Рішення

від 03.06.2021 по справі 915/346/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року Справа № 915/346/21

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Степановій І. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )

про припинення права власності

за участю представників сторін:

від позивача: Валентова К.В.;

від відповідача: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулась Миколаївська міська рада з позовною заявою, в якій просить суд припинити право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю торгівельного павільйону, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 35936889).

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 22.04.2021 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.04.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 915/346/21. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 24.05.2021 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 року залишено без розгляду заяви про відвід судді (вх. № 7717/21 від 24.05.2021 та № 7734/21 від 24.05.2021 року).

В судовому засіданні 24.05.2021 року судом оголошено ухвалу з занесенням до протоколу судового засідання про оголошення перерви в судовому засіданні до 03.06.2021 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.06.2021 року залишено без розгляду заяву про відвід судді (вх. № 8452/21 від 03.06.2021 року).

В судовому засіданні 03.06.2021 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

У заяві (вх. № 8452/21 від 03.06.2021 року) відповідач просив суд відкласти розгляд справи до надання державою адвоката для правової допомоги у даному судовому засіданні.

Розглянувши подане клопотання відповідача, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідач явку повноважного представника в судові засідання 22.04.2021 та 03.06.2021 року не забезпечив. Про дату, час та місце розгляду справи 22.04.2021 року повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. 70).

Про судове засідання призначене на 03.06.2021 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується підписом відповідача на повідомленні про дату судового засідання від 24.05.2021 (арк. 76) та протоколом звукозапису судового засідання (арк. 77-78).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки .

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України» , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки:

- в судовому засіданні 24.05.2021 року відповідач усно заявив клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи, зазначивши, що адвокат буде до кінця тижня. Усне клопотання відповідача судом було задоволено, тобто судом було забезпечено та надано достатньо часу відповідачу для реалізації процесуальних прав;

- провадження у даній справі було відкрито 23.03.2021 року, ухвала суду про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 26.03.2021 року, тобто відповідач мав два з половиною місяці часу для реалізації своїх прав як учасника процесу;

- відповідач був завчасно повідомлений про розгляд справи в судових засіданнях;

- будь-яких заяв, клопотань щодо вчинення процесуальних дій по даній справі відповідачем не подано;

- ухвалами суду відповідач не зобов`язувався судом на вчинення будь-яких процесуальних дій (подання доказів, вчинення процесуальних дій тощо);

- явка учасників справи в судові засідання не визнавалась судом обов`язковою.

- клопотання не містить обґрунтування неможливості розгляду справи за відсутності представника відповідача, а також необхідності особистої участі представника.

Враховуючи вищевикладене, оскільки судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування строку розгляду справи в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та/або представника відповідача.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

3.1. Правова позиція позивача.

Предметом спору є вимога Миколаївської міської ради про припинення права власності відповідача ОСОБА_1 на нежитлову будівлю торгівельного павільйону, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 35936889).

Підставою позову позивачем зазначено, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 по справі № 915/691/20, з урахуванням постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, визнано незаконним та скасовано п. 92 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.01.2012 № 86 Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за фізичними особами щодо оформлення права власності на нежитлову будівлю торговельного павільйону загальною площею 18.1 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 , за гр. ОСОБА_1 ; скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 03.02.2012, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради; скасовано запис про право власності № 2095 в книзі: 21 від 10.02.2012 внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю торгівельного павільйону, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 35936889; зобов`язано фізичну особу-підприємця Сербіна Олександра Івановича звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 20 кв.м., кадастровий помер 4810136300:06:001:0076, по АДРЕСА_3 та повернути її Миколаївській міській раді у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Позивач зазначає, що наразі при наявності постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, Миколаївська міська рада фактично позбавлена можливості реально захистити своє порушене право, оскільки відповідно до положень ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним скасуванням цим рішенням заяви власника про заборону вчинення реєстраційних дій чи відповідного судового рішення, зареєстрованих у базі даних заяв.

Позивач зазначає, що судовий захист прав має бути спрямований на реальне відновлення становища, яке існувало до порушення, що у сукупності з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, свідчить про те, що реальне поновлення порушених прав позивача у спорі вцілому можливе лише у разі задоволення заявлених позовних вимог.

