Рішення

від 17.06.2021 по справі 640/10772/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2021 року м. Київ № 640/10772/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення Укрспецекспорт до Державної служби експортного контролю України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафних санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення Укрспецекспорт (далі - Позивач)з позовом до Державної служби експортного контролю України (далі - Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби експортного контролю України № 42/21 про накладення на суб`єкта здійснення міжнародних передач товарів - юридичну особу штрафу за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю від 02.04.2021 року (далі - Постанова).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем було порушено порядок розгляду справи, порушено встановлений законодавством порядок прийняття Постанови та прийнято Постанову після закінчення встановленого законодавством строку притягнення Позивача до відповідальності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2021 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

27 травня 2021 року Відповідачем подано відзив на адміністративний позов та надано копії усіх документів, що містяться у матеріалах справи про порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю щодо Позивача.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що обґрунтування Позивачем позовних вимог Відповідач вважає вільним трактуванням дій Державної служби експортного контролю України, яке не відповідає дійсним обставинам справи, вважає, що Відповідач діяв у повній відповідності до вимог діючого законодавства України, у зв`язку з чим у задоволенні позову просить відмовити.

У судовому засіданні 09.06.2021 року, допитано свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Свідками суду надано показання щодо обставин отримання в Державній службі експортного контролю України складено протоколу від 16.03.2021 року №42/21 без участі представника Позивача, незважаючи його на завчасне прибуття та подання пояснень щодо протоколу з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи.

Також, свідками надано показання про розгляд Відповідачем справи про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, а саме щодо ознайомлення з матеріалами, подання клопотань про закриття справи, у зв`язку із закінченням встановленого строку притягнення юридичної особи до відповідальності, про застосування аудіофіксації процесу розгляду справи та надання аудіофайла.

Більш того, надано показання свідками про закінчення Відповідачем розгляду справи щодо притягнення Позивача до адміністративної відповідальності 01.04.2021 року та не оголошення 01.04.2021 року прийнятого рішення за результатами розгляду. Отримано оскаржуване рішення саме 02.04.2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2021 року вжито заходів забезпечення позову. Заборонено Шевченківському відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчиняти дії, що стосуються виконання постанови Державної служби експортного контролю України від 02.04.2021 року № 42/21. Зупинено стягнення на підставі постанови Державної служби експортного контролю України від 02.04.2021 року № 42/21.

08 червня 2021 року до суду від Позивача надійшла відповідь на відзив.

16 червня 2021 року до суду Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 16 червня 2021 року заслухавши пояснення уповноважених представників позивача, представник відповідача не прибув, про день, час і місце судового засідання належним чином повідомлений, у зв`язку з чим, суд заслухавши думку представників позивача, вирішив подальший розгляд заяви здійснювати в режимі письмового провадження

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом.

15 квітня 2019 року між Позивачем та іноземним покупцем - Підприємством важкого машинобудування Таксила - ХІТ, Ісламська Республіка Пакистан, (далі - Покупець) укладено зовнішньоекономічний контракт № 27/2018-19/5976/2/Т-80UD/FOB/CP/ASRF/USE-18.4-6-К/КЕ-19 про продаж вказаному покупцю виробів, визначених у додатку А до контракту (далі - Контракт).

Відповідно до вказаного Контракту покупець купує, а Позивач продає вироби, які описані у предметі Контракту відповідно до строків та умов, які визначені пунктами Контракту та додатками до Контракту.

Найменування та позначення виробів, що поставляються за Контрактом, визначено у п. 1 Контракту та додатку А до Контракту.

Умови поставки та відвантаження виробів покупцю визначено у пунктах 1 і 2 Контракту, відповідно до яких поставка товару здійснюється на умовах FOB/FCA правил Інкотермс . Порт (місце) відвантаження: будь-який морський порт/аеропорт України.

Згідно з п. 13 Контракту вироби за Контрактом повинні бути відправлені морським шляхом/повітрям. Відправлення виробів здійснюється Позивачем на морському судні під пакистанським прапором, переважно на PNSC, на основі оплати фрахту при доставці. За відсутності морського судна під пакистанським прапором Позивач може здійснити відправку на судні під іноземним прапором. За жодних обставин відвантаження не може бути здійснене Індійським, Тайванським або Ізраїльським судном або будь-яким судном, що заходить на шляху до Карачі в порт Індії, Тайваню або Ізраїлю. У разі термінової необхідності поставки виробів, транспортування може бути замінене з морського на повітряне після надання письмового запиту Покупця. У разі відвантаження повітряним шляхом Позивач відправить товари через РІА, а в разі відсутності РІА Позивач відправить вироби будь-якими авіалініями за винятком Індійських, Тайванських або Ізраїльських на основі сплаченого фрахту.

Відповідно до пп. 15.1 та пп. 15.4 п. 15 Контракту вироби оглядаються Штабом розвантаження в Карачі/Ісламабаді та перевіряються представниками покупця для підтвердження відсутності пошкодження пакування. Якщо підтверджено, що кількість контрактних виробів в Карачі/Ісламабаді відповідає пакувальним листам, покупець видає відповідний сертифікат Вантажоодержувача.

Пунктом 31 Контракту передбачено, що під час отримання виробів АСРФ, ХІТ, військове містечко Таксила, Пакистан, покупець надасть протягом 30 днів після отримання виробів вантажоодержувачем Позивачу Сертифікат Вантажоодержувача згідно з Додатком G до Контракту.

Контрактом передбачено, що поставка виробів покупцю здійснюється Позивачем через будь-який морський порт або аеропорт України на умовах поставки FOB або FCA.

Термін франко-борт (FOB) відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс) означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження.

Термін франко-перевізник (FCA) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Поставка Позивачем виробів покупцю, щодо яких Відповідач зробив висновок про порушення Позивачем законодавства в сфері державного експортного контролю, не була здійснена, переходу права власності на вироби від Позивача до покупця не відбулось оскільки вироби не пройшли митне оформлення і їх не було передано (відвантажено) відповідному морському/авіаційному перевізнику в морському порту/аеропорту України. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

На виконання вказаного Контракту Позивачем було укладено ряд договорів з третіми особами про передачу/продаж Позивачу виробів, що є предметом поставки за Контрактом, для подальшої поставки їх покупцю за Контрактом.

22 липня 2020 року Позивачем подано митну декларацію № UA10030/2020/121047 до Київської митниці Держмитслужби для митного оформлення експорту частини виробів за Контрактом.

Відповідно до вказаної декларації у митному режимі експорт Позивачем задекларовано товари, що підлягають переміщенню через митний кордон України і є предметом поставки за укладеним між Позивачем та покупцем Контрактом.

При митному оформленні вказаних виробів Позивачем було використано документи, що надані третіми особами - українськими постачальниками цих виробів. Наведені у вказаних документах відомості про найменування, опис і технічні характеристики виробів стали для Позивача підставою для ідентифікації вказаних виробів як товарів цивільного призначення.

Під час митного оформлення вказаних виробів посадовими особами Київської митниці Держмитслужби було проведено огляд задекларованих Позивачем виробів, за результатами якого були виявлені розбіжності між заявленими та оглянутими органом митної служби товарами.

Так, Київською митницею Держмитслужби виявлено відсутність маркування на статорі 684212.01, запобіжник СП-10 марковано як 10А19 , вставка плавка ВП1-1 маркована як 1802 , утримувач вставки плавкої ДВП4-1 маркований як ДВП4-1В , утримувач вставки плавкої ДВП4-2 маркований як ДВП4-2В .

07 серпня 2020 року Київська митниця Держмитслужби листом №7.8.-1/28.1/11/15597 повідомила Позивача про необхідність отримання дозвільних документів від Відповідача для митного оформлення вказаних товарів.

На цій підставі Позивач листом від 25.08.2020 року № USE-34-9285 звернувся до Відповідача і просив його надати відповідні роз`яснення щодо порядку міжнародної передачі вказаних вище товарів (виробів), заявлених Позивачем до митного оформлення та щодо яких митним органом було відмовлено Позивачу в митному оформленні.

Разом з вказаним листом Позивачем було надано Відповідачу копію довідки Державного науково-виробничого підприємства Об`єднання комунар від 30.07.2020 року № 434/022-20. Відповідно до вказаної довідки маркування 10А19 на запобіжнику СП-10 вказує на номінальний струм для запобіжника 10 ампер (п. 1.5.2 ТУ16-522.001-82); маркування 1802 на вставці плавка ВП1-1 вказує на місяць та рік її виготовлення (лютий 2018 року).

Також, разом з вказаним листом Позивачем було надано Відповідачу копію листа Державного підприємства Науково-дослідний інститут Квант від 29.07.2020 року № 530-287Ф про відсутність необхідності маркування виробів.

Окрім цього, Позивачем надано Відповідачу копію листа Державного підприємства Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка від 29.07.2020 року № 502-52П. Відповідно до вказаного листа маркування ДВП4-1В та ДВП4-2В утримувачів вставки плавкої ДВП4-1 та вставки плавкої ДВП4-2 вказує, що це модифікація товару всепогодня.

Також, разом з вказаним листом Позивачем надано Відповідачу копію довідки Державного науково-виробничого підприємства Об`єднання комунар від 02.09.2019 року № 384/022-19-1, копію довідки Державного підприємства Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка від 31.07.2019 року № 502-40-1-П, копію довідки Державного підприємства Науково-дослідний інститут Квант від 31.07.2019 року № 379до/г, копію довідки Позивача від 26.08.2020 року №34/178 щодо попередньої ідентифікації товарів (виробів), заявлених 22.07.2020 року Позивачем до митного оформлення. Відповідно до вказаних довідок зазначені в них товари (вироби) є товарами цивільного використання.

Відповідач прийшов до висновку, що Позивачем було порушено вимоги законодавства в галузі державного експортного контролю при здійсненні митного оформлення експорту вказаних вище товарів (виробів) і, як наслідок прийняв постанову по накладення штрафу на Позивача.

Листом Відповідача № 1410/34-21 від 03.03.2021 року керівника Позивача було викликано прибути 16.03.2021 року для участі в складенні протоколу про порушення суб`єктом здійснення міжнародних передач товарів - юридичною особою вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.

16 березня 2021 року представники Позивача за довіреністю Король Ю.В. та Гайденко А.І. прибули до Відповідача, де їм було вручено протокол Відповідача №42/21 від 16.03.2021 року про порушення Позивачем вимог законодавства в галузі державного експортного контролю (далі - Протокол), складений 16.03.2021 року Відповідачем без участі та присутності керівника (уповноваженого представника) Позивача.

18 березня 2021 року Позивачем подано Відповідачу письмові пояснення (попередні) №USE-13.1-3779 від 17.03.2021 року до вказаного Протоколу. Вказані письмові пояснення Позивача містили у тому числі клопотання про ознайомлення з документами, які містяться в матеріалах справи про порушення законодавства в галузі державного експортного контролю, порушеної Відповідачем щодо Позивача.

При цьому, Позивач клопотав перед Відповідачем про надання йому можливості ознайомлення з матеріалами вказаної справи і їх вивчення до 29.03.2021 року з метою належної підготовки Позивачем заперечень, аргументів, пояснень та міркувань на захист своїх прав та інтересів.

23 березня 2021 року Позивачем подано Відповідачу клопотання №USE-13.1-4024 від 23.03.2021 про ознайомлення з документами, які містяться в матеріалах вказаної вище справи, виготовлення відповідних копій документів, їх вивчення.

01 квітня 2021 року було здійснено розгляд справи про порушення законодавства в галузі державного експортного контролю щодо Позивача в приміщенні Відповідача.

Під час розгляду справи 01.04.2021 року Позивачем були заявлені і подані Відповідачу письмові клопотання: від 30.03.2021 №USE-13.1-4401 про закриття справи у зв`язку пропущенням Відповідачем строку прийняття Постанови; від 30.03.2021 року №USE-13.1-4405 про закриття справи у зв`язку із закінченням строку притягнення Позивача до відповідальності; від 01.04.2021 року №USE-13.1-4527 про закриття справи у зв`язку з відсутністю в діях Позивача складу порушення.

Відповідач відмовив Позивачу у задоволенні усіх заявлених і поданих ним клопотань.

02 квітня 2021 року Позивачем отримано лист Відповідача від 30.03.2021 року №2057/34-21 про відмову у задоволенні клопотання Позивача від 23.03.2021року №USE-13.1-4024 про ознайомлення з матеріалами справи, виготовлення копій та здійснення аудіофіксації процесу розгляду справи.

02 квітня 2021 року представник Позивача прибув до приміщення Відповідача, де йому було вручено постанову від 02.04.2021 року №42/21.

Щодо процедури розгляду справи справ про порушення Позивачем вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, суд зазначає наступне.

Відповідно п.п. 3.3, 3.5 Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, що затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16.12.2013 № 1490 (далі - Порядок), протокол складається за участю керівника (уповноваженого представника) юридичної особи, щодо якої він складається. Повноваження уповноваженого представника юридичної особи, яка притягається до відповідальності, засвідчуються довіреністю. Запрошення для складання протоколу надсилається за місцезнаходженням юридичної особи реєстрованим поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про його вручення не пізніше ніж за десять днів до дати складання протоколу. У запрошенні зазначається дата, час і місце складання протоколу. У разі неявки до Держекспортконтролю керівника (уповноваженого представника) юридичної особи, яка притягається до відповідальності, протокол може бути складено без його участі лише у випадках, коли є дані про своєчасне сповіщення цієї юридичної особи про дату, час і місце складання протоколу.

З наданих показань свідків, суд встановив, що протокол Відповідачем було складено без участі представника Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення Укрспецекспорт , незважаючи на завчасне прибуття такого представника для складення протоколу.

Відтак, складення протоколу Відповідачем без участі представника Позивача, суд вважає порушенням вимог п.п. 3.3 та 3.5 Порядку.

Відповідно до п. 2.3 Порядку уповноважена особа Відповідача складає протокол про порушення юридичною особою вимог законодавства в галузі державного експортного контролю за формою, наведеною в додатку 1 до Порядку, та готує матеріали, необхідні для вирішення справи.

Протокол разом з поясненнями керівника (уповноваженого представника) юридичної особи, документами, що стосуються справи, та проектом відповідної постанови протягом трьох днів після його складення передається посадовими особами відповідального підрозділу керівнику для розгляду справи (п. 3.7 Порядку).

Згідно з п. 1.6 Порядку рішення про накладення штрафів приймається Головою Держекспортконтролю, його першим заступником або заступником відповідно до розподілу обов`язків чи доручення Голови Держекспортконтролю протягом десяти днів з дня одержання матеріалів, необхідних для вирішення справи.

Матеріали справи свідчать про те, що протокол №42/21 про порушення суб`єктом здійснення міжнародних передач товарів - юридичною особою вимог законодавства в галузі державного експортного контролю було складено Відповідачем 16.03.2021 року.

Таким чином, з 17.03.2021 року розпочався триденний строк для передачі матеріалів справи про правопорушення керівнику Відповідача або його заступнику. Зазначений триденний строк закінчився 19.03.2021 року.

Десятиденний строк для прийняття керівником або заступником керівника Відповідача рішення про накладення штрафу розпочався 20.03.2021 року та закінчився 29.03.2021 року.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення про накладення штрафу прийнято Відповідачем 02.04.2021 року, тобто після закінчення десятиденного строку встановленого п.1.6 Порядком.

