Постанова

від 17.06.2021 по справі 160/7333/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 160/7333/19

адміністративне провадження № К/9901/10580/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (суддя: Ніколайчук С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (судді: Головко О.В., Суховаров А.В., Ясенова Т.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" (далі - ТОВ "АТБ-інвест", позивач) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС відповідач), правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС, де третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.04.2019 року №0002484617, №0002454614, №0002434617 та від 02.04.2019 року №0002344617.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року позовні вимоги ТОВ АТБ-інвест було задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу ВПП ДФС від 01.04.2019 №0002484617 та від 02.04.2019 №0002344617. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За результатами судового розгляду позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40500,00 грн.

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, заяву ТОВ АТБ-інвест було задоволено частково: стягнуто на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Офісу ВПП ДФС у сумі 15000 грн. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви ТОВ АТБ-інвест про винесення додаткового судового рішення відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами не були враховані критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Надаючи правову оцінку висновкам судів попередніх інстанцій щодо відшкодування ТОВ АТБ-інвест судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, у випадку задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката останнім було надано: договір про надання правової допомоги від 15.07.2019 № 15/07-19/6; опис виконаних робіт; акт приймання-передачі наданих послуг від 04.12.2019 до вказаного договору; рахунок-фактуру від 04.12.2019 № 04/12/19 та платіжне доручення від 05.12.2019 № 7031.

Вказані вище документи цілком відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджують факт понесення витрат саме у цій справі.

Таким чином, розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами.

Оцінивши усі необхідні аспекти: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що винагорода за послуги адвоката підлягає зменшенню.

Крім того, частково задовольняючи заяву ТОВ АТБ-інвест про відшкодування судових витрат судами було враховано, що понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню у пропорційному співвідношенні до задоволених вимог.

Доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування. Натомість фактично зводяться до необхідності звільнення відповідача від обов`язку відшкодування таких витрат у будь-якому розмірі у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань на відповідну групу видатків.

В контексті наведеного, колегія суддів зауважує, що чинне процесуальне законодавство встановлює право особи на відшкодування витрат на правничу допомогу та можливість зменшення розміру таких виплат за обґрунтованим клопотанням іншої сторони, однак не передбачає можливості звільнення суб`єкта владних повноважень від відшкодування судових витрат в порядку статті 139 КАС України.

За таких обставин, Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська