Рішення

від 02.06.2021 по справі 296/3818/20

ВОЛОДАРСЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 296/3818/20

Провадження по справі №2/276/513/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року смт. Хорошів

Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Збаражського А.М.,

з участю: секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ващук Ю.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відділу освіти Хорошівської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ відділу освіти Хорошівської селищної ради № 11 від 24.03.2020 Про звільнення ОСОБА_3 ; поновити її на посаді головного бухгалтера відділу освіти Хорошівської селищної ради з дня звільнення - 24.03.2020; стягнути з відділу освіти Хорошівської селищної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення та до моменту винесення рішення суду.

В обґрунтування позову зазначає, що з 28.01.2017 працювала на посаді головного бухгалтера відділу освіти Хорошівської селищної ради. 13.11.2019 нею було подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін 15.11.2019, однак, 15.11.2019 вона потрапила до лікарні з підозрою на інсульт та перебувала на лікарняному до 24.03.2020. 24 березня 2020 року її було звільнено із займаної посади згідно з наказом № 11 від 24.03.2020 р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Вважає, що звільнення відбулось незаконно, оскільки іншої дати звільнення, зокрема 24.03.2020, сторони не погоджували, а 16.11.2019 її заява про звільнення вичерпала свою дію та більше не могла бути підставою для звільнення за згодою сторін.

Ухвалою судді Корольовського районного суду міста Житомира від 13.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 24.06.2020 справу передано за підсудністю до Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області.

Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25.08.2020 справу прийнято до провадження судді, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

22.03.2021 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відділ освіти Хорошівської селищної ради заперечив проти задоволення позову. Зазначено, що 13.11.2019 від ОСОБА_3 надійшла пропозиція про припинення з нею трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 15.11.2019, про що позивач власноручно написала заяву про звільнення її з посади за угодою сторін, яка містить дату її складання - 13.11.2019 року, підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення - 15.11.2019 року. Вказана заява була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція на ній, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору. Як станом на 15.11.2019 року, так і на час прийняття наказу про звільнення позивач не виявила наміру анулювати таку домовленість. У зв`язку з тим, що відповідачу стало відомо, що з погодженого дня звільнення (15.11.2019) ОСОБА_3 перебуває на лікарняному, наказ про її звільнення не видавався, для дотримання гарантій, передбачених ст. 40 КЗпП України, відповідачем було прийнято рішення видати наказ про звільнення позивача в перший день виходу її з лікарняного. 24.03.2020 року (в перший день виходу позивача з лікарняного) було видано наказ №11 про звільнення ОСОБА_3 у зв`язку з домовленістю про звільнення за згодою сторін.

31.03.2021 позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якого своє волевиявлення на звільнення 24.03.2020 позивач не виражала та відповідних дій не вчиняла. За таких умов згода сторін на звільнення позивача з 24.03.2020 була відсутня, а відтак звільнення 24.03.2020 відбулось проти волі ОСОБА_3 . Відповідач, маючи законну можливість звільнити позивача 15.11.2020 (не дивлячись на тимчасову непрацездатність), зазначеним правом не скористався, а тому, не мав такого бажання (волевиявлення) на звільнення позивача. Щодо неможливості звільнити позивача за згодою сторін 15.11.2020, з огляду на перебування позивача на лікарняному, позивач зазначила, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України стосується звільнення працівника з ініціативи власника, а жодне з наведених у відзиві рішення судів не вказує на поширення вказаної норми на звільнення за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). У відповідача не було обставин, які б перешкоджали йому провести звільнення позивача 15.11.2019 - в дату, яка була погоджена сторонами, але таким правом відповідач не скористався.

01.06.2021 від відділу освіти Хорошівської селищної ради надійшли заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення, згідно з якими перенісши звільнення позивача на перший день виходу з лікарняного, відповідач дотримався гарантій, встановлених законодавством, а тому звільнення законне, підстави для поновлення ОСОБА_3 та стягнення на її користь середньою заробітку відсутні. Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в Рішенні Конституційного Сулу України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670 цс 19).

Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити позов в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити, надавши обгрунтування, які аналогічні, зазначеним у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 28.01.2017 працювала на посаді головного бухгалтера Відділу освіти Хорошівської селищної ради. 13.11.2019 нею подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 15.11.2019, вказана заява містить резолюцію До наказу, звільнити з 15.11.2019 (а.с. 97).

В період з 15.11.2019 по 23.03.2020 ОСОБА_3 перебувала на лікуванні, що підтверджується відповідними листками непрацездатності: Серії АДТ №436444, №418714, №436601, №436852, № 419931, №437032, №437401, а також довідкою №1219, виданою 23.03.2020 КНП Хорошівська центральна районна лікарня Хорошівської районної ради. Факт непрацездатності ОСОБА_3 у зазначений період також не оспорюється сторонами у справі.

Відповідно до наказу начальника відділу освіти Хорошівської селищної ради №11 від 24.03.2020 ОСОБА_3 звільнено з посади головного бухгалтера 24 березня 2020 року за угодою сторін, згідно з п.1 ст.36 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку в кількості 5 календарних днів за відпрацьований період з 28 січня по 24 березня 2020 року, на підставі заяви позивача, листка непрацездатності серії АДТ №437401, довідки ЛКК Хорошівської ЦРЛ від 23.03.2020 №1219 ( а.сп.18).

На підставі вказаного наказу в трудову книжку серії НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , внесено запис №34 від 24.03.2020 про звільнення її за угодою сторін - п.1 ст.36 КЗпП України (а.сп.16).

30.03.2020 ОСОБА_3 подано заяви начальнику відділу освіти Хорошівської селищної ради про надання копії наказу про звільнення її із займаної посади та про поновлення на роботі, як таку, що була незаконно звільнена (а.сп.19-20).

Листом від 10.04.2020 №94 відповідач повідомив ОСОБА_3 , що оскільки 15.11.2019 вона перебувала на лікарняному, дата звільнення булла зміщена на перший день виходу з лікарняного - 24.03.2020.

За змістом позовної заяви, наказ про звільнення позивачем було отримано засобами поштового зв`язку 10.04.2020.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У разі коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Про необхідність взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 234/3268/19 (провадження № 61-2147св20).

Як встановлено судом, угода про припинення трудового договору оформлена між сторонами шляхом подання ОСОБА_3 заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 15 листопада 2019 року, вказана заява (пропозиція) була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція на ній. Тобто, між сторонами за взаємною згодою була досягнута домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін, що не заперечується ОСОБА_3 , доказів на спростування вказаного суду не надано. Водночас, взаємної згоди щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України між сторонами досягнуто не було, будь яких заяв про відкликання заяви про звільнення від 13.11.2021 від позивача не надходило. Відтак, у відповідача були підстави для звільнення ОСОБА_3 за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що заява про звільнення від 13.11.2019 року вичерпала свою дію з 16.11.2019, оскільки анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Крім того, починаючи з 15.11.2019 ОСОБА_3 була тимчасово непрацездатною.

Що стосується правомірності звільнення позивача після завершення лікарняного - 24.03.2020, а не в день, зазначений в заяві про звільнення - 15.11.2019, суд виходить з наступного.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП України свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р (ІІ) /2019 у справі №3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Аналогічний висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 08 липня 2020 року у справі № 752/11686/18, від 22 грудня 2020 року у справі № 127/33517/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18 зазначила, що гарантії, передбачені в ст. 40 КЗпП України поширюються і на звільнення на підставі ст. 36 КЗпП України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року по справі №647/3372/19 та постанові від 13 січня 2021 року по справі №263/9049/17 суд дійшов висновку, що заборона звільнення працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності поширюється і на випадок звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

З огляду на вищевказане та враховуючи те, що в період з 15.11.2019 по 23.03.2020 ОСОБА_3 була тимчасово непрацездатною, за вказаний період домовленість між сторонами про звільнення за угодою сторін не анульовано, тому рішення відповідача про звільнення позивача в перший робочий день після завершення періоду її тимчасової непрацездатності прийнято з дотриманням гарантій, передбачених частиною третьою статті 40 КЗпП України, та є законним.

Доводи позивача не спростовують зазначених вище висновків, а тому не беруться судом до уваги. Відтак, відсутні підстави для визнання незаконним і скасування наказу відділу освіти Хорошівської селищної ради № 11 від 24.03.2020 Про звільнення ОСОБА_3 , поновити її на посаді головного бухгалтера відділу освіти Хорошівської селищної ради з дня звільнення - 24.03.2020.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

З огляду на те, що в ході судового розгляду даної справи встановлено правомірність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_3 із займаної посади, а тому відсутні підстави для стягнення з відділу освіти Хорошівської селищної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-79, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до відділу освіти Хорошівської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: відділ освіти Хорошівської селищної ради, адреса місцезнаходження: смт Хорошів, вул. Героїв України, буд.13, Хорошівський район, Житомирська область; ЄДРПОУ:41106304.

Повний текст рішення складено 07.06.2021.

Суддя А.М. Збаражський