Постанова

від 27.05.2021 по справі 495/6096/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5343/21

Номер справи місцевого суду: 495/6096/17

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Ващенко Л. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2021 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:

головуючої - судді Ващенко Л.Г.

суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.

за участі секретаря - Бєляєвої О.К.

з участю: представника Одеської обласної прокуратури

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника прокурора Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2020 року (одноособово суддя Прийомова О.Ю.) у цивільній справі за позовом Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради і ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

15.08.2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури (далі-Прокурор) звернувся із позовом до Затоківської селищної ради (далі-Селищна рада) і ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради (далі-ВК), про: визнання незаконним рішення Селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0030 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ) для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 ; визнання недійним свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 , виданого 11.09.2015 року ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030).

Позов обґрунтовано наступним.

Прокуратурою вивчено стан додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками органами місцевого самоврядування на території міста Білгород-Дністровського та Білгород-Дністровського району і встановлено, що між Селищною радою і фірмою Харрісонс-Транс-Сервіс у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі-Товариство) 23.03.2006 року укладений договір оренди земельною ділянки площею 1,304 га терміном на 25 років для будівництва та експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відділом Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровський 20.12.2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0450 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030), із земель, наданих раніше у користування Товариству.

Рішенням Селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0450 га (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області (далі-Реєстраційна служба) видано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно серії 43726847 від 11.09.2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, а саме, у порушення ст. ст.79-1, 118 ЗК України, земельну ділянку передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, крім того, на момент прийняття Селищною радою рішення від 20.08.2015 № 3271, спірна земельна ділянка перебувала у користуванні Товариства.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучений ОСОБА_2 .

Представник відповідачки ОСОБА_1 надав письмові заперечення на позовну.

Представник Прокурора у судовому засіданні 31.01.2020 року позов підтримала у повному обсязі і просила про його задоволення, представник третьої особи ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог заперечувала, вказуючи на їх безпідставність, відповідачка ОСОБА_1 і її представник, представник Селищної ради і представник ВК не приймали участі у судовому засіданні.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.01.2020 року Прокурору відмовлено у задоволенні позову.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

Прокурор не погодився із рішенням суду від 31.01.2020 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга Прокурора зазначає:

Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, а саме, ч. 2 ст. 2, ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст, 20, 51, 81, 116, 118, 120, 122, 186-6 ЗК України, ст.ст. 1. 50 Закону України Про землеустрій , ч. 5 ст. ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , та норм процесуального права, а саме, ст. 263 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов необгрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог і порушення права відповідачки на мирне володіння належним їй майном. Рішенням Селищної ради від 20.08.2015 р. у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,0450 га (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030) за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва, сформованої у результаті поділу земельної ділянки (кадастровий номер 51 10300000:02:013:0005) загальною площею 1,3041 га, наданої раніше в оренду Товариству для будівництва та експлуатації закладу відпочинку строком на 25 років, що стало підставою для отримання ОСОБА_1 свідоцтва про паво власності на нерухоме майно від 1 1.09.2015 року.

Підставою зазначеного позову є те, що вид використання спірної земельної ділянки визначено для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, а отже після її поділу Селищна рада мала розпорядитись нею відповідно до цього ж виду використання, а не передавати спірну земельну ділянку у власній відповідачці для індивідуального дачного будівництва. Суд не звернув увагу на те, що виведенням у приватну власність та уникнення відчуження на конкурентних засадах особливо цінних земель рекреаційного призначення, розташованих на узбережжі Чорного моря, які призначені для організації відпочинку необмеженого кола громадян, фактично здійснено незаконний поділ земельної ділянки, наданої раніше у користування для будівництва бази відпочинку.

В обґрунтування своєї позиції прокурором зазначено, що згідно приписів п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України можуть набувати право власності па земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності. Зокрема, правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено ч. 1 ст. 116 ЗК України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 ЗК України, вимогами якої визначено процедуру подачі громадянами заяви щодо вибору місця розташування земельної ділянки та її розгляду, отримання дозволу, розроблення та погодження проекту відведення земельної ділянки та прийняття відповідного рішення про передачу земельної ділянки у власність. Недотримання встановленого порядку набуття права власності на землю з боку хоча б однієї з сторін є порушенням чинного земельною законодавства. Проте, судом першої інстанції проігноровані твердження прокурора, що попередньому користувачу земля надавалась в оренду для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, та, відповідно для цієї мети останнім розроблявся проект землеустрою щодо її відведення, у той час. як ОСОБА_1 спірну земельну ділянку передано у власність для індивідуального дачного будівництва, тобто за іншим видом призначення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 79-1 ЗК України, формування ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Згідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об єднання земельних ділянок. Приписами ст. 19 ЗК України визначено категорії земель, в тому числі й землі рекреаційного призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України), а між тим. судами першої і апеляційної інстанцій залишено поза увагою, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, то визначає специфіку її особливого правового режиму. Приписами ст. 50 ЗК України встановлено, що землі рекреаційного призначення - це земельні ділянки, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До них належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів. стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів тощо (ст. 51 ЗК України). Отже, землі рекреаційного призначення можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, кожний з яких характеризується власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. Зокрема, виходячи зі змісту положень п.п. 14.1.129 та 14.1.129.1 Податкового кодексу України готелі є об`єктами нежитлової нерухомості, в той час, як дачні будинки віднесено до об`єктів житлової нерухомості, а отже об`єкти дачного будівництва мають свої будівельно-технічні та цільові особливості, які відокремлюють їх від інших об`єктів рекреаційного будівництва (рекреаційних установ), при цьому, дачний будинок відноситься до об`єктів житлової нерухомості. В межах вказаної категорії виокремлено різні види цільового використання земельних ділянок, а саме, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту індивідуального дачного будівництва, лля колективного дачного будівництва, тощо.

Земельне законодавство передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель. Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільовою призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно - епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури га охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі. Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни. Відповідно до положень ст. 21 ЗК України встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюються виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень. Така позиція прокурора відповідає сталій практиці Верховного Суду, викладеній у справах № 826/8492/17 (постанова від 04.07.2018), № 521/4789/17 (постанова від 08.05.2018), яку не враховано при винесенні оскаржуваних рішення, чим порушено приписи ст. 263 ЦПК України та ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Суд дійшов необґрунтованого висновку, що Селищною радою правомірно передано ОСОБА_1 земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва, тобто за іншим видом цільового використання, ніж у попереднього користувача, якому земля надавалась на умовах оренди для розміщення закладу відпочинку, без виготовлення проекту про зміну її цільового призначення. Стосовно доводів суду щодо порушення прокурором шляхом пред`явленим позову права відповідача ОСОБА_1 на мирне володіння майном, яке законним шляхом набуто у власність.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і череі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Звернення з цим позовом є єдиним ефективним засобом поновлення порушених інтересів держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, оскільки захист цих інтересів не здійснює (неналежним чином здійснює) орган місцевого самоврядування, зобов`язаний ці інтереси захищати.

Суд невірно визначився з виниклими правовідносинами та помилково застосував норми права, внаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позову, що в свою чергу позбавило Український народ загалом та конкретну територіальну власника землі. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскаржуваним рішенням селищної ради та виданим на його підставі свідоцтвом порушуються державні інтереси на землю, яка є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а отже прокурор мас не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравшії при цьому один із передбачених ст. 16 ЦК України способів захисту, що узгоджується з вимогами п. 3 ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 ЦПК України.

Пред`являючи позов прокурор виходив саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення землі власнику, суд першої інстанції невірно застосував практику Європейського суду з прав людини щодо непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та безпідставного позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа мас право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, и позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим. шоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям. Приймаючи до уваги характер виниклих спірних правовідносин, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності набувача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Незаконне вибуття у приватну власність окремої особи об`єкта комунальної власності фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним. У справі Менчинська проти Росії (15.01.2009. № 42454/02), на яку посилався суд, ЄСПЛ визначив, шо підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п. 35).

Земля є основним національним багатством, шо перебуває під особливою охороною держави. Земельним законодавством України встановлено принцип раціонального використання земельних ділянок в межах цільового призначення. Український народ чи територіальна громада як його частина, г визначеними Конституцією України суб`єктами права власності на землю в межах території України, рівними в своїх правах перед законом із іншими суб єктами права власності. Суспільство мас право правомірно припускати та одночасно правомірно очікувати, що і окремі члени суспільства (громадяни), і органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань додержуються засад правового порядку в Україні, визначених ст. 19 Конституції України, а також розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю. Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства. Прокурор звернувся не на підтримку однієї із сторін спору, а як позивач, обґрунтувавши порушення інтересів держави у сфері земельних правовідносин, що залишилися незахищеними, та суспільний інтерес, що є виправданим та не суперечить усталеній практиці ЄСПЛ.

У справі № 27238/95 за заявою пані Саллі Чепмеп проти Сполученого Королівства Великої Британії та північної Ірландії ( Чепмеп проти Сполученого Королівства ), ЄСПЛ не встановив порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу № 1 до цієї Конвенції у зв`язку з відмовою держави в наданні заявниці дозволу на будівниці во житлового будинку та надалі у праві на безперешкодне проживання у фургоні на земельній ділянці, що належить їй на праві власності. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що спірна земельна ділянка перебуває в міському зеленому поясі на великих площах території ландшафтної консервації, між селищем і відкритою долиною та призначена для прогулянок і верхової їзди, а тому інтереси землеустрою (як національні, так і місцеві) переважають потреби заявника. Оскільки основною метою цієї зони є захист навколишньої сільської місцевості від подальших шкідливих змін. У зв`язку з цим ЄСПЛ визнав, що дії держави прямо відповідають інтересам екологічної політики, а тому втручання у право заявниці на мирне володіння майном було пропорційним і справедливого зауважив, що не можна погодитися з наданням захисту особам, які, усвідомлюючи зборони, встановлені законодавством, споруджують оселі в екологічно захищених зонах, а якби суд вчинив інакше, він би заохочував до незаконних дій на шкод захисту прав інших осіб на безпечні екологічні умови проживання.

Метою звернення прокурора є поновлення порушених інтересів держави на земельну ділянку, розташовану на узбережжі Чорного моря, через позбавлення територіальної громади права власності на неї. що вказує на наявність суспільного інтересу у цій справі. Крім того, у цій справі не вбачається й порушення принципів ЄСПЛ щодо належного урядування та можливості покладення на ОСОБА_3 негативних наслідків недотримання процедури передачі та державної реєстрації цієї земельної ділянки. Правова позиція ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Поряд з цим, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, майнове право особи може бути припинено у разі, якщо цього погребують загальні інтереси суспільства.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 (справа № 183/1617/16) дійшла висновків, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади га місцевого самоврядування, зокрема, не тільки прокурора та позивача, а й відповідача у справі.

З матеріалів справи вбачається наявність певної та досить очевидної схеми при відчуженні земель рекреаційного призначення у спосіб, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів, що безпідставно залишилося поза увагою суду першої інстанції. Відповідачака не могла законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку на підставі технічної документації про поділ сформованих земельних ділянок, про що була обізнана, натомість право власності набуто в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим в результаті прийняття органом виконавчої влади низки незаконних рішень. Зі справи не вбачається покладення надмірного тягару на відповідача, оскільки ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до інформації щодо поділу земельної ділянки, наданої Товариству, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що земля вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність її поведінки під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Отже, висновок суду попередньої інстанції у цій справі щодо невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, є необґрунтованими.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

Відповідачі і треті особи не скористались правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

23.03.2006 року між Селищною радою і Товариством укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,304 га терміном на 25 років для будівництва та експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 04.06.506.00045 від 27.03.2006 року (а.с.12,18-21,113-122 т.1).

Рішенням Затоківської селищної ради від 17.04.2014 року № 1932 Товариству надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельної ділянки, яка знаходиться в оренді для експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0005. З метою виконання значеного рішення Селищної ради, на замовлення Товариства виготовлена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:013:0005 за адресою: АДРЕСА_3 з цільовим призначенням для будівництва та експлуатації закладу відпочинку (а.с.110 т.1).

В результаті поділу площа земельної ділянки по АДРЕСА_4 , склала 0,0450 га.

На підставі висновку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Товариства для будівництва та експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_3 , Управління містобудування та архітектури Білгород-Дністровської міської ради (далі-Управління) погодило Товариству поділ земельної ділянки загальною площею 1,304 га на окремі земельні ділянки, у тому числі земельної ділянки площею 0,0450 га за адресою: АДРЕСА_1 . Категорія земельної ділянки за основним цільовим призначенням відповідно до статті 19 ЗК України, землі рекреаційного призначення (а.с.60,61,111 т.1).

Відповідно із технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відділом Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському 20.12.2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0450 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030), із земель, наданих раніше у користування Товариству (а.с.26-28 т.1).

Рішенням Затоківської селищної ради №3275 від 20.08.2015 року договір оренди земельної ділянки площею 1,3041 га кадастровий номер 5110300000:02:013:005 за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між Селищною радою в Товариством розірваний. 17.12.2015 року між Селищною радою і Товариством укладений договір про розірвання договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0005, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом 17.12.2015 року (а.с.13,14,112,123,124 т.1).

Рішенням Затоківської селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 "Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0030 /код 07.03 згідно з КВЦНЗ/ для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ", відповідачці ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0450 га (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22,48-52 т.1).

На підставі вказаного рішення Реєстраційною службою ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 11.09.2015 року на земельну ділянку площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30 т.1).

15.08.2017 року Прокурор, в інтересах держави, звернувся із позовом до Селищної ради і ОСОБА_1 про: визнання незаконним рішення Селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0030 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ) для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 ; визнання недійним свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 від 11.09.2015 року на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030, а.с.2-10 т.1).

29.07.2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу дачного будинку по АДРЕСА_1 (а.с.212-215 т.1).

Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались.

Між сторонами виникли правовідносини з визнання незаконнім рішення органу місцевого самоврядування з приводу надання у власність земельної ділянки фізичній особі та оспорення свідоцтва про право власності на землю, які регулюються нормами ЦК України і ЗК України.

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з недоведеності Прокурором позовних вимог, зокрема суд зазначив, що: у спірних правовідносинах має місце зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії землі; необхідність розроблення проекту землеустрою ґрунтується на принципі ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель і обумовлена відповідними рішеннями Верховного Суду; ОСОБА_1 діяла за відсутності законодавчої норми, яка регламентувала б процедуру зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї й тієї самої категорії землі; станом на дату прийняття Селищною радою оскаржуваного рішення земельна ділянка вже існувала, як окремий об`єкт, перебувала в наявності відповідна технічна документація, кадастровий номер, адреса розташування; право ОСОБА_1 на мирне володіння майном не має бути порушене; ОСОБА_1 не мала підстав передбачати незаконних дій органів державної влади або місцевого самоврядування (а.с.35-51 т.2).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду з таких підстав.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст.2,16 ЦК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ч.ч.1,2 ЦПК України).

Прокурор, в інтересах держави, звернувся із позовом до Селищної ради і ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення Селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 і визнання недійним свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 від 11.09.2015 року на ім`я ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається наступне.

23.03.2006 року між Селищною радою і Товариство укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,304 га, строком на 25 років, для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Селищної ради від 17.04.2014 року № 1932 Товариству надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельної ділянки, яка знаходиться в оренді для експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0005. На замовлення Товариства виготовлена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:013:0005, за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та експлуатації закладу відпочинку. В результаті поділу площа земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , склала 0,0450 га.

Відповідно до висновку за технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Товариства для будівництва та експлуатації закладу відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , Управління погодило Товариству поділ земельної ділянки, загальною площею 1,304 га, на окремі земельні ділянки, у тому числі земельної ділянки, площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_1 за основним цільовим призначенням, відповідно до ст. 19 ЗК України, землі рекреаційного призначення. На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відділом Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському, 20.12.2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0450 га за адресою: АДРЕСА_1 . кадастровий номер 5110300000:02:013:0030, із земель, наданих раніше у користування Товариству.

Рішенням Селищної ради від 20.08.2015 року договір оренди земельної ділянки, площею 1,3041 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:005, за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між Селищною радою в Товариством розірваний. 17.12.2015 року між Селищною радою і Товариством укладений договір про розірвання договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0005.

Рішенням Затоківської селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0030 /код 07.03 згідно з КВЦНЗ/ для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , а Реєстраціною службою видано свідоцтво серії 43726847 від 11.09.2015 року про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5110300000:02:013:0030.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ч.1 ЗК України).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення. Відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони". Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, об`єктів, пов`язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пунктах "а"і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення. Віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності, визначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. Погодження матеріалів місця розташування об`єкта, що передбачається розмістити на земельній ділянці особливо цінних земель державної чи комунальної власності із зміною її цільового призначення, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України в порядку, визначеному статтею 151 цього Кодексу (ст. 20 ч.ч.1-6 ЗК України).

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом (ст. ст. 50-52 ЗК України).

Відповідно до принципу раціонального використання та охорони земель, земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Цільове призначення земельної ділянки означає її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою, у встановленому законодавством порядку (ст.1 Закону України "Про землеустрій").

З огляду на викладене, цільове призначення конкретної земельної ділянки визначається в рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та у документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений. Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 року по справі №495/6080/17-ц).

Зміна цільового призначення землі, виходячи зі змісту ст. 20 ЗК України, здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів для ведення фермерського господарства. Згідно з ч.3. ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно із Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2008 року № 502 та за ініціативою власників.

Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Верховний Суд дійшовши висновку, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (не дотримання процедури) має наслідком скасування розпоряджень, ухвалених без його дотримання (стаття 21 ЗК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та від 30 травня 2018 року у справі № 308/7923/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 362/3134/14-ц (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 року по справі №495/6080/17-ц).

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення (Розділ секція Е07 відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548), проте передана ОСОБА_1 у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03), тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову Прокурора.

Рішенням Селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0030, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 здійснено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки.

При цьому, компетентни орган не ухвалював рішення щодо зміни виду використання земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:013:0030 і відповідна землевпорядна документація стосовно вказаної земельної ділянки не розроблялась.

Висновки суду про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є помилковими з огляду на наступне.

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20.10.2011 року, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16.02.2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, а і дії самого скаржника, оскільки певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

В справі, яка є предметом розгляду, зважаючи на обставини справи і норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, відсутні підстави для ствердження про невідповідність заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, які сформовані у практиці ЄСПЛ.

Земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. ст. 13,14 Конституції України).

Встановлення і зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (ст. 21 ЗК України).

Позов Прокурора в інтересах держави відповідає критерію законності, з урахуванням того, що відповідачка не мала перешкод у доступі до законодавства і могла передбачити негативні для неї наслідки у зв`язку із його порушенням.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати невиправданим втручання держави у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, оскільки таке втручання відповідає легітимній меті шляхом задоволення суспільного та публічного інтересу.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи Прокурора у скарзі , що: вид використання спірної земельної ділянки визначено для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, а отже після її поділу Селищна рада мала розпорядитись нею відповідно до цього ж виду використання, а не передавати спірну земельну ділянку у власній відповідачці для індивідуального дачного будівництва; суд не звернув увагу на те, що виведенням у приватну власність та уникнення відчуження на конкурентних засадах особливо цінних земель рекреаційного призначення, розташованих на узбережжі Чорного моря, які призначені для організації відпочинку необмеженого кола громадян, фактично здійснено незаконний поділ земельної ділянки, наданої раніше у користування для будівництва бази відпочинку; суд неправильно визначив, які правовідносни виникли між сторонами, внаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позову; оскаржуваним рішенням селищної ради та виданим на його підставі свідоцтвом порушуються державні інтереси на землю, яка є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а отже прокурор має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравшії при цьому один із передбачених ст. 16 ЦК України способів захисту, що узгоджується з вимогами п. 3 ст. 131-1 Конституції України та ст. 56 ЦПК України; прокурор виходив з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення землі власнику; суд першої інстанції невірно застосував практику ЄСПЛ щодо непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та безпідставного позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила, - прийняті до уваги і є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нового судового рішення.

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Селищна рада прийняла незаконне рішення про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, тому порушене право на землю, яка є національним багатством України і перебуває під особливою охороною держави захищено судом шляхом задоволення позову Прокурора.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст. 376 ч.ч.1,2 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову Прокурору у позові, суд порушив і неправльно застосував норми матеріального права - ст.ст. 19, 20, 21,50-52 ЗК України, ст. 1 Закону України Про землеустрій , рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

Щодо сповіщення відповідачів на 27.05.2021 року .

Відповідчка ОСОБА_1 отримала судову повістку на 27.05.2021 року - 06.05.2021 року (а.с.115 т.2); відповідач Затоківська селищна рада отримала судову повістку на 27.05.2021 року - 07.05.2021 року (а.с.119 т.2); третя особа ОСОБА_2 отримав судову повістку на 27.05.2021 року - 06.05.2021 року (а.с.118 т.2); третя особа ВК отримав судову повістку на 27.05.2021 року - 06.05.2021 року (а.с.116 т.2).

Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку (ст. 128 ч.8 п.1 ЦПК України)

Виходячи з вимог п.1 ч.8 ст. 128 ЦПК України, відповідачі і треті особи вважаються такими, що повідомлені на 27.02.2021 року про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

СУДОВИЙ ЗБІР

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.ч.1,2 ЦПК України).

Колегія суддів задовольняє скаргу і скасовує рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову Прокурора, тому судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції і в суді аеляційної інстанції, які документально підтверджені, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача у рівних частках (3 200:2 і 4 800:2, а.с. 1 т.1, а.с. 70 т.2).

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.ч.1,2, 381 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Одеської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2020 року - скасувати.

Позовну заяву Білгород-Дністровської місцевої прокуратури - задовольнити.

Визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20.08.2015 року № 3271 Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0450 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0030 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійним свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 , видане 11.09.2015 року на ім`я ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,0450 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0030).

Стягнути із Затоківської селищної ради (код ЄДРПОУ 03528552) і ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04527052) судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції з кожного по 1 600 гривень і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з кожного по 2 400 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови суду.

Повний текст постанови суду складено 17.06.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко

Г.Я. Колесніков

Є.С. Сєвєрова