Постанова

від 04.06.2021 по справі 507/1511/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4726/21

Номер справи місцевого суду: 507/1511/18

Головуючий у першій інстанції Гнатюк В. О.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Маловасилівської сільської ради Любашівського району Одеської області, треті особи: Любашівська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Відділ у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання права власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року, ОСОБА_1 звернулась до Любашівського районного суду Одеської області з позовом до Маловасилівської сільської ради Любашівського району Одеської області, треті особи: Любашівська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Відділ у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначила, що вона з 1991 по 2003 р.р. працювала в КСП Москва Любашівського району Одеської області, де набула право на виділення їй земельної частки ( паю) у розмірі 5,62 умовних кадастрових гектарів, відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям

На даний час КСП Москва Любашівського району Одеської області ліквідоване. Однак залишається чинним Державний акт на право колективної власності на землю, серії ОД-11, зареєстрований за №11 26.12.1995 р.

Згідно листа відділу Геокадастру у Любашівському районі із земель, що підлягали поділу, залишились земельні ділянки площею 43,84 га , які не розподілені між членами КСП Москва та фактично продовжують залишатись у колективній власності . Відповідно до схеми поділу земель колективної власності на земельні частки ( паї) КСП Москва Любашівського району Одеської області середній розмір земельної частки ( паю) становить 5,62 га

Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Маловасилівської сільської ради Любашівського району Одеської області плошею 5,62 га умовних кадастрових гектарів із земель , що підлягали поділу та не розподілені між членами КСП Москва

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року у позові ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) до Маловасилівської сільської ради Любашівського району Одеської області (місцезнаходження : с. Мала Василівка Любашівського району Одеської області вул. Промислова 3 ЄДРПОУ 24760141), треті особи: Любашівська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Відділ у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання права власності на земельну ділянку - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та Любашівської районної державної адміністраціії Одеської області надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких заявники посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просять суд рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання, призначене на 27.05.2021 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Також, в матеріалах справи наявне клопотання від Любашівської районної державної адміністрації Одеської області про розгляд справи за відсутності їх представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до копії трудової книжки 23.03.1991 р. була прийнята в КСП Москва на роботу по договору.

02.04.2000 р. позивачка була звільнена згідно з рішенням зборів уповноважених членів КСП Москва з посади різноробочої бригади № 2, у зв`язку з переведенням у ТОВ Тілігул за п.5 ст. 36 КЗпП України.( а.с. 12).

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не була включена до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай) у КСП Москва . Не включена вона і до додаткових списків на одержання земельних сертифікатів.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та відповідно до вище зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Отже, головним критерієм для одержання права на земельну частку (пай) є факт членства громадянина в колективному сільськогосподарському підприємстві на момент реєстрації державного акта на право колективної власності на землю.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 696/1268/16-ц (провадження № 61-7892св18), від 07 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц (провадження № 61-9879св19).

Встановивши, що ОСОБА_1 не була включена до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, серії ОД-11, зареєстрованого за №11 26.12.1995 р., виданого колективному сільськогосподарському підприємству Москва та не була включена ОСОБА_1 і до додаткових списків, що додаються до зазначеного акту, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям не набула право на земельну частку (пай).

В поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що на підставі рішення КСП Москва від 07.10.1998 року ОСОБА_1 була прийнята в члени КСП та набула право на земельну частку (пай) , що підтверджується протоколом № 2 від 07.10.1998 року.

На вказані посилання апелянта, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що додаткові списки на одержання земельних сертифікатів згідно з рішенням правління КСП Москва були затверджені на зборах уповноважених членів КСП Москва від 16.02.1999 р.

Відповідно до протоколу №1 від 16.02.1999 р. зборів уповноважених членів КСП Москва прізвище позивачки в затверджених додаткових списках не значиться.

Таким чином, рішення правління КСП Москва від 7.10.98 р. про прийняття в члени КСП позивачки і видачу їй земельного сертифікату не може бути підставою для визнання права позивачки не земельну частку (пай), оскільки з протоколу №1 від 16.02.1999 р. зборів уповноважених членів КСП Москва вбачається, що в затверджених додаткових списках на одержання земельних сертифікатів прізвище позивачки не значиться.

Апеляційний суд зазначає, що для набуття права на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства особа повинна бути членом такого підприємства та мати необхідний обсяг правоздатності на день видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю.

З огляду на те, що ОСОБА_1 до списків членів КСП Москва та до додаткових списків включена не була та згідно Книг реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) їй сертифікат на право на земельну ділянку не видався, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 березня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Маловасилівської сільської ради Любашівського району Одеської області, треті особи: Любашівська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Відділ у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання права власності на земельну ділянку - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04.06.2021 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

С.М.Сегеда