Постанова

від 14.06.2021 по справі 915/1518/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1518/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ - Трущенко С.О., в порядку самопредставництва;

від Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року, м. Миколаїв, суддя Ткаченко О.В., повний текст рішення складено та підписано 26.04.2021 року

у справі № 915/1518/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв

до відповідача Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ

про стягнення боргу в сумі 1 997 267,96 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ, в якій просило стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м.Южноукраїнськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м. Миколаїв, заборгованість у загальній сумі 1 997 267 грн. 96 коп., з яких: 1962864 грн. - основного боргу, 21035 грн. 71 коп. - 3% річних, 13368 грн. 25 коп. - інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасності оплати за поставлений товар за договором на постачання товару від 14.02.2020 року №53-123-01-20-06113 зі змінами, доповненнями та додатками до нього, що і стало підставою для нарахування суми основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат.

26.01.2021 року позивачем до Господарського суду Миколаївської області подано заяву про збільшення позовних вимог (вх. №1123/21), в якій останній просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальному розмірі 2491436 грн. 36 коп., а саме: 2457032 грн. 40 коп. - основної заборгованості, 21035 грн. 71 коп. - 3% річних станом на 07.12.2020 року та 13368 грн. 25 коп. - інфляційних втрат.

Зокрема, позивач, посилаючись на вимоги п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, мотивує заяву про збільшення позовних вимог тією обставиною, що станом на час подання такої заяви строк оплати за договором поставки, який не дотримується Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ, настав за весь отриманий відповідачем товар, а тому позовні вимоги підлягають збільшенню на 494 168 грн. 40 коп.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі №915/1518/20 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом , від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м.Южноукраїнськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м. Миколаїв заборгованість у розмірі: 2457032 грн. 40 коп. основного боргу, 18260 грн. 56 коп. - 3% річних, 13368 грн. 25 коп. - інфляційних нарахувань та 37329 грн. 96 коп. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання його договірних зобов`язань за договором постачання природного газу від 14.02.2020 року №53-123-01-20-06113, в частині оплати за поставлений позивачем на умовах даного договору товар, останнім правомірно було нараховано до стягнення з відповідача 2 457 032 грн. 40 коп. основного боргу та 13368 грн. 25 коп. інфляційних втрат, що підтверджено наявними у справі належними та допустимими доказами та не заперечувалось відповідачем.

Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов до висновку про помилковість розрахунку 3% річних, наданого позивачем, з огляду на те, що порядок оплати за спірним договором має здійснюватись з урахуванням дати реєстрації податкової накладної, а не з дати надання видаткової накладної.

Відтак, за вищенаведених підстав, Господарський суд Миколаївської області в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у заявленому позивачем розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі №915/1518/20 скасувати частково та постановити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв про стягнення 3 % річних у сумі 18 260 грн. 56 коп. та інфляційних втрат у сумі 13 368 грн. 25 коп. - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що насамперед судом першої інстанції не прийнято до уваги загальновідомого факту про скрутне фінансове становище Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом , від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м.Южноукраїнськ, адже на сьогоднішній день ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані. Так, як зазначив відповідач, наразі основна причина накопичення його боргу є заборгованість ДП Гарантований покупець , у зв`язку з чим у скаржника виникла серйозна криза неплатежів, що в свою чергу, призвело до порушення строків виконання зобов`язань з оплати за договорами.

Крім того, Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом , від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м.Южноукраїнськ, посилаючись на Указ Президента України від 22.09.2020 року №406/2020 Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики , зазначає, що у відповідності до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України, вина останнього у порушенні ним господарського зобов`язання - відсутня, а відтак судом першої інстанції ухвалене необ`єктивне та передчасне рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м.Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі № 915/1518/20, справу призначено до судового розгляду.

03.06.2021 року, поштою, через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв просило в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м.Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі № 915/1518/20 відмовити у повному обсязі. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Зокрема, позивач, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, зазначених в апеляційній скарзі щодо відсутності вини останнього у неналежному виконанні своїх господарських зобов`язань за спірним договором постачання товару, у відзиві звертає увагу колегії суддів на ту обставину, що законодавство не передбачає звільнення відповідача від відповідальності у зв`язку із скрутним матеріальним становищем, а відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції від від 20.04.2021 року у справі № 915/1518/20 є таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 року у справі №915/1518/20, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.06.2021 року № 135, яким було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/1518/20, у зв`язку із перебуванням судді, який не є суддею-доповідачем, Головея В.М. у відпустці, було змінено склад суду, внаслідок чого, для розгляду апеляційної скарги сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Діброва Г.І., судді: Ярош А.І., Принцевська Н.М.

