Рішення

від 07.06.2021 по справі 922/1029/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1029/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків,

до фізичної особи - підприємця Халіна Ірина Олександрівна, місто Харків,

про стягнення 120 192, 36 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суд Харківської області до відповідача, фізичної особи-підприємця Халіна Ірина Олександрівна, про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки у сумі 120 192,36 грн. за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2019 року

31 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху, із наданням позивачу строку на усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. 02 квітня 2021 року (через два дні після постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху), на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної без руху (вх. № 7529). 06 квітня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1029/21. Розгляд справи № 922/1029/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов. 21 квітня 2021 року, фізичною особою-підприємецем Халіна Ірина Олександрівна, будучи стороною процесу та бажаючи визначити свою позицію, стосовно до суду відзив (вх. № 9191 від 22 квітня 2021 року), який ухвалою господарського суду Харківської області від 23 квітня 2021 року прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи. 28 квітня 2021 року позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. № 9717), яка містить заперечення з приводу доводів, викладених відповідачем у відзиві. Крім того подано заяву про поновлення процесуального строку на подання даної заяви по суті справи. 29 квітня 2021 року, ухвалою суду, відмовлено Харківській міській раді у поновленні процесуального строку на подання відповіді на відзив. За ініціативою суду продовжено Харківській міській раді процесуальний строк на подання відповіді на відзив до 28 квітня 2021 року. Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 9717 від 28 квітня 2021 року). 13 травня 2021 року фізична особа-підприємець Халіна Ірина Олександрівна надала до суду заперечення (вх. № 10957) щодо доводів і міркувань позивача, викладених у відповіді на відзив. 14 травня 2021 року судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заперечення (вх. № 10957 від 13 травня 2021 року).

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач надає інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 листопада 2020 року у відповідності до якого право власності на:

- 1/2 нежитлової будівлі в літ. "К-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 21/50 нежитлової будівлі в літ. "З-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі- продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 1/2 нежитлової будівлі в літ. "Ж-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 11/100 нежитлової будівлі в літ. "Г-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 1/2 нежитлової будівлі в літ. "В-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 2/10 нежитлової будівлі в літ. "Б-2" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- частка 12/25 нежитлових приміщень 1-го поверху № І, 1, 3, 4 та 2-го поверху № ІІ, 2, 3, 4 в літ. "А-2" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі- продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 3/100 нежитлових приміщень в літ. "Л-2" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 листопада 2020 року за № 233335911 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310138800:03:017:0003 інше речове право припинено 10 червня 2016 року на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 02 березня 2016 року.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 червня 2020 року № НВ-0005090942020 земельна ділянка площею 0,4063 га з кадастровим номером 6310138800:03:017:0003 по АДРЕСА_1 зареєстрована 21 вересня 2007 року із віднесенням до категорії землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення із видом використання - для експлуатації таобслуговування будівель, форма власності - комунальна (власність Харківської міської ради).

19 серпня 2020 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що зокрема, Халіна Ірина Олександрівна використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310138800:03:017:0003 по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, право власності на які були зареєстровані з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за відповідачем.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом до Халіної Ірини Олександрівни про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 120 192,36 грн. за використання земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1 в продовж терміну з 01 березня 2018 по 30 листопада 2019 років, оскільки з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року Халіна Ірина Олександрівна була власником (часток) нерухомого майна, розташованого на даній земельній ділянці..

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частини 1 статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частинами1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 цього Кодексу).

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15, № 922/5468/14.

Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 листопада 2020 року право власності на:

- 1/2 нежитлової будівлі в літ. "К-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 21/50 нежитлової будівлі в літ. "З-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі- продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 1/2 нежитлової будівлі в літ. "Ж-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 11/100 нежитлової будівлі в літ. "Г-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 1/2 нежитлової будівлі в літ. "В-1" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 2/10 нежитлової будівлі в літ. "Б-2" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- частка 12/25 нежитлових приміщень 1-го поверху № І, 1, 3, 4 та 2-го поверху № ІІ, 2, 3, 4 в літ. "А-2" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі- продажу від 06 листопада 2015 року № 1456;

- 3/100 нежитлових приміщень в літ. "Л-2" по АДРЕСА_1 зареєстровано з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року за Халіною Іриною Олександрівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року № 1456.

Докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою в період з 06 листопада 2015 року по 17 грудня 2019 року відповідачем, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, в матеріалах справи відсутні.

Відтак, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, обов`язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого факту користування спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави та без сплати орендної плати, і не залежить від того, чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.

За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт формування спірної земельної ділянки площею 0,4063 га з кадастровим номером 6310138800:03:017:0003 по АДРЕСА_1 , як об`єкта цивільних прав з відповідною площею, з межами та кадастровим номером підтверджується наявними матеріалами справи (зокрема Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0005090942020 від 17 червня 2020 року) та сторонами не заперечується.

Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, де, окрім іншого, вказано на те, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Оскільки, земельна ділянка по АДРЕСА_1 сформована як об`єкт цивільних прав, позивачем розраховано розмір безпідставно збережених коштів, який розрахований пропорційно площі нежитлових приміщень до загальної площі земельної ділянки, а матеріалами справи підтверджується той факт, що на вказаній земельній розташовані об`єкти нерухомості, які знаходились у частковій власності відповідача (в період, за який здійснено нарахування).

При цьому суд зазначає, що нормативно грошова оцінка тієї чи іншої земельної ділянки отримується шляхом застосування відповідно формули, яка затверджена Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим Наказом Мінагрополітики від 25 листопада 2016 року № 489 "Про затвердження порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів". Так, рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2008 року № 41/08 затверджений загальний порядок визначення розміру орендної плати при наданні земельних ділянок у платне користування та визначено, що базою для обчислення орендної плати є нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка надається в оренду. Нормативно грошова оцінка земель м. Харкова проводиться у відповідності з чинним законодавством України і підлягає затвердженню Харківською міською радою.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 червня 2020 року, вказано категорію земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800:03:017:0003 по АДРЕСА_1 як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

При здійсненні розрахунку позивачем застосована ставка річної орендної плати із значенням 4 %, оскільки відповідно таблиці, яка є додатком до Положення "Про порядок визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Харкові", затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2008 року № 41/08 встановлено особливий режим розрахунку орендної плати для земель промисловості, що полягає у застосуванні річної орендної плати при здійсненні розрахунку у розмірі 4%. Пунктом 2.6. вказаного Положення встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується в залежності від терміну оренди із застосуванням відповідних відсотків від розрахункового розміру орендної плати. У нашому випадку договір оренди не укладався у строк який не перевищує 10 років, внаслідок повинна бути застосована ставка у розмірі 100%.

Суд, з урахуванням викладеного, зазначає, що розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17 червня 2020 року за № НВ - 0005090942020, також з урахуванням Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим Наказом Мінагрополітки від 25 листопада 2016 року № 489 "Про затвердження порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів", Положенням "Про порядок визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Харкові", затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2008 року № 41/08.

Розрахунок безпідставно збережених коштів у зв`язку з несплатою орендної плати, здійснений Харківською міською радою не спростований відповідачем, іншого розрахунку матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини "Федоренко проти України" від 03 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У спірних правовідносинах неотриманні Харківською міською радою коштів від використання земельної ділянки підпадають під визначене Європейським судом з прав людини поняття "майно, на яке особа цілком виправдано очікувала", право на яке підлягає захисту.

Суд також зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права підтверджується постановами Вищого господарського суду України від 09 серпня 2016 року у справі № 922/5212/14, від 12 січня 2017 року у справі № 922/51/15, а також аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 березня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справі №922/207/15 та Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 922/2976/17.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не було доведено факт використання відповідачем земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 286.6. статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб - власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) 2)пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) 3)пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Таким чином, законодавство передбачає можливість розрахунку плати за землю декільком співвласникам об`єктів нерухомості, розташованим на земельній ділянці, пропорційно площ зареєстрованих за кожним із них приміщень.

За аналогією застосовується інститут кондикційних зобов`язань з огляду на той факт, що використання землі в будь-якому випадку є платним в Україні, а для визначення розміру плати за землю співвласниками враховуються та застосовуються умови статті 286 ПК України.

Вказана позиція повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеним у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 826/12431/16, в якій Верховний Суд зазначив, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

А відтак, незважаючи на те, що відповідач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежилим приміщенням, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 52 статті 5 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов`язок зі сплати земельного податку виник у відповідача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування, який стоїть на сторожі інтересів територіальної громади міста Харкова, має законодавчі повноваження щодо здійснення контролю за використанням на охороною земель комунальної власності міста Харкова, із закріпленими повноваженнями уповноваження окремих виконавчих органів на здійснення такого контролю, що спростовує позицію відповідача, який наполягав на тому, що Департамент не має всього спектру прав на складання акту обстеження від 19 серпня 2020 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Халіна Ірина Олександрівна ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 120 192,36 грн. за період з 01 березня 2018 по 30 листопада 2019 р.р., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "07" червня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

cправа № 922/1029/21