Ухвала

від 03.06.2021 по справі 742/3379/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 742/3379/19

провадження № 61-8126ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Можаєв Михайло Олександрович, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю

Крок-Укрзалізбуд про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд

(далі - ТОВ Крок-Укрзалізбуд ) про визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд укладений договір оренди земельних ділянок, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у строкове платне користування ТОВ Крок-Укрзалізбуд земельні ділянки площею 0,5355 га та 4,1317 га, що розташовані в межах Мазківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1,5 % від грошової вартості землі. Договір укладений на 15 років та зареєстрований у Прилуцькому районному відділі Чернігівської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 лютого 2006 року за № 040684800011.

Для того, щоб упевнитися в реєстрації договору оренди вказаних земельних ділянок, представник позивача подав адвокатський запит до Управління Держгеокадастру у Прилуцькому районі Чернігівської області, на який отримав відповідь, що між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд

16 лютого 2006 року за № 040684800011 зареєстровано договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,6672 га (ділянки площею 4,1317 га та 0,5355 га), яка розташована на території Мазківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області , який укладений на 15 років. Проте, копії вказаного договору оренди надано не було. Представник позивача звертався також із листами до відповідача з проханням надати копію договору оренди землі, який укладений між сторонами та діє станом на день звернення, проте відповідач проігнорував такі запити та жодної відповіді не надав.

08 січня 2019 року відповідачу було направлено лист щодо розірвання вищевказаного договору оренди земельної ділянки. Крім того,

ОСОБА_1 було встановлено, що підписи на її примірнику договору оренди земельної ділянки їй не належать та вчинені іншою особою, яку позивач на це не уповноважувала.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 21 грудня 2005 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд та зареєстрований у Державному реєстрі земель від 16 лютого 2006 року за № 040684800011.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Договір оренди землі від 21 грудня 2005 року, зареєстрований у Державному реєстрі земель від 16 лютого 2006 року за № 040684800011, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд визнано недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний правочин було укладено без волевиявлення позивача, а тому на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є недійсним. Крім того, відмовляючи у застосуванні до спірних правовідносин строку позовної давності, суд першої інстанції вважав, що позов пред`явлено в межах строку позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася саме з письмового договору оренди, який укладений саме на тих умовах, що зазначені у цьому договорі.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 05 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір оренди землі ОСОБА_1 не підписувала, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала, отже, у неї було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору.

Проте, спірний договір оренди землі є неукладеним, таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним. При цьому, за наявності для того підстав, позивач не позбавлена права заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки або скасування запису про державну реєстрацію речового права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Можаєв М. О., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції

і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що відповідно до умов договору оренди землі

від 21 грудня 2005 року та акта прийому-передачі земельних ділянок

від 21 грудня 2005 року ОСОБА_1 передала у строкове платне користування ТОВ Крок-Укрзалізбуд земельні ділянки площею 0,5355 га та 4,1317 га, що розташовані в межах Мазківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1,5 % від грошової вартості землі. Договір укладений на 15 років та зареєстрований у Прилуцькому районному відділі Чернігівської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 лютого 2006 року за № 040684800011.

Відповідно до довідки міськрайонного управління у Прилуцькому районі та міста Прилуки Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд 16 лютого 2006 року за № 040684800011 зареєстрований договір оренди на земельні ділянки площею 0,5355 га та 4,1317 га (загальною площею 4,6672 га), які розташовані на території Мазківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, проте, архівний примірник договору оренди на вказані вище земельні ділянки

в архіві управління відсутній.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 30 липня

2020 року у графі Орендодавець договору оренди землі від 21 грудня

2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд , що був зареєстрований в Державному реєстрі земель від 16 лютого 2006 року за № 040684800011, підпис від імені ОСОБА_1 виконаний не нею, а іншою особою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позовних вимог, посилалась на те, що спірний договорів оренди землі вона не підписувала, що свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частинами першою, четвертою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Отже, правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів: набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233

ЦК України недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18) та від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що цей договір вона, як власник землі, не підписувала, умови його не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що спірний договір підписано не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи

від 30 липня 2020 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, оскільки є невчиненими.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання договору оренди землі, укладеного 21 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбетон , недійсним. Оскільки, як вказано вище, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.Таким чином, у цьому випадку, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном

(стаття 391 ЦК України), оскільки, в такому разі йдеться про триваюче правопорушення . Власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Таким чином, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення прав законного володільця земельної ділянки.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19) та у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року

у справі № 742/2357/16-ц (провадження № 61-32827св18).

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю

Крок-Укрзалізбуд про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Можаєв Михайло Олександрович, на постанову Чернігівського апеляційного суду

від 15 квітня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук