Рішення

від 01.06.2021 по справі 754/2041/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3231/21

Справа №754/2041/21

РІШЕННЯ

Іменем України

01 червня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Гринчак О.І.

за участю:

секретаря судових засідань Чехун Ю.В.

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач передав відповідачу 2000,00 дол. США як позику за розпискою, відповідач зобов`язався повернути вказану суму до 09.11.2020. У зв`язку з тим, що термін повернення грошових коштів за розпискою вже минув, а відповідач відмовляється виконувати свої зобов`язання за розпискою, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду. У позовній заяві позивач просить суд:

1. Постановити ухвалу, якою накласти заборону відчуження та заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії (зміна власника, реєстрація права власності на іншу особу, укладення будь-яких договорів, пов`язаних з зміною власника, накладення арешту, заборони на майно, реєстрація іпотеки, реєстрація обмежень та обтяжень тощо) щодо земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та розташована за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, Тягунська сільська рада (за межами населеного пункту), площею 3,7760 гектарів, державний акт на право власності на земельну ділянку № 011087600017, виданий Іллінецькою районною державною адміністрацією 01.11.2010, кадастровий номер земельної ділянки 0521287600:01:000:0095;

2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики у розмірі 2000,00 (двох тисяч) доларів США, що за курсом НБУ (1 долар США = 28,1929 грн.) станом на 31.01.2021 становить 56 385,80 грн., 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочки у розмірі 384,65 грн., втрати від інфляції за весь час прострочення у розмірі 911,41 грн.;

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати - судовий збір (за подачу позову - 908,00 грн., за заяву про забезпечення позову - 454,00 грн.) на загальну суму 1362,00 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2021 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засіданні призначено на 09.03.2021.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.02.2021 у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Дворніцького Олександра Борисовича про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою - відмовлено.

Судове засідання 09.03.2021 відкладено на 07.04.2021 у зв`язку з неявкою сторін та клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 07.04.2021 позивач та представник позивача з`явилися, у зв`язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено на 13.05.2021.

У судове засідання 13.05.2021 представник позивача з`явився, надав пояснення; відповідач до суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У розгляді справи оголошено перерву до 01.06.2021.

01.06.2021 представником позивача подано письмові пояснення, в яких здійснено розрахунок 3 % річних в валюті виконання основного зобов`язання. Згідно з вказаними поясненнями позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми боргу за час прострочки у сумі 13,64 дол. США.

У судове засідання 01.06.2021 представник позивача з`явився та підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Відповідач до суду не з`явився, відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень від нього до суду не надходило, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу його зареєстрованого місця проживання ( АДРЕСА_1 ), проте судова повістка повернулась до суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою (судова повістка на 01.06.2021).

Відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що 23.05.2021 на поштовому повідомленні проставлено відмітку адресат відсутній за вказаною адресою , тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що 23.05.2021 повістку вручено відповідачеві та він є повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вказані обставини та приписи процесуального закону, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який повідомлений належним чином та не повідомив суду причини своєї неявки.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

08 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики у формі розписки, за якою відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 2000,00 доларів США, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на момент надання позики, а саме 8 жовтня 2020 року становило 56780,00 грн., і зобов`язався повернути їх до 9 листопада 2020 року. Відповідачем написано розписку, копію якої додано до позовної заяви, а наявний у позивача оригінал був досліджений судом у судовому засіданні 01.06.2021.

Позивач вказує, що всю суму позики відповідач отримав в повному обсязі при підписанні розписки. У розписці зазначено, що позичальник (відповідач) зобов`язується повернути позику до 09.11.2020.

Доказів виконання зобов`язань відповідачем матеріали справи не містять.

Як вказує позивач, він неодноразово звертався до відповідача з проханням якнайшвидше повернути борг та намагався вирішити конфлікт, що виник, проте відповідач свої зобов`язання не виконав.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до абзацу першого статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц.

Отже, розписка від 08 жовтня 2020 року про отримання грошових коштів підтверджує факт укладення договору позики, факт отримання коштів ОСОБА_3 від ОСОБА_2 на загальну суму 2000,00 доларів США, а також містить умову про строк виконання зобов`язання щодо повернення позиченої суми коштів.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (абзац перший частини першої статті 530 Цивільного кодексу України).

В силу положення статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Частиною першою статті 1 Закону України Про валюту та валютні операції визначено поняття іноземна валюта та національна валюта.

Так, поняття іноземна валюта вживається в такому значенні: а) грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи іноземних держав, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу; б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях (зокрема у спеціальних правах запозичення), що належать до виплати в іноземній валюті; в) електронні гроші, номіновані у грошових одиницях іноземних держав та (або) банківських металах.

Поняття національна валюта (гривня) вживається в такому значенні: а) грошові знаки грошової одиниці України - гривні у вигляді банкнот, монет, у тому числі обігових, пам`ятних та ювілейних монет, і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу; б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у гривні; в) електронні гроші, номіновані у гривні.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Вищевикладена позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Виходячи з того, що позивач надав відповідачу на підставі розписки від 08.10.2020 грошові кошти у сумі 2000,00 доларів США, а відповідач свої зобов`язання з повернення вказаних коштів не виконав, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення грошових підлягає задоволенню в частині стягнення у валюті виконання основного зобов`язання, тобто у розмірі 2000,00 доларів США. При цьому, з огляду на вищезазначене відсутні підстави для визначення гривневого еквіваленту вказаної суми.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочки у розмірі 384,65 грн., та втрат від інфляції за весь час прострочення у розмірі 911,41 грн. суд зазначає таке.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині другій цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосовуючи норми частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, суд враховує сталу практику Верховного Суду щодо застосування цієї статті, зокрема, висновки, наведені у таких постановах Верховного Суду.

Частина другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, забезпечує права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Зважаючи на розрахунок представника позивача від 01.06.2021, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 3 % річних від простроченої суми за період з 10.11.2020 по 01.02.2021 підлягає задоволенню у розмірі 13,64 дол. США.

За змістом статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2021 року справа № 130/2604/18 (провадження № 61-19817св19).

На підставі викладеного, вимога позивача про стягнення 911,41 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягає, оскільки сума заборгованості стягується з відповідача в іноземній валюті, яка не підлягає індексації.

Згідно з вимогами статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн. за подання позову. При цьому, суд не вбачає підстав для стягнення судового збору за подання заяви про забезпечення позову, оскільки у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 основний борг за розпискою у сумі 2000,00 доларів США (дві тисячі доларів США 00 центів), 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення у сумі 13,64 доларів США (тринадцять доларів США шістдесят чотири центи), судовий збір у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 10 червня 2021 року.

Суддя О.І. Гринчак