В судове засідання, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник скаржника з`явилася, підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, просила апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв в судове засідання не з`явився, про причини неявки в судове засідання не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить наявний у матеріалах справи звіт про відправку ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 про відкриття провадження у справі №915/1518/20 на електронну адресу відповідача, якою відповідача повідомлено про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Так, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України Про доступ до судових рішень , у відповідності до ст. 2, 4 якого скаржник (інші учасники справи), проявивши належну обачність, оскільки є апелянтом по даній справі, міг дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про рух справи, ініціатором перегляду якої в апеляційному порядку він є.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає що апеляційна скарга Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом , від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м.Южноукраїнськ, не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі № 915/1518/20 не потребує скасування в частині стягнення зі скаржника 3 % річних у сумі 18 260 грн. 56 коп. та інфляційних втрат у сумі 13 368 грн. 25 коп., виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

14.02.2020 року між Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом , м. Київ (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Центр комплектації Миколаїв , м. Миколаїв (постачальник), було укладено договір на постачання товару №53-123-01-20-06113 за умовами п.1.1 якого, постачальник зобов`язався передати покупцю, а покупець прийняти і сплатити за товар код CPV 44110000-4 по ДК 021:2015-Конструкційні матеріали (будівельні матеріали в асортименті), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації №1, що є невід`ємною частиною цього договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2019 року.

Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна вартість товару є твердою та складає з урахуванням ПДВ 3 140 400 грн.

За умовами п. 2.2 договору сторонами узгоджено, що за даним договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно специфікації №1 (додаток №1 до договору) та виконання постачальником умов п.п.3.2, 5.1 цього договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що з товаром постачальник надає покупцю: видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно УКТ ЗЕД по-позиційно (для платників ПДВ); податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно, електронного підпису уповноваженої платником особи і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на електронну адресу покупця протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН; документ, який підтверджує якість товару (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника); протоколи по визначенню групи горючесті на покрівельний матеріал Споліеліт П (ЕПП)-4,0 та Споліеліт К (ЕКП-4,5 ; протокол по визначенню групи горючесті на лінолеум ПВХ.

Датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару (п. 3.3. договору).

З вимог п. 5.1 договору вбачається, що приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 Про порядок приймання продукції по кількості і П-7 Про порядок приймання продукції по якості , СОУ НАЕК 038:2017 Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС .

Договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами та скріплення печаткою. Дія терміну договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1. договору та закінчується 31.12.2021 року (п. 12.1, 12.2 договору).

Додатком №1 до договору від 14.02.2020 року №53-123-01-20-06113 визначено специфікацію №1, відповідно до якої, сторони спірного договору узгодили між собою типи, технічні характеристики, кількість та вартість товару, що поставляється.

Додатковими угодами від 14.08.2020 року №1 та від 15.10.2020 року №2, позивачем та відповідачем вносили зміни до п.3.1 договору в частині узгодження порядку та строків поставки окремих позицій по специфікації.

Вказані вище договір, додатки та додаткові угоди до нього підписано сторонами та скріплено печатками без застережень та зауважень.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 088 854 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, скріплених підписами як позивача, так і відповідача по справі та печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв, а саме: від 26.02.2020 року №02-ЦК_00125 на суму 17 780 грн. 40 коп., від 27.02.2020 року № 02-ЦК_00135 на суму 108 715 грн. 20 коп., від 27.02.2020 року № 02-ЦК_00136 на суму 95 424 грн., від 02.03.2020 року № 02-ЦК_00148 на суму 72 843 грн. 60 коп., від 04.03.2020 року № 02-ЦК_00158 на суму 143 924 грн.40 коп., від 18.03.2020 року № 02-ЦК_00187 на суму 185 220 грн. 00 коп., від 19.03.2020 року № 02-ЦК_00193 на суму 6 336 грн. 00 коп., від 19.03.2020 року № 02-ЦК_00194 на суму 30 186 грн. 00 коп., від 19.03.2020 року № 02-ЦК_00191 на суму 101 217 грн. 60 коп., від 20.03.2020 року № 02-ЦК_00203 на суму 106 414 грн. 80 коп., від 20.03.2020 року № 02-ЦК_00200 на суму 100 110 грн. 00 коп., від 24.03.2020 року № 02-ЦК_00213 на суму 110 674 грн. 80 коп., від 24.03.2020 року № 02-ЦК_00215 на суму 90 482 грн. 40 коп., від 24.03.2020 року № 02-ЦК_00214 на суму 98 320 грн. 80 коп., від 01.04.2020 року № 02-ЦК_00244 на суму 130 141 грн. 20 коп., від 28.04.2020 року № 02-ЦК_00388 на суму 345 384 грн. 00 коп., від 17.07.2020 року №02-ЦК_00652 на суму 103 262 грн. 40 коп., від 22.07.2020 року №02-ЦК_00671 на суму 107 352 грн. 00 коп., від 05.08.2020 року №02-ЦК_00718 на суму 48 000 грн. 00 коп., від 13.08.2020 року №02-ЦК_00745 на суму 592 896 грн. 00 коп., від 07.10.2020 року №02-ЦК_00990 на суму 102 600 грн. 00 коп., від 12.10.2020 року №02-ЦК_01013 на суму 22 320 грн. 00 коп., від 13.10.2020 року №02-ЦК_01016 на суму 170 964 грн. 00 коп., від 19.10.2020 року №02-ЦК_01040 на суму 134 640 грн. 00 коп., від 21.10.2020 року №02-ЦК_01056 на суму 756 грн. 00 коп., від 27.10.2020 року №02-ЦК_01080 на суму 62 888 грн. 40 коп.

Разом з тим, матеріали справи містять копії податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних в період з 26.02.2020 року по27.10.2020 року та копії квитанцій про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки відповідачем, в порушення умов спірного договору за поставлений товар було сплачено лише 631821 грн. 6о коп., це стало підставою для звернення позивача до Господарського суду з позовом про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 2457032 грн. 40 коп. та відповідно розрахованих сум 3% річних та інфляційних втрат.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Предметом судового розгляду судом апеляційної інстанції у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача розміру нарахованих 3% річних у сумі 18 260 грн. 56 коп. та інфляційних втрат у сумі 13 368 грн. 25 коп. за неналежне виконання господарських зобов`язань.

Відтак, оскільки рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі № 915/1518/20 відповідачем фактично оскаржується лише в частині щодо задоволення судом першої інстанції вказаних вище сум 3% річних та інфляційних втрат, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правомірності розрахунків загальної суми заборгованості за спірним договором поставки товару не переглядається.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття, а саме, встановлюється, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товаруЧастиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено та скаржником не оспорюється той факт, що на виконання умов спірного договору постачання товару від 14.02.2020 року №53-123-01-20-06113 позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 3 088 854 грн., при цьому, останнім за поставлений товар було здійснено оплату лише частково на суму 631 821 грн. 61 коп., у зв`язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю Центр комплектацій Миколаїв , м.Миколаїв звернулося до місцевого суду з позовом про стягнення основної суми заборгованості та нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

Не заперечуючи проти стягнення основної суми заборгованості у розмірі 2 457 032 грн. 40 коп., скаржником в апеляційній скарзі наголошується про безпідставність стягнення з нього нарахованих позивачем та перерахованих судом першої інстанції в сторону зменшення сум 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на відсутність в його діях вини у неналежному виконанні господарських зобов`язань за договором постачання товару.

Колегія суддів не приймає до уваги вказане вище твердження відповідача, з огляду на наступне.

Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Так, з викладеного вище договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов спірного договору поставки та узгодили між собою також умови щодо умов та термінів постачання товару, зокрема, документів, які надаються покупцю в момент передачі товару.

Відтак, з огляду на те, що постачальником у повному обсязі виконано свої господарські зобов`язання перед покупцем, останній у свою чергу повинен здійснити оплату у визначені договором або законом строки за отриманий товар.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом , від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ, у повному обсязі виконало умови щодо оплати по спірному договору поставки, позивач, у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України та вказаних вище норм щодо принципів свободи договору, має право вимагати від відповідача сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, оскільки такий спосіб є проявом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією Господарського суду Миколаївської області, викладеною ним в оскаржуваному рішенні від 20.04.2021 року у справі №915/1518/20, щодо правомірності нарахування відповідачеві сум 3% річних та інфляційних втрат з підстав неналежного виконання останнім своїх господарських зобов`язань. При цьому, доводи скаржника про відсутність його вини у невиконанні зобов`язань не приймаються колегією суддів як належні, оскільки такі не підтверджені жодними наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений судом першої інстанції розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, розмір яких не заперечується скаржником. Вказані вище розрахунки є арифметично вірними та корегування не потребують.

Більш того, колегія суддів зауважує, що, не заперечуючи розмір стягуваних позивачем інфляційних втрат, вірний розрахунок 3% річних було надано Господарському суду Миколаївської області саме Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом , від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ, що також підтверджується наявними у справі процесуальними заявами скаржника.

Судова колегія зазначає, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19, а також у постанові від 18.02.2021 року у справі №916/376/19 .

Враховуючи викладене, доводи Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення в оскаржуваній частині у даному випадку відсутні.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі № 915/1518/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Южно-Українська атомна електрична станція , м. Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі №915/1518/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року у справі № 915/1518/20- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 14.06.2021 року.

Повний текст постанови складено 15.06.2021 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош