Ухвала

від 22.06.2021 по справі 520/7012/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

22.06.2021р. справа № 520/7012/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Балаклійської міської ради Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклійське хлібоприймальне підприємство" про зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, Балаклійська міська рада Харківської області (далі за текстом - Міська рада) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклійське хлібоприймальне підприємство , яке здійснило самочинне будівництво, провести відповідну перебудову нерухомого майна павільйон зупинки з крамницею, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та є складовою частиною об`єкта нерухомого майна: цілісний майновий комплекс (далі за тестом - Об"єкт), у стан, що існував до початку реконструкції та відповідає технічній документації на павільйон автозупинки з крамницею, виготовленій Балаклійським бюро технічної інвентаризації станом на 12.03.2001; 2) стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклійське хлібоприймальне підприємство судових витрат, що складаються із судового збору у розмірі 2.270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.).

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що відповідачем проведено самочинне будівництво, а саме: реконструкцію павільйону зупинки з крамницею, що розташований з адресою: АДРЕСА_1 , та є складовою частиною об`єкта нерухомого майна: цілісний майновий комплекс (далі за текстом - Об`єкт), яке належить привести у стан, що існував до початку реконструкції відповідно до технічної документації на павільйон автозупинки з крамницею.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклійське хлібоприймальне підприємство" (далі за текстом - Товариство) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що реконструкцію Об`єкту проведено правомірно як стосовно нерухомого майна - власності юридичної особи приватного права. Наголошував на відсутності у спірних відносинах здійснення державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

У відповіді на відзив позивач підтримав аргументи позову, указавши, що комісією, призначеною розпорядженням Балаклійського міського голови №08 від 21.01.2021 року, у спірних відносинах здійснено держаний контроль за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, за результатами якого встановлено факт експлуатації реконструйованого павільйону зупинки з крамницею, що є належним та допустимим доказом, який підтверджує початок експлуатації закінченого будівництвом павільйону зупинки з крамницею.

У тексті заперечень відповідач висловив незгоду з доводами позивача, підтримавши раніше використані аргументи проти позову.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Відповідач є власником Об`єкту - нерухомого майна у вигляді павільйону автобусної зупинки з сумісними приміщеннями для продажу хлібобулочних виробів, продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за Договором купівлі-продажу від 06.02.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Балаклійського нотаріального округу Харківської області Скляр О.М. за №412 (зареєстрований у Балаклійському бюро технічної інвентаризації 08.02.2007р., номер запису: 212).

Згаданий Об"єкт розміщений на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади м. Балаклія Харківської області, яка передана в оренду Товариству на підставі Договору оренди земельної ділянки від 17.12.2008р. (зареєстрований у Балаклійському РВ ХРФ ДП "Центр ДЗК" 06.02.2008р. за №040968300003) та Договору про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки №1 від 04.07.2017р.

Власником цієї земельної ділянки з кадастровим номером 6320210100:00:030:0155, площею 0,0224 га, за адресою: АДРЕСА_1 , є територіальна громада міста Балаклія Харківської області.

Товариством проведено роботи з реконструкції нерухомого майна - павільйон зупинки з крамницею, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини сторонами підтверджено та не заперечуються.

Наказом Управління житлово-комунального господарства, мітобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Балаклійскьої РДА Харківської області від 18.09.2020р. №19 були затверджені містобудівні умови та обмеження для проектування об"єкту будівництва "Реконструкція павільйону автобусної зупинки з сумісними приміщеннями для продажу хлібобулочних виробів, продовольчих товарів під міні-пекарню з магазином по АДРЕСА_1 ".

05.11.2020р. відповідачем відносно Об"єкту було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт класу СС1.

Розпорядженням Балаклійського міського голови від 21.01.2021р. №08 була створена комісія з перевірки факту експлуатації Об"єкту (далі за текстом - Комісія).

22.01.2021р. Комісією було складено акт перевірки факту експлуатації Об"єкту, у тексті якого указано, що унаслідок реконструкції Об"єкту за рахунок території/меж павільйону зупинки було створено додатковий торгівельний зал, а це суперечит суспільним інтересам територіальної громади на користування Об`єктом у якості автобусної зупинки.

Жодних письмових владних приписів відносно Об"єкту на адресу Товариства від Балаклійської міської ради Харківської області, Балаклійського міського голови, заступників Балаклійського міського голови, Виконавчого комітету Балаклійської міської ради Харківської області, виконавчих органів Балаклійської міської ради Харківської області не складалось.

Водночас із цим, не погоджуючись із правомірністю дій Товариства з приводу реконструкції павільйону зупинки з крамницею, Міська рада ініціювала даний спір.

Суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтями 140-146 Конституції України визначені конституційні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні, котрі деталізовані у приписах Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до ст.1, ст.5, ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ст.ст.12, 51, 53, 54 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування є, зокрема: 1) сільські, селищні, міські ради; 2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи; 3) міський, селищний сільський голова як головна посадова особа територіальної громади; 4) староста.

Звідси слідує, що орган місцевого самоврядування - рада, виконавчий комітет ради, виконавчі органи ради і міський, селищний, сільський голова є різними окремими та незалежними суб`єктами владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України.

