Постанова

від 02.06.2021 по справі 332/189/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.06.2021 Справа № 332/189/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/189/19 Головуючий у 1-й інстанції: Марченко Н.В.

Провадження №22-ц/807/1309/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

Провадження №22-ц/807/1309/21-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Сідельникової Олени Леонідівни на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року, додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за користування позикою, процентів за прострочення повернення позики,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за користування позикою, процентів за прострочення повернення позики.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 08 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики. Згідно умов Договору він передав ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 7000,00 доларів США, а ОСОБА_3 зобов`язався повернути суму позики протягом 30 днів від дня пред`явлення письмової вимоги про повернення, що було зафіксовано розпискою від 08 грудня 2009 року.

ОСОБА_1 стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадщину після його смерті прийняв ОСОБА_2 .

31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 на адресу спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 надіслав письмову вимогу про повернення грошових коштів, наданих у борг за договором позики від 08 грудня 2009 року у розмірі 7000,00 доларів США, проте останній своїх зобов`язань не виконав.

Беручи до уваги умови договору позики від 08 грудня 2009 року, зобов`язання повинно бути виконане протягом 30 днів від дня пред`явлення письмової вимоги про повернення грошових коштів та оскільки ОСОБА_2 не повернув кошти, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Станом на 10 січня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 224 001,69 грн, що складається з: суми боргу за договором позики в розмірі 196854, 93 грн, процентів за користування позикою в розмірі 26871,78 грн, 3% річних за прострочення повернення позики у розмірі 274,98 грн.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд:

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 196854, 93 грн, проценти за користування позикою в розмірі 26871,78 грн, 3% річних за прострочення повернення позики у розмірі 274,98 грн, що разом становить 224 001,69 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за користування позикою, процентів за прострочення повернення позики, відмовлено.

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за користування позикою, процентів за прострочення повернення позики, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 800,00 гривень.

Не погоджуючись з рішенням, додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Сідельникова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, скасувати додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року та відмовити у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до необгрунтованих висновків про те, що ОСОБА_1 знав про смерть ОСОБА_3 з січня 2016 року у зв`язку з поданням ОСОБА_2 до ТОВ Славутич позову про розірвання договору оренди, оскільки ОСОБА_1 не був стороною по цій справі і до суду не викликався. Про обставини цієї справи, зокрема про смерть ОСОБА_3 , йому стало відомо після винесення рішення Томаківським районним судом Дніпропетровської області від 25 вересня 2018 року по вищезазначеній справі, відтак для нього шестимісячний строк почав відраховуватись з 25.09.2018 та закінчився 25.03.2019. Таким чином, ОСОБА_1 з дотриманням ст. 1281 ЦК України направив на адресу ОСОБА_2 31.10.2018 вимогу про повернення грошових коштів. Крім того, суд першої інстанції належним чином не дослідив розписку від 08 грудня 2009 року, у зв`язку з чим прийшов до необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не врахував, що ОСОБА_2 не подав розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги), що позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що заявлена та стягнута сума у вказаному розмірі із урахуванням незначної складності, сталої судової практики в даній категорії справ, є значно завищена, тому додаткове рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 , адвокат Шокарєва А.В., зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був обізнаний про смерть ОСОБА_3 з січня 2016 року, оскільки з цього часу в Томаківському районному суді Дніпропетровської області розглядалася справа № 195/31/16-ц за позовом ОСОБА_8 , як спадкоємця ОСОБА_3 до ТОВ Славутич , єдиним засновнитком та власником якого є ОСОБА_9 , позивач у справі про розірвання договору оренди землі від 01.02.2010 року, укладеного між ТОВ Славутич та батьком відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . В позовній заяві було зазначено про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки ОСОБА_1 пропустив строк, визначений частиною другою статті 1281 ЦК України щодо пред`яволення вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, а звернувся з вимогою про повернення боргу тільки 31.10.2018, то втратив право вимоги до спадкоємців, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за користування позикою, процентів за прострочення повернення позики, відмовлено, суд, з урахуванням процесуальних дій, складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченого адвокатом на виконання позову, прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заявлених витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 14800, 00 гривень.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно розписки від 08 грудня 2009 року ОСОБА_3 , як позичальник, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Томаківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 14.12.1997, позичив (взяв у борг) в ОСОБА_1 , як в позикодавця, грошові кошти в сумі 7000 доларів США, які зобов`язався повернути в такій самій сумі грошових коштів протягом 30 днів від дня пред`явлення його письмової вимоги про повернення (т. 1 а.с. 13).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 02 квітня 2014 року Серія НОМЕР_3 . (т.1 а.с. 127).

Як вбачається з заповіту складеного 18 червня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Томаківської державної нотаріальної контори Рудим М.Є., та зареєстровано в реєстрі за №903, ОСОБА_3 заповів земельну ділянку (пай № НОМЕР_4 ), яка розташована на території Виводівської сільської ради Томакіського району Дніпропетровської області розміром 6,400 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 (т.1 а.с.133).

Згідно з матеріалами спадкової справи №87/2015, заведеної приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудим М.Є. вбачається, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , є ОСОБА_2 , який 16 червня 2015 року звернувся з заявою про прийняття спадщини за заповітом та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. (т.1 а.с. 124).

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року, позов ОСОБА_2 до Виводівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,задоволено.

Визначено ОСОБА_2 додатковий строк, тривалістю в два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили, для подання заяви до приватного нотаріуса Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудого Михайла Євгенійовича про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (т. 1 а.с. 130зворот-131).

14 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудого Михайла Євгенійовича з заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак йому було вімовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначене нерухоме майно, так як відсутні правовстановлюючі документи, а саме: у нього відсутній оригінал Державного акту на зазначену земельну ділянку, що належить ОСОБА_3 (т.1 а.с. 130).

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 , як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , право власності в порядку спадкування, на земельну ділянку (пай), площею 6,400 гектарів відповідно до Державного акта на земельну ділянку серії II-ДП №104656, яка розташована на території Виводівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 листопада 2015 року на підставі рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області №195/1120/15-ц;2/195/1199/15 від 02.09.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер: 1225482000:01:004:0040, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа 6.3998 га. (т. 1 а.с. 34).

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Славутич про розірвання договору оренди, який було задоволено рішенням Томаківського Дніпропетровської області від 25 вересня 2018 року. Розірвано Договір оренди землі між ОСОБА_3 і Товариством з обмеженю відповідальністю Славутич , зареєстрований 01 лютого 2010 року Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за №041013400. Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 01 лютого 2010 року між ОСОБА_3 і Товариством з обмеженю відповідальністю Славутич , зареєстрований 01 лютого 2010 року Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за №041013400. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Славути негайно передати земельну ділянку площею 6.3998 га, що розташована на території Дніпропетровської області Томаківського району Виводівської сільської ради, кадастровий номер 1225482000:01:004:0040 в стані, придатному для цільового використання ОСОБА_2 ( т.1 а.с. 97-100).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що про смерть ОСОБА_3 йому стало відомо з рішення Томаківського Дніпропетровської області від 25 вересня 2018 року, яким було розірвано договір оренди землі від 01 лютого 2010 року між ОСОБА_3 і Товариством з обмеженю відповідальністю Славутич .

Як вбачається з інформації про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю Славутич , єдиним засновником та власником цього підприємства є ОСОБА_1 . Дане підприємство відповідно до сфери своєї діяльності пов`язане з вирощуванням зернових, бобових, олійних культур. (а.с.54-56).

ОСОБА_1 31 жовтня 2018 року на адресу спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , направив вимогу про повернення грошових коштів наданих у борг за договором позики від 08 грудня 2009 року. (а.с. 14).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц (провадження № 61-206св19).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому за правилами ст. 608 ЦК України, зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

За змістом статей 1218,1219 ЦК України, зобов`язання боржника за договором позики не є таким, що нерозривно пов`язано з його особою.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення позики включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення позики включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Частиною першою статті 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно із частиною другою статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Частиною третьою статті 1281 ЦК України передбачено, що якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Стаття 1281 ЦК України не конкретизує способів пред`явлення вимоги кредитором до спадкоємців боржника, отже, пред`явлення до них відповідного позову може бути одним із способів пред`явлення вимоги.

Поняття "строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність". Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті.

Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного від 19 квітня 2021 року у справі № 520/17591/19, провадження № 61-10979св20.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 7000,00 доларів США, які він зобов`язався повернути протягом 30 днів від дня пред`явлення письмової вимоги про повернення. Оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то ОСОБА_1 31 жовтня 2018 року звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення суми позики, а в січні 2019 року - до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропущено шестимісячний строк звернення з вимогою до спадкоємців боржника, передбачений ч. 2 ст. 1281 ЦК України, що є наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права).

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи єдиним засновником та власником Товариства з обмеженою відповідальністю Славутич є ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією про юридичну особу цього підприємства.

За життя між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Славутич було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,3998 га, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Томаківський район, Виводівська сільська рада від 01.02.2010 строком на 49 років.

07 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Славутич з офіційним запитом, відповідно до якого просив надати йому письмове пояснення та документальне підтвердження підстав користування земельною ділянкою кадастровий номер: 1225482000:01:004:0040, яка розташована на території Виводівської сільської ради Томаківського району, Дніпропетровської області, Товариством з обмеженою відповідальністю Славутич . (т.1 а.с. 35).

