Рішення

від 10.06.2021 по справі 915/1446/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року Справа № 915/1446/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.

за участі секретаря Кнауб А.А.;

представники сторін у засідання не з?явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/1446/20

за позовом селянського (фермерського) господарства «Ковиль» в особі голови

фермерського господарства Декуша Ігора Миколайовича,

поштова адреса: вул. Перемоги, 44, смт. Березанка, Березанський район, Миколаївська

область, 57401;

до відповідачів:

1) Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області,

вул. Центральна, 86, смт. Березанка, Березанський район, Миколаївська

область, 57401;

2) Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

Проспект Миру, 34, м. Миколаїв, 54034;

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В:

Фермерським господарством (ФГ) «Ковиль» в особі голови фермерського господарства Декуша Ігора Миколайовича пред?явлено до Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області (далі ? Березанська селищна рада) та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі ? Управління) позов, з урахуванням уточнення від 22.12.2020, з такими вимогами:

«Визнати за Селянським (фермерським) господарством «Ковиль» , код ЄДРПОУ 20887235, Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка, вулиця Степова, будинок 14, квартира 1 право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 45,0 га за кадастровим номером 4820955000:20:000:0318, згідно Державного акту на право постійного користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179 на території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області» .

За такими вимогами ухвалою від 30.12.2020 відкрито провадження в даній справі, вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадження, у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі корона вірусу COVID-19 та введенням Урядом України протиепідемічних заходів, а також призначено підготовче засідання на 02.02.2021.

Ухвалою від 02.02.2021, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі; підготовче засідання відкладено на 25.03.2021, проте в указану дату засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні, про що сторонам направлені відповідні повідомлення.

Ухвалою від 29.03.2021 призначено підготовче засідання на 21.04.2021.

Ухвалою від 21.04.2021, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 26.05.2021.

У судовому засіданні 26.05.2021 оголошено перерву до 10.06.2021.

Позов у даній справі мотивовано тим, що після смерті засновника ФГ «Ковиль» ОСОБА_1 , якому була надана в постійне користування вищевказана земельна ділянка, Управлінням вчинені дії по затвердженню технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 45,0 га за кадастровим номером 4820955000:20:000:0318, як такої, що належить до земель державної власності, не наданих у користування (16.00 землі запасу), після чого рішенням Березанської селищної ради припинено право постійного користування позивачем спірною земельною ділянкою.

Указані дії ФГ «Ковиль» вважає такими, що суперечать ст.ст. 141-142 ЗК України та свідчать про невизнання відповідачами права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою.

Управління у відзиві від 20.01.2021 № 9-14-0.62-364/2-21 позов не визнало, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, оскільки затвердження Управлінням технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації спірної земельної ділянки не свідчить про невизнання права позивача; крім того, зміна цільового призначення земельної ділянки з однієї категорії на іншу відбувається після реєстрації прав. На думку Управління, воно не є особою, яка повинна нести відповідальність за позовом ФГ «Ковиль» .

Березанська селищна рада у відзиві від 20.01.2021 № 09-06/152 також не визнала позов, вважаючи що матеріали справи не містять доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування спірною земельною ділянкою на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме ФГ «Ковиль» ; доказів використання саме позивачем земельної ділянки з метою ведення селянського (фермерського) господарства, зокрема, її обробки, збору врожаю, тощо.

Відповідач також зазначив, що, з огляду на приписи ч. 2 ст. 92 ЗК України, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) чинним законодавством України не передбачено.

Таким чином, селянське (фермерське) господарство не отримувало жодного речового права на земельну ділянку, яка була надана у постійне користування фізичній особі-засновнику (члену) господарства.

Крім того, відповідач зазначив, що земельне законодавство не містить прямої вказівки щодо можливості переходу вказаного права в порядку правонаступництва, так і чіткої заборони такого переходу.

ФГ «Ковиль» у відповіді від 05.02.2021 на відзив наполягало на задоволенні позову з викладених у ньому підстав, а також виклало позицію про незгоду з викладеними вище доводами відповідачів.

Так, позивач указує, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що спірна земельна ділянка надавалася у постійне користування померлого ОСОБА_1 саме для ведення селянського (фермерського) господарства, а не ОСОБА_1 особисто, що свідчить про набуття цим господарством правомочностей володіння і користування земельною ділянкою та юридичних обов?язків щодо користування цією ділянкою.

ФГ «Ковиль» також зазначило, що смерть засновника господарства ОСОБА_1 не може слугувати підставою для припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою, оскільки це суперечить висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

Інших документів по суті справи від сторін не надійшло.

