Постанова

від 03.06.2021 по справі 156/692/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 156/692/20 Головуючий у 1 інстанції: Федечко М. О. Провадження № 22-ц/802/655/21 Категорія: 16 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Осіпука В. В.,

секретаря Галицької І. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП Вільна Україна-Р про стягнення коштів за користування земельним паєм у 2020 році та відшкодування спричиненої моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача ПП Вільна Україна-Р на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 26 лютого 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПП Вільна Україна-Р про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 листопада 2014 року між нею та ПП Вільна Україна - Р укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0721155100:08:000:0048 площею 3,2305, що знаходиться в с. Долинка Іваничівського району з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства терміном на 5 років. 23 лютого 2015 року договір оренди земельної ділянки зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за № 8826433. Термін закінчення договору оренди становить 23 лютого 2020 року. Від продовження договору оренди орендодавець відмовився, про що завчасно повідомив орендаря - ПП Вільна Україна-Р . Право оренди земельної ділянки за ПП Вільна Україна-Р припинено 01 червня 2020 року за заявою землевласника, про що в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень вчинено запис № 52510810. Колишній орендар відмовився повертати орендовану ним земельну ділянку та продовжує її використовувати без належних законних підстав для власних цілей. З 29 вересня 2019 року земельна ділянка засіяна озимими культурами. Згідно наданого колишнім орендарем акту прийому-передачі земельної ділянки на дату його підписання колишнім орендарем на вказаній земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, знаходиться посіяний ПП Вільна-Україна-Р ріпак, вартість якого становить 100 000 грн.

В акті зазначено, що з підписанням останнього сторони погоджуються, що вона надасть можливість і не буде перешкоджати ПП Вільна Україна-Р зібрати посіяний ріпак на земельній ділянці площею 3,2305 га. кадастровий номер 0721155700:08:000:0048, а ПП Вільна Україна-Р в свою чергу бере на себе зобов`язання відшкодувати ОСОБА_1 орендну плату за час користування земельною ділянкою згідно умов договору, але не менше ніж за 2019 рік та сприяти після збору урожаю провести виділення земельної ділянки в натурі шляхом встановлення межових знаків.

Незважаючи на її вимоги до відповідача щодо звільнення земельної ділянки, останній її не звільнив та не передав їй у відповідному стані.

Зазначає, що особа яка володіє та користується земельною ділянкою, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай, що вирощений на такій земельній ділянці. Враховуючи вказане, вважає, що врожай, що виросте на її земельній ділянці належить їй.

Просить зобов`язати ПП Вільна Україна-Р усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою кадастровий номер 0721155100:08:000:0048 площею 3,2305 га., яка знаходиться в с. Долинка Іваничівького району Волинської області з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства шляхом повернення її власнику у відповідному стані та заборонити відповідачу, третім особам, які можуть діяти в його інтересах збирати урожай, що виріс на її земельній ділянці та визнати цей урожай як приватну власність на підставі ст. 189 ЦК України. Понесені судові витрати просить стягнути з відповідача.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 26 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП Вільна Україна-Р на користь ОСОБА_1 9600 (дев`ять тисяч шістсот) грн, як виплату за користування земельним паєм у 2020 році.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що приймаючи рішення суд помилково пропозицію відповідача позивача про мирне врегулювання спору прийняв як визнання відповідачем позовних вимог, а також розмір стягнутих коштів за користування земельною ділянкою, позивачем проведено без будь яких розрахунків орендної плати та врахування договору оренди наданого позивачем. Просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони в справі у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явились, що відповідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 12 листопада 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та ПП Вільна Україна-Р укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого в оренду передано земельну ділянку площею 3,2305 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0721155100:08:000:0048 строком на 5 років.

23 лютого 2015 року вище вказаний договір зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за № 8826433.

Від продовження договору оренди орендодавець відмовився, про що завчасно повідомив орендаря ПП Вільна Україна-Р .

03 квітня 2020 року ПП Вільна Україна-Р повідомлено, що на час розірвання договору оренди земельної ділянки в термін з 01 грудня 2019 року по 05 травня 2020 року земельні ділянки були засіяні озимими культурами з 29 вересня 2019 року.

Також встановлено, що відповідач повернув їй земельну ділянку та відновив її межі, а тому в уточненій позовній заяві просила стягнути з відповідача лише 9600 грн. за користування земельним паєм в 2020 році. Відповідач визнав позовні вимоги у вказаній частині, вказав, що у справі відсутній предмет спору.

Виплата суми в розмірі 9600 грн. по даний час відповідачем не здійснена про що ствердив сам представник відповідача в судовому засіданні, а тому відсутні підстави вважати про відсутність предмету спору у вказаній частині позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (ч.4 ст.124 ЗК України).

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 21 вказаного Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Виходячи зі змісту частин 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З огляду на викладене відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення відсутність предмета спору в контексті норми п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження №61-2018св19).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак відсутність в матеріалах справи доказів щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача 9600 грн. як виплату за користування земельним паєм у 2020 році, відповідачем визнано позовні вимоги, вважають, що така сума слугуватиме компенсацією позивачу за затримку у поверненні земельної ділянки.

Таким чином, наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи щодо суд помилково прийняв позицію відповідача про мирне врегулювання спору як визнання позовних вимог, не спростовують правильних висновків суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи відповідачем і не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ПП Вільна Україна-Р залишити без задоволення.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 26 лютого 2021 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 червня 2021 року.

Головуючий

Судді :