Рішення

від 08.06.2021 по справі 189/552/21

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/552/21

2/189/344/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.06.2021 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Степанової О.С.

при секретарі Комеристій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: Державна нотаріальна контора Покровського району Дніпропетровської області, Селянське (фермерське) господарство Тихий Анатолій Макарович про визнання іншого речового права (права довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: Державна нотаріальна контора Покровського району Дніпропетровської області, СФГ Тихий А.М. про визнання іншого речового права (права довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку в порядку спадкування за законом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації смертей 04 вересня 2019 року зроблений відповідний актовий запис за №517 та видано 04 вересня 2019 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 . Спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 складається із: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіля марки ЗАЗ-1102, випуску 1993 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причепу марки СТЕПОК ЗАЗ 8101, випуску 1993 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою загальною площею 28.5 га, кадастровий номер 1224281200:01:001:0141, яка була надана ОСОБА_2 для створення СФГ. На випадок смерті ОСОБА_2 заповіту не залишив. Відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України позивач являється спадкоємцем першої черги за законом як рідний син спадкодавця - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . При зверненні до Державного нотаріуса Покровської державної нотаріальної контори О.Г. Кривошей з питання видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу були видані свідоцтва про право на спадщину на майно ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стосовно спадкування права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 28.5 га, кадастровий номер 1224281200:01:001:0141 - позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що така форма володіння землею діючим законодавством не передбачена. Зазначив, що ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування. У зв`язку з чим, просить визнати за ним в порядку спадкування за законом інше речове право (право довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку для ведення фермерського господарства загальною площею 28.5 га, кадастровий номер 1224281200:01:001:0141, яке належало ОСОБА_2 , померлому 02 вересня 2019 року на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого 22 березня 1993 року Андріївською сільською радою народних депутатів Покровського району, яке зареєстроване за померлим ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2016 року, номер запису про інше речове право: 14986762.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області надіслала заяву про розгляд справи за відсутності представника. Не заперечує проти задоволення позову. Рішення просить винести відповідно до вимог чинного законодавства України та судової практики з подібних справ (Постанова Великої палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №368/54/17, Постанова Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі №908/1605/18, відповідно до яких право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані ).

Представник третьої особи Державної нотаріальної контори Покровського району Дніпропетровської області надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності. Рішення просить винести на розсуд суду.

Представник третьої особи СФГ Тихий А.М. - Тихий А.К. надіслав заяву про розгляд справи за відсутності представника. Позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до п.п. 1,3 частини 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1). чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5). чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6). як розподілити між сторонами судові витрати; 7). чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8). чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом достовірно встановлено, що відповідно до копії повторного свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах ГТУЮ у Дніпропетровській області 05.09.2019 року, позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 6).

Згідно копії державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого Андріївською сільською радою народних депутатів Покровського району 22 березня 1993 року, ОСОБА_2 надається у довічне успадковуване володіння 28,5 гектарів землі у межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 7-8).

Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію та копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців від 21.04.1993 року, Селянське (Фермерське) господарство " ОСОБА_2 " є юридичною особою, основний вид економічної діяльності якого вирощування зернових культур (крім рису), бобових та олійних культур (а.с. 14-15).

Згідно копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_5 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах ГТУЮ у Дніпропетровській області 04.09.2019 року, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №517 (а.с. 5).

Як вбачається з копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №182998538 від 30.09.2019 року, земельну ділянку кадастровий номер 1224281200:01:001:0141, загальною площею 28.5 га, для ведення фермерського господарства передано в комунальну власність Покровської селищної ради. Право довічного успадковуваного володіння землею, загальною площею 28.5 га, зареєстроване за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2016 року, номер запису про інше речове право: 14986762 (а.с. 9).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється спадкоємцем першої черги за законом як рідний син спадкодавця ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та 03.11.2020 року, 01.07.2020 року державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори позивачу були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, яка складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіля марки ЗАЗ-1102, випуску 1993 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причепу марки СТЕПОК ЗАЗ 8101, випуску 1993 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 10-12).

Проте, постановою державного нотаріуса Покровської державної нотаріальної контори О.Г. Кривошей від 05 березня 2021 року, позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, загальною площею 28.5 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, що знаходиться на території Андріївської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у зв`язку з тим, що вказана форма володіння землею діючим законодавством не передбачена (а.с. 13).

Так, згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 15-1 ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

З правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, вбачається системне посилання у цих судових рішеннях на вказані норми у сукупності з висновками про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 20.11.2019 року у справі №368/54/17 вважає, що наявні правові підстави для відступлення у цій від вказаних висновків з огляду на таке.

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Зазначене підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд вважає, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Враховуючи викладені обставини справи, вимогу закону та наведену правову позицію Верховного Суду, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 247, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 1216-1219, 1222, 1223, 1225 ЦК України, ст. 22, 31, 126, 131 ЗК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: Державна нотаріальна контора Покровського району Дніпропетровської області, Селянське (фермерське) господарство Тихий Анатолій Макарович про визнання іншого речового права (права довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН - НОМЕР_6 , в порядку спадкування за законом інше речове право (право довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку для ведення фермерського господарства загальною площею 28.5 га, кадастровий номер 1224281200:01:001:0141, яке належало ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого 22 березня 1993 року Андріївською сільською радою народних депутатів Покровського району, яке зареєстроване за померлим ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2016 року, номер запису про інше речове право: 14986762.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до Розділу VІІІ п.п.15.5 п.15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України , до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.06.2021 року.

Суддя: О.С. Степанова

08.06.2021