Рішення

від 07.06.2021 по справі 235/2654/21

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 235/2654/21

Номер провадження 2/235/1147/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2021 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Клікунової А.С.,

за участю секретаря судового засідання: Нагорної К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

15.04.2021 року на розгляд суду пред`явлено вказану заяву, в якій ОСОБА_1 просить стягнути з ДП ВК Краснолиманська середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2020 року по 12.04.2021 року, у сумі 71978,50 гривень.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 04.11.2008 року по 24.06.2020 року перебував в трудових відносинах з ДП ВК Краснолиманська , звільнений на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). З часу припинення трудових відносин всупереч ст. 116 КЗпП України, відповідачем своєчасно, не надано остаточного розрахунку, не виплачені належні суми.

Відповідно до рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02.11.2020 року у справі №235/5722/20 з відповідача стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 87439,29 гривень (після утримання податків та зборів) та середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 12.09.2020 року по 2.11.2020 року (по день ухвалення рішення) в розмірі 22902,25 гривень.

Після набрання законної сили рішенням суду, відповідач виконав його лише 12.04.2021 року.

Враховуючи, що заборгованість відповідачем була сплачена за спливом півроку, то він зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2020 року по 12.04.2021 року.

За затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу стягнення, в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку за період з 03.11.2020 року по 12.04.2021 року.

Ухвалою суду від 20.04.2021 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а. с. 20).

12.05.2021 року ДП ВК Краснолиманська на позовну заяву, в порядку ст. 278 ЦПК України, подано відзив, з якого вбачається, що відповідач вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставними, оскільки звільнення та розрахунок при припиненні трудових відносин здійснені у повній відповідності до норм чинного законодавства України про працю. Так, ОСОБА_1 звільнений з підприємства 24.06.2020 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). В день звільнення позивачу відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України видана трудова книжка, при цьому позивачем будь-яких вимог щодо проведення розрахунку заявлено не було, ТОВ Краснолиманське не порушено вимог статті 116 КЗпП України, тому відсутні підстави для відповідальності роботодавця згідно ст. 117 КЗпП України.

Відповідач не визнає позовні вимоги, щодо затримки виплати належних позивачу сум при звільненні, стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні з 03.11.2020 року по 12.04.2021 року у зв`язку з виконанням виконавчого провадження №63626132 від 17.11.2020 року з примусового виконання виконавчого листа Красноармійського міськрайонного суду, Донецької області по справі №235/5722/20 від 02.11.2020 року, оскільки не є розпорядником коштів, тому вини відповідача в затримці виплати належних позивачу сум при звільненні не має.

Станом на 12.04.2021 року заборгованість ДП ВК Краснолиманська перед ОСОБА_1 сплачена, а тому рішення Красноармійського міськрайонного суду виконано в повному обсязі.

На теперішній час, на думку відповідача, відсутній предмет спору, а за таких обставин відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову, вважаючи обставини за яких сталася подія, не виконання вимог ст. ст. 116, 117 КЗпП України не з вини підприємства, але в разі визнання доводів відповідача необґрунтованими, то відповідач не виключає право суду на зменшення розміру за затримку розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України, що є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. (а.с. 24-28).

Правом подати відповідь на відзив ОСОБА_1 не скористався.

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Позивачем ОСОБА_1 , його представником - адвокатом Малькевич Н. В. (уповноважена ордером та договором про надання правової допомоги), суду адресовано заяви про розгляд справи в їх відсутність, позов підтримали, просили ухвалити рішення на підставі письмових матеріалів у справі.

Представник відповідача ДП ВК Краснолиманська Бурлака Д. О. (уповноважений довіреністю) подав заяву про розгляд справи без його участі, але з урахуванням позиції викладеної у відзиві.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно записів в трудовій книжці, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП ВК Краснолиманська 04.11.2008 року по 24.06.2020 року, - звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням з 24.06.2020 року. (а. с. 8-10).

Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з ним своєчасно не проведено.

Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України Про оплату праці свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в заявленому розмірі.

З матеріалів справи вбачається, відповідно до рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02.11.2020 року у справі №235/5722/20 з відповідача стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 87439,29 гривень (після утримання податків та зборів) та середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 12.09.2020 року по 2.11.2020 року (по день ухвалення рішення) в розмірі 22902,25 гривень. (а. с. 11-12)

17.11.2020 року позивач звернувся до Покровського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із заявою про відкриття виконавчого провадження, оскільки заборгованість в добровільному порідку відповідачем сплачена не була. (а. с. 30)

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ДП ВК Краснолиманська суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приходить до наступних висновків.

