Ухвала
від 08.06.2021 по справі 923/447/15
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/


У Х В А Л А

08 червня 2021 року мХерсон Справа № 923/447/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Кудак М.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: ОСОБА_1 (м.Київ, РНОКПП НОМЕР_1 ),

до Відповідача - 1: Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", м.Херсон, код ЄДРПОУ 25400551

Відповідача - 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум", м. Київ, код ЄДРПОУ 38651246

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд", м. Херсон, код ЄДРПОУ 36008788

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп", м. Київ, код ЄДРПОУ 36381535

Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" м. Київ, код ЄДРПОУ 14282829

Третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 та 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ІСТЕЙТ" м. Київ, код ЄДРПОУ 40930697

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від ОСОБА_1 - Овод А.П., довіреність від 14.02.2018

від ПрАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" - ліквідатор Глуховський О.Ю. - не прибув

від ТОВ "Пост Преміум" - не прибули

від інших третіх осіб - не прибули

в межах справи про банкрутство Боржника - Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", порушеної за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд" м. Херсон, код ЄДРПОУ 36008788 до Боржника: Приватного акціонерного товариства "Міжнародна Інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (м.Херсон, вул.Ціолковського,50, ідентифікаційний код 25400551)

в с т а н о в и в:

28.03.2016р. ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп".

Ухвалою суду від 29.03.2016 було порушено провадження у справі № 923/311/16.

Ухвалою від 11.04.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк".

Ухвалою від 28.04.2016 прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ" до: відповідача-1 - ОСОБА_1 , відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", відповідача-3 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп", про визнання договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р. в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641 в адміністративно-житловому комплексі по АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 23.05.2016 провадження у справі зупинено, а ухвалою від 31.01.2017 - поновлено та призначено до розгляду в засіданні суду 09.02.2017.

Відповідачем-1 подано до суду клопотання про передачу справи для розгляду в межах справи № 923/447/15 про банкрутство відповідача-1.

З урахуванням приписів ч. 3 ст. 2-1, п. 7 ч. 1 ст. 12, ч. 9 ст. 16 ГПК України , ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та п.9 інформаційного листа від 28.03.2013р. № 01-06/606/2013 Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції інформаційного листа від 21.07.2016р. № 01-06/2511/16 ВГСУ) відповідно до ухвали від 09.02.2017р. справа № 923/311/16 передана за підсудністю для її розгляду в межах провадження у справі № 923/447/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міжнародна Інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс".

Станом на 28.03.2016 - дату надходження до господарського суду позовної заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп", за якою порушено провадження у справі 923/311/16, господарським судом Херсонської області була порушена та розглядалася, а також, розглядається по теперішній час, справа № 923/447/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міжнародна Інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс".

За таких обставин, у відповідності до приписів наведених правових норм позов ОСОБА_1 (про визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп") має розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа № 923/447/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міжнародна Інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", у межах провадження у вказаній справі про банкрутство, за правилами позовного провадження.

Відтак, враховуючи приписи ст.ст.10, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 10, 12, 16, 17, 58, 79, 86 ГПК України (у чинній на той час редакції), ухвалою від 23.02.2017р. присвоїв справі № 923/311/16 ( за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорето Груп") номер справи про банкрутство ПАТ "МІК Інтерінвестсервіс" № 923/447/15, постановив розглядати даний позов у межах провадження у вказаній справі про банкрутство, за правилами позовного провадження.

Ухвалою від 16.03.2017р. суд задовольнив заяву товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ІСТЕЙТ м.Київ про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою від 20.04.2017 розгляд справи відкладено на 26.05.2017. Однак, на виконання запиту Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, всі матеріали справи № 923/447/15 були скеровані до апеляційної інстанції. Тривалий час матеріали справи були відсутні в місцевому господарському суді.

У січні 2019 року всі матеріали справи № 923/447/15 були повернуті до Господарського суду Херсонської області. Ухвалою від 01.02.2019р. суд призначив розгляд справи на 20 лютого 2019 р.

18.02.2019 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну предмету позову б/н від 15.02.2019, якою він просить визнати недійсним Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013, укладений між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641, секція "Е" площею 131, 3 кв. м, в адміністративно-житловому комплексі по АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що оскаржуваний договір стосується, а відповідно порушує права ОСОБА_1 лише в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення, що передбачене в додатку № 2 до нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет а бо підстави позову шляхом подання письмової заяви. З огляду на викладене, зазначена заява приймається судом до розгляду.

18.02.2019 ОСОБА_1 подав до суду заяву, якою просить відмовити в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ", посилаючись на те, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 у справі № 923/447/18 встановлені обставини, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ" станом на день звернення з позовом до суду відсутні порушена права іпотекодержателя та/або управителя майнових прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою від 20.02.2019 суд відклав розгляд справи у підготовчому провадженні та звернув увагу учасників справи на те, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

З огляду на викладене, справа розглядається за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Виходячи зі змісту ч.4 ст.247 ГПК України, справи про банкрутство розглядаються в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 177 ГПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження має бути проведене протягом 60 днів з дня відкриття провадження у справі, у виняткових випадках може бути продовжений.

Статтею 178 ГПК України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд враховує, що провадження у справі № 923/311/16 порушено ухвалою від 29.03.2016, тому у сторін було достатньо часу для надання доказів, клопотань, міркувань, пояснень та ін.

Відповідно до ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду;2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з`ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, відповідно до п. 3) ч. 2 ст. 185 ГПК України, підготовче провадження підлягає закриттю та справа призначається до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 06.03.2019р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 25 березня 2019р.

Ухвалою від 08.04.2019р. суд залишив без розгляду позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ", до відповідача-1 - ОСОБА_1 , відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", відповідача-3 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум", за участю третіх осіб - ТОВ "Спартехнотрейд", ТОВ "Лорето Груп" про визнання договору частково недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р.

Ухвалою від 08.04.2019 розгляд позову ОСОБА_1 по суті відкладено на 14 травня 2019 р. Однак, засідання не відбулось у зв`язку з надісланням матеріалів справи разом з апеляційною скаргою на ухвалу від 08.04.2019, якою залишено без розгляду позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ", до відповідача-1 - ОСОБА_1 , відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", відповідача-3 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум", за участю третіх осіб - ТОВ "Спартехнотрейд", ТОВ "Лорето Груп" про визнання договору частково недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 скасовано ухвалу від 08.04.2019 про залишення позову третьої особи без розгляду.

Однак, постановою Верховного Суду від 07.10.2019 скасовано постанову апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу від 08.04.2019, матеріали справи повернуто до Господарського суду Херсонської області.

З огляду на викладене, ухвалою від 14.11.2019р. призначено розгляд позову ОСОБА_1 по суті на 03.12.2019р.

Ухвалою від 03.12.2019р. розгляд справи по суті відкладено на 20.12.2019р.

Ухвалою від 20.12.2019р. розгляд справи по суті відкладено на 23.01.2020р.

Ухвалою від 23.01.2020р. розгляд справи відкладено 07.02.2020р.

Ухвалою від 07.02.2020р. провадження у справі було зупинено у зв"язку з призначенням у справі № 923/447/15 почеркознавчої та технічної експертизи давності документу -платіжного доручення №168974 від 22.06.2007 р., проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2020р. ухвалу Господарського суду Херсонської області від 07.02.2020р. скасовано та прийнято нове рішення, у задоволенні клопотання ТОВ Агро Істейт про призначення по справі №923/447/15 судової почеркознавчої експертизи - відмовлено, справу №923/447/15 направлено для подальшого розгляду до Господарського суду Херсонської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2020р. у відкритті касаційного провадження за скаргою ТОВ Агро Істейт .

Ухвалою від 14.04.2021р. провадження у справі № 923/447/15 поновлено, призначено наступне судове засідання на 19.05.2021р.

14.05.2021р. до суду електронною поштою від представника ТОВ Агро Істейт адвоката Кошалковського К.В. надійшла заява про відвід від 13.05.2021 (вх.№1437/21 від 14.05.2021) скріплена електронним цифровим підписом заявника, в порядку статей 35, 38 Господарського процесуального кодексу України, з доданими до неї доказами направлення сторонам.

Ухвалою від 17.05.2021р. керуючись ст. 35, 36, 38, 39, 234 ГПК України, суд передав заяву про відвід судді у справі № 923/447/15 на повторний авторозподіл для вирішення питання про відвід, суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч.1 ст. 32 ГПК України.

Ухвалою від 18.05.2021р. задоволено заяву судді Соловйова К.В. про самовідвід від розгляду матеріалів по справ № 923/447/15, у зв"язку з наявністю між даними суддями родинних зв"язків. Матеріали справи № 923/447/15 передано для визначення складу суду у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 19.05.2021р. суддею Ярошенко В.В. розглянуто заяву та відмовлено у задоволенні заяви представника ТОВ Агро Істейт про відвід судді Пінтеліної Т. Г. від розгляду справи № 923/447/15.

Ухвалою від 21.05.2021р. призначено судове засідання на 08.06.2021р., призначено участь в режимі відеоконференцзв`язку для представника позивача ОСОБА_1 .

В судове засідання 08.06.2021р. в режимі відеоконференції прибув представник позивача адвокат Овод А.П. До Господарського суду Херсонської області учасники справи не прибули. . Від представника ТОВ "Агро Істейт" надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні в іншому суді. Від інших учасників справи будь-які заяви, клопотання не надходили.

Розглянувши клопотання представника ТОВ "Агро Істейт" про відкладення розгляду справи, суд залишає його без задоволення. Враховуючи тривалий розгляд справи та те, що ТОВ "Агро Істейт" заздалегідь було повідомлено про дату розгляду справи, дана третя особа без самостійних вимог на предмет спору не була позбавлена права направити іншого представника для представництва інтересів у суді.

Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Згідно з п. 8 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

У ч.9 ст.30 ГПК України визначено, що справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Зазначені вище норми кореспондуються з положеннями ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства , відповідно до якої провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Узагальнюючи названі правові положення суд прийшов до висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, що узгоджується із загальною спрямованістю законодавства про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Суд зазначає, що за приписами статті 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Разом з тим, у випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу.

Відтак, за результатами розгляду справи (позовної заяви) в межах справи про банкрутство суд виносить ухвалу.

Суд зазначає, що З огляду на п. 5) ч. 6 ст. 242 ГПК України, відповідачі вважаються належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, оскільки всі ухвали суду надсилалась судом за адресою відповідача, зареєстрованою у встановленому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на неявку представників відповідачів, суд зазначає, що в силу статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зважаючи на те, що неявка відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача суд звертає увагу учасників справи, що згідно ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та ухвалив судове рішення про задоволення позову.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.11.2005 р. між Закритим акціонерним товариством Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс , правонаступником якого стало Приватне акціонерне товариство Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс (надалі - Відповідач-1 ) та ОСОБА_2 було укладено Інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) № 217/F (надалі - Інвестиційний договір ).

Відповідно до умов Інвестиційного договору Відповідач-1 зобов`язується своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора збудувати і здати в експлуатацію - 4 кварталу 2007 року житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 та передати у власність інвестора розміщене у ньому нежитлове приміщення секції Е, поверх 1-2, загальною площею 133,21 кв.м. (надалі - Нежитлове приміщення ).

Відповідно до умов п. 4.1. Інвестиційного договору вартість інвестиційного внеску на будівництво Нежитлового приміщення складає 466 235,00 грн. та має бути внесена до кінця 1 кварталу 2008 року (надалі - Інвестиційний внесок ).

15.06.2007 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір № 217/F-B про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги на Нежитлове приміщення за Інвестиційним договором перейшло до ОСОБА_3 .

На виконання умов, визначених Інвестиційним договором, ОСОБА_3 оплатив вартість Інвестиційного внеску у повному обсязі, що підтверджується копіями первинних документів, які містяться в додатках (платіжне доручення № 168974 від 22.06.2007 р., платіжне доручення № 216197 від 30.07.2007 р. та платіжне доручення № 143072 від 21.01.2008 р.).

05.04.2012р. об`єкт будівництва (житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 ), в якому знаходиться Нежитлове приміщення, було введено в експлуатацію, на підтвердження чого видано Акт готовності об`єкта до експлуатації.

Додатковою угодою до Інвестиційного договору Сторони внесли зміни до деяких умов Інвестиційного договору, погодивши реквізити Нежитлового приміщення - нежитлове приміщення № 641 секції Е загальною площею 131,3 кв.м.

10.01.2013р. Відповідачем-1 та ОСОБА_3 було укладено Акт прийому-передачі Нежитлового приміщення, за умовами п. 2 якого Інвестор набуває право власності на вказане приміщення з моменту отримання свідоцтва про право власності, оформленого у відповідності з нормами чинного законодавства, та його державної реєстрації та видано Довідку про право набуття у власність об`єкта інвестування.

21.05.2013р. ОСОБА_3 на підставі Договору № 217/F-B-A відступив своє право вимоги на Нерухоме майно за Інвестиційним договором ОСОБА_1 (надалі - Позивач ).

27.12.2014р. Позивач, як новий інвестор за Інвестиційним договором, одержавши всі необхідні документи, звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на Нежитлове приміщення.

11.08.2015р., Реєстраційною службою було прийнято Рішення № 23569258 про відмову у державній реєстрації прав Позивача на Нежитлове приміщення, обґрунтоване тим, що заявлене право вже зареєстроване за іншою особою .

У жовтні 2015 р. Позивач звернувся з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, у якому просив суд скасувати Рішення від 11.08.2015р. № 23569258 та зареєструвати за ним право власності на Нежитлове приміщення.

У процесі розгляду справи № 826/23342/15 позивачу стало відомо, що первинна реєстрація права власності на Нежитлове приміщення була здійснена за ТОВ Пост Преміум (ідентифікаційний код юридичної особи: 38651246; адреса реєстрації: м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63) (надалі - Відповідач-2 ), Право власності було зареєстровано за Відповідачем-2 Рішенням Реєстраційної служби № 3744760 від 08.07.2013 р., на підставі якого було видано Свідоцтво про державну реєстрацію. Згодом, ТОВ Пост Преміум відчужило Нежитлове приміщення ТОВ Спартехнотрейд , а те в свою чергу - ТОВ Лорето Груп , яке є його власником на даний час.

Із матеріалів реєстраційної справи, наданих до справи № 826/23342/15 на виконання ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва вбачається, що одним із основних документів, на підставі якого приймалося рішення про державну реєстрацію за Відповідачем-2 права власності на Нежитлове приміщення був Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р., укладений Відповідачем-1 та Відповідачем-2 (надалі - Оскаржуваний договір ).

Позивач доводить, що даний Договір є таким, що суперечить нормам законодавства України, зокрема. Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим його має бути визнано судом недійсним.

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму .

Згідно із ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до п. 1.1. Оскаржуваного договору Відповідач-1 (Продавець) продає, а Відповідач-2 (Покупець) купує майнові права на Нежитлове приміщення.

Згідно із п. 2.1. Оскаржуваного договору майнові права на Нежитлове приміщення передаються шляхом підписання Сторонами Акту прийому-передачі майнових прав.

При цьому, відповідно до п. п. 8.2., 8.3. Оскаржуваного договору, Продавець гарантує, що до укладення цього Договору майнові права на Нежитлове приміщення будь-яким третім особам не відчужені, вони не обтяжені будь-якими зобов`язаннями, а права третіх осіб внаслідок укладення цього Договору порушені не будуть.

Разом з тим, на момент підписання Оскаржуваного договору майнові права на Нежитлове приміщення не належали Відповідачу-1 та не могли ним відчужуватися.

Так, відповідно до позиції Верховного суду України, викладеної у Постанові від 03.04.2013 р. у справі №№ 6-21 цс 13 Виконання грошових зобов`язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об`єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт .

Повна вартість Інвестиційного внеску була оплачена ОСОБА_3 ще у 2008 році, тобто за 5 років до підписання Оскаржуваного договору. Зазначене підтверджується платіжними дорученнями № 168974 від 22.06.2007 р., № 216197 від 30.07.2007 р. та № 143072 від 21.01.2008 р.

В подальшому ОСОБА_3 відчужив свої майнові права на Нежитлове приміщення Позивачу на підставі Договору про відступлення права вимоги № 217/F-В-А від 21.05.2013 р.

