Ухвала

від 03.06.2021 по справі 462/3297/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/3297/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/811/581/21 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря: ОСОБА_5 ,

прокурора: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року про відмову в арешті майна,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 , 13.05.2021 звернулася до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме:наземельні ділянки з кадастровими номерами: №4610136300:06:012:0010, що є власністю Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АВТОСВІТ» (код ЄДРПОУ: 43874892), №4610136300:06:012:0011, що є власністю Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (код ЄДРПОУ: 43815360), №4610136300:06:012:0012, що є власністю Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автогонщик» (код ЄДРПОУ: 43752814), №4610136300:06:012:0013, що є власністю ТзОВ «Галтекс-Брухт» (код ЄДРПОУ: 39366719), №4610136300:06:012:0014, що є власністю Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Сілвер Авто» (код ЄДРПОУ: 43897930).

Ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Своє рішення суд мотивує тим, що у клопотанні зазначено, що земельні ділянки за кадастровими №№ 4610136300:06:012:0010, 4610136300:06:012:0011, 4610136300:06:012:0012, 4610136300:06:012:0013, 4610136300:06:012:0014 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, однак до клопотання не долучено постанови про визнання вищезазначених земельних ділянок речовими доказами, що є передумовою для накладення арешту на майно, не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, тому у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.

На ухвалу слідчого судді прокурор ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, постановити нову, якою задоволити клопотання про арешт майна.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова Львівської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42021142080000011 від 28.04.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, а саме щодо зловживання службовим становищем посадовими особами Рясне-Руської сільської ради з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, незаконно передали у приватну власність 5 земельних ділянок природно-заповідного фонду загальною площею 15,3683 га, чим завдали тяжких наслідків охоронюваним законом державним та громадським інтересам. Земельні ділянки з кадастровими №№ 4610136300:06:012:0010, 4610136300:06:012:0011, 4610136300:06:012:0012, 4610136300:06:012:0013, 4610136300:06:012:0014 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

У клопотанні було обґрунтовано необхідність накладення арешту на земельні ділянки з метою забезпечення речових доказів, зокрема запобігання можливості їх пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Такі ризики обґрунтовано тим, що земельні ділянки є землями природно-заповідного фонду, які незважаючи на заборону чинного законодавства, щодо передачі таких земель у приватну власність, передані у приватну власність гаражно-будівельним кооперативам для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу. Крім того, одна з таких земельних ділянок уже відчужена у приватну власність іншої юридичної особи, що свідчить про можливість їх пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

В суді апеляційної інстанції прокурори ОСОБА_6 та ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали, просили ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою клопотання про арешт майна задоволити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підтримку апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши наведені доводи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

27 квітня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021142080000011 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України із зазначенням короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: службові особи Рясне-Руської селищної ради зловживаючи службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, незаконно передали у приватну власність 5 земельних ділянок природно-заповідного фонду загальною площею 15,3683 га, чим завдали тяжких наслідків охоронюваним законом державним та громадським інтересам.

Звертаючись із клопотанням про накладення арешту прокурор зазначив, що земельні ділянки з кадастровими №№ 4610136300:06:012:0010, 4610136300:06:012:0011, 4610136300:06:012:0012, 4610136300:06:012:0013, 4610136300:06:012:0014 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, земельні ділянки є землями природно-заповідного фонду, які незважаючи на заборону чинного законодавства, щодо передачі таких земель у приватну власність, передані у приватну власність гаражно-будівельним кооперативам для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу.

Постановляючи оскаржену ухвалу слідчий суддя зазначив, що прокурором не доведено необхідність накладення арешту, наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, та до клопотання не долучено постанови про визнання земельних ділянок речовими доказами.

З таким рішенням слідчого судді погоджується й колегія суддів, з огляду на таке.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини в контексті вказаних вище положень, володіння майном повинно бути законним.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Виходячи з положень ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено, що метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна є збереження речового доказу.

Однак, слідчим не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які лише формально вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що вказані земельні ділянки відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Слід також звернути увагу на те, що у поданому клопотанні прокурор зазначає, що службовими особами Рясне-Руської селищної ради незаконно передано у приватну власність 5 земельних ділянко природно-заповідного фонду загальною площею 15,3683 га, разом з тим, ні суду першої, ні апеляційної інстанції, прокурором не надано доказів, на підтвердження того, що земельні ділянки на які він просить накласти арешт входять до природно-заповідного фону.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що у даному кримінальному провадженні відсутні визначені законом правові підстави для накладення арешту на майно, в тому числі і з метою забезпечення збереження речового доказу, оскільки прокурором у клопотанні не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним.

На думку колегії суддів, слідчий суддя, розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив розумність та співрозмірність обмеження права власності з потребами кримінального провадження, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки надані прокурором матеріали не доводять наявності правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою забезпечення кримінального провадження.

Апеляційна скарга не містять правових підстав для скасування судового рішення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги.

Ухвала слідчого судді є обґрунтованою та вмотивованою й підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року про відмову в арешті майна залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4