Постанова

від 02.06.2021 по справі 522/21604/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 522/21604/17

провадження № 61-17224св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що 04 грудня 1982 року сторони зареєстрували шлюб. За період спільного проживання подружжя набуло у спільну власність нерухоме майно, а саме:

- 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

- квартиру АДРЕСА_5 ;

- квартиру АДРЕСА_6 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- квартиру АДРЕСА_8 ;

- квартиру АДРЕСА_9 ;

- нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

- земельну ділянку площею 0,0413 га під АДРЕСА_12, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

- земельну ділянку площею 0,0492 га під АДРЕСА_11, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

Отже, зазначене майно набуте сторонами за час шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив припинити право спільної сумісної власності сторін на зазначене майно та в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на:

1) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 ;

2) земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 ;

3) квартиру АДРЕСА_7 ;

4) квартиру АДРЕСА_8 ;

5) Ѕ частини нежилого горищного приміщення у будинку

АДРЕСА_10 ;

6) земельну ділянку площею 0,0492 га під АДРЕСА_11.

За відповідачкою визнати право власності на спільне майна подружжя, а саме:

1) ѕ частини квартири АДРЕСА_1 ;

2) паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

3) паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

4) квартиру АДРЕСА_5 ;

5) квартиру АДРЕСА_6 ;

6) квартиру АДРЕСА_9 ;

7) Ѕ частини нежилого горищного приміщення у будинку

АДРЕСА_10 ;

8) земельну ділянку площею 0,0413 га під

АДРЕСА_12 на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Припинено право спільної сумісної власності

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

- ѕ частини квартири АДРЕСА_1 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

- квартиру АДРЕСА_5 ;

- квартиру АДРЕСА_6 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- квартиру АДРЕСА_8 ;

- квартиру АДРЕСА_9 ;

- нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

- земельну ділянку площею 0,0413 га під АДРЕСА_12, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

- земельну ділянку площею 0,0492 га під АДРЕСА_11, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності ОСОБА_1 на:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 , що складається з житлового будинку літ. А1 , загальною площею 180,5 кв. м, житловою - 76,7 кв. м, та розташований на земельній ділянці площею 309 кв. м;

- земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

- паркувальне місце АДРЕСА_2 , площею 22,9 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 97,4 кв. м, жилою - 67,9 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 38,2 кв. м, жилою - 24,4 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 58,3 кв. м, жилою - 23,0 кв. м;

- земельну ділянку площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі Комунстрой-1 на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

У порядку поділу спільного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_2 :

- ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 153,4 кв. м, житловою - 87,6 кв. м;

- паркувальне місце АДРЕСА_3 , площею 24,4 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 36,1 кв. м, жилою - 25,1 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 170,3 кв. м, жилою - 96,4 кв. м;

- нежитлове горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 , загальною площею 332,7 кв. м;

- земельну ділянку площею 0,0413 га під АДРЕСА_12 на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 387 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час шлюбу, а тому, в силу статті 60 СК України, є їхньою спільною сумісною власністю, яке підлягає розподілу між сторонами. Крім того, оскільки 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу Зелений куток , які належали відповідачу на підставі договору дарування та є її особистим майном, під час спільного проживання подружжя змінило цільове призначення дачного будинку на домоволодіння за

АДРЕСА_4 , збільшило площу, етажність, та 08 травня 2007 року отримали свідоцтво про право власності на домоволодіння, а тому цей об`єкт нерухомого майна є новоствореним майном, яке також підлягає поділу, як спільна сумісна власність подружжя, адже будь-яких доказів на підтвердження того, що дачний будинок є одним і тим же майном та побудований за її рахунок відповідачем не надано.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який надав належну оцінку доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 07 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 11 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20). Крім того, справу розглянуто за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

У березні 2021 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшли до суду письмові пояснення.

У травні 2021 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

04 грудня 1982 року сторони зареєстрували шлюб.

За період спільного проживання подружжя набуло у спільну власність нерухоме майно, а саме:

- 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

- квартиру АДРЕСА_5 ;

- квартиру АДРЕСА_6 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- квартиру АДРЕСА_8 ;

- квартиру АДРЕСА_9 ;

- нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

- земельну ділянку площею 0,0413 га під АДРЕСА_12, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

- земельну ділянку площею 0,0492 га під АДРЕСА_11, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до договору дарування від 03 березня 2003 року ОСОБА_2 прийняла у дар 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу Зелений куток (т. 1, а. с. 17).

