Рішення

від 18.06.2021 по справі 120/2393/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 червня 2021 р. Справа № 120/2393/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за результатами розгляду його заяви (клопотання) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050, Вінницькою МР відмовлено у наданні відповідного дозволу. У пункті 28 Додатку 2 до рішення від 26.02.2021 за № 262 підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено: у зв`язку із розробленням містобудівної документації "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою". Позивач не погоджується з мотивами такої відмови, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою суду від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

12.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позиція відповідача у справі ґрунтується на правомірності оскаржуваного рішення. Відповідач зазначає, що, відповідно до ст. 118 Земельного Кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки (однієї) та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (одна).

Так, представник відповідача у відзиві вказує, що відповідно до проектних рішень затверджених рішенням Вінницької міської ради від 01.02.2013 №1140 Проект внесення зміни до генерального плану м. Вінниці з актуалізацією за результатами його моніторингу , Плану зонування міста Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 04.07.2008 № 2012 (зі змінами затвердженими рішенням Вінницької міської ради від 25.05.2018 № 1214), Вінницькою міською радою прийнято рішення від 27.12.2019 №2121 Про розроблення містобудівної документації Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою .

Замовником містобудівної документації Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою згідно з рішенням Вінницької міської ради № 2121 від 27.12.2019 визначено департамент архітектури та містобудування міської ради.

Розробником Проекту внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою є Міське комунальне підприємство Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури .

На даний час, зазначений проект перебуває на стадії завершення процедури стратегічної екологічної оцінки в порядку, встановленому Законом України "Про стратегічну екологічну оцінку .

За наведених обставин, представник відповідача пояснив, що відмова полягала в тому, що Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою, на даний час, не затверджений, будь-які рішення Вінницькою міською радою наразі не приймалися, тому перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та містобудівної документації, а саме детального плану та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки, не вбачається можливим.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач звернувся до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

До вказаного клопотання додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки з приміткою: земельна ділянка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050, а також копію паспорта; копію податкового номеру.

Разом із тим, рішенням 6 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.02.2021 за №226 позивачу відмовлено в наданні відповідного дозволу. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, відповідач вказав на те, що наразі розробляється містобудівна документація "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою".

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз частин 6 та 7 статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Судом встановлено, що позивач, бажаючи використати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки державної власності, звернулась до Вінницької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

До клопотання позивач додав графічний матеріал із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

Під час розгляду справи встановлено, що така земельна ділянка не сформована, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі і не має присвоєного кадастрового номеру. Відомостей протилежного матеріали справи не містять, сторонами не повідомлено.

Разом з тим, відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач зіслався на розроблення містобудівної документації "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою".

При цьому, стороною відповідача у відзиві на позовну заяву самостійно вказано, що на час розгляду клопотання позивача зазначений проект перебуває на стадії завершення процедури стратегічної екологічної оцінки в порядку, встановленому Законом України "Про стратегічну екологічну оцінку , тобто не затверджений.

Отже, підставою для формування відповідачем оскаржуваної відмови є лише констатація факту розроблення проекту внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_1 , проектною об`їзною дорогою та не затвердження останнього.

Водночас, як зазначає представник позивача у позовній заяві, згідно з планом зонування території міста Вінниця, що міститься на мапі міста за посиланням https://map.vmr.gov.ua/ вказано, що земельна ділянка на яку претендує позивач віднесено до зони - Ж-1 Садибна забудова.

Згідно ч. 1 ст. 17 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту є Генеральний план населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану, що передбачено ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , відповідно до ч.1 якої план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

З системного аналізу даних норм вбачається, що план зонування, як правило, розробляється у складі генерального плану та саме на його основі з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, крім того, дані норми, як і ч. 1 ст. 31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , на яку посилається відповідач, не забороняють надавати містобудівні умови та обмеження за відсутності (не розроблення) такого плану зонування території.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що відповідачем необґрунтовано надано відмову у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з не невідповідністю наміру містобудівній документації, оскільки така невідповідність не підтверджена належними доказами, а базується лише на припущенням, та не відповідає критеріям обґрунтованості, які визначені ст. 2 КАС України.

Крім того, суд зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не свідчить про розпорядження, відчуження або передачу земельної ділянки у власність, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише одним з етапів отримання такої ділянки у власність та не означає позитивного рішення про надання такої ділянки у власність.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту 28 Додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 26.02.2021 за №262 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, поновлення договору земельного сервітуту, оренди та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржений позивачем наказ не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 28 Додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 26.02.2021 за №262 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, поновлення договору земельного сервітуту, оренди та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька міська рада Вінницької області (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617)

Суддя Комар Павло Анатолійович