звернення до суду з окремим позовом про оскарження спірного договору.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 Совтрансавто-Холдинг проти України , а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 Брумареску проти Румунії судом встановлено, що існує усталена судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Враховуючи наведене, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, апеляційний суд прийшов до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2010 року.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 362 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 серпня 2010 року закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 07.06.2021.

Головуючий:

Судді: