Ухвала

від 01.06.2021 по справі 357/7488/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 червня 2021 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2

ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12020110030001908 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2020 року, яким

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Піщана Білоцерківського р-ну, Київської області, громадянин України, освіта середня, не одружений, офіційно не працюючий, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

за участю сторін апеляційного провадження:

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_5

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим у тому, що 11 травня 2020 року о 19.12 год. водій ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-2101» державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Н-02 сполученням «Кременець - Біла Церква - Ржищів - Канів - Софіївка», яка є другорядною, здійснюючи виїзд на автодорогу М-05 сполученням «Київ-Одеса», в напрямку м. Києва, що на території Білоцерківського району Київської області, порушив вимоги:

- п.1.5 Правил дорожнього руху України, яким передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду та руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків,

- п.2.3 (б) Правил дорожнього руху України, яким передбачено, що для забезпечення дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі,

- п. 10.1 Правил дорожнього руху України, яким передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

- п. 10.3 Правил дорожнього руху України, яким передбачено, що у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися;

- п. 10.8 Правил дорожнього руху України, яким передбачено, якщо в місці в`їзду на дорогу є смуга розгону, водій має рухатися по ній і вливатися в транспортний потік, даючи дорогу транспортним засобам, що рухаються по цій дорозі;

- п. 16.11 Правил дорожнього руху України, яким передбачено, що на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого рух,

проявив безпечність, бездіяльність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, рухаючись по смузі розгону та вливаючись у потік, не надав дорогу автомобілю марки «CHEVROLET LACETTI» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 , який рухався по головній дорозі у лівій смузі руху по вказаній вище автодорозі в напрямку м. Київ та мав перевагу в русі, в результаті чого сталося зіткнення вказаних транспортних засобів, які отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобіля «CHEVROLET LACETTI» державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_9 отримала тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому сьомого грудного хребця, яке відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, так як для повного зрощення перелому необхідно тривалий строк більше ніж 3 тижні.

Сукупність допущених водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 1.5, 2.3(6), 10.1, 10.3, 10.8, 16.11 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв`язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.

Цим же вироком вирішено питання цивільного позову, речових доказів та судових витрат.

Не погоджуючись з вироком суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить вирок суду змінити в частині призначення покарання через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 зазначає про те, що з вироком суду неможливо погодитись, адже він є надто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.

Обвинувачений вказує про те, що суд при винесенні вироку з огляду на характеристики обвинуваченого мав можливість та законні підстави призначити йому, ОСОБА_5 , менш суворе покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України, однак, враховуючи інформацію про особистість обвинуваченого, наявність пом`якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих, з урахуванням того факту, що санкція статті передбачає інші альтернативні покарання, суд, фактично призначив йому майже максимальне покарання в межах санкції статті, що не відповідає вимогам чинного законодавства та особі засудженого. Окрім того, обвинувачений зазначив про те, що з 12 березня 2020 року на території України встановлено карантин, автомобіль «ВАЗ-2101» державний номадний знак НОМЕР_1 , 1974 року випуску, на якому він вчинив кримінальне правопорушення, він придбав за 7500 гривень. За допомогою вказаного транспортного засобу він заробляв грошові кошти на прожиття, а з часу скоєння ним вказаного кримінального правопорушення 11 травня 2020 року через карантинні заходи він ніде не міг офіційно працевлаштовуватись на роботу, яка б дала змогу проживати на отримані прибутки та відшкодовувати шкоду, заподіяну його протиправними діями, проживав за рахунок тимчасових заробітків. Отриманих від тимчасових заробітків коштів вистачало лише на проживання.

Потерпілою ОСОБА_9 був заявлений цивільний позов в розмірі: матеріальна шкода - 4 967 грн. 33 коп., моральна шкода - 45 000 грн., а всього 49 967 грн. 33 коп., і вказаний цивільний позов він визнав повністю, та, усвідомлюючи протиправність скоєного ним кримінального правопорушення та розмір збитків, які заподіяв потерпілій стороні, він не міг відшкодувати збитки потерпілій стороні на досудовому та судовому слідствах, оскілки у нього не було матеріальної можливості із-за причин карантину.

Проте, з метою відшкодування шкоди потерпілій, він уклав договори позики та повністю розрахувався з потерпілою, перерахувавши потерпілій грошові кошти у розмірі 50000 грн. як відшкодування матеріального та морального збитку по заявленому цивільному позову.

Окрім того, обвинувачений зазначає, що 1 лютого 2021 року між ним та Фермерським господарством «СІМА-Агро» (код ЄДРПОУ 36445944, адреса: Київська область Білоцерківський район, с. Піщана, вул..Травнева, 13) укладений Договір підряду № 1, відповідно до якого він ( ОСОБА_5 ) зобов`язується провести ремонтні роботи сільгосптехніки ФГ «СІМА-Агро», дохід від якої буде йти, окрім всього, на погашення його боргу перед ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Також обвинувачений посилається на те, що кримінальне правопорушення, яке він скоїв 11 травня 2020 року, відноситься до нетяжких злочинів та за формою вини, ступенем тяжкості, вчинене з необережності, у ході судового слідства встановлена обставина, яка пом`якшує покарання, - визнання винуватості.

Просить застосувати до нього положення ст. 75 КК України, та звільнити його від покарання за вироком суду.

У запереченнях на апеляційну скаргу потерпіла ОСОБА_9 просить вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення. Потерпіла посилається на те, що з доводами обвинуваченого вона не може погодитись, оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання про міру покарання вже врахував ступінь тяжкості злочину та обставини, які пом`якшують покарання, а тому судом в повній мірі враховані відомості про особу, у зв`язку із чим оскаржуваний вирок суду в частині визначення міри покарання є законним та справедливим.

Потерпіла вказує на те, що відповідно до апеляційної скарги ОСОБА_5 останній вважає, що здійснена ним 20 січня 2021 року виплата матеріальних збитків та моральної шкоди може бути обставиною, яка пом`якшує міру покарання, але ОСОБА_5 до винесення вироку суду та задоволення цивільного позову добровільно відшкодовувати завдані збитки та моральну шкоду не мав наміру, а відповідна виплата була здійснена лише на виконання вироку суду. Відтак, на переконання потерпілої, зазначена виплата не була добровільною, а отже не може бути обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України.

Окрім того потерпіла ОСОБА_9 акцентує увагу й на тому, що ОСОБА_5 не усвідомив тяжкості свого злочину та його наслідків, оскільки не цікавився станом її здоров`я протягом усього часу лікування, реабілітаційного періоду, а також під час судових засідань.

Потерпіла ОСОБА_9 про апеляційний розгляд повідомлена належним чином, проте , до суду не з`явилася. Від останньої надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. З урахуванням думки учасників апеляційного розгляду, які вважали можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності потерпілої, а також з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів доходить висновку про можливість проведення апеляційного розгляду за відсутності потерпілої ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги з доповненнями, вислухавши прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила вирок суду залишити без змін, провівши судові дебети, надавши обвинуваченому останнє слово, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши провадження у її межах, колегія суддів доходить такого висновку.

Відповідно до журналу судового засідання та аудіозапису судового засідання фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, перевірці апеляційним судом не підлягають.

За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичні обставини кримінального правопорушення дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо призначення йому суворого покарання, колегія суддів доходить такого висновку.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_5 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання. До обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд відповідно дост. 66 КК України відніс визнання обвинуваченим винуватості.

Окрім того, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини злочину, особу винного, який характеризується за місцем проживання добре, раніше не судимий, врахував досудову доповідь, відповідно до якої існує середній ризик вчинення обвинуваченим повторного злочину, середній ризик небезпеки для суспільства, та дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства, але шляхом утримання в кримінально-виконавчій установі в умовах здійснення за ним нагляду з обов`язковим залученням до праці, тобто, призначення йому основного покарання у виді обмеження волі на строк, ближче до верхньої межі санкції, і додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк, ближче до верхньої межі санкції, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України.

Таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його можливого виправлення та попередження вчинення обвинуваченим та іншими особами нових злочинів.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з огляду на таке.

У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначенихст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3 визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вищенаведених вимог закону частково.

Призначаючи обвинуваченому основне покарання у виді обмеження волі на строк, ближче до верхньої межі санкції, суд першої інстанції не навів достатніх обставин для призначення обвинуваченому такого покарання, яке слід відбувати реально.

Колегія суддів вважає, що при призначенні обвинуваченому покарання та вирішенні питання про порядок його відбування суд неповно врахував, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до кримінального проступку, раніше не судимий, будь-які дані про те, що обвинувачений раніше притягувався до адміністративної відповідальності, у т.ч. за порушення Правил дорожнього руху, матеріали справи не містять. Окрім того, відповідно до змісту досудової доповіді, яку суд першої інстанції частково врахував при вирішенні питання призначення покарання, орган пробації дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_5 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб), а також не врахував належним чином відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженому.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 зазначив, що повністю визнає свою провину, кається, зробив для себе відповідні висновки, відшкодував заподіяну шкоду.

Долученими до апеляційної скарги та дослідженими під час апеляційного розгляду документами підтверджується факт відшкодування обвинуваченим заподіяної потерпілій матеріальної та моральної шкоди, про що зазначено і у запереченнях потерпілої.

Колегія суддів вважає можливим вищевказані обставини віднести до тих, які пом`якшують покарання.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини, обставини кримінального правопорушення, його тяжкість, особу винного, обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, те, що з моменту вчинення злочину пройшов тривалий час, протягом якого обвинувачений не вчинив нового злочину та приймав заходи щодо відшкодування шкоди, колегія суддів вважає можливим виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов`язків і застосування до нього вимог ст.ст.75,76 КК України.

При визначенні обов`язків, які необхідно покласти на обвинуваченого та тривалості іспитового строку, колегія суддів враховує характер і тяжкість вчиненого злочину, вид і строк призначеного покарання, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують покарання.

Колегія суддів вважає, що іспитовий строк, необхідний для того, щоб обвинувачений ОСОБА_5 довів своє виправлення без реального відбування покарання, підлягає визначенню тривалістю 2 роки.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, а відповідно дост. 78 КК Україниякщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому покарання з подальшим звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки є справедливим та законним, відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції на підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 407, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України підлягає зміні, а апеляційна скарга обвинуваченого з доповненнями - до задоволення.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2020 року щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання змінити:

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до 2 років обмеження волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільненим від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3