Крім того, п. 6.3. Порядку встановлено, що рішення у справі оголошується негайно після закінчення розгляду справи та набирає чинності з дати його винесення.

Допитані в судовому засіданні свідки надали показання, що розгляд справи Відповідачем було закінчено 01.04.2021 року, проте рішення прийнято лише 02.04.2021 року.

Таким чином, наданими показаннями свідків встановлено порушення Відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення не було оголошено негайно після закінчення розгляду справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прийняття рішення про накладення штрафу поза межами строку встановленого законодавством та з процедурними порушеннями під час його прийняття, що є самостійною і достатньою підставою для його визнання протиправним та скасування.

Щодо строку застосування адміністративно-господарських санкцій, суд зазначає наступне.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлено положеннями ст. 250 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічна норма міститься і в п. 1.9 Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, що затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16.12.2013 № 1490 (далі - Порядок), відповідно до якої юридична особа може бути притягнута до відповідальності протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення нею встановлених Законом України Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наведені норми ЦК України застосовуються до спірних правовідносин сторін за аналогією, оскільки Закон України Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання не визначає правила початку перебігу та закінчення строків, встановлених даним законом.

Вирішуючи питання про встановлення дня початку перебігу строку можливості застосування адміністративного-господарської санкції передбаченою ст. 250 ГК України, суд виходить з наступного.

22 липня 2020 року під час митного оформлення товарів посадовими особами Київської митниці Держмитслужби було проведено огляд задекларованих Позивачем товарів, за результатами якого були виявлені розбіжності між заявленими та оглянутими органом митної служби товарами.

07 серпня 2020 року Київська митниця Держмитслужби листом №7.8.-1/28.1/11/15597 повідомила Позивача про необхідність отримання дозвільних документів від Відповідача для митного оформлення таких товарів.

Про вказані обставини Позивач повідомив Відповідача листом від 25.08.2020 року №USE-34-9285 та просив Відповідача надати відповідні роз`яснення щодо порядку міжнародної передачі товарів, заявлених Позивачем до митного оформлення.

Однак, проведення перевірки дій Позивача в галузі державного експортного контролю, здійснювалось Службою безпеки України, якою з метою отримання інформації щодо наявності порушень надіслано запити, зокрема до Міністерства оборони України та Державної служби експортного контролю України.

09 вересня 2020 року Державна служба експортного контролю України листом №5299/30-20 повідомила Службу безпеки України про обставини міжнародної передачі Позивачем виробів, що за своїми ознаками відносяться до списку товарів військового призначення, міжнародні передачі яких підлягають державному контролю.

За результатами розгляду зібраної інформації, Службою безпеки України листом від 06.10.2020 року №2/4/1-7415нт, повідомлено Відповідача про встановлення ним факту порушення службовими Позивача вимог абз.2, 5 ст. 24 Закону щодо здійснення міжнародних передач товарів без отримання спеціального дозволу та запропоновано провести розслідування за наведеними фактами вчинення Позивачем порушень в галузі державного експортного контролю.

Відповідно, Служба безпеки України, як уповноважений державний орган, що здійснює перевірку зазначених обставин, у тому числі шляхом направлення запитів на отрмання інформації, в тому числі до Відповідача саме 16.09.2020 року став обізнаним проте, що товари, які експортувалися Позивачем за контрактом № 27/2018-19/5976/2/Т-80UD/FOB/CP/ASRF/USE-18.4-6-К/КЕ-19 мали приналежність до товарів військового призначення, міжнародні передачі яких підлягають обов`язковому державному експортному контролю, чим самим встановив наявність порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.

Таким чином, суд вважає, що датою виявлення уповноваженим органом порушення порядку міжнародної передачі товарів є саме 16.09.2020 року. Отже, шестимісячний строк на застосування Відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Позивача та притягнення його до відповідальності сплив 16.03.2021 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Відповідачем пропущено встановлений законодавством шестимісячний строк притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.