Водночас із цим, відносно землі як речі матеріального світу - об`єкту нерухомого майна саме орган місцевого самоврядування - рада у силу ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" може виконувати реалізацію правомочностей власника, тобто об`єктивно маючи правовий статус суб`єкта владних повноважень, брати участь в суспільних відносинах у якості "звичайного" власника активу.

Такий висновок витікає, зокрема, зі змісту ст.78 Земельного кодексу України, де указано, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ч.1 ст.78); Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч.2 ст.78); Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч.3 ст.78).

Відповідно до ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (ч.1 ст.83); У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. (ч.2 ст.83); Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об`єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об`єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність. (ч.3 ст.83); До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів; є) землі під об`єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності. (ч.4 ст.83); Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; г 1 ) виключено; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. (ч.5 ст.83); Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об`єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону. (ч.6 ст.83).

Суд вважає, що розмежування статусу органу місцевого самоврядування як власника земельної ділянки від статусу органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень слід проводити за критерієм виконання у конкретному випадку функцій публічної адміністрації - управління у сфері містобудівної справи.

Так, згідно з ст.6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. №3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування (ч.1 ст.6); до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України "Про архітектурну діяльність". (ч.2 ст.6); До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Примірне положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999р. № 687-XIV до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом.

Матеріали справи не містять доказів виконання Міською радою у спірних правовідносинах стосовно Об"єкту владних управлінських функцій у порядку Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. №3038-VI та Закону України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999р. № 687-XIV, позаяк жодних правових актів індивідуальної дії у галузі містобудівної справи позивачем не приймалось.

Між тим, правовий висновок постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №822/2149/18 свідчить про те, що лише у разі, коли орган місцевого самоврядування (або в особі Ради, або в особі Виконавчого комітету Ради, або в особі іншого спеціалізованого виконавчого органу Ради) виконував функцію контролю у сфері містобудування і видавав обов`язковий до виконання припис, - спір набуває ознак справи адміністративної юрисдикції.

Натомість, відповідно до п. а ч.1 ст.90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.

За визначенням ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, а згідно з ч.8 цієї ж статті під орендодавцями земельних ділянок розуміються їх власники або уповноважені ними особи.

У силу норми ч.2 ст.4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Як передбачено положеннями ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст.124); Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2 ст.124); Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч.3 ст.124); Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди (ч.4 ст.124).

З огляду на зміст перелічених вище актів права, суд доходить до переконання про те, що на усіх етапах прийняття рішення з приводу надання земельної ділянки в оренду Міська рада діє саме у правовому режимі власника земельної ділянки (від імені територіальної громади), а тому цілком законно може переслідувати як економічну мету в отримані найбільшого матеріального зиску від використання належного територіальній громаді активу, так і мету використання земельної ділянки за призначенням.

Виключення складає лише випадок потреби у задоволенні загальних публічних інтересів суспільства, але у спірних правовідносинах ознак наявності реалізації позивачем компетенції у порядку Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. №3038-VI та Закону України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999р. № 687-XIV судом не знайдено.

Таким чином, у спірних правовідносинах Міська рада як власник земельної ділянки, на якій розміщений Об"єкт, не діяла у якості владного суб"єкта у сфері містобудування, а тому не є учасником публічних правовідносин навіть незважаючи на ту обставину, що є органом місцевого самоврядування, а навпаки вдається до захисту цивільного права на використання орендарем земельної ділянки за договірним призначенням.

До того ж, Міською радою не здійснювались будь-які планові або позапланові перевірки щодо Товариства або Об`єкта в сфері здійснення архітектурно-будівельного контролю (чи у галузі містобудівної справи), будь-яких приписів зобов`язального характеру відносно Товариства про усунення порушення вимог законодавства не виносилось.

Ці обставини учасниками справи не заперечуються.

Звідси слідує, що спір виник з приводу безпідставного використання Товариством (на думку Міської ради) наданої в оренду земельної ділянки комунальної власності не за призначенням згідно з домовленностями за укладеним договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Термін "суб`єкт владних повноважень" відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тому, кваліфікуючою істотною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з кваліфікуючих ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Участь у спорі суб`єкта владних повноважень є лише одним із критеріїв класифікації спору як публічно-правового, проте не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язковість суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 19.06.2019р. по справі №814/1754/16 (провадження №11-947апп18) прямо указано на необхідність з`ясування у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до правових висновків постанови Верховного Суду від 17.04.2018р. у справі №815/6956/15 "Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду."

За викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що спірні відносини в даній справі склались в сфері приватноправових відносин, в яких Міська рада виступає не як суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, а як власник земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , і має намір домогтись використання орендарем земельної ділянки за призначенням згідно з договором оренди землі.

У таких відносинах відповідач як власник майна - Об"єкту має право на захист цивільного права з приводу забезпечення незмінності/недоторканності активу у порядку цивільного судочинства.

Вказане узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду наведені від 27.11.2018р. по справі справа №820/3534/17, в якій вказано: "Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору."

Пунктом 1 ч.1 ст.238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» , від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії» , від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії» , від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України» , від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії» , від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії» , від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії» ) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.238, 241-243, 255, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Закрити провадження в адміністративній справі № 520/7012/21.

Роз`яснити позивачу що розгляд заявлених позовних вимог відносяться до юрисдикції господарських судів.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у разі закриття провадження у справі не допускається.

Роз`яснити, що ухвала підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України (негайно після підписання).

Суддя О.В.Старосєльцева