Отже, на момент укладення Оскаржуваного договору майнові права на Нежитлове приміщення належали Позивачу і не могли відчужуватися Відповідачем-1.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені тинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

..Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) .

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням викладеного, Оскаржуваний договір має бути визнано судом недійсним як такий, що суперечить положенням ст. 658 ЦК України, оскільки на момент його підписання Відповідач-1 не був власником майнових прав на Нежитлове приміщення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 22, 54 - 57 Господарського процесуального кодексу України, позивач просить визнати недійсним Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013 р., укладений Приватним акціонерним товариством Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс та Товариством з обмеженою відповідальністю Пост Преміум .

До позовної заяви позивачем додано докази - Копія Інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) № 217/F від 16.11.2005 р., Копія Додаткової угоди б/н до Інвестиційного договору, Копія Договору № 217/F-B про відступлення права вимоги від 15.06.2007 р., Копія Договору № 217/F-B-A про відступлення права вимоги від 21.05.213 р., Копія платіжного доручення № 168974 від 22.06.2007 р., Копія платіжного доручення № 216197 від 30.07.2007 р., Копія платіжного доручення № 143072 від 21.01.2008 р., Копія Акта прийому-передачі нерухомого майна від 10.01.2013 р., Копія Акта готовності об`єкта до експлуатації від 05.04.2012 р., Копія витягу з переліку інвесторів від 10.01.2013 р, Копія Довідки про право набуття у власність об`єкта інвестування, Копія технічного паспорту на нежитлове приміщення, Копія Рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 23569258 від 11.08.2015 р.

Відповідно до ч. З ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з абз. 4-5 п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 р. під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Користуючись наданим процесуальним правом, ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову.

Так, поданий до суду позов від 18.03.2016 р. містить вимогу визнати недійсним Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р., укладений Приватним акціонерним товариством Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс та Товариством з обмеженою відповідальністю Пост Преміум (далі - Оскаржуваний договір).

Вказана вимога обґрунтована тим, що на момент підписання Оскаржуваного договору майнові права на Нежитлове приміщення належали ОСОБА_1 , тобто, вже не належали ПрАТ Міжнародна Інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс та не могли бути ним відчужені на користь ТОВ Пост Преміум .

Таким чином, Оскаржуваний договір стосується, а відповідно, порушує права ОСОБА_1 лише в частині купівлі-продажу майнових прав на Нежитлове приміщення, що передбачено в додатку № 2 до нього.

З огляду на це, ОСОБА_1 заявляє про зміну предмета позову та просить суду розглядати вимогу про визнання недійсним Оскаржуваного договору саме в частині купівлі-продажу майнових прав на Нежитлове приміщення.

Окрім цього, позивач підтверджує, що змінена позовна вимога обґрунтована тими ж самими підставами, що були зазначені у позовній заяві.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 ГПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої частиною третьою статті (прим, заяви про зміну предмета позову), до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи .

Позивач надав суду докази, що підтверджують направлення копії цієї заяви та додатку до неї іншим учасникам справи.

На підставі вищезазначеного, керуючись стст. 2, 4, 46, 163 ГГІК України, позивач змінив предмет позову ОСОБА_1 та просить задовольнити його повністю, а саме: визнати недійсним Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013 р. укладений Приватним акціонерним товариством. Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс та Товариством з обмеженою відповідальністю Пост Преміум в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641, секція Е . площею 131,3 кв.м., в адміністративно-житловому комплексі по АДРЕСА_1 .

Дана заява судом прийнята, справа розглядається з урахуванням заяви позивача про зміну предмету позову.

Статтею 55 Конституції України встановлено право кожного на захист своїх прав і свобод у судовому порядку.

Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно з ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до приписів ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 910/16039/16).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.

Отже, навіть у разі обґрунтованого і підставного позову, але у разі, коли жодне право особи, яке звернулася із позовом непорушене і неоспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (Правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.02.2020 у справі №910/16236/18).

За вимогами ч.ч.1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За положеннями ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, нормами Господарського процесуального кодексу встановлений обов`язок для особи, яка звернулась до суду доказування і подання доказів та визначені критерії належності та допустимості доказів.