За позицією позивача відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тобто 24.06.2020 року, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

ОСОБА_1 , посилаючись на положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , - проводить розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за формулою: середній заробіток помножений на час затримки фактичного розрахунку.

Сума середнього заробітку позивачем визначена за період з 03.11.2020 року (день, наступний після винесення рішення) по 12.04.2020 року (день виплати заборгованості за рішенням суду) в сумі 71978,50 гривень, з розрахунку 654,35 гривень (середньоденний заробіток) х 110 днів (кількість робочих днів).

Відповідач ДП ВК Краснолиманське , не оспорюючи заявлений ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ґрунтує позицію захисту на доводах про відсутність правових підстав для відповідальності за допущене порушення строків проведення розрахунку з позивачем при звільненні.

Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз`яснень п. 20, п. 25 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999 року, - встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Тлумачення статті 117 КЗпП свідчить, що відповідальність роботодавця нерозривно пов`язана з: фактом невиплати працівникові належних сум; строками, встановленими у статті 116 КЗпП України; наявністю вини власника або уповноваженого ним органу. Лише сукупність усіх вказаних умов може зумовлювати відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

День звільнення позивача ОСОБА_1 - 24.06.2020 року, сума заборгованості не була виплачена. Дата виплати заборгованості за рішенням суду 12.04.2021 року.

Відповідно до статті 116 КЗпП України законодавцем зазначається обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виплата заборгованості по заробітній платі не здійснена, а тому відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Згідно довідки ДП ВК Краснолиманська № 1390 від 21.08.2020 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 654,35 гривень, виходячи з наступного розрахунку: (заробітна плата за квітень 2020 року + заробітна плата за травень 2020 року) / 4 дні (кількість фактично відпрацьованих днів) = 2617,41 гривень / 4. (а.с. 13).

Заперечень проти такого розрахунку позивачем не надано.

В постанові ВСУ у справі № 6-2807цс16 від 01.03.2017 року зазначено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки саме за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством.

Суд визначає кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 03.11.2020 року (день, наступний після винесення рішення) по 12.04.2020 року (день виплати заборгованості за рішенням суду). При цьому, суд зазначає, що такий захист трудових прав позивача узгоджується з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року (п. 20).

З огляду вказаного, з урахуванням роз`яснення Мінсоцполітики з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2020 рік (лист від 03.08.2019 р.) та на 2021 рік (лист № 3501-06/219 від 12.08.2020) - суд зазначає, що кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 03.11.2020 року по 12.04.2021 року складає 110 днів.

Таким чином, сума компенсації за час затримки розрахунку складає: 654,35 грн. (середньоденна заробітна плата) х 110 (кількість днів затримки розрахунку) = 71978,50 гривень.

Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Так, ДП ВК Краснолиманська у відзиві на позовну заяву зазначено про об`єктивність причин не своєчасної сплати ОСОБА_1 при звільненні належних сум заробітку.

Вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, це свого роду відшкодування завданої майнової шкоди. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Метою законодавчого регулювання механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз`яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Вирішуючи питання відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача судом враховано доводи відповідача, що в разі якщо аргументи, які наведені у відзиві, суд визнає необґрунтованими, то відповідач не виключає право суду на зменшення розміру за затримку розрахунку при звільненні, що є принципом пропорційності у цивільному праві. Крім того, враховуючи, що рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області винесено 02.11.2020 року, виконавче провадження відкрите 17.11.2020 року, а виконане в повному обсязі 12.04.2021 року, то, на думку відповідача, позивач не позбавлений був оскаржувати дії державного виконавця в разі неналежного виконання ним своїх обов`язків.

За таких обставин суд виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України до 36000 гривень від визначеної суми.

Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з`ясуванню при ухваленні рішення, - присуджує до стягнення з ДП ВК Краснолиманська суми коштів - нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - при цьому зазначає наступне.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, ОСОБА_1 при пред`явлені позовної заяви про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в дохід місцевого бюджету сплачено судовий збір в сумі 908,00 гривень (квитанція - а.с. 1). Вимоги в цій частині задоволено частково на суму 36000 гривень, тобто на 50% від заявленої суми, тому судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в сумі 454,14 гривень.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 19, 44, 47, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська на користь ОСОБА_1 :

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2020 року по 12.04.2021 року в сумі 36000 (тридцять шість тисяч) гривень (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів).

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати по справі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднести на рахунок Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська стягнувши з відповідача:

- на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 14 копійок;

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України (в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 р.) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином; суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення; суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду - 07.06.2021 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , номер карти платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Державне підприємство Вугільна компанія Краснолиманська , код ЄДРПОУ 31599557, юридична адреса: 85310, Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське, вул. Перемоги, 9.

Суддя: