Ухвала

від 09.06.2021 по справі 120/5871/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні адміністративного позову

м. Вінниця

09 червня 2021 р. Справа № 120/5871/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 за участю особи, яка може отримати статус третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Іллінецької міської ради Вінницької області, за участю особи, яка може отримати статус третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного підприємства "Геопростір-ГС" про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , за участю особи, яка може отримати статус третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Іллінецької міської ради Вінницької області, за участю особи, яка може отримати статус третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного підприємства "Геопростір-ГС" про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Одночасно із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення даного позову шляхом зупинення дії додатка 4 рішення 9 сесії 8 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області №233 від 04.03.2021, а також заборони Іллінецькій міській раді вчиняти дії щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства зазначеним у додатку 4 рішення №233 від 04.03.2021.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник зазначає, що рішенням Іллінецької міської ради Вінницької області №233 від 04.03.2021 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельних ділянок у власність громадянам, визначеним згідно із додатком 4 до вказаного рішення.

Надання відповідного дозволу зазначеним вище особам, також слугувало підставою для прийняття відповідачем рішення, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки.

Більш того, на думку заявника, рішення Іллінецької міської ради Вінницької області №233 від 04.03.2021 є протиправним, адже позивач перший розпочав процедуру приватизації спірної земельної ділянки та уже уклав договір на розробку проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди суб`єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

З огляду на викладене, зазначає, що рішення Іллінецької міської ради Вінницької області №233 від 04.03.2021 порушує права позивача і в майбутньому може позбавити його можливості завершити розпочату процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Крім того, необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник також обґрунтовує тим, що існують очевидні ознаки протиправності рішення Іллінецької міської ради Вінницької області №233 від 04.03.2021, а також очевидна небезпека заподіяння до ухвалення рішення у даній справі шкоди правам та інтересам позивача, що, в свою чергу, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушуваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відтак, суд вирішив розгляд заяви про забезпечення позову здійснити без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зважає на таке.

Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.

Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).

В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем визначено чіткі підстави, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову. Такі підстави є самостійними та не залежать одна від одної.

Водночас, звертаючись до суду із заявою щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати підстави звернення із такою заявою, а також надати відповідні докази в підтвердження наведених у заяві аргументів.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до значно більших ускладнень, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відтак, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів.

Згідно з Рекомендацій №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Слід наголосити на тому, що при вирішенні питання про забезпечення позову особливого дослідження потребують підстави забезпечення позову, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є підтвердження тих обставин, на які посилається заявник, шляхом надання доказів.

Втім, заявою про забезпечення позову не доводиться та документально не підтверджується існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі

В даному ж випадку, обґрунтовуючи необхідність забезпечення даного адміністративного позову, заявник зазначає, що рішенням Іллінецької міської ради Вінницької області №233 від 04.03.2021 надано громадянам (визначених у додатку 4 до рішення) дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, в тому числі, земельної ділянки, процедуру з приватизації якої уже розпочав позивач за принципом мовчазної згоди Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

В той же час, з огляду на те, що бажана позивачем земельна ділянка перейшла у комунальну власність Іллінецької міської ради Вінницької області він повторно звернувся уже до відповідної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, однак отримав відмову, яка мотивована надання відповідних дозволів з приводу цієї ж земельної ділянки іншим особам, відповідно до рішення №233 від 04.03.2021.

З огляду на викладене, заявник зазначає, що існує очевидна протиправність рішень Іллінецької міської ради, адже позивач перший уже розпочав процедуру приватизації спірної земельної ділянки, а тому прийняття рішення №233 від 04.03.2021 порушує його права та може позбавити його можливості завершити уже розпочату процедуру приватизації бажаної земельної ділянки.

Разом із тим, вказані посилання представника позивача ґрунтуються виключно на його власних припущеннях щодо можливої передачі бажаної позивачем земельної ділянки у власність іншій особі.

Суд зауважує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадянина з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадянина проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним з початкових етапів визначеної законом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок державної та комунальної власності.

Водночас, виходячи з приписів статей 116, 118 Земельного кодексу України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у багатьох рішеннях Верховного Суду, зокрема у постанові 27.02.2018 в справі № 545/808/17, постанові від 26.02.2019 в справі № 826/5737/16 та постанові від 17.04.2019 в справі № 461/8315/17.

Отже, той факт, що рішенням №233 від 04.03.2021 надано громадянам (визначених у додатку 4 до рішення) дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, саме по собі ще не вказує на наявність переважного права на приватизацію цих ділянок громадянами та жодним чином не свідчить про існування певних обтяжень щодо неї.

В цьому контексті суд також враховує, що як позивач, так і будь-який громадянин України має рівне право на отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації. Тому на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні підстави вважати пріоритетним право громадян щодо набуття у власність земельної ділянки.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи позивача щодо наявності очевидної небезпеки завершити уже розпочату ним процедуру приватизації бажаної земельної ділянки та безоплатно отримати її у власність.

Водночас ймовірне настання негативних наслідків для заявника ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення порушених прав заявника, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.

При цьому сам лише факт надання третій особі дозволу на розробку документації із землеустрою жодним чином не може свідчити про те, що відповідна земельна ділянка буде передана у власність ще до вирішення даної справи.

Більше того, в поданій заяві представником позивача не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить чи/або унеможливить поновлення його прав. Будь-які докази, які б вказували на ускладнення чи неможливість поновлення прав позивача без вжиття зазначених заходів в додатках до заяви також відсутні.

Крім того, заявником також не зазначено яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання судового рішення, постановленого за наслідками розгляду його адміністративного позову.

До того ж, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сам лише факт оскарження позивачем рішень Іллінецької міської ради до суду, не може свідчити про їх очевидну протиправність.

Із наведеного слідує, що зміст заяви про забезпечення адміністративного позову не дозволяє дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно положень статті 150 КАС України є підставою для забезпечення позову, оскільки представником позивача не наведено жодних належних та достатніх доводів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи вище викладене та здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам, суд приходить до висновку, що подана представником позивача заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 150, 151, 154, 243, 248, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мультян Марина Бондівна