Рішення

від 14.06.2021 по справі 756/9/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

14.06.2021 Справа № 756/9/21

Номер справи 756/9/21

Номер провадження 2/756/2740/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Шролик І.С.,

секретар судового засідання - Михнюк В.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача

ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представника відповідача

КВ Пуща - Водиця - Яковлевої С.А.

представника третьої особи

Державного управління справами- Косенка М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Комплексу відпочинку Пуща - Водиця Державного управління справами, третя особа: Державне управління справами про визнання договорів недійсними, повернення коштів та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Комплексу відпочинку Пуща - Водиця Державного управління справами (надалі - КВ Пуща-Водиця ), в якому просила суд:визнати недійсними пункти 2.10.1, 2.10.2 інвестиційного договору № 2 від 24 грудня 2007 року про реконструкцію будинку АДРЕСА_2 та пункту 2 додаткової угоди НОМЕР_1-А від 24.03.2010 року до інвестиційного договору № 2 про реконструкцію будинку АДРЕСА_2 , укладених між ОСОБА_2 та КВ Пуща - Водиця ; визнати право спільної власності на частку в розмірі 76,79/100 на житловий будинок загальною площею 310,1 м. кв., житловою площею 115,6 м.кв., розташований за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; залишивши КВ Пуща - Водиця 23,21/100; визнати недійсними договори оренди за період з 2011 по 2020 роки, укладені між ОСОБА_2 та КВ Пуща - Водиця ; зобов`язати КВ Пуща - Водиця повернути ОСОБА_4 та ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі різниці між сумою, сплаченою ОСОБА_2 за період з 2011 по 2020 роки та сумою, належною до сплати за період з 2011 по 2020 роки за умовами договору про надання у користування приміщення для відпочинку у КВ Пуща - водиця № 01-09 від 01.01.2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та Комплексом відпочинку Пуща - Водиця , з розрахунку місячної плати за користування в розмірі 1363,59 грн.; стягнути судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . У жовтні 2020 року їй стало відомо, що між її чоловіком та КВ Пуща - Водиця укладено оспорюваний нею в окремих пунктах договір, з підстав того, що вона не була його учасником, чоловік не погоджував із нею умови при його укладанні. Зазначає, що розмір грошових коштів що вкладений у реконструкцію будинку є спільним сумісним майном подружжя, проте вона письмову згоду на укладання інвестиційного договору не надавала. Посилаючись на положення ст. 61,65 СК України просила суд визнати недійсними окремі пункти договору та Додатку до нього в частині визначення між сторонами розміру житлової площі будинку, після проведеної реконструкції.

Також посилаючись на висновок експерта вважає, що розподіл площі житлового будинку відбувався непропорційно сумі грошових коштів, що були витрачені її чоловіком на його реконструкцію. З урахуванням сум витрачених на реконструкцію вважає необхідним перерозподілили площі житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , пропорційно внеску грошових коштів, а саме: визнати право спільної часткової власності за нею та чоловіком 76,79/100, за відповідачем КВ Пуща - Водиця 23, 21/100 , що буде відповідати вартості домоволодіння до початку його реконструкції. Після перерозподілу житлової площі між учасниками інвестиційного договору вважає необхідним визначити та змінити розмір орендної плати за користування житловою площею, що належить КВ Пуща - Водиця та повернути надміру сплачені її чоловіком грошові кошти за оренду житла.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 січня 2021 року справа передана на розгляд головуючому судді Шролик І.С.

Ухвалою суду від 12 січня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

На адресу суду 21 січня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Нестеришина Т.С., надійшов відзив на позовну заяву, в якому він визнав заявлені ОСОБА_4 позовні вимоги. У відзиві зазначив, що ОСОБА_2 не отримував згоди дружини на укладання та включення до інвестиційного договору про реконструкцію будинку АДРЕСА_2 пунктів 2.10.1 та 2.10.2. Також підтверджує факт що його дружина ОСОБА_4 не надавала згоду на укладання ним договорів оренди житла за період з 2011 - 2020 роки що виходять за межі побутового, з огляду на вартість орендованого приміщення. Вона також не була обізнана із розміром грошових коштів, що ним були витрачені зі спільного сумісного майна. Про ці обставини позивачу стало відомо лише з 2020 року.

На адресу суду 02 лютого 2021 року від представника відповідача КВ Пуща - Водиця в порядку ст. 178 ЦПК України, надійшов відзив на позовну заяву в якому посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог просить відмовити ОСОБА_4 в їх задоволенні.

В мотивування поданого відзиву представник відповідача зазначає, що укладені між ОСОБА_2 та КВ Пуща - Водиця договори оренди за якими родині ОСОБА_4 в строкове платне користування передавалось 191,5 кв.м будинку АДРЕСА_6 . Дані договори виконані сторонами в повному обсязі та припинили свою дію. Посилаючись на положення ст. 257 ЦК України, представник просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав. До відзиву представник відповідача надала суду копії договорів оренди (користування) будинком за 2016, 2017 ,2018, 2019, 2020, 2021 р.р., а також розпорядження керівника ДУС щодо користування приміщеннями КВ Пуща - Водиця . Також до відзиву представником відповідача КВ Пуща - Водиця надано копію інвестиційного договору № 2 про реконструкцію будинку АДРЕСА_2 від 24.12.2007 року та копії договорів користування будинком 2016, 2018, 2019, 2020, 2021 р.р.

08 лютого 2021 року на адресу суду від представника відповідача КВ Пуща - Водиця надійшла заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо недійсності окремих умов інвестиційного договору від 24.03.2010 року та договорів оренди з 2011 року.

Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року за клопотанням представника відповідача КВ Пуща - Водиця , залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Державне управління справами.

На запит суду КВ Пуща - Водиця 17 березня 2021 року надало відповідь, що договори оренди, що укладені між КВ Пуща - Водиця та ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 року по 01.01.2016 року не збереглися. У зв`язку із відсутністю інформації про розмір внесених в цей період грошових коштів немає можливості надати. Надано заяву ОСОБА_2 від 21.01.2018 року про виділення в користування будинок АДРЕСА_2 для проживання його та дружини.

Від представника позивача 06 квітня 2021 року надійшло письмове пояснення та в додатках квитанції про сплату орендних платежів за 2020 рік, довідка про сплату орендних платежів ОСОБА_2 на виконання договорів користування будинком АДРЕСА_2 за період 2016-2018 р. Одночасно надано розрахунок про розмір надмірно сплачених ОСОБА_2 грошових коштів орендних платежів за період 2016-2020 роки в сумі 2781027,9 грн., які просить суд врахувати при вирішенні спірного питання.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Мельничук О.В., підтримав заявлені позовні вимоги з підстав та мотивів викладених у позовній заяві, поданих поясненнях. Наполягав на їх задоволенні в повному обсязі. Наголошував суду, що позивач дізналася про порушене право у 2020 році коли орендна плата за користування спірним будинком, після виходу подружжя на пенсійне забезпечення, стала для них дуже значними матеріальними витратами. З урахуванням внесених на реконструкцію грошових коштів вважає що має бути проведений перерозподіл житлової площі між замовником та інвестором, що в свою чергу призведе до зменшення обсягу нарахованих до сплати та фактично сплачених за 2011-2020 роки грошових коштів за оренду та користування житловим будинком. Посилаючись на висновок експерта який встановив процентне відношення вкладених грошових коштів вважає справедливим здійснити перерозподіл площі спірного будинку. Зауважив, що позивач звернулась до суду за захистом порушеного права власності.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Нестеришин Т.С. в судовому засіданні пояснив, що підтримує заявлені ОСОБА_4 позовні вимоги та визнає їх Зауважує що незважаючи на те що він отримував значний заробіток грошові кошти що ним вносилася на виконання умов інвестиційного договору є спільним сумісним майном подружжя спільною сумісною власністю. Вважає що оспорювані договори виходили за межі побутового проте згоду дружини на їх укладання він не отримував. Позивач не була обізнана з умовами оспорюваного договору про його умови та розмір орендної плати дізналась лише у 2020 році коли постало питання про значний розмір орендної плати за користування будинком. Посилаючись на положення ст. 65 СК України просить суд задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача КВ Пуща - Водиця - адвокат Яковлева С.А., посилаючись на недоведеність заявлених позовних вимог за підстав та мотивів викладених у письмовому відзиві, просить відмовити ОСОБА_4 в їх задоволенні.

Також зазначає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту. Вважає, що спір створений штучно. В Оболонському районному суді м.Києва перебуває на розгляді справа за позовом ОСОБА_2 щодо розміру орендної плати. Сторони оспорюваного договору узгодили усі суттєві його умови, сторони діяли добросовісно, обома сторонами умови укладеного договору виконано в повному обсязі та припинені у зв`язку із повним його виконанням. Реконструкція будинку відбулась виключно за рахунок грошових коштів ОСОБА_2 , за його власні кошти, тоді як позивач до 2005 року доходу не мала, що підтверджується наданими позивачем документами. Посилається, на ті обставини, що позивача не стала влаштовувати орендна плата, а саме її розмір, тому звернулась із позовом. Проте доказів коли стало позивачу відомо про порушене право не надає. Висновок експерта, на її думку є сумнівним та не може братися судом до уваги. Договори оренди, які укладалися на кожний рік припинили свою дію у зв`язку з повним їх виконанням сторонами та закінченням періоду їх дії. Наполягала на застосуванні до позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності, з огляду на те, що після проведення реконструкції позивач з 2010 року проживає разом із чоловіком та користується майном, на підставі договорів оренди та договору інвестування.

Представник третьої особи Державного управління справами- Косенко М.А. в судовому засіданні підтримав позицію представника відповідача КВ Пуща - Водиця заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4 . Але, як видно з тексту угоди та не заперечує сторона позивача, ОСОБА_2 укладав договір в інтересах родини. Дружина після проведення реконструкції увесь час проживала в будинку разом із чоловіком та більше десяти років не виникало питання визнання недійсним окремих пунктів договору.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, які вважає належними, допустимими та достатніми в їх сукупності, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між КВ Пуща - Водиця , як замовником та ОСОБА_2 , як інвестором укладено інвестиційний договір № 2 про реконструкцію окремо розташованого будинку № 1 Комплексу відпочинку Пуща-Водиця від 24 грудня 2007 року. За умовами укладеного договору Інвестор забезпечує фінансування та організацію реконструкції об`єкту, а замовник надає в установленому порядку право на реконструкцію об`єкта. Загальний обсяг інвестиції з реконструкції об`єкту складає 1700000 грн. може бути уточнений після остаточного затвердження проектно-кошторисної документації (п.п. 1.1.1 та 1.1.2).

Пунктами 2.10, 2.10.1, 2.10.2 укладеного договору також сторони узгодили, що за умов 100% інвестування реконструкції об`єкту інвестором, сторони розподіляють між собою площі в об`єкті у наступних частинах: замовник отримує та оформляє у свою власність площу, що відповідає площі об`єкту до реконструкції у новій якості та технічному стані з нульовим рівнем зносу та сучасним об`ємно-планувальним рішенням, а саме 175 кв.м відповідно до даних БТІ. Інввестор оформляє право власності на площу в реконструйованому об`єктів за винятком площі, що відповідає площі об`єкту до реконструкції (площі замовника), а саме 250 кв.м. Загальна площа об`єкту . згідно з проектом складає 425 кв. м (а.с. 19-21 том 1).

Згідно положення п. 2.12 у випадку зміни (уточнення ) показників площі в об`єктів в процесі спорудження об`єкту та/або за результатами технічної інвентаризації об`єкту сторони на підставі технічної інвентаризації об`єкту коригують між собою належні площі в об`єкті.

Також п. 2.14 інвестиційного договору передбачено, що частина об`єкту, в розмірі площі, що належить замовнику надається інвестору у користування на умовах зазначених у договорі користування об`єктом від 01 січня 2009 року укладеному між сторонами.

Сторони договору дійшли згоди, що попередній термін, за який здійснюється реконструкція об`єкту складає 24 місяці та може бути уточнений після остаточного затвердження проектно-кошторисної документації (п. 4.3).

Між сторонами 24 березня 2010 року підписано Додаткову угоду в„– 1 -А до Інвестиційного договору про реконструкцію з добудовою будинку АДРЕСА_2 від 24 грудня 2007 року умовами якої передбачено, що згідно п.2.10 Договору інвестор виконав свої обов`язки із 100% інвестування реконструкції об`єкту, після чого сторони дійшли згоди розподілити між собою площі відповідно до умов договору.

Пунктом 2.12 договору передбачене, що у випадку зміни уточнення показників площі в об`єкті в процесі спорудження та /або за результатами технічної інвентаризації об`єкту коригують площу, при чому співвідношення розподілу між сторонами частин залишається незмінним. Загальна площа приміщень об`єкту після реконструкції складається 310,1 кв.м.

Виходячи з цього та приймаючи до уваги дані технічної інвентаризації (Додаток 1) сторони дійшли згоди, зо замовник отримує та оформляє у свою власність площу, що не є меншою, ніж площа об`єкту до реконструкції у новій якості та технічному стані, з нульовим рівнем зносу та сучасним об`ємно-планувальним рішенням, а саме 191,5 кв.м. інвестор отримує та оформляє у користування площу в реконструйованому об`єктів за винятком площі замовника, що складає 118,6 кв.м. Частина об`єкту в розмірі площі, що належить замовнику, надається інвестору у користування на умовах зазначених у договорі користування об`єктом від 01.01.2009 року (а.с. 27-28 том 1).

Висновком судового експерта від 27 жовтня 2020 року встановлено, що проведені роботи по реконструкції з прибудовою будинку НОМЕР_1 відповідають проектній документації; будівельно-монтажні роботи мають невід`ємний характер та спрямовані на покращення споживчих якостей орендованого майна; фактична вартість витрат ОСОБА_2 на реконструкцію буд. АДРЕСА_6 становить 2883232,68 грн.; дійсна ринкова вартість житлового будинку після реконструкції станом на дату проведення експертизи становить 6100883 грн.; ринкова вартість житлового будинку станом на 24 грудня 2007 року становить 705000 грн.; дійсна ринкова вартість житлового будинку після реконструкції, станом на 25 травня 2010 року на дату прийняття об`єкта в експлуатацію після проведених поліпшень 2575800 грн.; відповідно до п. 3.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна , що містить невід`ємні поліпшення. Здійснені за час його оренди, під час приватизації частки в житловому будинку становлять: частка ОСОБА_2 4684911 грн. (76,79 %), частка КВ Пуща-Водиця 1415972 грн. (23,21 %) (а.с. 29-69 том 1).

Судом також досліджено розпорядження Оболонської районної в м .Києві державної адміністрації № 740 від 08 грудня 2017 року Про присвоєння поштової адреси згідно якого, об`єкту нерухомого майна - реконструйованому будинку з прибудовою № НОМЕР_2 , розташованому на земельній ділянці по АДРЕСА_6 (кадастровий номер: 8000000000:78:318:0004) введеного в експлуатацію згідно сертифіката відповідності інспекції архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 26 травня 2010 року КВ000193. Присвоєно поштову адресу АДРЕСА_3 . Даний факт є загальновідомим, тому згідно положення ч.3 ст. 82 ЦПК України доведенню не підлягають.

Договорами в„– 1 -16 від 01 січня 2016 року та №1-17 від 01 січня 2017 року що укладені між КВ Пуща- Водиця та ОСОБА_2 передбачені узгоджені між сторонами суми орендної плати за користування 191,5 кв.м, загальної площі будинку АДРЕСА_6 , щомісячно в сумі 42816,21 грн. в місяць у 2016 р. та 47954,79 грн./місяць 2017 року (п. 2.1. договору) (а.с. 137-140 том 1).

Також між відповідачами КВ Пуща- Водиця та ОСОБА_2 01 січня 2018 року та 01 січня 2019 року укладено договори користування будинком 1-18 та 1-19. Згідно положення п. 2.1. даних договорів вартість користування приміщеннями площею 191,5 кв.м в щомісячному розмірі становить 49869,79 грн. за 2018р. та 53364,67 грн. за 2019 рік. (а.с. 141-148 том1).

Окрім того, між тими самими сторонами 01 січня 2020 року укладено договір користування будинком 1-20, за умовами якого щомісячна плата за користування 191,5 кв.м в щомісячному розмірі становить 61375,75 грн. (п. 2.1.). Та 10 червня 2020 року згідно договору користування будинком від 10 червня 2020 року сторонами узгоджено розмір щомісячної оплати, який зменшено до 48178,21 грн., у зв`язку з прийняттям рішення про зниження класу комфортності з І на ІІІ. (а.с. 155-159,166-168,191 том 1).

Договором від 01 січня 2021 року сторони узгодили суму плати за користування 191,5 кв.м. загальної площі в розмірі 49152, 00 грн. / щомісячно (а.с. 160-165 том 1).

Спір між сторонами виник з приводу наявності правових підстав для визнання недійсними окремих пунктів Інвестиційного договору від 24 грудня 2007 року та укладеної до нього додаткової угоди від 24 березня 2010 року та подальших договорів оренди (користування) житлом з підстав не надання згоди дружиною на їх укладання та перерозподіл часток у праві спільної часткової власності на спірний будинок.

Суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Як на правову підставу визнання недійсними окремих пунктів Інвестиційного договору № 2 від 24.12.2007 року та додаткової угоди від 24 березня 2010 року позивач посилалась на положення ст. 65 СК України, а саме не отримання від неї згоди чоловіком ОСОБА_2 при його укладанні. Та, в подальшому правову підставу для перерозподілу часток у праві спільної часткової власності .

Відповідно до частин 1-3 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільнозобов`язальних правовідносин сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на укладання договору інвестування за умовами якого, подружжям набувається у спільну сумісну власність частка нерухомого майна, після проведеної реконструкції, оскільки не є правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, який пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину.

В результаті чого, суд дійшов висновку, що жодних зобов`язань за укладеним Інвестиційним договором позивач не несе. Навпаки, нею, як дружиною ОСОБА_2 набуто у спільну сумісну власність 118,6 кв.м. будинку АДРЕСА_2 .

Проте, суд не може погодитися із твердженням позивача, що лише відсутність її письмової згоди щодо укладання договору Інвестування та додаткової угоди до нього її чоловіком є правовою підставою для визнання недійсними окремих пунктів укладених договорів в частині перерозподілу часток у праві спільної часткової власності.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд повинен враховувати, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, згідно положення ст. 13 ЦПК України, позивач оспорює не в цілому недійсність укладеного її чоловіком Інвестиційного договору та додаткової угоди до нього з підстав відсутності її згоди, як розпорядження спільними грошовими коштами щодо їх вкладення, а лише їх окремих положень, що стосується визначення площі домоволодіння, яку набувають сторони після виконання договірних зобов`язань.

Згідно правової позиції ВП у постанові від 21 листопада 2018 року у справі за № 372/504/17, на яку в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається позивач, суд дійшов висновку, що укладання договору без згоди другого з подружжя свідчить про порушення його форми і відповідно до ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) оскаржити договір з підстав його недійсності.

Проте, суд не може погодитися що дана правова позиція Великої палати може бути застосована до спірних правовідносин, тому що позивачем не ставиться питання про визнання недійсним в цілому укладених Інвестиційного договору та додаткової угоди, як таких, що не відповідають формі, через відсутності її волевиявлення. Її незгода зводиться до того, що обсяг витрачених подружжям грошових коштів на проведену реконструкцію не відповідає частці майна набутого у спільну сумісну власність подружжя. Отже, спірне питання направлене на перерозподіл обсягу нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності сторін.

Суд досліджує, що як видно з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, укладений у 2007 році Інвестиційний договір виконаний сторонами у повному обсязі у 2010 році на підставі чого, узгоджено та зареєстровано кожною стороною договору право власності, на окремі визначені частки будинку АДРЕСА_2 , що визнано представниками сторін у справі та в порядку, ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доведенню. На запитання суду, як представник позивача так й представники відповідачів запевнили суд, що право власності на окремі частки спірного будинку зареєстровано у передбаченому законом порядку, а саме за ОСОБА_2 право власності на 118,6 кв.м., за КВ Пуща-Водиця на 191,5 кв.м. обумовлених додатковою угодою.

За загальним правилом, передбаченим статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

З огляду на досліджені матеріали справи в яких наявні надані сторонами письмові докази, суд приходить до переконання про відсутність правових підстав для визнання недійсними окремих пунктів (п. 2.10.1, п. 2.10.2) укладеного 24 грудня 2007 року інвестиційного договору та пункту 2 додаткової угоди в„– 1 -А від 24 березня 2010 року щодо розподілу між сторонами правочину КВ Пуща-Водиця та ОСОБА_2 площі новозбудованого після проведеної реконструкції будинку НОМЕР_1 . З огляду на те, що укладені договори у повному обсязі виконані сторонами вичерпали свою дію у зв`язку з їх виконанням та виникненням у кожної зі сторін право власності на певну частку, яка зареєстрована у встановленому порядку, тривалий час перебувала у користуванні позивача на підставі догорів оренди впродовж більше 10 років. Позивач користується домоволодінням разом із чоловіком з 2010 року на підставі договорів про користування (оренди) окрім іншого частиною 191,5 кв.м, що належить відповідачу КВ Пуща- Водиця на підставі укладених договорів посилання, що впродовж тривалого проміжку часу не була обізнана про вартість орендної плати, обсягу майнових прав, не знайшли свого документального підтвердження.

Суд вважає слушними доводи представника відповідача про відсутність підстав для визнання недійсними, через відсутність згоди подружжя, укладених договорів оренди (користування) 191,5 кв.м, загальної площі будинку АДРЕСА_6 , з огляду на те, що ці договори вичерпали свою дію внаслідок їх повного виконання сторонами та закінчення терміну їх дії на який були укладені.

Посилання позивача на наявність експертного висновку про розмір грошових коштів витрачених відповідачем ОСОБА_2 на реконструкцію спірного домоволодіння, порівняно його вартості до реконструкції, як підставу для застосування пропорційності набутої у власність частки майна, суд не може визнати обґрунтованим.

Умовами укладеного Іпотечного договору між сторонами була досягнута домовленість, що площа що належить Замовнику КВ Пуща- Водиця після реконструкції не може бути менша за площу об`єкту до реконструкції (п. 2.11 Договору). Який не оспорюється позивачем. Згідно наявної технічної документації та відомостям, що міститься у висновку експерта від 27.10.2020 року за даними технічного паспорта на об`єкт від 31.07.2007 року тобто до реконструкції загальна площа будинку становила 187,5 кв.м (а.с. 34 том 1).

Умовами укладеного договору не передбачено визначення часток у нерухомому об`єкті після проведеної реконструкції, пропорційно внеску грошових коштів Інвестора. Навпаки, положенням п. 2.8 договору передбачено, що фінансування реконструкції об`єкту здійснюється інвестором шляхом прямого фінансування. Саме на інвестора покладений обов`язок фінансування та організації реконструкції об`єкту. А замовник надає право на реконструкцію об`єкта (пункт 1.1.1). Загальний обсяг інвестицій з реконструкції об`єкту складає 1170000 грн. та може бути уточнений після остаточного затвердження проектно-кошторисної документації.

Отже, досліджені умови укладеного договору не містять положення, що розмір площі об`єкту після реконструкції визначається між інвестором та замовником пропорційністю вкладених інвестором грошових коштів. Суд не приймає висновок експерта № 1034/10-2020 від 27 жовтня 2020 року, тому що він не має правового значення для вирішення спірного питання, оскільки розмір витрачених інвестором грошових коштів на реконструкцію не залежить від обсягу наданої йому у власність площі об`єкту, з приводу чого в сторін досягнута інша домовленість.

Суд не може прийняти визнання представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Нестеришиним Т.С. позовних вимог, оскільки відповідач, як чоловік позивача є заінтересованою особою у вирішенні даного спору на користь позивача.

Суд вважає слушними заперечення представника відповідача КВ Пуща-Водиця щодо обрання позивачем ОСОБА_4 неналежного способу захисту. Як видно з тексту позовної заяви та пояснень сторін у позивача постало питання великого обсягу орендної плати, яка є великим тягарем для родини у зв`язку із зміною фінансового становища через виходу на пенсію. Проте, суд зауважує, що позивач не позбавлена можливості, як і її чоловік переглянути умови договору оренди (корисутвання) будинком, щодо розміру орендованої площі чи взагалі відмовитися від оренди та користуватися лише житловим приміщенням в обсязі 118, 6 кв.м, що належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

За положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у кожній справі, в якій ідеться про порушення права власності, суд перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання оцінки поведінки держави в контексті вимог, зокрема, статті 41 Конституції України, яка фактично відображає зміст статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд з урахуванням пропорційності втручання в право власності приходить до висновку, що сторони в укладеному договорі інвестування та додатковій угоді до нього досягли усіх істотних умов, в повному обсязі виконали їх, зареєстрували право власності за кожною із сторін в обумовленому в договорі розмірі, тривалий проміжок часу користувалися на договірних засадах своїми частками, тим самим визначаючи право кожного з власників на частку у спільному майні, тому не вбачаю правових підстав для втручання в право мирного володіння майном.

Суд не вбачає порушеного права власності позивача ОСОБА_4 зі сторони відповідача КВ Пуща-Водиця .

На підставі досліджених доказів суд прийшов до висновку, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Комплексу відпочинку Пуща - Водиця Державного управління справами, третя особа: Державне управління справами про визнання договорів недійсними, повернення коштів та визнання права власності, слід відмовити.

Щодо заявленого клопотання представника відповідача КВ Пуща - Водиця про застосування наслідків пропуску позивачем ОСОБА_4 строку позовної давності, суд звертає увагу на роз`яснення, що містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі . Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. З огляду недоведеності позивачем ОСОБА_4 позовних вимог, суд відмовляє в їх задоволенні з підстав недоведеності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст.141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 133,141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Комплексу відпочинку Пуща - Водиця Державного управління справами, третя особа: Державне управління справами про визнання договорів недійсними, повернення коштів та визнання права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 14 червня 2021 року.

Суддя І.С. Шролик