Позивач заявляє вимогу про припинення права власності відповідача ОСОБА_1 на торговельний кіоск. Як встановлено судовим рішенням у справі № 915/691/20 вищезазначене майно використовується ОСОБА_1 саме з метою здійснення ним підприємницької діяльності.

Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, позивач зазначає, що в даному випадку спір виник у межах правовідносин з набуття суб`єктом господарювання права власності на об`єкт, який використовується ним виключно для здійснення підприємницької діяльності, та відповідно користування суб`єктом господарювання належною позивачу земельною ділянкою, на якій знаходиться цей об`єкт, а тому дана справа повинна розглядатись в порядку господарського судочинства.

Позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зазначає, що наразі згідно законодавства припинення права особи на належне їй майно є по суті складовою скасування державної реєстрації такого права в силу неправомірності набуття.

Позовні вимоги обґрунтовані ст. 2, 5, 24, 26, 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. 80, 83, 122, 116, 130 ЗК України, ст. 327 ЦК України, ст. 124, 125 Конституції України, ст. 1, 2, 10, 26, 59, 60 Закону України Про місцеве самоврядування , практикою Європейського Суду та практикою Верховного Суду.

3.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 24.05.2021 року відповідач усно зазначав, що звертався до Миколаївської міської ради із заявою про продовження строку дії договору оренди землі, проте, ніякої відповіді не отримав. Миколаївська міська рада роками не розглядала ці питання.

Відповідач вказує, що в подальшому звертався до міського голови, як до уповноваженої особи, оскільки якщо через місяць від Миколаївської міської ради немає відповіді, то міський голова повинен підписати договір.

Від міського голови отримано відповідь про те, що відповідач звернувся не за місяць, а на декілька днів пізніше.

Відповідач вказує, що у відповідь зазначив, що має надати лише повідомлення про поновлення договору. Проте, у ЦНАП відповідачу надали список документів, які необхідно подати.

Крім того, відповідач зазначає, що в Миколаївській міській раді відповідачу казали, що не потрібно звертати увагу на відсутність відповіді, оскільки оплата є, а депутати не хочуть голосувати.

Проте, в подальшому відповідач отримав рішення суду про звільнення земельної ділянки.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 86 від 25.01.2012 року Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна за фізичними особами оформлено право власності на нежитлову будівлю торговельного павільйону загальною площею 18,1 кв.м. за літ. А, яка розташована по АДРЕСА_2 , за громадянином ОСОБА_1 (арк. 49).

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 86 від 25.01.2012 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 03.02.2012 року (арк. 50).

Право власності на підставі вищевказаного свідоцтва зареєстровано Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 10.02.2012 (реєстраційний номер об`єкта 35936889) за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (арк. 50).

Відповідно до інформаційної довідки від 15.05.2020 року № 209155215 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 03.02.2012 року зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю торговельного павільйону загальною площею 18,1 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 35936889) за громадянином ОСОБА_1 (арк. 51).

Рішенням Миколаївської міської ради від 26.09.2002 року № 5/18 Приватному підприємцю Сербіну Олександру Івановичу надано в оренду земельну ділянку строком на 5 років загальною площею 20 кв.м., у т.ч. 6 кв.м. для розміщення та обслуговування торгівельного кіоску, 14 кв.м. під проходами та проїздами, поблизу житлового будинку АДРЕСА_4 .

На підставі вказаного рішення 30.10.2002 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавець) та Приватним підприємцем Сербіним Олександром Івановичем, м. Миколаїв (орендар) було укладено договір оренди землі від № 1360, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 20 кв.м., у т.ч. 6 кв.м. для розміщення та обслуговування торгівельного кіоску, 14 кв.м. під проходами та проїздами поблизу житлового будинку АДРЕСА_5 (п. 1.1.), строком на 5 років (п. 2.1.), з необхідністю демонтажу розміщених на ній споруд у разі припинення орендних правовідносин (пп. г п. 9.4) (арк. 32-34).