Від сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, представники в засідання не з?явилися; їх явка обов`язковою не визнавалася.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Березанською селищною радою народних депутатів Березанського району Миколаївської області на підставі рішення 12 сесії ХХІ скликання Березанської селищної ради народних депутатів від 22.01.1993 видано громадянину ОСОБА_1 . Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179 (далі ? Акт № 179) (а.с. 91-96).

Згідно указаного акту та додатків до нього, в постійне користування ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 45 га для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з планом землекористування ? в межах колгоспу «Заря» Березанського району.

У подальшому Березанською районною радою 09.03.1993 видано свідоцтво № 20887235 про держану реєстрацію юридичної особи ? фермерського господарства «Ковиль» (а.с. 64); відповідні відомості про ФГ «Ковиль» (ідентифікаційний код 20887235) внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 04.02.2013 (номер запису 15061200001000849).

Згідно статуту ФГ «Ковиль» в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів фермерського господарств від 13.06.2018 № 3, останнє створене як самостійну юридичну особу у відповідності до чинного законодавства України; засновником є ОСОБА_1 , а членами господарства ? ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; головою ФГ є ОСОБА_3 (п.п. 1.1, 2.4-2.6 статуту).

Основним видом діяльності ФГ є сільське господарство, мисливство та надання пов?язаних із ними послуг: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (п. 3.2 статуту).

До складу майна господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами господарства до його складеного капіталу (п. 6.1 статуту).

Землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать господарству на праві власності як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам господарства на праві приватної власності; земельних ділянок, що використовуються господарством на умовах оренди; земельних ділянок, що належать засновнику та членам господарства на праві постійного користування землею. Права володіння й користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів господарства, здійснює господарство (п.п. 6.4-6.5 статуту).

За твердженнями позивача, зазначена вище земельна ділянка, надана в постійне користування засновника ФГ «Ковиль» ОСОБА_1 , з моменту її надання і на даний час законно використовується позивачем, для заснування котрого і була отримана у користування ОСОБА_1 .

Викладені обставини підтверджуються поданими позивачем доказами: звітами Державного статистичного спостереження ФГ «Ковиль» про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2019, 2020 років, в котрих зазначено про перебування у користуванні господарства земельної ділянки площею 45,00 га; фінансовою звітністю позивача (балансами та звітами про фінансові результати за 2018-2019 роки, податковими деклараціями), в якій відображено отримання доходу від основної діяльності господарства (а.с. 136-151).

Згідно довідки Очаківського управління ГУ ДПС у Миколаївській області від 25.08.2020 № 155/14-29-53-08-08, за ФГ «Ковиль» станом на 25.08.2020 не обліковується заборгованість з платежів, контроль за справляння яких покладено на контролюючі органи (а.с. 82).

Засновник господарства, громадянин ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08.10.2019 серії НОМЕР_1 (а.с. 86).

У подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 27.11.2018 № 8321/0/14-18-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Березанського району Миколаївської області з урахуванням Перспективного плану формування території Березанської селищної об?єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 1002-р, загальною площею 4087,5103 га (а.с. 83).

Позивач зазначає, що на підставі зазначеного наказу, серед іншого, проінвентаризовано і спірну земельну ділянку.

Так, Управлінням у листі від 30.09.2019 за № 92/135-19 зазначено, що земельна ділянка загальною площею 45,0 га, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею № 179, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 ; зазначена земельна ділянка проінвентаризована та, згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 27.11.2018 року № 8321/0/14-18-СГ, передана у комунальну власність Березанської об??єднаної територіальної громади. В результаті інвентаризації земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4820955000:20:000:0318, цільове призначення земельної ділянки ? 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Після згаданої вище інвентаризації рішенням чергової XXVII сесії VII скликання Березанської селищної ради від 13.12.2019 «Про зарахування земельної ділянки до земель запасу Березанської селищної ради» зараховано до земель запасу комунальної власності Березанської селищної ради зараховано спірну земельну ділянку за кадастровим номером 4820955000:20:000:0318 до земель запасу у зв?язку зі смертю землекористувача, а також припинено право постійного користування зазначеною земельною ділянкою та визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179.

На думку позивача, Указані вище дії Управління, які полягають в інвентаризації спірної земельної ділянки як не наданої у власність або користування, а також дії Березанської селищної ради щодо припинення права постійного користування землею за Актом № 179 свідчать про невизнання відповідачами права постійного користування ФГ «Ковиль» спірною земельною ділянкою.

Викладені обставини зумовили звернення ФГ «Ковиль» до суду з позовом у даній справі.

Земельним законодавством, чинним на час створення ФГ «Ковиль» , передбачалося, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства (ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення позивача).

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актуми, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 7, ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції станом на 09.03.1993).

Із змісту наведених положень законодавства вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалася не громадянину України, а спеціальному суб`єкту ? голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України від 20.12.1991 №2009-ХІІ «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції чинній на час реєстрації позивача), після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Не зважаючи на те, що указане положення законодавства доповнене приписами щодо одержання державного акту на право постійного користування землею лише 23.07.1993 після набрання чинності новою редакцією на підставі Закону України від 22.06.1993 № 3312-XII, можна зробити висновок про те, що законодавством, чинним на момент створення позивача, було передбачено одержання земельної ділянки в якості обов?язкової умови для набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи.

У подальшому, статтею 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції від 23.07.1993, законодавець передбачив, що після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Таким чином, одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов?язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану в користування для ведення фермерського господарства, без створення відповідного фермерського господарства.

09.06.2003 було прийнято новий Закон України № 937-ІV «Про фермерське господарство» (далі ? Закон № 937-ІV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону № 937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-ІV, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-ІV).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов?язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов?язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб?єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов?язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб?єктом такого використання може бути особа - суб?єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу наведених положень законодавства можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки та реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, таке фермерське господарство( а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства) набуває прав та обов?язків землекористувача щодо цієї ділянки.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов?язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов?язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов?язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов?язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб?єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб?єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У п. 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, ст. 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи-засновника позивача ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 142 ЗК України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи-засновника позивача ОСОБА_1 ) передбачено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ст. 142 ЗК України).

У відповідності до положень ч. 1 ст. 27 ЗК України (у редакції чинній на момент передачі земельної ділянки у користування), право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і на теперішній час) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина-засновника фермерського господарства відсутня.

Адже, правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб?єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об?єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином-засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб?єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина-засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства не входить до складу спадщини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

Разом з тим Верховний Суд наголосив, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов?язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи.

Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов?язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування фермерського господарства не припиняється зі смертю засновника.

В даному випадку судом встановлено, що одержання ОСОБА_1 спірної ділянки здійснене безпосередньо з метою заснування ФГ «Ковиль» та його реєстрації як юридичної особи; позивач з дня його державної реєстрації набув права та обов?язки землекористувача щодо спірної земельної ділянки, яке не може бути припиненим зі смертю засновника господарства ОСОБА_1 .

Викладеним спростовуються доводи Березанської селищної ради про відсутність підстав для задоволення позову у зв?язку з відсутністю доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування спірною земельною ділянкою на право користування на умовах оренди або у власність, а також отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме ФГ «Ковиль» ? оскільки, як встановлено вище, переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право користування на умовах оренди або у власність не є обов?язковим; отримання ділянки у постійне користування саме ФГ «Ковиль» випливає з наведених положень законодавства та правових висновків.

Суд також визнає, що матеріали справи не містять доказів припинення права користування позивача спірною земельною ділянкою у порядку, передбаченому законодавством.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведення позивачем наявності у ФГ «Ковиль» права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 45,0 га за кадастровим номером 4820955000:20:000:0318, згідно Державного акту № 179 на території Березанської селищної ради.

Дії Управління вчинені дії щодо інвентаризації спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель державної власності, не наданих у користування (16.00 землі запасу) та дії Березанської селищної ради щодо зарахування спірної земельної ділянки до земель запасу у зв?язку зі смертю землекористувача та припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою за Актом № 179 суд визнає такими, що свідчать про невизнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» , яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів» .

Стандарт доказування «вірогідності доказів» , на відміну від «достатності доказів» , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

За результатами дослідження наданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про доведеність, законність та обґрунтованість заявлених фермерським господарством позовних вимог, а отже наявність підстав для задоволення їх у повному обсязі.

Таким чином, позов у даній справі належить задовольнити у повному обсязі.

Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У судовому засіданні 10.06.2021, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов фермерського господарства «Ковиль» задовольнити повністю.

2. Визнати за фермерським господарством «Ковиль» , 57400, Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка, вул. Степова, 14, кв. 1, ідентифікаційний код 20887235, право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 45,0 га за кадастровим номером 4820955000:20:000:0318, згідно Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179, на території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2021.

Суддя Т.М. Давченко