Рішення

від 22.04.2021 по справі 183/4591/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/4591/20

№ 2/183/978/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Устименко М.О.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про усунення перешкод в розпорядженні майном, -

за участю:

представника позивача ОСОБА_2 ,

представник відповідача прокурора Санталової В.Р., -

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Дніпропетровської області, правонаступником якої є Дніпропетровська обласна прокуратура, в обґрунтування кого зазначає, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 887692, являється власником земельної ділянки, загальною площею 0,2000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0253.

Восени 2018 року позивачеві з інформаційної довідки з Державного реєстру № 147406760 стало відомо, що земельна ділянка має обтяження, а саме 04 липня 2012 року о 18:00 годині за № 12694620 на нерухоме майно був накладений арешт реєстратором Дніпропетровської філії Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства Юстиції України. Підставою внесення обтяження стала постанова прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04.07.2012р.

Позивач зазначає, що не був присутнім при розгляді питання про арешт земельної ділянки, йому не відомі підстави порушення кримінального провадження чи кримінальної справи, як і не відомо в рамках якої кримінальної справи його земельна ділянка стала предметом обтяження.

З метою отримання даної Постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04.07.2012р. та задля подальшого зняття арешту, адвокатом позивача було направлено адвокатські запити ліквідатору Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства Юстиції України від 21.07.2018 р. з проханням надати інформацію з приводу накладення арешту та копію постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04.07.2012р., але даний запит був повернений адресату із позначкою за закінченням терміну зберігання .

В подальшому аналогічний адвокатський запит 17.09.2018 року був спрямований до Прокуратури Дніпропетровської області, на який 03.10.2018 року Прокуратурою Дніпропетровської області було надано відповідь про неможливість встановлення ким, та у межах якої кримінальної справи було винесено зазначену постанову.

29.11.2018 року позивач знову подав клопотання до прокуратури Дніпропетровської області про скасування постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04.07.2012 р. про накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0253 загальною площею 0,2000 га.

13.12.2018 року прокуратурою Дніпропетровської області у відповідь на клопотання листом № 15/1-4639-18 було повідомлено про неможливість встановити ким, та у межах якої кримінальної справи було винесено зазначену постанову, а також перевірити законність прийнятого рішення та встановити наявність або відсутність підстав для її скасування. Також, в листі від 13.12.2018 року було зазначено, що відповідно до вимог ст.ст. 303-306 КПК України, оскаржити рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можливо до слідчого судді відповідного місцевого суду згідно з правилами судового розгляду.

28.01.2019 року позивачем було направлено скаргу до прокуратури Дніпропетровської області на бездіяльність прокурора з метою скасування постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04.07.2012 року, однак у відповідь на скаргу, прокуратура Дніпропетровської області зазначила, що без зазначення у скарзі інформації про те, яким саме слідчим та в рамках якої кримінальної справи було винесено постанову про накладення арешту на земельну ділянку, перевірити законність прийнятого рішення та встановити наявність або відсутність підстав його скасування не надається можливим, внаслідок чого скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Крім того, 03.04.2019 року позивачем було подано аналогічну скаргу до Генеральної прокуратури України на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області, з метою скасування постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04.07.2012р, проте жодного процесуального рішення по скарзі прийнято не було.

30.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з клопотанням про скасування постанови про накладення арешту, однак 03.10.2019 року слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було постановлено ухвалу по справі № 201/5613/19, якою клопотання було залишено без задоволення та роз`яснено право звернення до суду в позовному провадженні.

Посилаючись на загальні вимоги щодо захисту права власності, правову позицію, висловлену Верховним Судом, позивач просив суд усунути перешкоди в розпорядженні його майном шляхом звільнення з-під арешту належної ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 1223285500:03:016:0253, обтяженої на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04 липня 2012 року та скасувати обтяження, накладене постановою Прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04 липня 2012 року на означену земельну ділянку, у вигляді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 12694620.

У відзиві на позов Дніпропетровська обласна прокуратура просила суд вирішити питання, у відповідності до вимог чинного законодавства, посилаючись на те, що у Дніпропетровській обласній прокуратурі та Новомосковській місцевій прокуратурі дійсно відсутні відомості про кримінальне провадження чи кримінальну справу, під час якої прокуратурою винесено постанову про накладення арешту на майно позивача. Всі інші доводи позивача щодо застосування норм права та застосування відповідних правових позиці Верзовного Суду відповідачем не оспорювалися.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав з підстав, визначених у ньому.

В судовому засіданні представник відповідача Санталова В.Р. надала суду пояснення по суті позову, висловлені у відзиві на позов.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою суддею визначено Сороку О.В. (а.с. 37).

Ухвалою суду від 21 серпня 2020 року відкрите загальне позовне провадження (а.с. 38).

Ухвалою суду від 16 березня 2021 року в якості правонаступника відповідача залучено Дніпропетровську обласну прокуратуру (а.с. 72-73).

Ухвалою суду від 21 квітня 2021 року призначено розгляд справи по суті.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 887692, позивач являється власником земельної ділянки, загальною площею 0,2000 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0253 (а.с. 15).

З інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки 1223285500:03:016:0253, сформованої 29.11.2018 року за № 147406760, вбачається, що земельна ділянка, належна позивачеві, має обтяження, а саме 04 липня 2012 року о 18:00 за № 12694620 на нерухоме майно був накладений арешт реєстратором Дніпропетровської філії Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства Юстиції України. Підставою внесення обтяження стала постанова прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04.07.2012 року (а.с. 14).

Відповідач не спростовував ту обставину, що у Дніпропетровській обласній прокуратурі та Новомосковській місцевій прокуратурі дійсно відсутні відомості про кримінальне провадження чи кримінальну справу, під час якої прокуратурою винесено постанову б/н від 04.07.2012 року про накладення арешту на майно позивача.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.

Щодо обраного пособу захисту.

Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Судом встановлено, не спростовано сторонами, що арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 1223285500:03:016:0253, було накладено прокуратурою Дніпропетровській області на підставі положень КПК України, в редакції 1960 року.

Згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом , вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, арешт майна міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба(частина шоста статті 126). У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

КПК України 1960 року був встановлений вичерпний перелік процесуальних рішень органу дізнання, слідчого чи прокурора, які могли бути самостійно оскаржені до суду на стадії досудового слідства. В свою чергу, постанова про накладення арешту на майно до таких процесуальних рішень не відносилася.

Велика Палата Верховного суду України при вирішенні питання в подібних правовідносинах у справі № 372/2904/17-ц та 766/21865/17 в Постановах від 15.05.2019 та 12.06.2019 року висловила правову позицію.

Нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім наведеного, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.

У контексті зазначеної норми процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого виду судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що позивачем обрано належний спосіб порушеного права.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступних норм права.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Водночас, вже після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оцінивши подані докази у своїй сукупності, суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, та необхідність їх задоволення, суду не надано достатніх доказів про наявність кримінальної справи чи кримінального провадження, де б земельна ділянка, що належить позивачеві на праві власності, стала об`єктом злочинних посягань, предметом злочину, а так само речовим доказом. Суду не доведено наявність кримінального провадження чи кримінальної справи щодо особи позивача, а тому запис про арешт земельної ділянки, площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223285500:03:016:0253, внесений реєстратором Дніпропетровської філії Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України на підставі Постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04 липня 2012 року, реєстраційний номер обтяжень 12694620, порушує права власника та підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд, -

.

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про усунення перешкод в розпорядженні майном, - задовольнити.

Усунути перешкоди в розпорядженні майном ОСОБА_1 шляхом звільнення з-під арешту належної ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 1223285500:03:016:0253, обтяженої на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04 липня 2012 року.

Скасувати обтяження накладене постановою Прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04 липня 2012 року на земельну ділянку, площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223285500:03:016:0253, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 887692 у вигляді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 12694620.

Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про арешт земельну ділянку, площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223285500:03:016:0253, внесений реєстратором Дніпропетровської філії Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України на підставі Постанови прокуратури Дніпропетровської області б/н від 04 липня 2012 року, реєстраційний номер обтяжень 12694620.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Дніпропетровська обласна прокуратура код ЄДРПОУ 02909938, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, пр-т. Дмитра Яворницького, 38.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В.Сорока.