Рішенням Миколаївської міської ради від 30.11.2007 року № 18/34 (пп. 1 п. 2 рішення) Приватному підприємцю Сербіну Олександру Івановичу продовжено на 5 років термін оренди земельної ділянки загальною площею 20 кв.м., для подальшого обслуговування торгівельного кіоску поблизу житлового будинку АДРЕСА_5 , яка була надана в оренду рішенням Миколаївської міської ради від 26.09.2002 року № 5/18 (арк. 35).

На підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сербіним Олександром Івановичем, м. Миколаїв (орендар) було укладено договір оренди землі від 04.04.2008 року № 5649, згідно якого орендарю продовжено на 5 років оренду земельної ділянки загальною площею 20 кв.м., для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного кіоску поблизу житлового будинку АДРЕСА_5 (кадастровий номер 4810136300:06:001:0076), без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Заводський район).

В подальшому на підставі відповідних рішень Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, вказаний між сторонами укладений договір оренди землі від 04.04.2008 року № 5649 неодноразово продовжувався, зокрема на підставі договору про зміни № 410-12, договору про зміни № 37-17 та договору про зміни від 04.10.2018 року № 92-18 (арк. 39-48).

Відповідно до договору про зміни від 04.10.2018 року № 92-18 договір діє до 15.03.2019 (п. 3.1) (арк. 46).

В травні 2020 року позивач Миколаївська міська рада звернулась до відповідача Фізичної особи-підприємця Сербіна Олександра Івановича, до відповідача ОСОБА_1 , до відповідача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради з позов, в якому просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати пункт 142 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.11.2011 №1238 «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» ;

2) визнати незаконним та скасувати пункт 92 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.01.2012 №86 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за фізичними особами» щодо оформлення права власності на нежитлову будівлю торговельного павільйону загальною площею 18,1 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 за гр. ОСОБА_1 ;

3) скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 03.02.2012, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради;

4) скасувати запис про право власності № 2095 в книзі: 21 від 10.02.2012 внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) права власності на нежитлову будівлю торгівельного павільйону, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 35936889;

5) зобов`язати фізичну особу-підприємця Сербіна Олександра Івановича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 20 кв.м., кадастровий номер 4810136300:06:001:0076 по АДРЕСА_3 та повернути її Миколаївській міській раді у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 року по справі № 915/691/20 позовні вимоги задоволено частково (арк. 11-18).

Зобов`язано ФОП Сербіна Олександра Івановича звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 20 кв.м., кадастровий номер 4810136300:06:001:0076, по АДРЕСА_3 та повернути її Миколаївській міській раді у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року у справі № 915/691/20 (арк. 19-30):

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сербіна Олександра Івановича, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 року у справі № 915/691/20 - залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 року у справі № 915/691/20 - задоволено частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 року у справі № 915/691/20 - скасовано частково.

Позовні вимоги Миколаївської міської ради, м. Миколаїв до Фізичної особи-підприємця Сербіна Олександра Івановича, м. Миколаїв, ОСОБА_1 , м. Миколаїв та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п. 92 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.01.2012 року № 86 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за фізичними особами" щодо оформлення права власності на нежитлову будівлю торговельного павільйону загальною площею 18,1 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 за гр. ОСОБА_1 .

Скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 03.02.2012 року, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Скасовано запис про право власності № 2095 в книзі: 21 від 10.02.2012 року внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) права власності на нежитлову будівлю торгівельного павільйону, який знаходиться за адресою: по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 35936889.

Провадження у справі № 915/691/20 в частині позовних вимог Миколаївської міської ради, м. Миколаїв про визнання незаконним та скасування п. 142 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.11.2011 року № 1238 "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради" - закрито.

В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 року у справі № 915/691/20 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема тим, що оскільки на підставі укладеного між міською радою та Фізичною особою-підприємцем Сербіним Олександром Івановичем, м. Миколаїв договору оренди із подальшими змінами до нього, сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень була передбачена передача земельної ділянки саме для тимчасового розміщення споруд та малих архітектурних форм без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (тобто з певними обмеженнями), при цьому можливості побудови на орендованій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна вказаними договорами також передбачено не було, а доказів на підтвердження того, що Миколаївська міська рада, м. Миколаїв надавала дозвіл на здійснення будівництва об`єктів нерухомості на вищевказаній земельній ділянці матеріали справи не містять, судова колегія погодилась із твердженням позивача про те, що за відсутності його згоди, як власника земельної ділянки на її забудову, здійснене Фізичною особою-підприємцем Сербіним Олександром Івановичем, м. Миколаїв будівництво павільйону на ній має ознаки самочинного в силу приписів ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Судова колегія погодилась із твердженням позивача про здійснення гр. ОСОБА_1 самочинного будівництва на земельній ділянці, переданій йому, як фізичній особі-підприємцю для здійснення господарської діяльності.

Судова колегія також зазначила, що спірним рішенням гр. ОСОБА_1 безпідставно було оформлено право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості, з огляду на що видане на підставі такого рішення свідоцтво про право власності на такий об`єкт, як і державна реєстрація такого права мають бути скасовані, оскільки такі вимоги є похідними.

Постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року у справі № 915/691/20 набрала законної сили 15.02.2021.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2021 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сербіна Олександра Івановича на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 у справі № 915/691/20 не прийнято до розгляду і повернуто скаржнику.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В березні 2021 року позивачем Миколаївською міською радою подано до господарського суду Миколаївської області даний позов до відповідача ОСОБА_1 про припинення права власності, оскільки судовим рішенням у справі № 915/691/20 не було вирішено питання про припинення відповідного права власності.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

5.1. Обов`язковість судових рішень.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії» , заява N 59498/00; «Ясіуньєне проти Латвії» , заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).

5.2. Способи судового захисту прав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ГПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (п. 40-41 постанова ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)) (п. 42).

Суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

5.3. Правове регулювання самочинного будівництва.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18 та постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином.

Свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує у його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оскаржувані свідоцтва про право власності не породжують виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності (постанови ВС від 03.04.2018 у справі № 917/927/17, від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 05.02.2020 у справі № 904/750/19, від 27.05.2020 у справі № 422/2771/17).

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів ст. 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)) (п. 55 постанови ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 680/214/16-ц).

Здійснення державної реєстрації права власності на елінг не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі № 680/214/16-ц та від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13).

5.4. Державна реєстрація прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав ).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

У розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції (з 16.01.2020), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав ) (постанова КГС ВС від 03.03.2021 по справі № 915/161/20).

"... у цій справі самочинно збудований елінг не набув статусу об`єкта нерухомого майна, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню абзац третій частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц).

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Звертаючись до господарського суду із позовом в межах справи № 915/691/20 позивач Миколаївська міська рада самостійно обрала способи захисту своїх прав.

Судовим рішенням по справі № 915/691/20 встановлено, зокрема, факт здійснення гр. ОСОБА_1 самочинного будівництва (нежитлової будівлі торгівельного павільйону загальною площею 18,1 кв.м., що знаходиться за адресою по АДРЕСА_2 ) на земельній ділянці, переданій йому, як фізичній особі-підприємцю для здійснення господарської діяльності.

В силу положень ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В свою чергу здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва.

Самочинно збудований об`єкт не набуває статусу об`єкта нерухомого майна, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню абзац третій частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Судовим рішенням по справі № 915/691/20 встановлено, що гр. ОСОБА_1 безпідставно було оформлено право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості, з огляду на що судом скасовано правовстановлюючі документи (свідоцтво про право власності на такий об`єкт) та державну реєстрацію такого права.

Судові рішення є обов`язковими до виконання (ст. 18, 326 ГПК України).

За загальним правилом позивач звертається до суду за захистом порушеного саме на момент звернення до господарського суду права чи інтересу (ст. 15, 16 ЦК України, ст. 2, 5 ГПК України).

На момент звернення позивача до суду із даним позовом як правовстановлюючі документи на спірне майно, так і державну реєстрацію прав скасовано в судовому порядку (справа № 915/691/20).

Судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Розділом VІ ГПК України, а не шляхом звернення до суду з новим позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у даній справі для тверджень про порушення відповідачем прав позивача, оскільки не підлягає припиненню в судовому порядку право, яке не виникло та наявність якого (права) на день звернення позивача до суду із даним позовом не підтверджена документально, у зв`язку з чим в позові судом відмовлено.

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в розмірі 2 270, 00 грн. покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.06.2021 року.

Суддя Е.М. Олейняш