Постанова

від 08.06.2021 по справі 520/12955/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Чудних С.О.

08 червня 2021 р.Справа № 520/12955/2020

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року по справі за адміністративним позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Велотрейд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В с т а н о в и в :

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Велотрейд", в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Велотрейд" (вул. Культури, буд. 22 В, м. Харків, 61058, код 41989591) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під`їзд, 1 поверх, к. 16, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України р/рахунок: UA188999980313131230000020003, МФО 899998, код 37999654 УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 31121,89 грн.

Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що відповідно до ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість на працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ затверджена наказом Міністерства праці за соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42) (далі - Звіт), датою його надходження до відділення є 21.08.2020 року за № 8480. Згідно зі звітом відповідача за 2019 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2019 році становила 14 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2019 році для відповідача становив 1 особа. Згідно з розрахунком станом на 18.09.2020 року сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена та складає 31121,89 грн.

У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись із вимогами Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначив, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Також зазначив, що підприємством протягом 2019 року подавались до Державної служби зайнятості звіти форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу , в яких відповідач декларувала вакансію 1 робочого місця для особи з інвалідністю.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року у задоволені вимог адміністративного позову Харківського обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Судове рішення вмотивоване тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Велотрейд" у 2019 році була створена необхідна кількість робочих місць для осіб з інвалідністю та проінформовано про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування звітами за формою № 3-ПН. Суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо він розробив необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створив робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформував відповідні установи.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення вимог адміністративного позову.

Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у позовній заяві.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції, - без змін.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у ТОВ "Торговий дім "Велотрейд" у 2019 році становила 14 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю 0 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2019 році для відповідача становив 1 особа (а.с. 7).

Згідно розрахунку суми позову, адміністративного-господарські санкції нараховані за незайняті 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 30180,04 грн, а також пеню за період з 16.04.2020 по 18.09.2020 у розмірі 942,24 грн (а.с. 6).

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (зі змінами) (далі - Закон № 875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно зі ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

За правилами, визначеними ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте таким, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Так, відповідно до ч. 1 , 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 року № 5067-VI Про зайнятість населення (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067-VI та Порядку № 316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року справа № 806/1368/17, від 20.05.2019 року у справі № 820/1889/17 та від 22.10.2020 року у справі № 1.380.2019.003187.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 року у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 року у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 року у справі № 820/1889/17 та від 03.12.2020 року у справі № 812/1189/18.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному Наказом № 316.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 року у справі № 804/8007/16, від 13.07.2020 року у справі № 804/4097/18.

Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати:

1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю;

2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього Державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки:

- фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю;

- обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

- фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю;

- до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

- додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 року у справі № 817/650/17, від 20.05.2019 року у справі № 820/1889/17, від 12.07.2019 року у справі № 812/1126/18.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як юридична особа з 07.03.2018 року (а.с. 24).

Наказом ТОВ Торговий дім Велотрейд від 21.01.2019 року № 1 Про внесення змін до штатного розкладу у зв`язку з виробничою необхідністю з 21.01.2019 року ведено до штатного розкладу ТОВ Торговий дім Велотрейд посаду кур`єра в кількості 1-ї штатної одиниці, з посадовим окладом в розмірі 4.500,00 грн (а.с. 95).

ТОВ Торговий дім Велотрейд на адресу Харківського міського центру зайнятості щоквартально направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій від 21.01.2019 року, 04.04.2019 року, 15.07.2019 року, від 10.10.2019 року, якими підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с. 87-94).

Отже, відповідачем виконано наведені вище вимоги законодавства та подано протягом 2019 року звіти форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача у працевлаштуванні особам з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем у 2019 році було виконано вимоги Закону № 875-XII, зокрема, створено робочі місця для інвалідів та поінформовано центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, у зв`язку з чим в його діях відсутній склад правопорушення.

Інші доводи апеляційної скарги позивача означених висновків колегії суддів не спростовують.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 18 червня 2021 року.