Більш того, посилання Відповідача щодо можливості притягнення особи до відповідальності протягом року після виявлення порушення, суд вважає необґрунтованими, оскільки такий строк є альтернативний і застосовується у разі не можливості прийняття відповідного рішення у шестимісячний строк.

Оскільки Відповідачем не наведено жодних підстав щодо не можливості притягнення Позивача до відповідальності в межах шестимісячного строку, суд вважає застосування річного строку необґрунтованим.

Щодо наявності порушень в галузі державного експортного контролю, суд зазначає таке.

Відповідно до абзаців 1 і 2 ст. 24 Закону Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання порушеннями вимог законодавства в галузі державного експортного контролю є, зокрема, здійснення міжнародних передач товарів без отримання в установленому порядку дозволів, висновків чи документів про гарантії або здійснення таких передач на підставі дозволів, висновків чи документів про гарантії, отриманих шляхом подання підроблених документів чи документів, що містять недостовірні відомості.

Згідно зі ст. 1 Закону міжнародні передачі товарів - це експорт, імпорт, реекспорт товарів, їх тимчасове вивезення за межі України або тимчасове ввезення на її територію, транзит товарів територією України, а також будь-які інші передачі товарів, що здійснюються за межами України.

Згідно з тією ж ст. 1 Закону експорт - це продаж або передача на інших законних підставах товарів іноземним суб`єктам господарської та іншої діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів за межі митного кордону України, включаючи реекспорт товарів, у тому числі продаж або передача товарів в Україні посольству чи представнику будь-якої юридичної особи іноземної держави, іноземцю чи особі без громадянства; продаж або передача в Україні чи за її межами права управління (контролю) товарами відповідно юридичній особі іноземної держави чи її представнику, іноземцю чи особі без громадянства, у тому числі через засоби зв`язку; розкриття технології іноземцю чи особі без громадянства; фактичне відвантаження товарів з метою подальшої їх передачі або переміщення за межі України.

Вказаний Закон не містить визначення терміну передача . Тому, для розуміння змісту наведених вище норм статей 1 і 24 Закону суд застосовує норми ст. 334 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до абз. 38 ст. 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність момент здійснення експорту (імпорту) визначається як момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Аналогічне визначення поняття момент здійснення експорту (імпорту) міститься і в наказі Державної служби експортного контролю України від 05.10.2009 року № 86 Про затвердження форми висновку щодо можливості проведення переговорів, форм звітів та встановлення строків звітності .

Так, в примітці 2 до форми звіту про фактично здійснені міжнародні передачі товарів, зазначених у дозвільних документах або міжнародному імпортному сертифікаті, затвердженої вказаним наказом Відповідача, момент здійснення експорту (імпорту) - це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця. При тимчасовому вивезенні/ввезенні вказуються реквізити вантажно-митної декларації, оформленої відповідно до законодавства України.

Документи, які б містили відомості (відмітки) про завершення митного оформлення та/або про фактичне вивезення згаданих вище товарів за межі митної території України, як це визначено в п.п. 16, 30-32 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року № 450, відсутні в матеріалах справи. Відсутнє посилання на такі документи і в Постанові, яка була прийнята Відповідачем.

Таким чином, заявлені Позивачем 22.07.2020 року до митного оформлення товари (вироби) не перетинали митний кордон України, переходу права власності на вказані товари (вироби) від Позивача до покупця не відбулось, відвантаження товарів (виробів) на визначених у Контракті умовах FOB чи FCA з метою подальшої їх передачі або переміщення за межі України також не відбулось, що встановлено судом та підтверджується матеріалами справи.

Отже, доводи та висновки, які викладені у Постанові Відповідача про порушення Позивачем вимог законодавства в галузі державного експортного контролю у зв`язку зі здійсненням міжнародної передачі товарів (експорту) без отримання в установленому порядку дозволу Відповідача та наявний в діях Позивача склад правопорушення не підтверджені належними доказами та є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Реалізація таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС.

Аналіз практики ЄСПЛ дає можливість стверджувати, що термін власність у ст. 1 Протоколу 1 використовується у значенні саме економічного блага, яке може бути предметом як матеріального, так і нематеріального світу. На це вказує застосування у рішеннях ЄСПЛ, для розкриття категорії майна таких понять, як кошти ( Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece , заява № 13427/87, рішення від 21.11.1994 року; Burdov v. Russia , заява № 59498/00, рішення від 07.05.2002 року, п.40).

Таким чином, термін власність у ст. 1 Протоколу 1 використано як синонім слова майно , причому у досить широкому його розумінні.

Подібно до цінних паперів визнаються майном і гроші. Вітчизняне законодавство та доктрина права виходять із того, що готівкові грошові кошти, які існують у вигляді банкнот і монет, мають усі ознаки рухомих речей. На відміну від готівкових грошей безготівкові не є речами, не мають фізичної субстанції, нематеріальні. Вони становлять майнові вимоги, майнові права. Подібним чином сприймається цей вид майна і ЄСПЛ. Причому, майном визнаються не тільки майнові вимоги до банка та кореспондуючі їм обов`язки перед клієнтом, що виникають на підставі договору ( Gayduk and Others v. Ukraine ухвала щодо прийнятності заяв № 45526/99), а й правові вимоги, засновані на інших юридичних фактах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Будь-які обмеження, які накладаються, мають ґрунтуватися на положеннях законодавства. Воно має бути сформульоване з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року).

Європейський суд стверджує, що повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому і вимогами про захист основних прав особи. У цьому контексті ЄСПЛ уточнює, що необхідний справедливий баланс не буде встановлений, коли особа [в результаті дій Держави] понесе індивідуальний і надмірний тягар (рішення Європейського суду у справі Брумареску проти Румунії , заява №28342/95, рішення від 23 січня 2001 року, пункт 78).

Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду у справі Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії , від 20 листопада 1995 року, пункт 38).

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом . Вираз на умовах, передбачених законом найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 року у справі Полторацький проти України ).

Таким чином, застосування штрафу до Позивача було можливе виключно на умовах, які чітко визначені в законодавстві України та лише у відповідності до передбаченої законодавством процедури розгляду справи та накладення штрафу, чого Відповідачем здійснено не було.

За правилами ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч.1, 2 ст. 76 КАС України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суб`єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Проте, всупереч наведеним вимогам процесуального закону, Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів та не довів наявність підстав. як для прийняття оскаржуваного рішення, так і дотримання встановленої законодавством процедури притягнення до відповідальності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, Позивачем, відповідно до платіжних доручень від 14 квітня 2021 року №1449 та від 29 квітня 2021 року № 1632, сплачено судовий збір у сумі 22 700,00 грн. Відтак, враховуючи, що судом позов задоволено повністю, то стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 22700,00 грн.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення Укрспецекспорт до Державної служби експортного контролю України про визнання протиправною та скасування Постанови від 02.04.2021 року №42/21 - задовольнити повнітю.

2. Визнати протиправною та скасувати Постанову Державної служби експортного контролю України від 02.04.2021 року № 42/21 про накладення на суб`єкта здійснення міжнародних передач товарів - Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення Укрспецекспорт штрафу за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби експортного контролю України на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення Укрспецекспорт судовий збір в сумі 22 700,00 гривень.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вжиті судом заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням, відповідно до частини шостої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення Укрспецекспорт ;

адреса: вул. Дегтярівська, 36, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 21655998;

Відповідач: Державна служба експортного контролю України;

адреса: вул. Кирилівська, 19-21, м. Київ, 0408, код ЄДРПОУ 00010300.

Суддя В.І. Келеберда