Постанова

від 10.06.2021 по справі 160/2758/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/2758/19

головуючий суддя І інстанції - Златін С.В.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,

за участю секретаря судового засідання: Чорнова Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 в адміністративній справі №160/2758/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія" звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В4» від 18.11.2016 року № 0001654001 форми «В4» .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія" було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія", звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Металургійна транспортна компанія було залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року було залишено без змін. Вказана постанова суду апеляційної інстанції була оскаржена в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 02.12.2020 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Металургійна транспортна компанія було задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В наведеному судовому рішенні судом касаційної інстанції було зазначено, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи, суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Також, суд касаційної інстанції зазначив, що вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2019 року у справі №182/2263/18 затверджено угоду про визнання винуватості директора та засновника ТОВ Нікабудсфера Таранюка у вчиненні злочину, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців, що не є тотожним із фіктивним підприємництвом.

За результатом нового розгляду справи, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія" було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 18.11.2016 року № 0001654001.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято останнім на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургійна транспортна компанія" було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували відносно задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, відповідно до наказу СДПІ у м. Дніпропетровську МГУ ДФС від 20.09.2016 року №28 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «МТК» та наказу СДПІ у м. Дніпропетровську МГУ ДФС від 11.10.2016 року №49 «Про продовження терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «МТК» проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з наступними платниками: ТОВ «Дніпросервіспоставка» (код ЄДРПОУ 32560508) за січень - травень 2016 року; ТОВ «Нікабудсфера» (код ЄДРПОУ 36075746) за червень-липень 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 3 листопада 2016 року №186/28-01-40-01/33115436 яким встановлено порушення позивачем:

- п.198.1, п.198.2, ст.198, ст.201 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту на суму 2 012 705 грн, в тому числі: січні 2016 року - 126 530 грн.; лютому 2016 року - 216 430 грн; березні 2016 року - 228 870 грн; квітні 2016 року - 367 465 грн; травні 2016 року - 278 720 грн; червні 2016 року - 244 320 грн; липні 2016 року - 550 370 грн, що призвело до порушення: п.п.200.1 ст.200 розділу V ПК України, а саме - завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту на загальну суму 2 012 705 грн;

- абз. «в» п.200.4 ст.200 розділу V ПК України, внаслідок чого завищено суму, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в липні 2016 року на 2 012 705 грн.

18 листопада 2016 року СДПІ у м. Дніпропетровську МГУ ДФС прийнято податкове повідомлення рішення форми В4 №0001654001, яким зменшено суму від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 2 012 705 грн. за період - липень 2016 року.

Не погодившись з правомірністю прийняття наведеного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками, з огляду на наступні обставини.

За приписами ч. 5 ст. 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.п. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В силу викладеного будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач при здійсненні своєї господарської діяльності мав господарські відносини з ТОВ «Дніпросервіспоставка» та ТОВ «Нікабудсфера» .

З матеріалів справи вбачається, що 01 червня 2012 року між ТОВ «Дніпросервіспоставка» (Постачальник) та ТОВ «Металургійна транспортна компанія» (Покупець) укладено договір № 254 від 01.06.2012 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити і передати Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити: продукцію в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору (п. 1.1). Поставка продукції здійснюється зі складу Постачальника протягом строку дії Договору за узгодженим сторонами графіком. Поставка здійснюється транспортом постачальника на умовах СРТ - вагонне депо Пологи, вагонне депо Знаменка, якщо інше не передбачено специфікаціями. Датою постачання є дата отримання продукції Покупцем відповідно до накладної, яка підписана обома Сторонами (розділ 2).

На підвтердження виконання умов наведеного договору, позивачем до суду було подано копії податкових накладних, №6 від 20.01.2016 року, №11 від 29.01.2016 року, №6 від 18.02.2016 року, №3 від 10.02.2016 року, №10 від 26.02.2016 року, №2 від 09.03.2016 року, №5 від 16.03.2016 року, №8 від 25.03.2016 року, №3 від 05.04.2016 року, №11 від 19.04.2016 року, №6 від 18.05.2016 року, №17 від 26.05.2016 року, №18 від 27.04.2016 року, №19 від 29.04.2016 року, №21 від 31.05.2016 року, №22 від 31.05.2016 року, специфікацій на поставку товарів №1 від 20.01.2016 року, №2 від 29.01.2016 року, №3 від 10.02.2016 року, №4 від 18.02.2016 року, №5 від 26.02.2016 року, №6 від 09.03.2016 року, №7 від 16.03.2016 року, №8 від 25.03.2016 року, №9 від 05.04.2016 року, №10 від 19.04.2016 року, №11 від 27.04.2016 року, №12 від 29.04.2016 року, №12 від 18.05.2016 року, №13 від 26.05.2016 року, №14 від 31.05.2016 року, №15 від 31.05.2016 року, копії товарно-транспортних накладних №1 від 20.01.2016 року, №2 від 20.01.2016 року, №3 від 29.01.2016 року, №4 від 29.01.2016 року, №5 від 29.01.2016 року, №6 від 29.01.2016 року, №7 від 10.02.2016 року, №8 від 10.02.2016 року, №9 від 10.02.2016 року, №10 від 18.02.2016 року, №11 від 18.02.2016 року, №12 від 26.02.2016 року, №13 від 26.02.2016 року, №14 від 26.02.2016 року, №15 від 26.02.2016 року, №16 від 09.03.2016 року, №17 від 09.03.2016 року, №18 від 16.03.2016 року, №19 від 16.03.2016 року.

Придбані, зокрема, у ТОВ «Дніпросервіспоставка» товари використовуються у двох напрямках діяльності позивача: ремонт вагонів ПАТ «Дніпроазот» та ремонт власних вагонів ТОВ «МТК» , що підтверджується копіями договорів позивача з ПАТ Дніпроазот від 13.10.2015 року № 674/15-77 та від 23.05.2016 року № 674/16-41 та актами виконаних робіт, копії яких містяться у матеріалах справи. Також судом встановлено, що для виконання робіт для ПАТ Дніпроазот позивачем залучено ДП Одеська заліниця та ДП Придніпровська залізниця .

Також, між ТОВ «Нікабудсфера» (постачальник) та ТОВ «МТК» (покупець) було укладено договір від 30.06.2016 року №10, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити: продукцію в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

На підтвердження виконання умов наведеного договору, позивачем до суду були подані копії податкових накладних №7 від 22.06.2016 року, №11 від 24.06.2016 року, №13 від 30.06.2016 року, №5 від 13.07.2016 року, №14 від 28.07.2016 року , №18 від 29.07.2016 року, товарно-транспортних накладних №1 від 22.06.2016 року, №2 від 24.06.2016 року, №3 від 24.06.2016 року, №4 від 24.06.2016 року, №5 від 30.06.2016 року, №6 від 30.06.2016 року, №7 від 30.06.2016 року, №8 від 30.06.2016 року, №9 від 30.06.2016 року, №10 від 13.07.2016 року, №11 від 28.07.2016 року, №12 від 28.07.2016 року, №13 від 28.07.2016 року, №14 від 28.07.2016 року, місце розвантаження: Вагоноремонтне депо Пологи; №15 від 28.07.2016 року, №15 від 28.07.2016 року, №16 від 29.07.2016 року, №17 від 29.07.2016 року.

Придбані, зокрема, у ТОВ «Нікабудсфера» товари за договором постачання від 30.06.2016 року №10, використовуються у двох напрямках: ремонт вагонів ПАТ «Дніпроазот» та ремонт власних вагонів ТОВ «МТК» , що підтверджується копіями договорів позивача з ПАТ Дніпроазот від 13.10.2015 року № 674/15-77 та від 23.05.2016 року № 674/16-41 та актами виконаних робіт, копії яких містяться у матеріалах справи. Також судом встановлено, що для виконання робіт для ПАТ Дніпроазот позивачем залучено ДП Одеська заліниця та ДП Придніпровська залізниця .

Дослідивши наведені спірні документи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що останні містять всі обов`язкові реквізити, що передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в розумінні вказаного Закону є первинними та такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару та надання послуг, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

Щодо посилань податкового органу на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, недостатньої кількості трудових ресурсів, невідповідність придбаних та реалізованих товарів, віднесення податковим органом певних контрагентів до ймовірних учасників схем ухилення від оподаткування та не знаходження останніх за місцем реєстрації, то суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо контрагент порушив податкове законодавство, не забезпечив належне ведення бухгалтерського обліку, збереження первинних бухгалтерських документів, тощо, то відповідно, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 61 Конституції України, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Так, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України" (рішення від 09.01.2007 року (заява № 803/02), вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 18.12.2018 року по справі № 816/1118/17, від 15.01.2019 року по справі №809/2918/13-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилань позивача на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2019 року у справі №182/2263/18, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Так, вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2019 року у справі №182/2263/18 (провадження №1-КП/0182/108/2019) затверджено угоду про визнання винуватості директора та засновника ТОВ «Нікабудсфера» ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Відповідно до вказаного вироку, ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб вніс завідомо неправдиві відомості у документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи ТОВ Нікабудсфера (код ЄДРПОУ 36075746).

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 205-1 КК України, як внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов`язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Разом з тим, відповідач помилкового вважав, що вказаним вироком суду затверджено угоду про визнання винуватості директора та засновника ТОВ Нікабудсфера ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за фіктивне підприємництво (в редакції, чинній на момент постановлення вироку).

Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаним вироком суду затверджено угоду про визнання винуватості директора та засновника ТОВ Нікабудсфера ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців, що не є тотожним із фіктивним підприємництвом.

Поряд з вказаним, інформації стосовно ведення ТОВ Нікабудсфера фіктивної діяльності, вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2019 року - не містить.

Відтак, з огляду на викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції відносно безпідставності посилань відповідача на вказаний вирок, як на підставу нереальності господарської операції позивача з ТОВ Нікабудсфера .

Що стосується посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх необґрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом в розумінні ст.ст. 73-76 КАС України.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.11.2019 року по справі № 826/11629/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилань відповідача на недоліки товарно-транспортних накладних, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що незазначення в товарно - транспортних накладних певної інформації, не може свідчити про відсутність самого факту перевезення вантажу. Крім того, документи на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки (достатньо самих видаткових накладних), вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.01.2021 року по справі № 820/1124/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також, що стосується посилань відповідача на те, що виробництвом і поставкою комплектуючого для залізничного транспорту в Україні займається лише одне підприємство - ТОВ «Інтерпайп Україна» , однак, в ланцюгу постачання ТОВ «МТК» відсутнє таке підприємство або інші дочірні підприємства ТОВ «Інтерпайп Україна» , то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Так, обставини можуть бути визнані загальновідомими, якщо вони відомі широкому колу осіб (людству, населенню держави, регіону, територіальній громаді) і водночас судді. При цьому, має бути дотримано двох критеріїв, а саме: об`єктивного - відомість факту широкому колу осіб; суб`єктивного - обізнаність судді про такі обставини.

Якщо суддя особисто не знає про певну загальновідому обставину, він може звернутися до достовірних джерел. Різновидом таких загальнодоступних джерел, можуть бути веб-сайти.

Водночас, потрібно враховувати, що оскільки інформація з мережі Інтернет може бути змінена або видалена, вона підлягає обов`язковому дослідженню безпосередньо в ході судового розгляду з дорученням її до матеріалів справи на електронних носіях.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що виробництвом і поставкою комплектуючого для залізничного транспорту в Україні займається лише одне підприємство, а саме ТОВ «Інтерпайп Україна і такі обставини не є загальновідомими, в розумінні ч. 3 ст. 78 КАС України.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, не було доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.11.2016 року № 0001654001, що свідчить про його протиправність та необхідність скасування.

Що стосується посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, які обґрунтовані правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року в адміністративній справі №500/2486/19, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, у справі №500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, і вважав за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

При цьому, в цій же справі Верховний Суд у складі судової палати, сформулювавши правовий висновок щодо правильного застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України, зазначив, що одним із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно зі статтею 6 КАС України, є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Зокрема, у рішенні Сєрков проти України (Заява № 39766/05) від 7 липня 2011 року визнав, що тлумачення законодавства, яким слід керуватися, може бути переглянуте за наявністю дійсних переконливих причин (пункт 39 рішення), а також зауважив, що в такому випадку зміна юридичного тлумачення має бути виправданою і аргументованою (пункт 40 рішення).

У рішенні в справі Сутяжник проти Росії (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першій статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів , а й забезпечує остаточне вирішення спору, як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Необхідність відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду, має виникати з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені й аргументовані.

Обґрунтованими підставами для відступлення від вже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики щодо застосування норм права тощо.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Водночас суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом по даній справі 26.03.2019 року, тобто до зміни практики Верховного Суду відносно порядку обчислення строку на оскарження податкових повідомлень-рішень та протягом 1095 денного строку, з дня прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, що свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції відносно необхідності поновлення строку на подання адміністративного позову.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 в адміністративній справі №160/2758/19 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко

суддя В.Є. Чередниченко