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером: 5355200008856, 07 грудня 2015 року представник ТОВ Славутич , за довіреністю Бобохонова Г. отримала вказаний запит. (т.1 а.с. 36).

01 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Славутич з заявою про укладення нового договору оренди землі, якою повідомив, що відповідно до рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, він є спадкоємцем та новим власником земельної ділянки кадастровий номер: 1225482000:01:004:0040, яка розташована на території Виводівської сільської ради Томаківського району, Дніпропетровської області, після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та який здавав в оренду вищезазначену земельнцу ділянку на підставі договору оренди землі від 01.02.2010 року ( а.с. 37т.1).

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером: 5355200019882, 04 липня 2016 року представник ТОВ Славутич , за довіреністю Бобохонова Г. отримала вказаний запит. (т.1 а.с. 38зворот).

Отже, з вищенаведеного вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово, починаючи з 2015 року, звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю Славутич з заявами в яких повідомляв, що є спадкоємцем та новим власником земельної ділянки, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 та пропозицією укласти новий договір оренди, однак ТОВ Славутич жодним чином не відреагувало, у зв`язку з чим ОСОБА_2 в січні 2016 року звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки, та рішенням Томаківського районного суду від 25 вересня 2018 року, позов ОСОБА_2 було задоволено та розірвано договір оренди земельної ділянки, тобто в проваджені суду справа за позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки, фактично перебувала більше двох років.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що ОСОБА_1 є єдиним засновником та власником ТОВ Славутич , що Товариством отримувалися заяви ОСОБА_2 в 2015 році, в яких повідомлялося про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 , в тому й числі земельної ділянки, яка знаходиься в оренді ТОВ Славутич за договором оренди від 01.02.2010. ТОВ Славутич було відомо про наявність спору в Томаківському районному суді Дніпропетровської області про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.02.2010 з січня 2016 року, в позовній заяві також було зазначено про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , як засновник та власник ТОВ Славутич був обізнаний про смерть ОСОБА_3 та відкриття спадщини після його смерті з січня 2016 року, у зв`язку з наявністю спору в суді про розірвання договору оренди землі з його підприємством, та звертаючись в жовтні 2018 року з вимогою про повернення боргу за договором позики до спадкоємця ОСОБА_2 , ним було пропущено строки визначені статтею 1281 ЦК України, що має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язанням, а також припинення таких зобов`язань.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, які фактично повторюють зміст позовної заяви не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, яким судом першої інстанції надано належну оцінку відповідно до полодень ст. 89 ЦПК України та не спростовують висновків суду обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що в суду першої інстанції не було підстав для ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 14800.00 грн, колегією суддів не беруться до уваги виходячи з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що надаючи відзив на позовну заяву представник ОСОБА_2 , адвокат Мормуль П.В. просив стягнути судові витрати пов`язані з розглядом справи з ОСОБА_1 , (т.1 а.с. 31зворот), та у відповідності до ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат ним було надано: договір про надання правової допомоги №15/19 від 18 січня 2019 року, укладений між Адвокатським об`єднанням Юрлюкссервіс та ОСОБА_2 (т.1 а.с. 46) , розрахунок погодинної оплати правничої допомоги (т. 1 а.с. 47), акт виконаних робіт (наданих послуг, витрати, пов`язані з явкою до суду) (т. 1 а.с. 52), попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 26 лютого 2019 року, квитанція до прибуткового касового ордеру на суму 14800,00 грн (т.1 а.с. 51).

Оскільки на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявником надані відповідні письмові докази, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 14800.00 грн, зазначений вище розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для відповідача та процесуальною поведінкою позивача під час розгляду справи, а тому у суду першої інстанції наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача зазначеної суми.

Крім того, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана з дотриманням вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Встановлено, що із клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 у відповідності до вимоги ч.ч. 5,6 ст. 137 ЦПК України, до суду першої інстанції не звертався.

Як вбачається з матеріалів справи відзив на позовну заяву разом з доказами розміру витрат на правничу допомогу було подано в лютому 2019 року, копія якого була направлена на адресу ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 57), тому доводи апеляційної скарги, що він не мав можливості подати заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, відхиляється колегією суддів.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з урахуванням вимог статті 137 ЦПК України, обсягу наданих послуг та часу, витраченого на їх виконання, складності справи, відсутності клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачем понесених витрат на правову допомогу, в розмірі 14800,00 грн, які підтверджено належними доказами.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Сідельникової Олени Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року у цій справі, залишити без змін.

Додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року у цій справі, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 07 червня 2021 року.

Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.