Рішення від 28.05.2021 по справі 320/8438/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2021 року 320/8438/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому, з урахуванням уточненого позову, просить суд:

- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларації про відмову від громадянства Російської Федерації;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та оформити йому довідку про реєстрацію громадянином України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач листом від 12.03.2021 протиправно та безпідставно відмовив йому в оформленні та прийнятті декларації про відмову від громадянства Російської Федерації у зв`язку з існуванням незалежних від позивача причин неотримання документа про його припинення - вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ним правомірно не прийнято від позивача декларації про відмову від громадянства Російської Федерації, оскільки вартість оформлення припинення громадянства Російської Федерації не перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на момент набуття позивачем громадянства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2020 Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України", на підставі чого позивачу видано тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 .

У зв`язку з ухваленим відповідачем рішенням про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 , позивачем подано до відповідача зобов`язання припинити громадянство Російської Федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до відповідача документ про припинення громадянства Російської Федерації, або ж у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства Російської Федерації - подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави та повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.

Позивач, вважаючи наявність в нього незалежної причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства, 04.02.2021 звернувся до відповідача із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства Російської Федерації та видачу довідки про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорта громадянина України з мотивування наявність в нього вказаної причини (вартість виходу з громадянства Російської Федерації перевищує половину мінімальної заробітної плати на день прийняття рішення) разом з декларацією про відмову від іноземного громадянства Російської Федерації.

Відповідачем надано відповідь на вказане звернення за вих. №8010.4.2-10500/80.3-21 від 12.03.2021, зі змісту якої вбачається, що позивачу відмовлено в прийнятті декларації про відмову від громадянства Російської Федерації та повернуто її на адресу позивача.

Мотивами відмови було те, що, у відповідача відсутні підстави для прийняття від ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства Російської Федерації, оскільки за інформацією з листа Міністерства закордонних справ України від 18.01.2021, вартість виходу з громадянства Російської Федерації становить 1820 гривень, що нижче половини мінімальної заробітної плати в Україні. У зв`язку з повторним зверненням Міністерства закордонних справ України з аналогічного питання, ініційованими ДМС України, Посольством Російської Федерації в Україні надано відповідь із посиланням на веб-адреси тематичної інформації з консульських питань, опублікованої на веб-сторінці Посольства Російської Федерації в Україні, яке керується у своїй діяльності, зокрема, Тарифом за вчинення консульських дій, затвердженим наказом Посольства Російської Федерації становить 65 доларів США (в еквіваленті - 1852 грн. 50 коп.).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від громадянства Російської Федерації та видачі довідки про реєстрацію позивача громадянином України протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до визначень, які містить частина перша статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Так, особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства (частина перша статті 8 Закону №2235-III).

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2235-III іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, зобов`язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина перша статті 1 Закону №2235-III).

Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону №2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Так, із частиною першою статті 1 Закону №2235-III, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав

Частиною першою статті 9 Закону №2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

За правилами пункту 2 частини другої статті 9 Закону №2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (частина перша статті 1 Закону №2235-III).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа, яка набула громадянство України, зобов`язана протягом двох років подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав або, у випадку неможливості надання такого документу з незалежних від них причин, декларацію про відмову від іноземного громадянства. При цьому, до незалежних причин законодавцем віднесено, зокрема, якщо вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).

Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Пунктом 119 Порядку №215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Як зазначив позивач у позовній заяві та у відповіді на відзив, за інформацією із сайту Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні та у відповідності до розділу II, пункту 2 Наказу Посольства Російської Федерації в Україні за №1 від 10.01.2020 "Тариф збір за здійснення консульських дій", передбачає необхідність сплати за оформлення заяви про вихід з громадянства Російської Федерації в загальному та спрощеному порядку в розмірі: збору за здійснення консульських дій у розмірі - 1950 гривень, в тому числі консульський збір у розмірі - 1625 гривень, в тому числі збір за відшкодування фактичних витрат у розмірі - 325 гривень. При цьому, у змісті вказаного Наказу не визначається та відсутні застереження, що консульський збір та збір за відшкодування фактичних витрат включається в збір за здійснення консульських дій (де є визначення: в тому числі ), відповідно передбачається, що громадянин Російської Федерації, що має намір подати заяву про вихід з громадянства РФ повинен сплатити загалом вартість в розмірі 1950 грн.+1625 грн.+325 грн.=3900 грн.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" мінімальна заробітна плата на 2021 рік, починаючи з 1 січня, у місячному розмірі становить 6000,00 грн.

Відповідно, половина мінімальної заробітної плати станом на день звернення складає 3000,00 грн.

Таким чином, вартість у розмірі 3900,00 грн. за подання заяви про вихід з громадянства Російської Федерації перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, що становить 3000,00 грн.

У свою чергу, як уже зазначалося судом, у разі, якщо вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України , є незалежною від особи причиною ненадання документа про припинення іноземного громадянства.

Оскільки, вартість оформлення припинення громадянства Російської Федерації на момент набуття позивачем громадянства України перевищувала половину розміру мінімальної заробітної плати в Україні, позивачем було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства, яку відповідачем було не прийнято та повернуто позивачу.

Щодо встановлення події звернення позивача 04.02.2021 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області для подання декларації про відмову від громадянства Російської Федерації за наявності незалежних від нього причин, суд зазначає, що факт звернення до відповідача із декларацією підтверджується листом від 12.03.2021 №8010.4.2-10500/80.3-21, в якому відповідачем вказано про те, що декларацію ОСОБА_1 про відмову від громадянства Російської Федерації від 04.02.2020 повернуто заявникові.

Отже, підстави ставити під сумнів факт відповідного звернення ОСОБА_1 до відповідача відсутні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в прийнятті декларації про відмову від громадянства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та оформити йому довідку про реєстрацію громадянином України, суд зазначає наступне.

Так, згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Відповідно до п. 117 розділу V Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Враховуючи викладене та у зв`язку з тим, що відповідачем відмолено позивачу у прийнятті декларації про відмову від громадянства Російської федерації, що визнано судом протиправним, суд вважає, що у даному випадку належним способом захисту буде зобов`язання відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та видати йому довідку про реєстрацію громадянином України.

Крім того, у даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача вчинити такі дії є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, зазначеною нормою, законодавець визначає обов`язок суб`єкта владних повноважень аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що в даному випадку відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не надав суду жодних доказів та пояснень на спростування тверджень позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується наступним.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 23.03.2021 №0.0.2063781616.1.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларації про відмову від громадянства Російської Федерації.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області(код ЄДРПОУ 42552598) прийняти у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та видати йому довідку про реєстрацію громадянином України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.