Виходячи із змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 25.06.2019 у справі №904/3169/18, від 28.01.2020 у справі №916/495/19, у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, який зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Як свідчать наявні матеріали справи, позивач ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного правочину. Проте оспорюваний правочин порушує його права (охоронюваний законом інтерес), і захист права здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі №439/212/14-ц та постановах Верховного Суду від 18.07.2018р. у справі №750/2728/16-ц, від 04.07.2018р. у справі №462/4611/13-ц.

Зміст ч.3 ст.215 ЦК України встановлює, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Сам по собі факт порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №908/3326/19, від 24.03.2021р. у справі №462/2077/17, від 18.11.2020 у справі №910/9305/19.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України довів наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Позовна заява містить обґрунтовані доводи щодо наявності порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу ОСОБА_1 у зв`язку з укладенням відповідачами оспорюваного договору та посилання на те, що в результаті визнання спірного правочину недійсним майнові права позивача буде захищено та відновлено.

З урахуванням наведених обставин суд погоджується із доводами позивача з приводу того, що заявлені позовні вимоги спрямовані на захист права та охоронюваного законом інтересу та у разі задоволення позовних вимог призведуть до його відновлення.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначила, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Суд відзначає, що за приписами 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зі змісту частини четвертої статті 238 ГПК України вбачається, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Таким чином, за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог суд у своєму рішенні має зробити висновок про порушення чи не порушення прав особи, а також її охоронюваних законом інтересів, які випливають безпосередньо зі змісту права. Якщо ж за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Матеріалами справи підтверджується, що 16.11.2005 р. між Закритим акціонерним товариством Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс , правонаступником якого стало Приватне акціонерне товариство Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс (надалі - Відповідач-1 ) та ОСОБА_2 було укладено Інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) № 217/F (надалі - Інвестиційний договір ).

Відповідно до умов Інвестиційного договору Відповідач-1 зобов`язується своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора збудувати і здати в експлуатацію -4 кварталу 2007 року житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 та передати у власність інвестора розміщене у ньому нежитлове приміщення секції Е, поверх 1-2, загальною площею 133,21 кв.м. (надалі - Нежитлове приміщення ).

Відповідно до умов п. 4.1. Інвестиційного договору вартість інвестиційного внеску на будівництво Нежитлового приміщення складає 466 235,00 грн. та має бути внесена до кінця 1 кварталу 2008 року (надалі - Інвестиційний внесок ).

15.06.2007 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір № 217/F-B про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги на Нежитлове приміщення за Інвестиційним договором перейшло до ОСОБА_3 .

На виконання умов, визначених Інвестиційним договором, ОСОБА_3 оплатив вартість Інвестиційного внеску у повному обсязі, що підтверджується копіями первинних документів, які містяться в додатках (платіжне доручення № 168974 від 22.06.2007 р., платіжне доручення № 216197 від 30.07.2007 р. та платіжне доручення № 143072 від 21.01.2008 р.).

05.04.2012р. об`єкт будівництва (житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 ), в якому знаходиться Нежитлове приміщення, було введено в експлуатацію, на підтвердження чого видано Акт готовності об`єкта до експлуатації.

Додатковою угодою до Інвестиційного договору Сторони внесли зміни до деяких умов Інвестиційного договору, погодивши реквізити Нежитлового приміщення - нежитлове приміщення № 641 секції Е загальною площею 131,3 кв.м.

10.01.2013р. Відповідачем-1 приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ОСОБА_3 було укладено Акт прийому-передачі Нежитлового приміщення, за умовами п. 2 якого Інвестор набуває право власності на вказане приміщення з моменту отримання свідоцтва про право власності, оформленого у відповідності з нормами чинного законодавства, та його державної реєстрації та видано Довідку про право набуття у власність об`єкта інвестування.

21.05.2013р. ОСОБА_3 на підставі Договору № 217/F-B-A відступив своє право вимоги на Нерухоме майно за Інвестиційним договором ОСОБА_1 (надалі - Позивач ). Відтак, у позивача дійсно виникло право вимоги на Нерухоме майно за Інвестиційним договором та право власності на вказане приміщення з моменту отримання свідоцтва про право власності, оформленого у відповідності з нормами чинного законодавства, та його державної реєстрації.

Аналізуючи оскаржуваний правочин договір купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013р. , суд зазначає, що відповідно до п.1.1 цього договору (т.16, а.с. 165-168) продавець приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" продає, товариство з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" купує майнові права на об"єкти нерухомості, що знаходяться в адміністративно-житловому комплексі з підземним паркінгом в Дніпровському районі м.Києва по АДРЕСА_2 , згідно додатку № 1 та додатку № 2 (п.1.2 - 1.2.2 договору).

Отже, станом на 17.06.2013р. приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" вже не було власником майнових прав на об"єкти нерухомості, що знаходяться в адміністративно-житловому комплексі з підземним паркінгом в Дніпровському районі м.Києва по АДРЕСА_2 , оскільки 10.01.2013р. приватне акціонерне товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ОСОБА_3 було уклали Акт прийому-передачі Нежитлового приміщення, за умовами п. 2 якого Інвестор набуває право власності на вказане приміщення - нежитлове приміщення № 641 секції Е загальною площею 131,3 кв.м. на підставі Договору № 217/F-B-A.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачі позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростували, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

11.05.2021р. до суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Овод А.П. про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, мотивоване наступним.

З березня 2016 року у Господарському суді Херсонської області розглядається позов ОСОБА_1 (далі також - Позивач) до ПрАТ Міжнародна Інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс , ТОВ Пост Преміум , за участі третіх осіб: ТОВ Спартехнотрейд , ТОВ Лорето Груп , АТ ПУМБ , ТОВ Агро Істейт , про визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013 р. в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641, секція Е , площею 131,3 кв.м., в адміністративно-житловому комплексі по АДРЕСА_1 .

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діяла на дату подачі позову в цій справі, передбачалося, що оплата послуг адвоката є складовою судових витрат, а ст. 49 - сума, яка підлягає сплаті за послуги адвоката при задоволенні позову покладалася на відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. З ст. 123 чинного Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 12 ч. З ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Враховуючи те, що (а) позов у цій справі був поданий в 2016 році, коли процесуальний закон не передбачав обов`язку зазначати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а (б) наступне засідання у справі, яка перебуває на стадії розгляду справи по суті, призначено на 19.05.2021 р., Позивач завчасно, до завершення судового розгляду, надав суду докази понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, необхідність в якій виникла в результаті дій відповідачів, а відтак має бути ними відшкодована.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката (в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов 'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката) визначається згідно з: договором про надання правничої допомоги, доказами щодо обсягу наданих послуг, вартістю послуг, що сплачена або підлягає сплаті стороною.

Представництво інтересів Позивача під час розгляду цієї справи здійснювалося на підставі Договору про надання правової допомоги № 01-02/03/2020 від 02.03.2020 р. з Адвокатським об`єднанням Лекс`Юс (далі - АО Лекс`Юс ) (копію договору додано), згідно з яким:

• 1.1. КЛІЄНТ доручає, а АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ приймає на себе зобов"язання надавати правову допомогу з представництва інтересів КЛІЄНТА в судах України всіх інстанцій щодо визнання недійсним договору № 2 купівлі- продажу майнових прав від 17.06.2013 р., укладеного між ПрАТ Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс та ТОВ Пост Преміус в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641, секція Е , площею 131,3 кв.м., в адміністративно-житловому комплексі по АДРЕСА_1 .

• 2.4. КЛІЄНТ надає згоду на те, що помічник адвоката АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ виконує доручення відповідного адвоката та здійснює усю необхідну юридичну допомогу в інтересах КЛІЄНТА.

• 4.1. Вартість послуг АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ (гонорар), що включає надання усієї необхідної правової допомоги КЛІЄНТУ під час представництва є фіксованою та становить:

4.1.1. в суді першої інстанції - 75 000 грн;

4.1.2. в суді апеляційної інстанції - 50 000 грн;

4.1.3. в суді касаційної інстанції - 25 000 грн.

• 7.2. На підставі ст. 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до відносин між Сторонами, що передують його укладенню.

Представництво інтересів Позивача у суді першої інстанції здійснює Овод А.П., який до листопада 2019 року діяв у цій справі в якості помічника адвоката АО Лекс`Юс Гусака А.М.1, а після цього і по теперішній час - як адвокат АО Лекс`Юс . Повноваження Овода А.П., як представника Позивача, підтверджуються копію довіреності та ордером, які містяться в матеріалах справи. Додатково, до цього клопотання долучені відомості про адвоката Овода А.П. з ЄРАУ.

Враховуючи, що розгляд справи № 923/447/15 (попередній № 923/311/16) у суді першої інстанції триває понад 1 рік, а представництво забезпечено у більше як 5 засіданнях (п. 4.3. Договору про НПД), Позивач та АО Лекс`Юс на виконання п. 4.2. Договору про НПД підписали Акт приймання-передачі наданих послуг від 06.05.2021 р. (копію акта додаємо).

У зазначеному Акті сторони узгодили детальний опис наданих послуг в суді першої інстанції та підтвердили розмір фіксованого гонорару за це - 75 000 грн.

На виконання ч. З ст. 126 ГПК України, детальний опис наданих послуг в суді першої інстанції Позивачу міститься в п. 1 зазначеного вище Акта.

Згідно з. 4.4. Договору по НПД, 06.05.2021 р. АО Лекс`Юс виставив Позивачу рахунок-фактуру на оплату частини гонорару у розмірі 25 000 грн (копію рахунку-фактури додаємо), який ОСОБА_1 оплатив 07.05.2021 р. (доказ оплати додаємо).

Відтак, станом на дату подачі цього клопотання, Позивач оплатив АО Лекс`Юс 1/3 вартості послуг. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України до складу витрат на професійну правничу допомогу включаються послуги, вартість яких сплачена або підлягає сплаті стороною.

Відповідно до змісту постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19 ... витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено .

Саме тому, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу (75 000 грн) повинен бути відшкодований Позивачу у повному розмірі безвідносно до того, що до цього клопотання додаються докази часткової оплати.

Відповідно до п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. у справі № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах.

Представництво без статусу адвоката було можливим з огляду на зміст п.п. 11 п. 16 Перехідних положень Конституції України. інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати .

Як випливає з п. 64 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц, виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту .

Звертаємо увагу, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. При цьому ціна Договору про НПД та порядок її обчислення визначені на основі взаємної домовленості, що відповідає цінам, які склалися на ринку юридичних послуг України.

Таким чином, як підтверджено доданими до цього клопотання доказами, розмір витрат на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та значенням справи № 923/447/15 (попередній № 923/311/16) для добросовісного інвестора ОСОБА_1 .

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу просимо врахувати, що відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , а не АО Лекс`Юс , яке отримує розрахунок за представництво в суді першої інстанції відповідно до Договору про НПД. У свою чергу, саме дії відповідачів призвели до того, що Позивач був вимушений звернутися за правничою допомогою та понести заявлені в цьому клопотанні витрати. Саме тому, судові витрати Позивача мають бути йому відшкодовані повністю (п. 12 ч. З ст. 2 ГПК України).

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються порівну на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 235-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір № 2 купівлі-продажу майнових прав від 17.06.2013, укладений між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" в частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № 641, секція "Е" площею 131, 3 кв. м, в адміністративно-житловому комплексі по АДРЕСА_1 .

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ПрАТ Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс (код ЄДРПОУ 25400551) та ТОВ Пост Преміум (код ЄДРПОУ 38651246) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 75 000 грн (сімдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок), пропорційно з кожного по 37 500 грн (тридцять сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.06.2021р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна

Дата ухвалення рішення08.06.2021
Оприлюднено22.06.2021

Судовий реєстр по справі —923/447/15

Ухвала від 09.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Ухвала від 12.12.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Ухвала від 19.10.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Ухвала від 19.09.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Ухвала від 27.06.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Ухвала від 23.05.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Постанова від 22.05.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Філінюк І.Г.

Ухвала від 22.05.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Ухвала від 11.05.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Філінюк І.Г.

Ухвала від 18.04.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні