Рішення

від 02.06.2021 по справі 910/19900/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2021Справа № 910/19900/20

За позовомКомунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" простягнення 111099,92 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаБондаренко О.О.; від відповідачаТополь А.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" 111099,92 грн, з яких: 99023,17 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 7624,78 грн інфляційних втрат та 4451,97 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Публічним акціонерним товариством "Київенерго" належним чином поставлялася відповідачу теплова енергія на потреби опалення нежитлових приміщень за адресою: бульвар Лесі Українки, 12, магазин в літ.А, група приміщень №№136, 138, 139, 139А, однак, починаючи з грудня місяця 2017 року, відповідач не сплачував за отриману теплову енергію, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 99023,17 грн. При цьому, як вказує позивач, право вимоги до відповідача щодо виконання ним грошових зобов`язань перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго" набуто позивачем на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021, після усунення позивачем обставин, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, судом відкрито провадження у справі №910/19900/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

15.02.2021 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що надані позивачем докази не доводять виникнення у відповідача боргу за поставлену теплову енергію у спірний період.

25.02.2021 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача, наведених останнім у відзиві на позов заперечив.

10.03.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив із клопотанням про поновлення пропущеного строку для їх подачі, в яких останній, зокрема, зазначив, що Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не здійснювало належним чином постачання теплової енергії до нежитлових приміщень за адресою: бульвар Лесі Українки, 12, магазин в літ.А, група приміщень №№136, 138, 139, 139А, а опалення вказаних приміщень здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" самостійно, із використанням електроенергії та вентиляційних систем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 розгляд справи №910/19900/20 вирішено проводити в судовому засіданні з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.04.2021.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.04.2021 оголошено перерву до 19.05.2021.

27.04.2021 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

17.05.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 19.05.2021 оголошено перерву до 02.06.2021.

В судовому засіданні 02.06.2021 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497554936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів (п.1.1).

Відповідно до п.1.2 договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку №1 до цього договору.

Згідно з п.1.3 договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку №1 до цього договору.

В рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497554936,91 грн новий кредитор прийняв 497554936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 (п.2.1 договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018).

Як вбачається з додатку №1 до договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 (Перелік споживачів теплової енергії та зобов`язань, право вимоги яких відступається) новому кредитору (Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго") були передані права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" (номер договору (особового рахунку) 521326-03) на суму 99023,17 грн.

Таким чином, у зв`язку з укладенням між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 відбулась заміна сторони у матеріальних правовідносинах (відбувся перехід прав вимоги), а саме відбулась заміна кредитора у зобов`язанні зі сплати відповідачем вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії для потреб опалення на суму 99023,17 грн - з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (кредитор) на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор).

Листом від 08.04.2019 №1/5-521326-03 позивач повідомив відповідача про заміну кредитора на підставі договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 та про існування заборгованості у розмірі 99023,17 грн.

Матеріали справи не містять доказів укладення між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та відповідачем відповідного договору на теплопостачання до нежитлових приміщень за адресою: бульвар Лесі Українки, 12, магазин в літ.А, група приміщень №№136, 138, 139, 139А.

Разом з цим, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №210500808 від 28.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" було власником нежитлових приміщень за адресою: бульвар Лесі Українки, 12, магазин в літ.А, група приміщень №№136, 138, 139, 139А у період з 01.11.2017 по квітень 2018 року, що сторонами в процесі розгляду справи не заперечувалось.

Відповідно до частин 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (тут і далі, в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно з ч.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

У п.1 ч.1 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Частиною 3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до абз.4 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" (тут і далі, в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч.2 ст.275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з п.п.4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із ст.1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Однак з аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

Як вбачається з облікових карток, долучених позивачем до позовної заяви, у листопаді 2017 року відповідачем було спожито теплову енергію на суму 14405,29 грн, у грудні 2017 року - на суму 21024,38 грн, у січні 2018 року - на суму 21213,47 грн, у лютому 2018 року - на суму 20497,94 грн, у березні 2018 року - на суму 20628,62 грн, у квітні 2018 року - на суму 1253,47 грн, що разом становить 99023,17 грн.

Відповідно до корінця наряду №1431 від 17.10.2017 споживачу за адресою: м.Київ, бульвар Лесі Українки, 12 було включено опалення, а згідно наряду №820 від 04.04.2018 опалення відключено.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З урахуванням встановлених судом обставин стосовно того, що у спірний період (з 01.11.2017 по квітень 2018 року) відповідач був власником нежитлових приміщень за адресою: м.Київ, бульвар Лесі Українки, 12, магазин в літ.А, група приміщень №№136, 138, 139, 139А, зважаючи на подані позивачем докази (облікові картки), які містять інформацію про обсяги та вартість спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення, та наявність корінців нарядів, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на загальну суму 99023,17 грн, з огляду на що відповідач повинен її оплатити.

При цьому, оскільки в даному випадку між сторонами (споживачем та постачальником) склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії, позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню на підставі ч.1, ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України та п.1 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, з огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (у строки, визначені законом).

Доказів сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 99023,17 грн матеріали справи не містять.

Твердження відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не здійснювало належним чином постачання теплової енергії до нежитлових приміщень за адресою: бульвар Лесі Українки, 12, магазин в літ.А, група приміщень №№136, 138, 139, 139А, і опалення вказаних приміщень здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" самостійно, із використанням електроенергії та вентиляційних систем суд відхиляє.

Так, відповідно до п.24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж станом на момент надання послуг була встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005.

Відповідач не надав доказів відключення централізованого опалення у нежитлових приміщеннях за адресою: бульвар Лесі Українки, 12, магазин в літ.А, група приміщень №№136, 138, 139, 139А у спірний період у встановленому законодавством порядку та погодження такого відключення з компетентними особами.

Отже, у відповідача існує обов`язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" з оплати за фактично спожиту теплову енергію за період з 01.11.2017 по квітень 2018 року у сумі 99023,17 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" суми основного боргу у розмірі 99023,17 грн грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4451,97 грн та інфляційні втрати у розмірі 7624,78 грн за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленої теплової енергії, у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 7624,78 грн та 3% річних у розмірі 4451,97 грн за загальний період прострочення з з листопада 2018 року по квітень 2020 року є обґрунтованими.

За таких обставин, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестконсалтинг-К" (04116, місто Київ, вул.Маршала Рибалка, будинок 11, ідентифікаційний код 38465852) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа І.Франка, будинок 5, ідентифікаційний номер 40538421) 99023 (дев`яносто дев`ять тисяч двадцять три) грн 17 коп. основного боргу, 3% річних у сумі 4451 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят одна) грн 97 коп., інфляційні втрати на суму 7624 (сім тисяч шістсот двадцять чотири) грн 78 коп. та 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.06.2021

Суддя Ю.М.Смирнова