Постанова

від 10.06.2021 по справі 179/730/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 179/730/17

провадження № 61-916св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Магдалинівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Солодовик Вікторія Володимирівна, Приорільська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., Приорільської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 . Після смерті матері, позивач дізнався, що за життя, а саме 23 вересня 2016 року, вона склала заповіт, яким заповідала ОСОБА_2 належні їй: земельну ділянку площею 7,250 га, яка розташована на території Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ДП №018024, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010512300819, кадастровий номер 1222386800:01:003:0021 та житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 заповідала житловий будинок, що в АДРЕСА_2 . Все своє майно повністю заповідала ОСОБА_3 .

Вказував, що мати за життя завжди говорила, що свою земельну ділянку та житловий будинок вона буде заповідати йому, оскільки він та його дружина постійно піклувалися про неї, надавали кошти на лікування та несли інші витрати на її утримання, вважає, що її змусили написати заповіт, та на час складення заповіту його матері виповнилося 69 років, в останні роки вони хворіла і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, у зв`язку з чим вона постійно перебувала на обстеженні у лікарів, а усі спроби поліпшити її психічний стан позитивного результату не мали.

Зазначав, що із заповіту вбачається, що він був посвідчений секретарем виконавчого комітету Приорільської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Іванишиною Л. А. 23 вересня 2016 року в приміщенні сільської ради, однак в цей час його мати не пересувалася, постійно перебувала вдома, через поганий стан здоров`я, у зв`язку із чим його неможливо було посвідчити в сільській раді, він не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, тому що не відповідає волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним.

Посилаючись на те, що окрім заповіту його мати уклала ще й договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , посвідчений 25 листопада 2016 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1816, який також є недійсним, оскільки він укладений за один місяць до смерті, в той час коли вона була тяжко хвора, приймала знеболюючі ліки, у зв`язку із чим не могла усвідомлювати значення своїх дій щодо вчинення вказаного правочину, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним заповіт від імені

ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Приорільської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області

Іващишиною Л. А. за № 12 від 23 вересня 2016 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідчений 25 листопада 2016 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., зареєстрований в реєстрі № 1816, право власності за яким зареєстровано 25 листопада 2016 року, номер запису про право власності 17752226.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

26 липня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Іващишиною Л. А. за № 12 від 23 вересня 2016 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідчений 25 листопада 2016 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Солодовник В. В., зареєстрований в реєстрі № 1816, право власності за яким зареєстровано

25 листопада 2016 року, номер запису про право власності 17752226.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 268,96 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 268,96 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 268,96 грн.

Стягнуто з приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Солодовник В. В. на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 268,96 грн.

Стягнуто з Приорільської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі

268,96 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_2 , задоволено.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 2 017,20 грн кожному.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що на момент складання заповіту та укладання договору купівлі-продажу

ОСОБА_5 мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним, відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у спірних правочинах, складені та посвідчені нотаріусом з дотриманням вимог діючого законодавства і порушень при їх посвідченнях не встановлено, а позивачем не надано жодних доказів, які б вказували на те, що оспорювані ним правочини є недійсними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

08 січня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2019 року.

Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, мотивована тим, що посмертна судово-психіатрична експертизи, яка була проведена у цій справі, та згідно якої спадкодавець на момент укладення угод розуміла значення своїх дій та могла керувати ними, була проведена формально та поверхнево, а за правилами статі 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами. Заявник вважає, що спадкодавець свідомо не могла позбавити заявника права на спадкування.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

25 лютого 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_5 є матір`ю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3

23 вересня 2016 року ОСОБА_5 було складено заповіт, який посвідчено секретарем виконавчого комітету Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно якого ОСОБА_5 заповіла

ОСОБА_2 належні їй: земельну ділянку площею 7,250 га, яка розташована на території Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ДП № 018024, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010512300819; житловий будинок, який знаходиться в

АДРЕСА_1 .

Цим же заповітом ОСОБА_5 заповідала ОСОБА_4 житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Все своє майно заповідала ОСОБА_3

25 листопада 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що посвідчений

25 листопада 2016 року приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Солодовник В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1816.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

28 березня 2017 року із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_5 звернувся позивач ОСОБА_1

25 травня 2017 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_5 звернувся відповідач ОСОБА_2 .

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

31 жовтня 2018 року за клопотанням позивача було призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Чи перебувала ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала в АДРЕСА_1 , в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) у момент вчинення заповіту - 23 вересня 2016 року?.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

31 жовтня 2018 року усунено описку в ухвалі про призначення експертизи шляхом доповнення третього абзацу резолютивної частини ухвали словосполученням: та у момент вчинення договору дарування житлового будинку - 25 листопада

2016 року .

Висновком судово-психіатричного експерта № 4 від 07 лютого 2019 року встановлено, що в період підписання оспорюваного заповіту та договору купівлі продажу ОСОБА_5 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, психічними розладами не страждала.

Також судом заслухані свідки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до статті 3 Закону України Про психіатричну допомогу визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня

2016 року № 6-1531цс16 та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 462/3286/16-ц (провадження № 61-5896св18).

Висновком судово-психіатричного експерта № 4 від 07 лютого 2019 року встановлено, що в період підписання оспорюваних правочинів ОСОБА_5 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, психічними розладами не страждала.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Апеляційний суд установивши, що на момент складання заповіту та укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_5 мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним, відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у спірних правочинах, складені та посвідчені нотаріусом з дотриманням вимог діючого законодавства і порушень при їх посвідченнях не встановлено, а позивачем не надано жодних доказів, які б вказували на те, що оспорювані ним правочини є недійсними, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська