Рішення

від 21.04.2021 по справі 910/20803/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.04.2021Справа № 910/20803/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В. , за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙОГРАЙТЕН"

до Тернопільської обласної державної адміністрації

про визнання права оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 21.04.2021,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙОГРАЙТЕН" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Адміністрація) про визнання права оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі № 79 від 15.09.2015 площею 6,3130 га, кадастровий номер 6123480700:01:010:0086 у зв`язку із придбанням нерухомого майна.

Ухвалою суду від 11.02.2021 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/20803/20, підготовче засідання у справі призначено на 10.02.2021 та встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

29.01.2021 до суду надійшли додаткові пояснення позивача щодо необхідності залучення третьої особи.

08.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

За наслідками судового засідання 10.02.2021 підготовче засідання у справі було відкладено на 10.03.2021.

17.02.2021 до суду надійшла відповідь позивача на відзив.

01.03.2021 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив.

За наслідками судового засідання 10.03.2021 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/20803/20 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06.04.2021.

У судове засідання 06.04.2021 відповідач представників не направив, проте 05.04.2021 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із встановленими карантинними обмеженнями.

Дослідивши матеріали справи та подане відповідачем клопотання, судом постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 21.04.2021 для надання сторонам можливості направлення представників для участі у судовому засіданні.

У судовому засіданні 21.04.2021 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.

Відповідач у призначене судове засідання представників не направив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.10.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю Йограйтен за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу зареєстрованими в реєстрі за №№2085, 2086, 2087, 2088 у ТОВ Агрохімтехнолоджі в приватну власність придбане нерухоме майно у вигляді будівель та технічних споруд, які збудовані та знаходяться на земельній ділянці площею 6,3130 га. (кадастровий номер 6123480700:01:010:0086), що знаходиться за межами населеного пункту на території Білокриницької сільради Кременецького району Тернопільської області, яка передана на підставі розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 08.12.2014 року №601-од Тернопільською обласною державною адміністрацією строком на 10 років в оренду попередньому власнику-продавцю нерухомого майна - ДП Агроцентр ЄвроХім-Україна на підставі договору оренди землі від 15.09.2015 №79.

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрохімтехнолоджі 15.05.2018 придбало нерухоме майно, яке розміщене на вказаній вище земельній ділянці та яке придбав позивач, за нотаріально оформленими договорами зареєстрованими в реєстрі за №№1104, 1105, 1106, 1107 у Товариства з обмеженою відповідальністю Лартін.

14.05.2018 ТОВ Лартін придбало зазначене вище нерухоме майно, яке збудоване та знаходиться на земельній ділянці площею 6,3130 га. (кадастровий номер 6123480700:01:010:0086), що знаходиться за межами населеного пункту на території Білокриницької сільради Кременецького району Тернопільської області у попереднього власника - орендаря земельної ділянки (договір оренди землі від 15.09.2015 №79), а саме: Дочірнього підприємства Агроцентр ЄвроХім-Україна згідно нотаріально посвідчених договорів зареєстрованих в реєстрі за №№1090, 1091, 1093, 1094.

Позивач письмово звертався до Тернопільської обласної державної адміністрації з пропозиціями щодо укладення нового договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 6123480700:01:010:0086 на нових умовах та новий строк, яка була відхилена Адміністрацією, а також щодо укладення додаткової угоди (лист від 20.10.2020) до договору №79 від 15.09.2015 щодо заміни сторони договору - орендаря, однак вказана пропозиція також відхилена (лист №04-8101/15 від 24.11.2020).

Так Товариство зазначає, що відповідач заперечуючи право позивача на заміну сторони-орендаря в договорі №79 від 15.09.2015, створив ситуацію за якої позивач має проблеми щодо сплати орендної платні (відсутній належний договір оренди землі) та розпорядження нерухомим майном, набутим за вищевказаними договорами купівлі-продажу (відсутній належний договір оренди землі).

Разом з тим, як стверджує Товариство, відповідач беззаперечно приймає від позивача орендну плату за землю, чим фактично визнає право оренди земельної ділянки кадастровий номер 6123480700:01:010:0086 за позивачем. З метою усунення вказаних перешкод, Товариство звернулось із даним позовом до суду, в межах якого просить визнати право оренди земельної ділянки та внести зміни до договору оренди землі № 79 від 15.09.2015 площею 6,3130 га, кадастровий номер 6123480700:01:010:0086 у зв`язку із придбанням нерухомого майна.

У свою чергу, відповідач, заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 19.03.2020 в обласну державну адміністрацію надійшло клопотання позивача про внесення змін до договору оренди № 78 і №79 від 15.09.2015 шляхом зміни сторони, а саме змінити орендаря з ДП Агроцентр ЄвроХім-Україна на ТОВ Йограйтен у зв`язку з тим, що згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12.03 2020 орендарем земельних ділянок за зазначеними договорами вказано ТОВ Йограйтен .

20.05.2020 обласна державна адміністрація звернулась до Міністерства юстиції України з проханням надати роз`яснення стосовно правомірності внесення записів (відомостей) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо орендаря земельних ділянок площею 6,3130 га з кадастровим номером 6123480700:01:010:0086 і площею 0,9268 га з кадастровим номером 6123480700:06:001:0205.

31.08.2020 в обласну державну адміністрацію надійшов лист Міністерства юстиції України про результати розгляду листа від 20.05.2020 № 04-33770/16. Зокрема, Міністерство юстиції України проінформувало про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора, який вчинив вказані реєстраційні дії. За результатами зазначеної перевірки встановлено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.03.2020 стосовно реєстрації іншого речового права на земельні ділянки з кадастровим номером 6123480700:01:010:0086 і 6123480700:06:001:0205, прийнятті із порушенням вимог законодавства.

Також відповідач зазначає, що автоматичний перехід права оренди може відбутись у разі наявності такого права оренди у попереднього власника нерухомого майна. Оскільки ТОВ Лартін та ТОВ Агрохімтехнолоджі не оформлювало за собою право оренди - таке право не виникло й у позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічне положення викладено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України, якою врегульовано, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 93 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Пунктом 7 частини 1 та частиною 3 статті 31 вказаного Закону передбачено, що договір оренди землі припиняється у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтею 120 Земельного кодексу України, статтею 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно пункту "а" та пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно з частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З наведених норм вбачається, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору оренди землі № 79 від 15.09.2015 земельна ділянка площею 6,3130 га, кадастровий номер 6123480700:01:010:0086, перебувала в оренді ДП Агроцентр ЄвроХім-Україна , який у подальшому відчужив нерухоме майно, яке перебувало на вказаній земельній ділянці, на користь ТОВ Лартін на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 14.05.2018, зареєстрованих в реєстрі за №№1090, 1091, 1093, 1094.

Надалі, ТОВ Лартін відчужило нерухоме майно ТОВ АГРОХІМТЕХНОЛОДЖІ на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 15.05.2018, зареєстрованих в реєстрі за №№1104, 1105, 1106, 1107, яке уже відчужило нерухоме майно на користь позивача на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 17.10.2018, зареєстрованих в реєстрі за №№2085, 2086, 2087, 2088.

Статтею 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Станом на день розгляду даного спору сторонами не було повідомлено та матеріали справи не містять доказів того, що вищевказані договори купівлі-продажу нерухомого майна від 14.05.2018, від 151.05.2018 та від 17.10.2018, а також договір оренди віл 15.09.2015 були визнані в судовому порядку недійсними.

Крім того, суд відзначає, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, як то передбачено частиною 3 статті 11 ЦК України.

Таким чином, внаслідок переходу права власності на нерухоме майно до ТОВ Йограйтен , на підставі приписів статті 120 ЗК України та 377 ЦК України останній набув право оренди земельною ділянкою площею 6,3130 га, кадастровий номер 6123480700:01:010:0086 на тих самих умовах, що були у попереднього землекористувача - тобто у ДП Агроцентр ЄвроХім-Україна .

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність права оренди земельної ділянки у ТОВ Лартін та ТОВ АГРОТЕХНОЛОДЖІ та зазначає, що таке право вказані юридичні особи набули автоматично в силу статті 120 ЗК України та 377 ЦК України, проте не звертались до Адміністрації із відповідними заяви щодо повідомлення зміни особи орендаря. Однак саме по собі неповідомлення Адміністрації про перехід права оренди внаслідок набуття права власності на нерухоме майно не може нівелювати саму наявність такого права.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 78, 79 ГПК України унормовано, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Керуючись вказаним, суд відзначає, що позивачем доведено належними доказами, а відповідачем не спростовано наявність у ТОВ Йограйтен права оренди земельною ділянкою площею 6,3130 га, кадастровий номер 6123480700:01:010:0086 на тих самих умовах, що були у попереднього землекористувача - тобто у ДП Агроцентр ЄвроХім-Україна , з огляду на що позовна вимога про визнання права оренди земельної ділянки підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання внести зміни до договору оренди № 79 від 15.09.2015 суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти Украни" вд 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права , а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Беручи до уваги викладене вище, враховуючи задоволення позовної вимоги про визнання права оренди за Товариством на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку про те, що вимога про зобов`язання внести зміни до договору оренди не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки сама по собі наявність права оренди не потребує відповідних змін до договору. З огляду на вказане суд відмовляє в даній позовній вимозі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За наслідком встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙОГРАЙТЕН" до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання права оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі задовольнити частково.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙОГРАЙТЕН" (03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОЗАЦЬКА, будинок 120/4; ідентифікаційний код 42389778), як Орендарем, право оренди земельної ділянки , кадастровий номер 6123480700:01:010:0086 на умовах договору оренди землі № 79 від 15.09.2015, укладеного між Тернопільською обласною державною адміністрацією та Дочірнім підприємством Агроцентр ЄвроХім-Україна .

3. Стягнути з Тернопільської обласної державної адміністрації (46021, Тернопільська обл., місто Тернопіль, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 8; ідентифікаційний код 00022622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙОГРАЙТЕН" (03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОЗАЦЬКА, будинок 120/4; ідентифікаційний код 42389778) 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору.

4 . У іншій частині в позові відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 11.06.2021.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