Відповідно до свідоцтва про право власності на домоволодіння від 08 травня

2007 року житловий будинок за АДРЕСА_4 складається з житлового будинку літ А , загальною площею 180,5 кв. м, житловою - 76,7 кв. м. Свідоцтво видане на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 08 лютого 2007 року № 243. Свідоцтво видане замість договору дарування від 03 березня 2003 року (т. 1, а. с. 16).

08 червня 2018 року надійшов звіт судової оціночно-будівельної і оціночно-земельної експертизи № 576, котрий визначив вартість майна подружжя, набутого за час шлюбу, зокрема:

- ринкова вартість 3/4 квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 153,4 кв. м, житловою - 87,6 кв. м, станом на 04 червня 2018 року становить 4 472 000,00 грн;

- вартість паркувального місця АДРЕСА_2 , площею 22,9 кв. м, на 04 червня 2018 року становить 540 000,00 грн;

- вартість паркувального місця АДРЕСА_3 , площею 24,4 кв. м, на 04 червня 2018 року становить 575 000,00 грн;

- вартість житлового будинку площею 180,5 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 0,0309 га, за адресою: АДРЕСА_4 , становить 6 277 000,00 грн, з яких: вартість будинку з господарськими будівлями -

3 601 000,00 грн; вартість земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, - 2 676 000,00 грн;

- ринкова вартість квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 97,4 кв. м, - 1 474 000,00 грн;

- ринкова вартість квартири АДРЕСА_6 , площею 38,2 кв. м, - 642 000,00 грн;

- ринкова вартість квартири АДРЕСА_7 , загальною площею 36,1 кв. м, - 607 000,00 грн;

- ринкова вартість квартири АДРЕСА_8 , загальною площею 171 кв. м, - 2 876 000 грн;

- ринкова вартість квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 58,3 кв. м, - 980 000,00 грн;

- вартість нежитлового горищного приміщення у будинку

АДРЕСА_10 - 2 407 000,00 грн;

- ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0413 га під АДРЕСА_13 у дачному кооперативі Комунстрой-1 на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва - 1 310 000,00 грн;

- ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0492 га під АДРЕСА_11, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва - 1 560 000,00 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного суду м. Одеси від 11 листопада 2020 року відмовлено у проведені повторної експертизи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час шлюбу, а тому в силу статті 60 СК України, є їхньою спільною сумісною власністю, яке підлягає розподілу між сторонами. Крім того, оскільки 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу Зелений куток , які належали відповідачу на підставі договору дарування та є її особистим майном, під час спільного проживання подружжя змінило цільове призначення з дачного будинку на домоволодіння за АДРЕСА_4 , а також збільшено його площу, етажність, а 08 травня 2007 року видано свідоцтво про право власності на домоволодіння, тому цей об`єкт нерухомого майна є новоствореним майном, яке також підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя. До того ж, будь-яких доказів на підтвердження того, що дачний будинок є одним і тим же майном, що і спірне домоволодіння, та побудований за її рахунок, відповідач не надала.

Проте із вказаними висновками судів у частині поділу майна - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 та земельна ділянка площею 0,0309 га, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, на якій розташований указаний будинок, - Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Майнові відносини, які складаються між подружжям, урегульовано у нормах

СК України.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368

ЦК України.

Частиною першою статті 25 КпШС України, яка була чинною на момент отримання у дар відповідачем спірного об`єкта, визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).

Отже, наведені положення закону встановлюють підстави обмеження (втручання) у права особистої власності одного з подружжя, внаслідок яких зменшується обсяг правомочностей колишнього одноосібного власника майна. Тому у статті 62

СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Із змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 вересня 2020 року у справі

№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на Ѕ частини збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Разом із цим за змістом указаної постанови істотність збільшення вартості майна одного із подружжя передбачає, що доля первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.

Тобто застосування вказаних норм не виключає можливості визнання права спільної сумісної власності на об`єкт права особистої приватної власності одного з подружжя з подальшим визначенням часток при поділі такої власності лише з урахуванням особистих і спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За встановленими у справі обставинами, на підставі договору дарування 03 березня 2003 року ОСОБА_2 прийняла у дар 33/1000 частини АДРЕСА_14, розташованого на земельній ділянці площею 309 кв. м.

Рішенням Одеської міської ради від 11 жовтня 2004 року № 3226-VI змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0309 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_4 , - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (землі житлової і громадської забудови).

Отже, спірні об`єкти, які набуто відповідачем за час шлюбу, набуто нею у особисту приватну власність відповідно до частини першої статті 24 КЗпШС України.

14 лютого 2007 року Державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт, а саме: реконструкція дачного будинку під житловий двоповерховий будинок.

Суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи спільною сумісною власністю

33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу Зелений куток , виходили з того, що цей дачний будинок, який належав відповідачу на підставі договору дарування та було її особистою приватною власністю, під час шлюбу змінило цільове призначення та стало новоствореним майном, тому цей об`єкт нерухомого майна також підлягає поділу, як спільна сумісна власність подружжя.

Проте такі висновки є передчасними, оскільки позивач, відповідно до вимог статті 62 СК України, повинен був довести виникнення права спільної сумісної власності подружжя на зазначений об`єкт нерухомого майна з підстав, передбачених законом, а саме, що внаслідок реконструкції вартість отриманого ОСОБА_2 у дар дачного будинку істотно збільшилась, і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність, адже сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Нормами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.

Отже, судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки тягар доказування існування обставин, з якими закон пов`язує виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги, тобто саме позивач ОСОБА_1 повинен довести, що істотне збільшення вартості відбулося також за рахунок його особистих коштів та його власної трудової діяльності, що дає право застосувати до спірних правовідносин положення статті 62 СК України, проте судами такі обставини не встановлено.

Висновки судів про те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 , розташований на земельній ділянці площею 0,0309 га є новоствореним майном, передчасні, оскільки, сторони не заперечували, що цей будинок введено в експлуатацію після реконструкції дачного будинку, подарованого відповідачу.

Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкта в цілому або його частин.

Новостворене майно - це об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (див. постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 30 травня 2018 року у справі

№ 5013/462/12).

Положення статті 62 СК України не застосовуються при визначені правового режиму новоствореного майна, оскільки підстави набуття права на новостворене майно визначені статтею 331 ЦК України.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про задоволення позову в частині визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя, оскільки воно є новоствореним майном, є передчасним.

Суд апеляційної інстанції, хоча і посилався на обставини, які підлягають встановленню для правильного застосування положень статті 62 СК України, проте висновки зробив без встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині розподілу домоволодіння.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження істотності збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення ним коштів. Судами не встановлено, за рахунок чого збільшилася вартість зазначеного майна, тому не можна стверджувати, що у цій справі суди виконали завдання цивільного судочинства.

Таким чином, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, підтвердились, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що суди не врахували висновків щодо застосування положень статті 62 СК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження

№ 14-114цс20), внаслідок чого рішення судів ухвалені за невстановлених обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки в частині поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 , розташованого на земельній ділянці площею 0,0309 га, підлягають застосуванню положення статті 62 СК України.

Оскільки частки майна подружжя є рівними і визначення частки кожного з подружжя у спірному об`єкті нерухомості може вплинути на загальний розмір часток майна дружини та чоловіка, яке підлягає поділу, тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню повністю.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, є безпідставними, з огляду на таке.

10 грудня 2018 року до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 07 листопада 2018 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою від 18 лютого 2019 року справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження на 06 червня 2019 року об 09 год 30 хв.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року прийнято цивільну справу до свого провадження та призначено її розгляд на 12 грудня 2019 року

об 10 год 00 хв.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці з 09 по 26 грудня 2019 року судове засідання, яке призначено на 12 грудня 2019 року, відкладено на 09 квітня 2020 року об 11 год 30 хв.

Відповідно до довідки, судове засідання 09 квітня 2020 року не відбулося та перенесено слухання справи на 07 травня 2020 року об 11 год 00 хв. у зв`язку з установленням на території України карантину та надходженням клопотань ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи (т. 2, а. с. 116).

Також з аналогічних підстав не відбулося судове засідання, призначене на 07 травня 2020 року, розгляд слухання якого перенесено на 25 червня 2020 року об 11 год 45 хв.

Судове засідання 25 червня 2020 року також не відбулося та перенесено слухання справи на 05 листопада 2020 року об 10 год 05 хв.

Із матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на 05 листопада 2020 року (т. 2, а. с. 152).

Крім того, обізнаність відповідача та її представників щодо призначення розгляду справи саме у цей день також підтверджується поданими клопотаннями як самої

ОСОБА_2 , так і її представників ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи та призначення повторної оціночно-будівельної і оціночно-земельної експертизи.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Наведені у клопотаннях причини неявки апеляційним судом визнані неповажними.

Згідно з довідкою від 05 листопада 2020 року, складеною секретарем судового засідання Одеського апеляційного суду, справу розглянуто за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 383 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції проголошується за правилами, встановленими статтею 268 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи, що судове засідання 05 листопада 2020 року проводилося без учасників справи, апеляційний суд, відповідно до правил частини п`ятої статті 268 ЦПК України, вказав дату складання повного тексту судового рішення, а саме 11 листопада

2020 року.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко